Сила подразника та інтенсивність відчуття. Пороги відчуттів. Чутливість органу чуття. Закон бугера-вебера. Закон вебера-фехнера.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. За якістю відчуття можуть бути однаковими, але сильнішими чи слабкішими. Залежність між силою подразника та інтенсивністю відчуття складна і неоднозначна (слабкий запах парфумів може викликати приємні відчуття, а той самий, але занадто сильний запах — неприємні і навіть дратувати людину).

Тривалість відчуття — це його часова характеристика. Вона визначається функціональним станом органів чуття, але головне — часом дії подразника та його інтенсивністю. Відчуття виникають не відразу після того, як подразник починає діяти на орган чуття, для виникнення відчуття необхідний латентний період, який є різним для різних видів відчуттів: для тактильного відчуття — 130 мс, для больових — 370 мс, для смакових — 50 мс.

Просторова локалізація є однією з властивостей відчуття. Вона полягає в тому, що образ відчуття містить елементи просторового розміщення подразника. Такі показники об'єкта, як колір, світло, звук, співвідносяться з джерелом. Навпаки, тактильні, больові, температурні відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник.

 

Щоб відчуття виникло, подразник повинен мати певну величину. Дуже слабка дія подразника не викличе відчуття, а дуже сильна може викликати біль і навіть призвести до руйнування певних органів чуття (наприклад, дуже слабкий звук людина не почує, а дуже сильний звук може призвести до втрати слуху). Для характеристики залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника у психології існує поняття поріг відчуття, або поріг чутливості.

Розрізняють два види порогів чутливості: поріг абсолютної чутливості і поріг чутливості до розрізнення. Поріг абсолютної чутливості у свою чергу поділяється на нижній та верхній абсолютний поріг чутливості.

Нижній абсолютний поріг чутливості—це найменша сила подразника, за якої виникає ледь помітне відчуття. Чим слабшим є подразник, який викликає відчуття, тим виша здатність органів чуття реагувати на ці впливи.

Верхній абсолютний поріг чутливості — це найбільша сила подразника, за якої ще існує відчуття даного виду, адекватне діючому подразнику. Подальше збільшення сили подразника викликатиме відчуття іншого виду (наприклад, больові).

Величина порогів абсолютної чутливості обмежує зону чутливості аналізатора до даного виду подразників. Наприклад, око здатне відображати хвилю довжиною, яка відповідає спектру кольорів від фіолетового до червоного, вухо здатне сприймати звуки від 20 до 20 тисяч герц. Дія подразників, які не досягають порогової величини, не усвідомлюється людиною, але може впливати на підсвідомість, змінюючи рухи та дії людини.

Таким чином, тільки подразник певної сили викликає відповідне відчуття. Крім цього, має значення ще й така характеристика подразника, як тривалість впливу, тобто той відрізок часу, протягом якого він діє на орган чуття. Існує залежність між силою подразника і тривалістю його впливу, необхідними для досягнення порогової величини: чим слабший за силою подразник, тим більше часу необхідно для того, щоб виникло відчуття.

Пороги абсолютної чутливості розвиваються в дитячому віці, досягаючи найвищого рівня в юнацькому віці.

Від порогів абсолютної чутливості слід відрізняти чутливість до розрізнення. Порогом чутливості до розрізнення називається той найменший додаток до сили діючого подразника, завдяки якому виникає ледь помітне розрізнення в силі або якості відчуттів.

У першій половині XIXст. німецький учений М. Вебер, досліджуючи відчуття ваги, дійшов висновку, що, порівнюючи об'єкти і спостерігаючи за відмінностями між ними, людина сприймає не відмінності між об'єктами, а відношення розрізнення величин об'єктів порівняння

 

Закон Бугера - Вебера - один з основних законів психофізики, відкритий французьким вченим П. Бугером, згідно з яким ледь помітна зміна відчуття при зміні інтенсивності подразника виникає при збільшенні вихідного подразника на деяку постійну його частку. Так, досліджуючи здатність людини розпізнавати тінь на екрані, який одночасно висвітлювався іншим джерелом світла, Бугер показав, що мінімальний приріст освітлення предмета &, необхідний для того, щоб викликати відчуття ледь помітного розходження тіні від освітленого екрану, залежить від рівня освітленості екрану I, але ставлення & / I - величина постійна. До виявлення такої ж закономірності прийшов дещо пізніше, але незалежно від Бугера німецький вчений Е. Вебер.Він проводив експерименти на розрізнення ваги, довжини ліній і висоти звукового тону, в яких також показав сталість відносини ледь помітного зміни подразника до його початкової величини. Це відношення (& / I), що характеризує величину диференціального порога, залежить від модальності відчуття: для зору вона дорівнює 1/100, для слуху - 1/10, для дотику - 1/30.Надалі було показано, що виявлений закон не має універсального поширення, а справедливий тільки для середньої частини діапазону сенсорної системи, в якому диференціальна чутливість має максимальне значення. За межами ж цієї частини діапазону диференційний поріг зростає, особливо в діапазонах абсолютних нижнього і верхнього порогів.

Закон Вебера — Фехнера — психофізіологічний закон, що описує сприйняття різних фізичних величин органами чуттів. Цей закон полягає в тому, що коли інтенсивність якої-небудь фізичної величини збільшувати в геометричній прогресії, то відчуття цієї величини буде збільшуватись варифметичній прогресії. Іншими словами, при збільшенні інтенсивності стимулу в певну кількість разів його відчуття зростає на певну величину. Тобто, відчуття пропорційне логарифму інтенсивності стимулювання.

Закон Вебера — Фехнера справедливий, наприклад, для людського сприйняття гучності звуку, інтенсивності світла, сили механічного навантаження. Через це шкала рівнів гучності звуку та блиску зір є логарифмічною (збільшення гучності на 1 бел відповідає збільшенню інтенсивності звуку у 10 разів, а збільшення блиску на 1 зоряну величину — зменшенню інтенсивності світла у ≈ 2,512 разів).

 

15. Адаптація відчуттів. Сенсибілізація. Прості, основні і складні відчуття. Інерція відчуттів.

Адаптація, або пристосування, це зміна чутливості під впливом постійного подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить в річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.З незначною адаптацією ми зустрічаємося в больових відчуттях. Біль сигналізує про руйнування організму, тож адаптація до болю може призвести до загибелі організму.Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілізацією. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування й удосконалення органів чуття дуже великі

Явище сенсибілізації органів чуття простежується у людей, які довгий час займаються деякими спеціальними професіями. Високого рівня досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів чаю, сиру, вина. Дегустатори можуть точно вказати не лише, із якого сорту винограду зроблене вино, а й місце, де виріс цей виноград. Живопис висуває особливі вимоги до сприймання форм, пропорцій і кольорових співвідношень при зображенні предметів. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій.

Є три групи поглинання пігментів, які перекодовуються у відчуттях синього, зеленого, червоного кольорів. Ці відчуття називаються простими, тому що вони є елементами поєднання яких у різних пропорціях утворюють всю гаму колірних відтінків.

Простими слуховими відчуттями вважають чисті музичні тони, які утворюються правильними, тобто однаковими за довжиною і висотою синусоїдними коливаннями різної частоти.

Прості смакові відчуття-солений, солодкий, кислий та гіркий. З їх поєднань запахи утворюється все розмаїття смаків.

Прості нюхові: камфора, ефірний, квітково-м’ятний, мускусний, гнилісний і гострий.Прості тактильні: дотик, тиск, вібрація, тепло-холод, променеве і контактне.

Прості відчуття називають також основними.

Після того як подразник перестав діяти, відчуття викликане ним, ще якісь миті тривале. Цей феномен називається інерцією відчуттів.

Предметність (об’ємність) перцептивного відображення (сприймання) та її фактори: перспективне скорочення, перекривання, розподіл світла й тіней, відблиски і контрасти, повітряна перспектива, руховий паралакс.

Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів.Тобто перцептивні образи ліпляться, інтегруються із відчуттів. Істотними властивостями, характеристиками є предметність, структурність, цілісність, атрибутивність, константність, конструктивність, вибірковість чи осмисленість. Предметність об’єкта –як властивість відображення - це проектування відчуттів та перцептивних образів в сукупності їх властивостей у тих просторово-часових параметрах у яких вони знаходяться.

Дослідження І. Сечєнова підтвердили, що предметність сприймання є не вродженою, а набутою властивістю. Провідну роль у її формуванні відіграють рух і дотик. Без руху сприймання втрачає предметність.

Механізми предметності:

1) Перспективні скорочення – паралельні лінії протягнуті в далину сходяться(н-д: залізниця, рейки сходяться візуально, вищі об’єкти сприймаються як дальні). Ущільнення структури – текстура – поверхні мають певну структуру(пісок земля паркет хвилі) – чим вони дальше тим виглядають менші.

2) Суміщення і накладання – в перспективі предмети закривають один одного(предмети за рогом будинку) – розуміння ефекту суміщення і перекривання форм. в процесі набуття перцептивного досвіду.

3) Розподіл світла і тіні – відблиски контрасти. Можна створювати штучні джерела світла і змінювати в такий спосіб перспективу. Коли джерела швидкі то перспектива спотворюється. Віддалені предмети більш розпливчасті, невиразні, феномен – повітряна перспектива(в повітрі розчинені краплинки води і пилу через які не проходить проміння світла та утв невиразність – намальовані пейзажі).

4) Повітряна перспектива — вид перспективи, що показує, як змінюється колір і тон віддалених предметів, які сприймаються зором не досить яскраво і навіть не того відтінку, яким бачиться, якщо подивитися на них зблизька.

5) Руховий паралакс – при рухові суб’єкта з достатньо великої швидкості(авто, потяг)предмети які зустрічаються на шляху його руху немов рухаються йому на зустріч. Чим Даля розташований предмет тим з менш. швидкістю він рухається назустріч суб’єкту, а відносно далекі предмети ніби рухаються в тому самому напрямку що суб’єкт. Всі ці механізми забезп. відображення просторової структури оточуючої дійсності.

 

Структурність перцептивного відображення (сприймання) та її фактори: перепади світла й тіней та забарвлень, близькість, подібність, плавність, неперервність, завершеність, простота, симетричність, прегнантність.

Сприйняття - це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Воно включає в себе минулий досвід людини у вигляді уявлень та знань. СтруктурністьПолягає в тому, що на основі знань та досвіду людина в свідомості об’єднує окремі елементи та компоненти предметів та явищ, надає їм певної структури, сформованості. Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового сприймання лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів.Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор.Найважливішими особливостями сприйняття є:предметність;цілісність;структурність;константність;апперцепція;осмисленість;вибірковість;ілюзія. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Вони мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття, образне передбачення побаченого, дефекти зору. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.Головні характеристики образу сприйняття:безпосередність сприйняття;адекватність сприйняття;реальність (достовірність) сприйняття;просторовість сприйняття (напрям, віддаленість, локалізація,протяжність);інтенсивність сприйняття (яскравість, гучність, важкість, сила запаху тощо);динаміка сприйняття (зміна, рух, мерехтіння);чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність);структурні відношення (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху);послідовність (або амодальність) чуттєвого образу (кінцевий образ не роздроблюється на кілька модальних копій того самого об´єкта);константність сприйняття (тобто відносна незалежність образу об´єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження);означеність змісту, який сприймається (сприймаються об´єкти або події, які мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне);предметність образу сприйняття;модальність сприйняття (наприклад, явища - тобто явище сприймається як певна модель, наприклад поведінки, відносин тощо. Саме тіло забезпечує безпосередньо-практичний контакт людини зі світом, і без цього неможливе існування образу. Без рухів тіла образ взагалі не виникає: людина не бачитиме предмета, стабілізованого відносно сітківки її ока. Відчуття, які дає рух, створюють чуттєву тканину образу, насичують образ чуттєвим змістом. Так забезпечується зв'язок образу з реальністю, хоча це й не завжди позначається на його будові. Певною мірою образ навіть незалежний від відчуттів, і це дає змогу розрізняти у разі зорового сприймання зорове поле — потік зорових відчуттів і видимий світ — власне сприймання цілісних предметів.

СтруктурністьПолягає в тому, що на основі знань та досвіду людина в свідомості об’єднує окремі елементи та компоненти предметів та явищ, надає їм певної структури, сформованості. Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового сприймання лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів.Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. Найважливішими особливостями сприйняття є:предметність; цілісність; структурність; константність; апперцепція; осмисленість; вибірковість; ілюзія. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Вони мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття, образне передбачення побаченого, дефекти зору. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.Головні характеристики образу сприйняття:безпосередність сприйняття;адекватність сприйняття;реальність (достовірність) сприйняття;просторовість сприйняття (напрям, віддаленість, локалізація,протяжність);інтенсивність сприйняття (яскравість, гучність, важкість, сила запаху тощо);динаміка сприйняття (зміна, рух, мерехтіння);чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність);структурні відношення (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху);послідовність (або амодальність) чуттєвого образу (кінцевий образ не роздроблюється на кілька модальних копій того самого об´єкта);константність сприйняття (тобто відносна незалежність образу об´єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження);означеність змісту, який сприймається (сприймаються об´єкти або події, які мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне);предметність образу сприйняття;модальність сприйняття (наприклад, явища - тобто явище сприймається як певна модель, наприклад поведінки, відносин тощо. Саме тіло забезпечує безпосередньо-практичний контакт людини зі світом, і без цього неможливе існування образу. Без рухів тіла образ взагалі не виникає: людина не бачитиме предмета, стабілізованого відносно сітківки її ока. Відчуття, які дає рух, створюють чуттєву тканину образу, насичують образ чуттєвим змістом. Так забезпечується зв'язок образу з реальністю, хоча це й не завжди позначається на його будові. Певною мірою образ навіть незалежний від відчуттів, і це дає змогу розрізняти у разі зорового сприймання зорове поле — потік зорових відчуттів і видимий світ — власне сприймання цілісних предметів.

18.Атрибутивністьі цілісністьперцептивного відображення(спиймання).

Цілісність Полягає в збереженні в образі предмету, який сприймається, його окремих ознак, аспектів, властивостей та їх внутрішньої організації, тому предмети і явища постають в свідомості в єдності, завдяки цьому в нас виникає їх цілісний образ.Дослідження каузальної атрибуції допомагає пізнанню механізмів взаєморозуміння, процесів інтерпретації суб'єктом міжособистісного сприймання причин і мотивів поведінки інших людей.Каузальна атрибуція (лат. приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин І мотивів поведінки.Часто, не знаючи чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики. Це явище дослідники назвали фундаментальною помилкою атрибуції.Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.Пояснюючи чиюсь поведінку, людина надає дуже мало значення ситуації і дуже багато — особистості. Спричинено це тим, що поведінка особи привертає більше уваги, ніж ситуаційні чинники. Помилка атрибуції здійснюється під час інтерпретації поведінки інших людей, хоч власну поведінку індивід пояснює з точки зору ситуації. Як правило, при цьому вважають, що інша людина особисто повинна відповідати за свою поведінку.З огляду на те, учасником події чи її спостерігачем є суб'єкт сприймання, виокремлюють такі типи атрибуції (Г. Келлі):— особистісна атрибуція. Причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок;— об'єктна атрибуція. Причина приписується об'єкту, на який спрямована дія;— атрибуція, пов'язана із обставинами. Причина приписується обставинам.Спостерігач частіше вдається до особистісної атрибуції, учасник більш схильний пояснювати те, що відбувається, обставинами.На процес міжособистісного сприймання, особливо при формуванні першого враження про незнайомця, відчутно впливають установки індивіда. Цю проблему було проілюстровано експериментально (О. Бодальов): різним групам демонстрували фотографію однієї людини, супроводжуючи її короткою характеристикою на зразок "герой", "злочинець", "письменник". Якщо установка спрацьовувала, словесні портрети одних і тих самих людей кардинально відрізнялися. Було з'ясовано також, що є люди, які не піддаються стереотипному сприйманню, і ті, які є вибірково стереотипними.