Особистість як психологічний феномен. Біологічна, соціальна і духовна природа особистості.

Особистість як система складається з трьох підсистем: біологічної, соціальної, духовної. Матеріальною основою, осередком існування кожної людини є її організм в сукупності усіх його анатомічних структур(органів і їх систем) і фізіологічних функцій локалізованих у тілі. Природа організму людини –біологічна.Це означає, що його властивості втілені в його анатомічних структурах та фізіологічних функціях народження, життя і смерть підпорядковані біологічним законам,зумовлюються біологічними чинниками. Основні властивості організму визначаються генетично, успадковуються від батьків як певна хромосомна програма, що реалізується протягом життя. На базі організму розгортається буття людини в усіх сферах її існування: природній, суспільній, духовній формування та функціонування її психіки. Значний масив особливостей психіки, зокрема її темпераменту, задатків інтелектуальних та інших здібностей зумовлюються особливостями анатомії ГМ, мозкових нейронів, нейрофізіологічних та біохімічних процесів у них формування та функціонування яких визначається генетично. Якщо певні особливості нейрофізіологічних процесів, будови та функціонування тіла, його органів визначаються генетично, то й ті о-сті психічних феноменів що корелюють з ними зумовлюються генетично.Будова організму, органів НС пристосовані для формування і функціонування на їх основі свідомості, понятійного мислення і мовлення, уяви, волі, почуттів, для засвоєння і застосування суспільного досвіду у вигляді ЗУН. Таким чином в контексті психологічного вивчення о-сті її біологічна природа постає як її матеріальна основа і як генетичні фактори її психіки.

Суспільна природа о-сті представлена її ЗУН та утвореннями сфери спрямованості.Знання є понятійними. Уміння і навички поділяються на трудові, пізнавальні, комунікативні, ігрові.Вони забезпечують здатність функціонувати, діяти у суспільстві.Формування ЗУН відбувається внаслідок цілеспрямованого навчання. Від характеру ЗУН іїх використання залежить місце людини в соціумі. Комплекс утворень психіки людини, які скеровують її активність, д-сть на ті чи інші об’єкти називають спрямованістю о-сті. Основні складові спрямованості:с вітогляд (погляди на життя, розуміння його смислу), переконання (впевненість о-сті у правильності своїх поглядів на життя, д-сть, поведінку), віра (прийняття на віру без переконливої аргументації релігійних ідей), ціннісні орієнтації (найбільш значущі, ідеї, моральні принципи та норми, релігійні догмати, які утворюють основу її смислу життя), диспозиції (комплекс провідних мотивів д-сті, установок щодо духовних цінностей, предметів і явищ оточуючого світу, її схильностей до певних оцінок, дій, вчинків.Формування і функціонування цих складових здійснюється посередництвом засвоєння людиною певних релігійних, політичних, філософський, морально-етичних знань, ідей. Спрямованість є і психологічним осередком духовної природи о-сті. Стрижневий елемент духовності-здатність до самостійного, незалежного від тиску соціуму автентичного ціннісного орієнтування, заснованого на світоглядних роздумах, переживаннях, оцінках.Ця здатність забезпечує буття внутрішньо вільної, незалежної істоти.

 

Темперамент особистості.

Темперамент - це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища. Перед тим, як перейти до розгляду різних видів темпераменту, відразу підкреслимо, що немає кращих або гірших темпераментів - кожний з них має позитивні сторони, тому головні зусилля повинні бути спрямовані не на перероблення темпераменту (це неможливо внаслідок того, що це природжені властивості), а на розумне використання його достоїнств і нівелювання негативних сторін. Людство одвіку намагалося виділити типові особливості психічного складу різних людей, зводити їх до малого числа узагальнених портретів - типів темпераменту. Такого роду типології були практично корисними, тому що за їхньої допомоги можна було передбачити поведінку людей з певним темпераментом у конкретних життєвих ситуаціях. Академік І.П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси - збудження і гальмування - відображають діяльність головного мозку. Від народження вони в усіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи Павлов виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності: 1) нестримний (сильний, рухливий, неврівноважений тип нервової системи (н.с), - відповідає темпераменту холерика); 2) живий (сильний, рухливий, урівноважений тип н.с, відповідає темпераменту сангвініка); 3) спокійний (сильний, урівноважений, інертний тип н.с, відповідає темпераменту флегматика); 4) слабкий (слабкий, неврівноважений, малорухливий тип н.с, відповідає темпераменту меланхоліка).

Холерик - це людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням, унаслідок чого вона реагує дуже швидко, часто необдумано, не встигає себе загальмувати, стримати, виявляє нетерпіння, рвучкість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість. Неврівноваженість її нервової системи визначає циклічність у зміні активності і бадьорості: захопившись будь-якою справою, холерик пристрасно, з повною віддачею, працює, але сил йому вистачає ненадовго, і як тільки вони вичерпуються, він допрацьовується до того, що йому усе не під силу. З'являються роздратований стан, поганий настрій, спад сил і млявість (“усе падає з рук”). Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до появи невротичних зривів і конфліктів з людьми.

Сангвінік - людина із сильною, врівноваженою, рухливою н.с; він має швидку реакцію, його вчинки обмірковані; він життєрадісний, його характеризує високий опір труднощам. Рухливість н.с. сангвініка обумовлює мінливість почуттів, уподобань, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до нових умов. Це товариська людина, він легко сходиться з новими людьми, і тому в нього широке коло знайомств, хоча він і не відрізняється сталістю в спілкуванні й уподобаннях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли багато цікавих справ, тобто при постійному збудженні, у противному разі він стає нудним, млявим, відволікається. У стресовій ситуації виявляє “реакцію лева”, тобто активно, обдумано захищає себе, бореться за нормалізацію обстановки.

Флегматик - людина із сильною, врівноваженою, але інертною н.с, внаслідок чого реагує повільно; неговіркий (його важко розсердити, розвеселити), має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, труднощам, але не спроможний швидко реагувати в несподіваних нових ситуаціях. Стійко запам'ятовує все засвоєне, не здатний відмовитися від вироблених навичок і стереотипів, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, друзів, важко й повільно пристосовується до нових умов. Настрій стабільний, рівний. І при серйозних неприємностях флегматик залишається зовнішньо спокійним.

Меланхолік - людина зі слабкою н.с, що має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати “зрив”, “стопор”, розгубленість, “стрес кролика”, тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека тощо) можуть погіршитися результати діяльності меланхоліка порівняно зі спокійною звичною ситуацією. Підвищена чутливість призводить до швидкого стомлення і зниження працездатності (потрібен більш тривалий відпочинок). Незначний привід може викликати образу, сльози. Настрій дуже мінливий, але звичайно меланхолік намагається приховати, не виявляти зовнішньо свої почуття, не розповідає про свої переживання, хоча дуже схильний їм віддаватися, часто смутний, пригнічений, невпевнений у собі, тривожний, у нього можуть виникнути невротичні розлади. Меланхоліки з високою чутливістю н.с. часто мають виражені художні й інтелектуальні здібності.

Важко точно визначити, який тип темпераменту в тієї або іншої дорослої людини. Тип нервової системи хоч і визначається спадковістю, не є абсолютно незмінним. З віком, а також під дією систематичних тренувань, виховання, життєвих обставин нервові процеси можуть послабшати або посилитися, може прискоритися або уповільнитися їх переключуваність. Наприклад, серед дітей переважають холерики і сангвініки (вони енергійні, веселі, легко і сильно збуджуються; заплакавши, через хвилину можуть відвернутися і радісно реготати, тобто в них висока рухливість нервових процесів). Серед людей похилого віку, навпаки, багато флегматиків і меланхоліків.

Темперамент - це зовнішній прояв типу вищої нервової діяльності людини, і тому в результаті виховання, самовиховання цей зовнішній прояв може перетворюватися, змінюватися, відбувається “маскування” справжнього темпераменту. Тому рідко зустрічаються “чисті” типи темпераменту, але проте переважання тієї або іншої тенденції завжди виявляється у поведінці людини.

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування, наприклад, сангвінік майже завжди - ініціатор у спілкуванні, почуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова незвична ситуація його тільки збуджує, а меланхоліка, навпаки, лякає, бентежить, він губиться в новій ситуації, серед нових людей. Флегматик також важко спізнається з новими людьми, свої почуття виявляє мало і довго не помічає, що хтось шукає приводу познайомитися з ним. Він схильний любовні стосунки починати з дружби і зрештою закохується, але без блискавичних метаморфоз, оскільки в нього уповільнений ритм почуттів, а сталість почуттів робить його однолюбом. У холериків, сангвініків, навпаки, любов починається частіше з вибуху, з першого погляду, але не настільки стійка.

Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями її темпераменту. Так, особлива рухливість сангвініка може дати додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності в прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, навпаки, викликає в нього швидке стомлення. Флегматики і меланхоліки в умовах суворої регламентації та монотонної праці виявляють велику продуктивність і опір стомленню, ніж холерики і сангвініки.

У поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачати особливості реакції осіб з різними типами темпераменту й адекватно на них реагувати.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі того самого темпераменту можлива і “велика”, і соціально нікчемна особистість.

33. Задатки і здібності особистості.
Важливою характеристикою особистості є її здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.

Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів’ються в здібності.

В даний час установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також врахувати, що і самі задатки багатозначні, й у залежності від діяльності, у яку буде включена людина, можуть розвитися дещо різні здібності. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша – диригентом, третя – виконавцем, а четверта – музичним критиком.

Виділяють такі види здібностей:

- природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків;

- специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Крім загальних і спеціальних здібностей виділяють:

теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях);

репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що позв’язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури;

спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе.

Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий – геніальністю.

 

34. Конституційно-антропометричні концепції Е. Кречмера і У. Шелдона.

Наукові конституційно-анропометричн теорії о-сті співвідносять певні о-сті будови та функціонування тіла, організму,органів з певними психічними в-остями людини та встановлюють між ними кореляц зв’язки. ШЕЛДОН- В основу своєї класифікації поклав переважання в людському організмі однієї з тканин ембріона: е ндодерми, з якої утворюються органи травлення; мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені; екзодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нерви і мозок.Проаналізувавши 4000 фотографій оголених студентів коледжу і провівши кореляційний аналіз між ознаками зовнішності і 50 поведінковими характеристиками, він запропонував розрізняти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і екзоморфний.

Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (лат. viscera - нутрощі і грец. tonos - напруга). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.

Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (soma - тіло і tonos - напруга). Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні.

Екзоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією (лат. cerebrum - мозок і грец. tonos - напруга). Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. Найпродуктивнішим і щасливим для них переважно виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю практично не змінюють своєї звичайної поведінки і стану.

КРЕЧМЕР- він дйшов до висновку про існування 2 типів психофізичної організації людей, котрі він порівняв із півкулями кулі на полюсах якої –шизофренія і циклофренія(маніакально-депресивний психоз).Вісь «шизо-цикло». Він виокремив такі типи о-сті: пікнік, лептосоматик(астенік),атлетик. Синтонний пікнік -доброзичливий, толерантний, добродушний товстун. Його повнота тонкої легкої фактури.Голова обємна кругла із лисиною, ніс картоплина. З такими людьми легко спілкуватися, вони балакуни, їм притаманна душевна теплота, людяність. Астенік -худорлявий, з тонким жировим прошарком, невеликии порожнинами тіла, мязевою масою, видовжені, хрящуваті носи.Міміка від збідненої до гримас. Мовлення то тихе, буркотливе, то гучне.Пози одноманітні, змінюються рідко, але різко.Властива висока точність швидкість дрібних рухів. Атлетик -індивіди з широкими кістками, плечовим поясом, масивними потужними мязами, прямими лініями тіла і голови, вузькими стегнами.