Соціально-психологічні характеристики малої групи.

МАЛА ГРУПА - це контактна спільнота, яка взаємодіє на основі смислу спільності, має певний ступінь згуртованості, організованості й соціальної зрілості й володіє неповторною соціальною психікою.Малі соціальні групи, фактично, є цеглинами, з яких вибудовується наше суспільствоМала соціальна група може перебувати на таких рівнях розвитку:• початковому (дифузна група);• низькому (асоціація);

• середньому (кооперація);• високому (колектив).Усередині малих соціальних груп відбуваються різноманітні процеси, внаслідок яких група змінює свою форму і розвивається.Основним з них є групова динаміка. Під нею маються на увазі процеси роз'єднання або згуртування групи, поява формального і неформального лідерства, формування норм і правил, розвиток неформального об'єднання всередині формального, а також антипатій і симпатій.Крім цього, не менш важливим є процес становлення норм існуючої групи, тобто складаються правил поведінки кожного індивіда окремо. Такі стандарти сприяють ефективному групового взаємодії, а мала соціальна група буде більш згуртованою. Завдяки наявним правилам посилюватиметься тиск на кожного індивіда. Тому група з їх допомогою може змушувати кожного слідувати нормам, підтримуючи інтеграцію членів у групі.Третім процесом є те, що в малої соціальної спільності виникає певна ієрархія. Виділяється лідер, який може бути як формальним, який був призначений офіційно, так і неформальним, якого вибрала сама група. Інші ж члени спільності повинні чітко знати свої функції та обов'язки.

 

Класифікація малих груп.

Переважна більшість закордонних соціопсихологів основних ознак "малої групи" вважають безпосередність контакту, особистий ("віч-на-віч") характер спілкування між її членами.

Відповідно до цієї ознаки, як зауважує Л.П. Буєва, і прийнята класифікація груп на:

- первинні (у них відбуваються безпосередні контакти);

- вторинні (члени групи не звязані інтимністю відносин);

- офіційні (породженою офіційною структурою громадської організації);

- неофіційні (групи спілкування).

При подальшій класифікації груп ураховуються наступні фактори:

- число членів у групі (що дозволяє виділяти великі і малі групи);

- ступінь підпорядкованості особистості;

- тип контролю за груповою діяльністю;

- характер розподілу соціальних ролей у групі;

- характер комунікацій у групі і т д.

Американський соціальний психолог Е. Росс виявляє в суспільстві наступні групи:

- випадкові (маси, громадськість);

- природні (родина);

- групи, що ґрунтуються на психологічній подобі (класи, партії, секти й т.п.);

- групи, що ґрунтуються на спільності інтересів (держави, торговельні союзи).

У роботах Ш. Бюлера групи підрозділяються на:

- природні й штучні (створені із природних потреб і по "розрахунку");

- формальні і неформальні (головне розходження яких - в організації влади й типі керівництва);

- організовані й неорганізовані.

Свою класифікацію груп - по їхній ролі й місцю в структурі суспільства пропонує В. А. Гаврилов. Він виділяє:

1. малі соціально-економічні групи людей, особисто взаємодіючих у сфері праці, малі трудові колективи;

2. малі соціально-політичні групи людей, які представляють в даній організації інтереси певних соціополітичних інститутів, які функціонують у рамках усього суспільства;

3. аматорські (самодіяльні) малі групи, що існують переважно в сфері дозвілля;

4. малі вікові групи, створені на основі відомого збігу умов життя, потреб, звичок, інтересів і т.п.;

5. групи, засновані на приналежності до певного полу (жіночі, чоловічі);

6. територіально-побутові групи людей, обєднаних за місцем проживання й спільному використанню навколишнього їхнього матеріально-технічного середовища.

Г.М. Андрєєва згадує ще первинні (родина) і вторинні (професійні, трудові, політичні, релігійні) групи, а Я.Л. Коломинський - реальні й умовні (виділені на підставі безпосереднього спілкування в певний час, підтримки звязку між членами переважно за допомогою технічних засобів).Відповідно до критерію "відносини особистості до групових норм" особливо виділяються референтні, або еталонні, групи.

Поняття "референтна група" у соціальній психології означає групу, до якої даний індивід ставиться свідомо.

Поняття "референтна група" має чотири основних значення:група, на яку даний індивід орієнтується у своїх діях;група, що служить зразком, еталоном або критерієм для оцінки особистого поводження;група, у яку індивід прагне вступити, стати її членом;група, чиї погляди й цінності служать своєрідними еталонами для індивіда, що не є безпосереднім її членом.

Динаміка групоутворення.

Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, якгрупова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Групова динаміка — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується. Термін "групова динаміка" спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони:

1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.

Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

— ідіосинкразійний кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший.

— розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї
— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям "ціннісний внесок індивіда". У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей "обмінюється" на високий груповий статус.

Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

1. Механізми розвитку:

— ідіосинкразійний кредит лідера;

— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Виникають у процесі прийняття групового рішення
2. Механізми стабілізації:

— конформність. Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

— сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;

— згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.