Авторитарний тиск на особистість. Конформізм і його види. «втеча в натовп».

Авторитарність виявляється у прагненні о-сті чи соц. групи домінувати, панувати, добитись беззастережної покори, слухняності. Тоталітаризм тримається на брутальному насильстві, на придушенні жорстокими методами будь-якого вияву невдоволення громадян, на фізичному, моральному нищенні всіх тих, хто дієво прагне свободи. Тому тримає людей у страху. На цьому грунті виростають конформізм і певні комплекси соціальної неповноцінності о-сті. Конформізм-це пристосовництво, життя волею і думкою того соціуму від якого залежить людина. Конформізм виявляється тим сильніше чим більші покарання і страх.Конформізм поділяють на свідомий(зовнішній) та несвідомий(внутрішній). Свідомі конформісти здатні критично осмислювати, оцінювати і не приймати те що коїться, однак вони приховують це і поводяться у відповідності із імперативами, нормами табу.Це позиція боягуза, але вона має свою специфічну сміливість визнати це перед самим собою.Тут починає діяти механізм раціоналізації, а на його основі і ідентифікація себе із соціумом, усвідомлення приналежності до нього, почування безпеки. Треба мати велику силу духу щоб висловити незгоду із соціумом, значно легше сховатись за авторитетом колективного розуму таке переховування дослідники назвали «Втечею в Натовп». Франкл наголошував, що це своєрідний спосіб скинути із себе відповідальність, який зрештою негативно позначається на людині.

 

Втеча від Свободи». «Гонитва за Ідолами». (За Е. Фроммом).

Втеча від свободи - поняття, що використовується для характеристики стану людини, що випробовує страх перед свободою і що прибігає в житті до несвідомих механізмів захисту, що дозволяють йому реалізувати приховане бажання, що полягає в прагненні покінчити зі своєю власною свободою і позбутися її тягаря.
Поняття "втеча від свободи" було введено в наукову літературу американським психоаналітик Е. Фроммом (1900-1980). У однойменній роботі "Втеча від свободи" (1941) він спробував не тільки відповісти на питання, що означає свобода для сучасної людини, які його переживання з приводу знайденої ним свободи і чому індивідуум прагне позбутися неї, але і і розкрити психологічні механізми втечі від свободи, до яких людина прибігає в процесі своєї життєдіяльності.
На відміну від З. Фрейда, що висловив лише деякі міркування про свободу людини, Е. Фромм приділив значну увагу обговоренню даної проблематики. Е. Фромм вважав, що "свобода визначає людське існування як таке", і поняття свободи міняється в залежності від міри "усвідомлення людиною самого себе як незалежної і самостійної істоти"

Піддавши аналізу завоювання свободи в епохи Середньовіччя, Відродження і розвитку капіталізму, Е. Фромм прийшов до наступних висновків: в процесі перетворення дитини у дорослу людину і становлення людства спостерігається постійне прагнення до отримання свободи від зовнішніх сил, але не усвідомлюються ті внутрішні примушення і страхи, які ставлять під сумнів все завоювання свободи; проблема свободи не тільки кількісна, але і якісна; свобода має двояке значення, оскільки, з одного боку, людина звільняється від пут колишньої влади і стає "індивідуумом", а з іншою - відчуває самотність і власне безсилля, перетворюється в знаряддя зовнішніх цілей, відривається від самого себе і навколишнього його світу; потрібно розрізнювати "свободу від" зовнішніх обмежень і "свободу для" реалізації внутрішнього потенціалу людини; "свобода від" принесла людині перемогу над силами природи, незалежність від обставин життя, але в той же час ізолювала його від інших людей, породила в ньому почуття самотності, безсилля, пустоти, тривоги; якщо людина не може перейти від негативної "свободи від" до позитивної "свободи для", то він різними способами прагне "позбутися всякої свободи взагалі".
Засновуючись на психоаналитическом уявленні про дію несвідомих сил в глибинах людської психіки, Е. Фромм зосередив увагу на розкритті психологічних механізмів втечі від свободи. Він показав, що шляхи позбавлення від свободи є слідством невпевненості і безпорадності ізольованого індивідуума, який в спробах позбавлення від тривоги вдається до таких психологічно дійовим і соціально значущим механізмам втечі від свободи, як авторитаризм, разрушительность, конформізм. Авторитаризм пов'язаний з прагненням людини до підкорення і покірності, мазохізму і садизму, отримання нових повторних пут замість втрачених первинних. Разрушительность - з повною ліквідацією об'єкта, щоб тим самим позбутися нестерпного почуття власного безсилля. Конформізм - з відмовою людини від самого себе, втратою власного Я, перетворенням в робота.
Аналіз свободи і психологічних механізмів втечі від неї в сучасному світі привів Е. Фромма до розуміння того, що процес розвитку свободи не є хибним колом, з неминучістю що передбачає посилення прагнення людини до позбавлення від свободи як такої. По його переконанню, можливі варіанти такого розвитку, коли людина може бути вільною і незалежною, але в той же час пов'язаним з іншими людьми і людством. Мова йде про отримання людиною "свободи для", тієї позитивної свободи, яка передбачає спонтанну активність індивідуума в напрямі розгортання його внутрішнього потенціалу і творчих можливостей, реалізації почуттєвих, емоційних і інтелектуальних здібностей, становлення продуктивною і сповненої любові особистістю.

Свобода за Фроммом

На думку Фромма, зміст свободи визначається у XX столітті як найвища цінність, за яку потрібно боротись та захищати.Він розрізняє два види свободи - "свобода від" (англ. freedom from) або негативна і "свобода для" (англ. freedom to) або позитивна.

Форми "втечі"

· авторитаризм

· деструктивність

· конформізм

 

Соціально-психологічні механізми взаємовпливу і взаєморозуміння: інтеракція, переконування, навіювання, емоційне зараження, ідентифікація, емпатія, рефлексія. Референтність, авторитет, авторитарність особистості.

Інтеракція безпосередня міжособистісна взаємодія («обмін символами»), найважливішою особливістю котрої визнається здатність людини «приймати на себе роль іншої».

Переконування або Персва́зія; — свідоме вживання письмового або усного слова образу тощо з метою ефективного впливу на чиїсь переконання, погляди, рішення; здобуття чиєїсь підтримки, схвалення пропонованих поглядів, способів поведінки, намірів, ухвал. Першочерговим завданням персвазії є не стільки логічно правильно довести слушність певних поглядів, скільки результативно переконати в цьому якомога більшу кількість осіб.Навіювання - це метод психологічного впливу на свідомість особистості або групи людей, заснований на некритичному (і часто неусвідомленому) сприйнятті інформації. При навіювання спочатку відбувається сприйняття інформації а потім на її основі формуються мотиви і установки певної поведінки.Емоційне зараження - це «тенденція до автоматичного наслідування і синхронізації виразів облич, голосових реакцій, тілесних поз і рухів з виразами обличчя, голосовими реакціями, позами й рухами ін. чол., що приводить до зближення з ним в емоційному відношенні». Теоретично Е. з. може досягатися різними способами. Деякі дослідники вважають, що в основі цього феномену можуть лежати свідомі процеси мислення, аналізу і уяви. Ідентифікація в психології — вид психологічного захисту. Характеризується тим, що при її реалізації відбувається несвідоме уподібнення індивіда тому об'єктові, який йому загрожує.%00405010811000111801001081101111Ідентифікація особистості — психологічний механізм, робота якого заснована на існуванні емоційного зв'язку індивіда з іншими людьми, перш за все його батьками, що приводить до уподібнення, найчастіше несвідомо, цим значущим іншим. Орієнтація на іншу людину як на зразок суттєво підвищує показники соціального навчання. За рахунок ідентифікації у маленької дитини відбувається формування поведінкових стереотипів, що утворюють риси особистості, визначення ціннісних орієнтацій і статеворольової ідентичності.Емпатія розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.Рефлексія —усвідомлення Індивідом того, як Його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану. Авторитарна особистість конкретний психологічний тип, що володіє такими рисами, як реакційність,консерватизм, агресивність, жадобу влади. Поняття введено Е. Фроммом, який з його допомогою намагався витлумачити витоки нацизму. Авторитетність – соціально-психологічна риса особистості, що закріплена в колективі як визнаний рівень професіоналізму, компетентності, об’єктивних знань, умінь, навиків. Авторитетність закріпляється за особистістю під час безпосереднього спілкування, через механізми які я перечислю нижче. Також авторитетною може бути особистість, що досягла певного статусу, наприклад, написала наукову роботу, підтвердивши свої знання, уміння, навики. Авторитетною особистість може стати в певній вузькій галузі, будучи некомпетентною в інших галузях. Людина, що не має авторитетних особистостей як зразок, не здатна до прагнень до розвитку особистісних рис професіоналізму. Існують такі авторитетні особистості, що відрізняються харизматичністю. Навіть, коли вони не зовсім компетентні в даному питанні, до них все одно звертаються за порадами. Причини я поясню пізніше на основі моделей передачі, обміні та сприйманні інформації. Авторитетна особистість не завжди є лідером або керівником групи, оскільки лідерство – це здатність вести за собою, надихати інших, що передбачає постановку цілей, та їх досягнення. А в керівника основна задача – вирішення колективних проблем, забезпечення колективу засобами, що їх

потребує колектив. Референтність– соціально-психологічна риса особистості, що сформована на основі життєвого досвіду, вибірковості, значущості, інтересі іншої особистості яка може відчувати себе комфортно в її присутності. Більшість психологів вважає, що референтність формується на основі поведінкових установок, що формуються в процесі життєдіяльності. Референтними можуть бути рідні батьки, брати, сестри, друга половинка.