Формування особистості дитини в молодшому шкільному віці

Формування ставлення до навчання і розвиток пізнавальних інтересів умолодшому шкільному віці. Перехід до шкільного навчання і нового способужиття, пов'язаного з положенням школяра, у тому випадку, якщо дитинавнутрішньо прийняв відповідну позицію, відкриває для подальшогоформування її особистості.
Однак формування особистості дитини практично йде різними шляхами взалежності, по-перше, від того, з якою мірою готовності до шкільногонавчання приходить дитина, і, по-друге, від системи тих педагогічнихвпливів, які він отримує.
Діти приходять до школи з бажанням вчитися, пізнавати нове, з інтересом досамим знань. При цьому інтерес до знань у них тісно переплетений зставленням до навчання як до серйозної, суспільно значущої діяльності.
Цим пояснюється їх виключно сумлінне і старанно ставлення досправі.
Дослідження показують, що маленькі школярі у величезній більшостівипадків дуже люблять вчитися. При цьому їх приваблюють саме серйознізаняття і значно холодніше вони відносяться до тих видів роботи, які їмнагадують заняття дошкільного типу. Експериментальні бесіди з учнями
I-II класів показують, що вони більше люблять уроки читання, письма,арифметики, ніж уроки фізкультури, рукоділля, співу. Урок вони вважають за кращеперерві, хочуть скоротити канікули, засмучуються, якщо їм не дають завдань набуд. У цьому відношенні до навчання виражаються і пізнавальні інтереси дітей іпереживання ними соціального значення їх навчальної праці.
Соціальний сенс вчення виразно видно з відношення маленьких школярів допозначок. Вони довгий час сприймають позначку як оцінку своїх старань,а не якості виконаної роботи.
Таке ставлення до позначки в подальшому зникає; його наявністьсвідчить, що спочатку соціальний зміст навчальної діяльностіукладений для дітей не стільки в її результаті, скільки у самому процесінавчальної праці. Це залишки ще незжите ставлення дитини до своєїдіяльності, що було типово для нього в дошкільному дитинстві.
Експериментальні дослідження, що проводилися М. Ф. Морозовим, показали щоучнів вже в I класі починають залучати знання, які вимагаютьвідомої інтелектуальної активності, розумової напруги. Особливоприваблювала дітей все ускладнюється зміст навчальних занять. М. Ф.
Морозов наводить дані, що свідчать те, з яким інтересом учні
I класу переходить до писання паличок і елементів букв до написання самоїбукви і цілого слова, як їм хочеться навчитися писати правильно і красиво.
Аналогічні спостереження він зробив і на уроках читання і на уроках арифметики.
І тут вони виявляють виняткову активність і намагання; особливоподобається дітям, коли їм дається новий все: і новь матеріал і в такій формі,що він змушує їх думати.
Таким чином, дані цього дослідження спростовують наявне до цих пірдумка, що інтереси молодших школярів виникають з цікавості йпідтримуються нею.
Виявляється, що переважна більшість школярів воліли завждискладну і важке завдання більш легкої і простий. Цікаво, що навітьвведення оцінки роботи вчителем не змінило принципово характеру виборузавдань.
Узагальнюючи наведені в дослідженні М. Ф. Морозова спостереження іексперименти, можна стверджувати, що учні молодшого шкільного вікуцікавляться всіма видами серйозної навчальної роботи, але вважають за краще ті зних, які, будучи більш складними і важкими, вимагають великоїрозумової напруги, активізують думку учнів, дають їм нові знання тавміння.
І ще один факт вдалося встановити в викладається дослідженні. До кінцямолодшого шкільного віку у дітей починає виникати виборчийінтерес до окремих навчальних предметів. Причому у деяких учнів віннабуває характеру щодо стійкого інтересу, що виражається вте, що вони з власної ініціативи починають читати науково-популярнулітературу з цього предмету.
Формування відповідального і сумлінного ставлення до навчання умолодших школярів.
Дані, отримані в нашому дослідженні мотивів навчальної діяльностішколярів, показують, що перелом у відношенні учнів до навчаннявідбувається, приблизно, з III класу.
Тут вже багато дітей починають перейматися шкільними обов'язками,прагнуть пропустити урок, їх старанність зменшується, авторитет учителяпадає. Навіть самі діти помічають що відбувається у них зміну, а учні
V-VI класів починають кликати маленьких школярів за: їх винятковусумлінність і старанність «віслюка».
Виходить дивна, парадоксальна картина: всі психічні процеси іфункції дітей молодшого шкільного віку ускладнюються й удосконалюютьсяпам'ять набуває логічний характер, увага стає більшстійким і довільним, інтелектуальні операції більш абстрактними іскладними, а ось моральні якості - відповідальність, старанність,прагнення до серйозної, суспільно значущої діяльності, повага допраці, до старших не тільки не удосконалюються, але навіть зазнають як бизворотний розвиток.
Стосунки між дітьми в класі будуються переважно через вчителя:вчитель виділяє будь-кого з учнів як зразок для наслідування, вінвизначає їх думки один про одного, він організовує їх спільнудіяльність і спілкування, його вимоги і оцінки приймаються і засвоюютьсяучнями. Таким чином, вчитель є центральною фігурою для учнів
I-II класів, носієм існуючого серед. Них громадської думки. Тимсамим виховний вплив здійснюється тут вчителембезпосередньо, йому практично ще немає необхідності спиратися на дитячийколектив.
Однак наші дослідження показують, що до III-IV класів ті мотиви,які складали основу поведінки і діяльності молодшого школяра,починають поступово слабшати і що, отже, треба своєчаснопідготувати умови для виникнення нової, не менш значущою для особистостішколяра мотивації.
Нагадаємо, що в учнів I-II класів їхні потреби та прагнення, їхінтерес і переживання в першу чергу пов'язані з їх новим суспільнимстановищем. Однак до III-IV класах діти вже звикають до цього положення,освоюються зі своїми новими обов'язками, оволодівають необхіднимивимогами. Безпосереднє переживання значимості положення школяра,його новизни і незвичайності, що спочатку викликало у дітей почуттягордості і без будь-яких додаткових виховних заходів породжувало вних прагнення бути на рівні що пред'являються до них вимог, втрачає своюемоційну привабливість.
Разом з тим і дорослий у цей період починає займати в житті дітей вжеінше місце. По-перше, з віком діти стають все більшсамостійними і менш залежними від допомоги дорослих. Але найголовнішеполягає в тому, що, вступивши до школи, вони знаходять нову сферу життя,повну своїх власних турбот, інтересів, своїх взаємин зоднолітками.
Тепер вже не тільки думку дорослого, але і ставлення з бокуоднокласників визначає положення дитини серед інших дітей ізабезпечує переживання їм більшого чи меншого емоційногоблагополуччя. Таким чином, оцінки товаришів, думка дитячого колективупоступово стають основними мотивами поведінки школяра.
Формування у молодшого школяра моральних якостей особистості.
У вітчизняній психології переважна більшість дослідників такожвідзначає величезне значення звичних форм поведінки для формуванняморальної сторони особистості дитини. С. Л. Рубінштейн, наприклад,стверджує, що «... спонукаючи людину діяти певним чином,світогляд, мораль, як би осідають і закріплюються в його характері у виглядізвичок-звичних способів моральної поведінки. Перетворюючись назвички, вони стають «другого натурою» людини»Велике значеннязвичкам надають також Б. Г. Ананьєв, А. А. Смирнов та інші.
Ми припустили, що в основі якостей або властивостей особистості лежатьзакріпилися і стали звичними форми поведінки дитини. Крім того, миприпустили, що закріплення «вправляються» форм поведінки і виникненняу дитини потреби діяти відповідно до цих засвоєним формамвідбувається лише в тому випадку, якщо «вправа» здійснюється тільки запевними мотивами. Якщо ж дана форма поведінки здійснюється запримусу, то хоча дитина і привчається діяти за вимогамиоточуючих, однак у нього не виникає потреби чинити так само і в тихвипадках, коли відсутня цю вимогу або контроль за його виконанням.
Отже, поведінка, вироблене з примусу, не єстійкою і не відповідає тому головному моральному критерію, якийбув висунутий А. С. Макаренко: добре морально вихована дитина повиннапоступати правильно не тільки на людях, але і наодинці з самим собою.
При вихованні організованості в якості таких зовнішніх коштів виступалипісочний годинник, який у наочній формі показували дитині протягом часуі таким чином дозволяли йому, пристосовуючись свої дії до зазначеногочасу, опановувати потрібним темпом поведінки. Використання пісочного годинникавиробляло у дітей відчуття часу, вміння орієнтуватися на тимчасовіпоказники, що є найважливішим компонентом організованого поведінки.
Для формування у дітей не тільки організованості, а й багатьох іншихякостей особистості. Цими умовами є: наявність досить сильного ідовгостроково діючого мотиву поведінки; сталість засвоюваних його форм,а також їх розчленування на більш елементарні; наявність зовнішніх засобів,що є опорою при оволодінні дитиною своєю поведінкою.

Дослідження з формування якостей особистості школяра дозволили зробити висновки й по деяких загальних закономірностей цього процесу, які можуть і повинні бути використані педагогікою при розробці нею конкретних питань побудови методики виховного процесу.