Соціалізація та розвиток особистості у дошкільному віці. Ідентифікація та его-ідентичність.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціалізація та розвиток особистості у дошкільному віці. Ідентифікація та его-ідентичність.



Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини.

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші дошкільники задають "тисячі" запитань.

У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування — особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводить роль вчителя (А.В. Запорожець, М.І. Лісіна).

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких він знаходиться з перших днів життя

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основному, на основі дій з предметами, іграшкамиУ процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно в ньому брати участь.Саме з цього протиріччя і народжується рольова гра — самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих.

Сутність гри, як провідної діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

У дошкільному віці в діяльності дитини з'являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов'язку, поваги до людей. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють, розвиток інтересу до праці. Через безпосередню участь в процесі спостереження за працею дорослих дошкільник знайомиться з операціями, знаряддями, видами праці, здобуває вміння і навички.

Важливим елементом, що визначає характер учіння дошкільника є відношення дитини до вимог дорослого. Протягом дошкільного віку дитина вчиться засвоювати ці вимоги і перетворювати їх у свої цілі і завдання.

Готовність дитини до навчання у школі: основні критерії. Криза семи років.

Готовність дошкільника до навчання в школі

Успішний розвиток особистості, ефективність навчання дитини багато в чому залежать від того, наскільки правильно враховано рівень підготовки її до школи. Загалом готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну, особистісну та соціально-психологічну, вольову складові.

Інтелектуальна готовність дошкільника до навчання у школі.Тривалий час рівень інтелектуального розвитку дитини визначали за кількістю виявлених у неї знань, обсягом її "розумового інструментарію", про який свідчить передусім словниковий запас. Однак таких показників недостатньо. На думку А. Усової, дошкільник мусить мати високий рівень научуваності -вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності. Це передбачає володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.КУПИТЬ

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі.Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі - школяра, що виражається у серйозному ставленні до школи, до навчальної діяльності та вчителя. Як правило, старші дошкільнята відчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкільного життя. Але це не найголовніший мотив. Більшість із них прагне учитися. До учіння вони ставляться як до дуже серйозного завдання ("навчуся писати", "навчуся читати").

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі.Під кінець дошкільного віку в дошкільника вже сформовані основні елементи вольової дії- внутрішнього зусилля, необхідного для виконання певної діяльності. Він здатен поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. Про вольову готовність дошкільників свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використанні навчального приладдя, підтриманні порядку на письмовому столі, парті, у портфелі.

Криса 7 років
Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом

"гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

 

Навчання та когнітивний розвиток у молодшому шкільному віці. Причини та шляхи подолання шкільної неуспішності.

Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1-4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції.На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Навчальна діяльність - цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Компонентами навчальної діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки.

Пов'язана вона передусім із засвоєнням молодшими школярами теоретичних знань. Під час вирішення навчальних завдань навчальні дії дітей спрямовані на оволодіння загальними способами орієнтування у відношеннях між відомими та невідомими величинами, явищами, складовими предметів, ситуацій, процесів тощо.

У навчальній діяльності молодших школярів є усвідомлені пізнавальні інтереси,прагнення не просто отримати конкретний, частковий результат, а знайти загальний спосіб отримання всіх однотипних результатів, зрозуміти суттєві зв'язки і відношення предмета, що вивчається. Це прагнення є основою бажання і здатності вчитися.

Пізнавальний Інтерес школярів - виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше Пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.

Цей інтерес завжди є емоційно забарвленим (здивування, захоплення, радість від пошуку, переживання успіху, розчарування від невдачі), виявляється у вольових діях, спрямуванні зусиль на пізнання нових сторін навколишньої дійсності.

Неуспішність виражається в тому, що учень має слабкі навички читання, рахунку, слабко володіє інтелектуальними вміннями аналізу, узагальнення та ін систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою розуміється комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства.

Вякості основних шляхів подолання неуспішності пропонується наступні:
1. Педагогічна профілактика - пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі застосування активних методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності.

2. Педагогічна діагностика - систематичний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин. Для цього застосовуються розмови вчителя з учнями, батьками, спостереження важким учнем з фіксацією даних в щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів, узагальнення їх у вигляді таблиць за видами допущених помилок.

3. Педагогічна терапія - заходи щодо усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі в навчанні пов'язані частіше за все з поганим вихованням, то з невстигаючими учнями має проводитися індивідуальна планована виховна робота, яка включає і роботу з родиною школяра.
Один з напрямів психологічної корекції при порушеннях навчальної діяльності - це стимуляція та підтримка різноманітної пізнавальної активності дитини, позитивне емоційне підкріплення різних її проявів, створення умов для її розвитку.


28.Розвиток емоційно-вольової та мотиваційної сфер у молодшого школяра.

Навчальна діяльність змінює зміст почуттів молодшого школяра й відповідно визначає загальну тенденцію їх розвитку – все більшу усвідомленість і стриманість. Зміна емоційної сфери викликана тим, що з приходом до школи прикрості й радості дитини визначають процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яку вона у ній задовольняє, і в першу чергу – оцінювання вчителем її успіхів і невдач, виставлена ним оцінка і пов’язане з нею ставлення до дитини оточуючих.

Однією зі складових соціальної сфери особистості молодшого школяра є емоційно-вольові якості, до яких відносимо:

1. наполегливість, організованість, чуйність, виявлення поваги до думки інших людей, емоційну стійкість у контакті, що означає дотримання морально-етичних норм і правил взаємодії;

2. здатність підпорядковувати особисті цілі й бажання спільній справі;

3. намагання завершити почату справу, здатність брати на себе відповідальність у різних навчальних і життєвих ситуаціях;

4. почуття власної гідності та самоповаги

Молодший шкільний вік характеризується підвищеною чутливістю, сприйнятливістю, розвитком соціальних емоцій: вчинки набувають певного сенсу, встановлюється емоційна єдність з іншими людьми, формується здатність співчувати, виникає потреба передавати свої переживання іншим, дитина починає оволодівати мовою почуттів. Зміни в емоційній сфері молодшого школяра впливають на характер його поведінки: дитина стає більш стриманою у вираженні своїх емоцій, зростає розуміння характеру переживань інших людей та здатність до співпереживання їхнього емоційного стану. Формуються соціально позитивні переживання зокрема такі, як співчуття, співпереживання, прихильності, що призводять до появи мотивів таких вчинків, добровільної відмови від задоволення, чогось цінного для себе заради благополуччя іншої людини.

Емоційне переживання - могутній організатор поведінки молодшого школяра. Так, Л.С.Виготський указував на тісний зв’язок переживання із середовищем, внутрішнім змістом та психічним розвитком особистості і розглядав емоції як систему попередніх реакцій, які повідомляють організму найближче майбутнє його поведінки і допомагають організувати форми цієї поведінки.

Емоції допомагають розкрити внутрішній світ дитини, зрозуміти закономірності її етичного розвитку. Тільки через стійке емоційне ставлення дитина молодшого шкільного віку засвоює етичні норми поведінки, в неї формуються вольові елементи діяльності, формуються певні етичні звички та форми поведінки.

Важливим показником емоційно-вольового розвитку є виявлення вольових якостей як властивостей особистості.

Воля як особлива динамічна характеристика мотивів, форма психологічної активності людини є внутрішнім регулятором поведінки і виступає у ролі вирішального чинника, який впливає на вибір і практичну реалізацію поведінки людини. Формування емоційно-вольового компоненту молодшого шкільного віку передбачає розвиток умінь до самоорганізації свого життя і діяльності, самообмеження деяких безпосередніх прагнень і потреб.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 350; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.011 с.)