Групові рішення. Групомислення.

Група не може існувати як цілісність, не маючи єдиних підходів, думок з принципових питань. Групова думка — це оптимальний для всіх індивідів спосіб розв'язання важливого завдання. Вона може визрівати різними способами. Найзначущішим етапом цього процесу є прийняття рішення.Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.Соц. пс. переймається різноманітними проблемами, пов'язаними з прийняттям рішення: чи завжди групові рішення є ефективнішими за індивідуальні, як об'єднуються індивідуальні думки в єдине рішення, які наслідки для групи та індивідів має спільне рішення?

Таблиця 11. Переваги і недоліки групового прийняття рішень

Обґрунтування переваг і недоліків групового рішення пов'язане з виявом феномену " зсування до ризику". Він полягає в тому, що групове рішення є ризикованішим порівняно із середнім з індивідуальних рішень, прийнятих до групового обговорення. Групова нормалізація — соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зору, навіть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередненою думкою. Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що е результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції. „ Group-think” — спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваючи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності. В 70-х рр. ХХ ст. американським соціальним психологом Ірвінгом Джанісом було описано феномен, який отримав назву групомислення. Групомислення він визначив як такий спосіб мислен-ня, коли збереження єдності і солідарності групи вважається більш важливим, ніж реалістичний погляд на речі. Найзначущішими чинниками формування "групового мислення" є;

— висока згуртованість групи;

— яскраво виражене "Ми-почуття", ізольованість групи від альтернативного джерела інформації;

— невизначеність щодо схвалення індивідуальних суджень та думок.

Серед симптомів групового мислення виокремлюють ілюзію невразливості (поділяється більшістю або усією групою, наслідком є перебільшений оптимізм і схильність до надмірного ризику) і надмірну віру в етичність та принципи поведінки (членів групи іноді спонукують ігнорувати моральні наслідки прийняття рішення). Внаслідок їх дії члени групи нерідко переоцінюють свої права і можливості.

32.Поняття «соціально-психологічного клімату колективу». Показники СПК та чинники успішності міжособистісних стосунків у колективі. Соціально-психологічний клімат колективу – це система соціально-психологічних відносин, які відображають суб’єктивну інтеграцію окремих працівників і соціальних груп для здійснення загальних виробничих цілей. Це внутрішній стан колективу, який сформувався як результат сумісної діяльності його членів, їх міжособистих взаємодій. СПКколективу розуміють як якісний бік міжособистих взаємин, які виявляються у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють чи перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. СПКзалежить від стилю діяльності колективу і відношення до нього членів колективу, особливостей сприйняття їх один одного (оцінок, думок, реагування на слова і вчинки), взаємних почуттів (симпатій, антипатій, співпереживання, співчуття), психологічної єдності (спільності, потреб, інтересів, смаків, ціннісних орієнтацій, рівня конфліктності і т.д.). Соціально-психологічний механізм взаємозв’язку працівників в колективі може мати три форми прояву:

1. Генеративна – її суть в тому, що первинний трудовий колектив є здоровим соціальним осередком, який сприяє прояву кожним своїх кращих ділових і особистих якостей.2

. Деградивна – вона має місце тоді, коли в колективі склалися нездорові відносини, громадська думка ніби потурає порушникам трудової дисципліни, бракоробам і т.д. 3. Пристосовницька -для такого трудового колективу характерні: невиразність громадської думки, слабкі товариські зв’язки працівників, їх інертність у справах. Тут працівники зв’язані один з одним технологічно та економічно, тобто завдяки кооперації і поділу праці та зацікавленості в заробітку, не відчуваючи внутрішнього бажання спілкуватися. Вплив СПК на згуртованість і розвиток колективу може бути двояким – стимулюючим і стримуючим, що є основою для його диференціації на сприятливий (здоровий) і несприятливий (нездоровий). Сприятливий СПК характеризується переважанням атмосфери взаємної уваги, симпатії, довіри, теплоти міжособистих відносин; схильністю до сприйняття дружніх порад і зауважень, до спілкування з членами колективу в неробочий час; поєднанням духу товариськості з високою дисципліною, принциповістю і відповідальністю, вимогливістю до себе і інших. Йому відповідає настрій духовного підйому, життєрадісності, готовності до корисних дій по вирішенню задач і реалізації цілей спільної діяльності. СПК впливає на самопочуття членів колективу, прийняття і здійснення спільних рішень, досягнення максимальної ефективності сумісної діяльності. В колективах, де недооцінюється значення СПК складаються напружені відносини між людьми, які проявляються в частих конфліктах.