Статус особистості у структурі міжособистісних відносин. Складові статусу особистості: авторитет, престиж. Поняття «позиція особистості».

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Статус є єдністю об'єктивного і суб'єктивного, свідченням визнання значущості особистості групою чи суспільством. У ньому реалізуються групові норми і цінності. Визначається статус позицією, соціальним рангом (офіційний статус), а також ставленням до особистості осіб групи, ступенем їх поваги, симпатії, авторитетом, престижністю індивіда в спільноті (неофіційний статус). Залежить він від соціальних ролей особистості в спільності. Між офіційним і неофіційним статусом існує тісний взаємозв'язок: авторитетна особистість має більше шансів зайняти високий ранг, водночас підвищення офіційного статусу піднімає рейтинг людини, її оцінку іншими. Авторитет і престиж особистості є головними складовими статусу.

Авторитет (лат. — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Престиж (франц. prestige— авторитет, вплив, повага) — міра визнання суспільством заслуг Індивіде (соціальної спільноти), громадська оцінка його суспільної вагомості; результат співвідношення соціально значущих характеристик особистості зі шкалою цінностей, що склалася в певній групі.

Місце особистості в системі спілкування, відображення міжособистісних відносин у її внутрішній структурі виражає такий соціально-психологічний феномен, як позиція.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Поняття соціалізації особистості. Соціалізація як інкультурація. Соціалізація як інтерналізація. Соціалізація як адаптація. Соціалізація як конструювання соціальності.

Соціалізація - процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Процес інкультурації розкриває спрямованість індивіда на освоєння світорозуміння і поведінки, властивих базової культурі, в результаті чого формуються його когнітивне, емоційне і поведінкове схожість з членами даної культури і відмінність від членів інших культур (М. Херсковіц, 1967). У соціально-психологічних дослідженнях особистості аналізуються механізми і види трансляції культурно задаються норм і цінностей, моделей поведінки, способів соціальної категоризації, особливостей соціальної ідентичності та "Я-концепції". Досить багато проводиться теоретичних і експериментальних досліджень становлення особистості в умовах етнічної, політичної і т.п. соціалізації (Л. М. Дробижева, Η. М. Лебедєва, Л. М. Попов, В. Ю. Хотинець, У. Бронфенбреннер, М. Мід та ін.).

Соціалізація як інтерналізація. Процес соціалізації може бути розглянутий і з точки зору того змісту, який закладено в соціальний вплив на особистість, тобто з точки зору загальних механізмів трансляції соціального досвіду: в цьому випадку соціалізація виступає як інтерналізація.

На сьогоднішній день існують два трактування поняття інтерналізації: в широкому сенсі вона розуміється як синонім соціалізації, у вузькому - як її приватна варіативність, як сукупність мотиваційних і когнітивних процесів, за допомогою яких спочатку зовнішні соціальні вимоги стають внутрішніми вимогами особистості. Слід зазначити, що, як правило, мова йде про два основні модусах даного процесу: засвоєнні моделей поведінки і засвоєнні соціальних значень (символів, цінностей, установок).

Соціалізація як адаптація. Для розуміння соціалізації як адаптації характерний аналіз соціалізаціонного процесу з точки зору його можливих результатів - насамперед формування таких характеристик людини, які забезпечують його нормативне функціонування. Тим самим основним критерієм в оцінці соціального розвитку особистості стає її соціальна успішність. Ця проблема по-різному постає в різних теоретичних орієнтаціях. Так, в біхевіоризмі соціально-психологічна адаптація розуміється як процес, за допомогою якого досягається стан соціальної рівноваги між індивідом і групою, як відсутність конфліктних відносин людини з найближчим соціальним оточенням.

Розуміння соціалізації як конструювання соціальності дозволяє подолати традиції "жорсткого" детермінізму у вирішенні проблеми взаємодії індивіда і суспільства. В даний час проблема конструювання суб'єктом соціального світу є самостійним предметом аналізу, складаючи зміст психології соціального пізнання. Г. М. Андрєєва під конструюванням розуміє "приведення в систему інформації про світ, організація цієї інформації в зв'язкові структури з метою осягнення її сенсу".

 

10. Критерії соціалізованості особистості. Ресоціалізація особистості.

Серед критеріїв соціалізованості особистості виокремлюють: зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; адаптованість особистості, її типова поведінка, спосіб життя; соціальна ідентичність, незалежність особистості, впевненість, самостійність.

Ресоціалізація - це повторна соціалізація, яка відбувається протягом усього життя індивіда. Ресоціалізація здійснюється змінами установок індивіда, цілей, норм і цінностей життя. Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки. В даному понятті префікс «ре» означає демонтаж, руйнування засвоєних індивідом у процесі асоціалізації (чи десоціалізації) негативних антигромадських норм і цінностей та прищеплення тих цінностей і взірців поведінки, які схвалюються суспільством. Названа дефініція широко використовується не лише соціальними психологами та соціологами, а й педагогами, юристами. ресоціалізаційні заходи здійснюють ті ж соціальні інституції, що задіяні й у процесі соціалізації, а саме: родина, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації тощо. Натомість, якщо особистість здійснила злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то в цьому разі процес ресоціалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення й розвиток у особистості соціально корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей. Такий вид ресоціалізації здійснюють спеціальні інституції (виправно-трудові колонії для неповнолітніх, в'язниці та ін.), основною метою яких є руйнування злочинних зв'язків і установок засудженого шляхом навчання, праці та спілкування.

 

Стадії соціалізації.

Людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10 - 12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років). Одним з перших виділив елементи соціалізації дитини З. Фрейд. За Фрейдом, особистість включає три елементи: «ід» - джерело енергії, стимульований прагненням до задоволення; «его» - здійснює контроль особистості, на основі принципу реальності, і «суперего», або моральний оцінний елемент. Соціалізація представляється Фрейдом процесом розгортання вроджених властивостей людини, в результаті якого відбуваються становлення цих трьох складових елементів особистості. Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, робить акцент на розвитку пізнавальних структур індивіда і їх подальшій розбудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Процес соціалізації досягає певного ступеня завершеності при досягненні особистістю соціальної зрілості, яка характеризується набуттям особистістю інтегрального соціального статусу. Однак у процесі соціалізації можливі збої, невдачі. Проявом недоліків соціалізації є отклоняющее (девіантної) поведінку. Цим терміном у соціології найчастіше позначають різні форми негативної поведінки осіб, сферу моральних вад, відступу від принципів, норм моралі та права. До основних форм поведінки, що відхиляється прийнято відносити правонарушаемость, включаючи злочинність, пияцтво, наркоманію, проституцію, самогубство.