Колектив та розвиток особистості у молодшому шкільному віці

Шкільний колектив і його роль у формуванні особистості молодшого школяра

Вирішальне значення для розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку має вступ його в шкільний колектив. Звичайно, і дошкільник, особливо якщо вона виховується в дитячому саду, розвивається всередині колективу однолітків. Однак і за характером тієї діяльності, на основі якої організується колектив, і за характером тих відносин, які становлять суспільну життя колективу, дошкільна група істотно відрізняється від колективу школярів.

Загальна навчальна діяльність і та її організація, яка характерна саме для школи, поступово згуртовує учнів в такі дитячі колективи, відмінною рисою яких є навчальна цілеспрямованість.

Складна і різноманітна життя шкільного колективу вимагає і складною його організації. На відміну від колективів дітей дошкільного віку, в колективі школярів, крім їх спільної навчальної роботи, існують і інші, набагато більш розвинені, ніж в дошкільному віці, види колективної діяльності, в яких кожна дитина виконує свої особливі обов'язки. Таким чином, в шкільному колективі існує і поділ обов'язків, і їх об'єднання в єдине ціле, інакше кажучи, існує складне об'єднання зусиль окремих дітей.

У колективі школярів немає і не може бути, за висловом Макаренко, «равностоянія», тут складається ціла система взаємовідносин і залежностей, в якій кожна дитина у зв'язку з тими обов'язками, які на нього покладені, та у відповідності зі своїми індивідуальними особливостями і нахилів займає своє певне місце.

Організована школою суспільне життя дітей з необхідністю призводить до формування серед учнів громадської думки, до виникнення традицій, звичаїв і правил, які створюються під керівництвом вчителя і закріплюються в кожному шкільному колективі.

Отже, вступ дитини в шкільний колектив має величезне значення для формування його особистості. Під впливом колективу у дитини молодшого шкільного віку поступово формується той вищий тип соціальної спрямованості особистості, який характерний для кожного, хто живе усвідомленими колективними інтересами.

В молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається самосвідомість: дитина починає розуміти, що вона є індивідуальністю, яка піддається соціальним впливам: вона зобов'язана вчитися і в процесі учіння змінювати себе, присвоюючи колективні знаки (мову, цифри тощо), колективні поняття, знання, ідеї, які існують у суспільстві, систему соціальних очікувань стосовно поведінки і ціннісних орієнтацій; водночас дитина переживає свою унікальність, свою самість, прагне затвердити себе серед дорослих і однолітків.

В навчальній діяльності у школяра складаються уявлення про себе, самооцінку, формуються навички самоконтролю і саморегуляції.

Розвиток самооцінки, її адекватність, усвідомлюваність, узагальненість багато в чому залежать від того, наскільки змістовним є уявлення дитини про саму себе: самооцінка може бути адекватною стійкою, завищеною стійкою чи нестійкою, заниженою нестійкою у зв'язку з тим, що уявлення про себе можуть бути адекватними і стійкими, неадекватними і нестійкими, можуть містити характеристики, дані іншими людьми (дорослими).

В цьому віці розвивається самопізнання і особистісна рефлексія як здатність самостійно встановлювати межі своїх можливостей. Рефлексія виявляється в можливості виділяти особливості власних дій і робити їх предметом аналізу. Дуже важливо, щоб дитина знала, що вона може і вміє робити, в тому числі, краще за всіх. Здатність робити щось краще за всіх принципово важлива для молодших школярів для розвитку в них почуття власної умілості, компетентності, повноцінності.

Для розвитку волі молодших школярів важлива доступність мети діяльності, оптимальна за складністю задача, тоді як надто легкі чи складні завдання гальмують розвиток вольових якостей і дій. Умовою розвитку вольових якостей є така організація діяльності, за якої дитина бачить власне просування до мети і усвідомлює його як наслідок власних зусиль. У цьому віці формуються способи вольової регуляції: спочатку це словесна інструкція вчителя, потім, з розвитком самосвідомості, вольовий акт викликається власними потребами дитини.

До кінця молодшого шкільного віку формуються такі вольові якості характеру, як самостійність, наполегливість, витримка.

В цьому віці відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки: дитина оволодіває власною поведінкою, більш точно і диференційовано розуміє норми поведінки вдома, в громадських місцях, виявляє підвищену увагу до моральної сторони вчинків, прагне дати вчинку моральну оцінку, норми поведінки перетворюються у внутрішні вимоги до себе. Тим не менше, для молодшого школяра характерна нестійкість морального вигляду: свідомо приймаючи правила і навчаючи ним інших, він нібито сам утверджується в тому, що дійсно відповідає зразку, а при протиріччі між зразком і власною поведінкою легко втішає себе тим, що він зробив так випадково.

Основною задачею морального виховання у молодшому шкільному віці є розвиток довільного рівня моральної саморегуляції поведінки. Важливим є розвиток моральної сторони ставлення дітей до учіння, на основі якого розвивається працелюбство.

Значне місце в житті молодшого школяра займають почуття як мотиви поведінки. Розвиток емоційної сфери в цей період характеризується підсиленням стриманості й усвідомленості в проявах емоцій, підвищенням емоційної стійкості. Молодший школяр починає більш стримано виявляти власні емоції, особливо негативні, що пов'язано з розрізненням ситуацій, в яких можна чи не можна виявляти власні почуття, тобто довільність поведінки поступово починає позначатися на сфері почуттів. Однак, загалом для дітей характерні вразливість і чуйність.

Поряд з підвищенням довільності емоційного процесу, в молодшому шкільному віці змінюється змістова сторона емоцій і почуттів. Активно розвиваються вищі почуття: інтелектуальні (допитливість, здивування, сумнів, інтелектуальне задоволення), моральні (почуття товариськості, дружби, обов'язку, співчуття, обурення від відчуття несправедливості тощо), естетичні.

Значний вплив на формування емоцій молодших школярів має навчальна діяльність, стосунки з учителем і колективом класу. Саме емоційне ставлення до вчителя є своєрідним сигналом в емоційній сфері учня, при цьому особливо важливою для дитини є функція вчителя як арбітра: емоційне забарвлення, що виникає в результаті оцінки вчителя, підсилює чи послаблює мотиви учіння, змінює самооцінку і рівень домагань молодшого школяра, тому байдужість до учіння і, насамперед, до оцінок учителя в цьому віці можна вважати показником відхилення.

Таким чином, з віком емоції дітей стають більш узагальненими, довільними, соціально регламентованими, ускладнюється зміст емоційної сфери, змінюється її експресивний бік.

В кінці молодшого шкільного віку виникає глибока мотиваційна криза, коли мотивація, пов'язана з прагненням зайняти нову соціальну позицію, вичерпана, а змістові мотиви учіння часто відсутні: в період від 8 до 10 років у 5 разів зменшується число дітей, які хочуть учитися, оскільки їм це цікаво.

Симптоматика кризи: негативне ставлення до школи в цілому і обов'язковості її відвідування; небажання виконувати учбові завдання; конфлікти з учителями. Це ускладнюється тим, що у школі складається досить стійкий статус учня, причому саме несприятливий статус має тенденцію зберігатися при переході з початкових класів у середню школу.

Основні новоутворення особистості молодшого школяра: орієнтація на групу однолітків; формування особистісної рефлексії (здатності самостійно встановити межі своїх можливостей); формування усвідомленої і узагальненої самооцінки; усвідомлення і стриманість у прояві почуттів, формування вищих почуттів; усвідомлення вольових дій, формування вольових якостей.