Причини та наслідки кризи середнього віку.

У зрілому дорослому віці емоційне життя людини ще досить стабільне. Однак спостерігається зниження загальної емоційності в різних життєвих ситуаціях, при виконанні усіх видів діяльності. Зміст основних переживань особистості пов'язаний із сенсом життя, станом здоров'я, очікуванням старості. Для її емоційного реагування на світ, на своє життя характерні такі особливості:
— воно стає стійкішим, до негативні.— встановлюється індивідуальний фон переживань. Реагування на відчуття і враження послаблюється на кольори, пейзажі, гармонію звуків, на інші — посилюється на сильні звуки, запахи, яскраві кольори;
— переживання стають не такими глибокими,— почуття менше усвідомлюються і не пов'язуються з конкретними діями, вчинками, предметами;
— переживання, мають невизначений характер;
— знижується виражальний компонент емоційного реагування (очей, міміки, рухів, поз);
—змінюється функціонування внутрішніх органів, насамперед, серця.
У зрілому віці людина часто відчуває самотність, дефіцит родинного спілкування, оскільки діти підростають і залишають батьківський дім. У зрілому дорослому віці важливим джерелом емоцій та почуттів є праця. Успіхи в роботі живлять відчуття людиною своєї значущості, Невдачі, особливо критика керівництва, виробничі конфлікти провокують ображеність, замкнутість, зневіру. Зрілий дорослий вік пов'язаний з великим ризиком виникнення стресу (англ. stress — напруження) — стану організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів.
Загалом, емоційне життя людини зрілого дорослого віку збіднюється.
Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40—45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті. Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується ЇЇ життєдіяльність. Але криза середини життя не є обов'язковою. У багатьох людей перехід до середнього віку відбувається непомітно і плавно. Вони об'єктивно оцінюють свої колишні плани, переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути.
у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя, відчуває соціальну.

39.Загальна характеристика періоду пізньої зрілості. Старіння: фізіологічні, психологічні та соціальні причини.

Період старості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis — походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:
— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки);
— старечий вік (75—90 років);
— вік довгожительства (90 років і старші).
На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.
Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. опиняється перед проблемою залежності від інших людей.
Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.
Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині, соціально-економічною ситуацією в країні.
Старіння людей є одним з основних показників демографічної ситуації в країні. При цьому спостерігається тенденція до зростання їх кількості, що спричинене скороченням народжуваності та продовженням загальної тривалості життя. Для України також характерна тенденція до зменшення народжуваності, однак з'явилася тенденція до скорочення тривалості життя.
Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.

40.Особистісний та соціальний розвиток у похилому віці. Екзистенційна криза: шляхи подолання.

Життя людей у старості пов'язане з припиненням трудової діяльності, виходом на пенсію. Залежно від ставлення до цього факту відбуваються відповідні зміни в їхній спонукальній сфері. Одні сприймають відхід від постійної трудової діяльності як свідчення своєї непотрібності, втрати основного цілеспрямувального мотиву життя, намагаються якомога довше залишатись на постійній роботі, яка забезпечує для них звичні матеріальні умови, збереження і примноження кар'єрних досягнень, можливість перспективного планування. Вихід на пенсію вони усвідомлюють як послаблення своєї ролі в суспільстві. Інші люди літнього віку зосереджують свої зусилля на цілеспрямованому пошуку видів діяльності, що забезпечили б їм відчуття потрібності і причетності до життя суспільства, включаються у громадські акції, громадську роботу тощо. Для людей, які сприймали роботу як обов'язок чи вимушену необхідність, вихід на пенсію означає звільнення від нудної, рутинної праці, можливість віддати себе захопленням, турботі про близьких, допомозі дітям, онукам, правнукам.
З настанням старості суттєво обмежуються взаємини людини із соціальним світом. Однак втрата чоловіка чи дружини, друзів, вихід на пенсію спонукають до розширення контактів з тими, хто її оточує. Особливо помітною є втрата зв'язків з оточенням людей, які завжди віддавали перевагу усамітненню. Це явище не можна вважати універсальним, оскільки в багатьох розвинутих країнах особи старого віку зберігають свою активність, не відчуваючи обмеження своїх соціальних контактів.
Більшість психологів схиляється до думки, що найкраща стратегія життя для людей старого віку полягає в максимальному збереженні активності, оскільки це забезпечує відчуття задоволеності життям. Особи, які на старості уникають соціальної активності, як правило, поводилися так протягом усього життя. Загалом, людина обирає найзручніший для неї варіант взаємин з оточенням, що залежить від фінансового забезпечення, стану здоров'я, типу особистості (інтроверти, наприклад, надають перевагу пасивному способу життя, екстраверти — активному).
Особливості життєдіяльності зумовлюють відповідні зміни у спонукальній сфері. Активність людини, яка переступила 60-річний рубіж і має міцне здоров'я, обумовлюється тими потребами, що і в зрілому дорослому віці. Йдеться про потребу в самореалізації, прагнення передати наступному поколінню духовні, матеріальні цінності, участь у житті суспільства, відчуття своєї корисності та значущості.
Після 70 років на передній план виходить потреба в підтриманні здоров'я. Людина втрачає бажання брати участь у суспільному житті, зосереджується на своєму внутрішньому світі, зберігаючи інтерес до колекціонування, музики, живопису тощо. Змінюються її захоплення (учасник спортивних змагань, наприклад, стає болільником). Чим різноманітніші цілі, які відображають широту інтересів, тим різноманітнішим і продуктивнішим є життя людини, тим більше зберігається бажання жити, активно діяти далі. Серед представників цього віку помітно знижується рівень злочинності.
Після 80 років особливого значення набуває турбота з боку інших, яка зумовлює відчуття захищеності, стабільності, впевненості. Основою повноцінного життя стає задоволення потреби в увазі, любові, намагання не бути тягарем для рідних.
Попри загострення проблем зі здоров'ям, людина і після 90 років може виявляти інтерес до життя, знаходити нові заняття, реалізувати в них свої здібності, не думати про наближення смерті.
Отже, люди у старості, як правило, припиняють трудову діяльність. Однак вихід на пенсію не означає втрату зв'язків з оточенням. І на цьому віковому рубежі можна бути активним, дбаючи про задоволення своїх потреб.
Екзистенціа́льна кри́за — стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту у питаннях про сенс існування. Найпоширеніший у культурах, де основні потреби щодо виживання вже задоволені. Існують різноманітні способи подолання екзистенційної кризи. Хтось може вирішити, наприклад, що безглуздо замислюватися про це, тому що ми так ніколи і не дізнаємося деяких екзистенційних істин і не отримаємо жодних гарантій щодо результатів такого запитування. Або що не важливо знати, що і як відбувається; все, що має значення — це справжнє. А хтось може вирішити, що суть життя — це бути щасливим, і буде намагатися накопичувати більше знань, щоб добитися цього.

 

«КОНСУЛЬТУВАННЯ»