Лекція 2. Музичне виховання як фактор формування особистості молодшого школяра

Лекція 2. Музичне виховання як фактор формування особистості молодшого школяра

План

1. Історія розвитку музичного виховання

2. Завдання і зміст музичного виховання

1.Протягом усього свого життя людина піддається постійному вихованню та навчанню - від народження і практично до самої смерті. Безперечно, сила цього виховного впливу постійно змінюється в залежності від віку, соціального стану людини, її статусу. Та ті засади, що були закладені у дитячі роки, є найсильнішими і мають найбільший вплив на подальше життя людини.

Сьогодні ми спостерігаємо постійні якісні зміни практично у всіх сферах нашого життя. Безперечно, що ці зміни торкнулися і галузі культури та освіти. Україна невпинно рухається у Європу, вдосконалюючи свою систему освіти. І важливе місце у навчально-виховному процесі займає естетичне виховання підростаючого покоління.

На сучасному етапі свого розвитку вітчизняна педагогіка зіткнулася з певними проблемами та труднощами, що зумовлені факторами нашого сьогоднішнього життя. Та всі ці проблеми можна розв'язати, спираючись на нову філософію освіти, де головною метою є формування високоосвіченої, творчої, духовно збагаченої особистості з високим рівнем національної та естетичної культури.

Проблеми духовного відродження та розвиту людського суспільства вимагають посиленої уваги вчених різних галузей знань, у тому числі й педагогічної науки, до проблеми людини, вивчення потреб і факторів її формування в контексті культури.

На сучасному етапі розвитку нашої країни з об'єктивних причин існує певний брак достатніх матеріальних та духовних передумов для справді гармонійного формування та розвитку особистості. А тому єдиним прийнятним та позитивним виходом з цієї ситуації залишається звернення до так званих вічних моральних та етичних цінностей, що збереглися у глибинній психології та історії нашого народу. А найкоротшим шляхом до них є мистецтво і, зокрема, музика. Саме вона є одним із наймогутніших засобів виховання, який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. Без музики важко переконати людину у тому, що людина та оточуючий її світ прекрасні, а це переконання є основою емоційної, естетичної та моральної культури.

Могутня виховна сила мистецтва була відома завжди й тому використовувалась на всіх етапах розвитку людства. Прогресивні діячі освіти вбачали в мистецтві засіб облагородження особистості, утвердження в ній кращих духовних засад. Видатний педагог В.О. Сухомлинський писав: “Мистецтво - це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика виправляє тіло, так мистецтво виправляє душу.”

Саме мистецтво забезпечує багатовікову наступність культури, її універсальність, воно вбирає в себе всі досягнення людства, по-своєму трансформуючи та змінюючи їх.

Становлення нової особистості відбувається у загальноосвітній школі. Саме там діти отримують свої перші грунтовні знання, враження, у тому числі і естетичні. А тому значне місце в духовному становленні підростаючого покоління належить вчителям, особливо естетичного циклу, до якого належать і уроки музики. Їхня педагогічна діяльність спрямована на виховання у школярів морально-етичних ідеалів та почуттів, художньо-естетичних смаків. На своїх уроках вчителі музики, естетики, малювання формують морально-піднесене ставлення дитини до навколишнього світу

Лекція 3. Види музичної діяльностї молодших школярів та методика їх організації

План

1. Види музичної діяльностї молодших школярів

2. Методи музичного виховання молодших школярів

1. Виды деятельности младших школьников в процессе музыкального воспитания

Музыкальное воспитание направлено на творческое самовыражение детей посредством музыкального искусства через следующие виды музыкальной деятельности:

а) хоровое пение, имеющее ряд очевидных преимуществ (общедоступность, песенное начало российской музыкальной культуры, адекватность пения психолого-возрастным особенностям младших школьников, их стремлению к активным формам освоения искусства);

б) музыкально-ритмические движения, тесно связанные с моторной, мышечной реактивности ребенка;

в) игра на музыкальных инструментах детского оркестра, развивающая творческие способности учащегося посредством музицирования в оркестре;

г) восприятие музыки, имеющее в музыкальной педагогике два значения (естественное условие различных видов музыкальной деятельности детей и знакомство с музыкальными произведениями различных стилей и жанров).

2.Методы музыкального воспитания младших школьников

Под методами музыкального воспитания «понимаются определенные действия педагогов и учащихся, направленные на достижение цели музыкального воспитания младших школьников». В музыкальном воспитании младших школьников используются как общепедагогические методы (по источнику знаний: практический, наглядный, словесный, видеометод; по назначению: приобретение знаний, формирование умений и навыков, применение знаний, творческой деятельности; по характеру познавательной деятельности: объяснительно-иллюстративный, репродуктивный, исследовательский, игровой и др.), так и методы, определяемые спецификой музыкального искусства:

- метод наблюдения за музыкой (Б.В. Асафьев);

- метод сопереживания (Н.А. Ветлугина);

- метод музыкального обобщения, забегания вперед и возвращения к пройденному, размышления о музыке (Д.Б. Кабалевский, Э.Б. Абдулин);

- метод моделирования художественно-творческого процесса (Л.В. Школяр);

- метод интонационно-стилевого постижения музыки (Е.Д. Критская) и др.

Кроме того, думается, целесообразно использование в практической деятельности педагога метода моделирования эмоций, разработанного музыкальным психологом В.И. Петрушиным. В своих работах он экспериментальным путем доказал, что произведения, выражающие одно и то же настроение, имеют сходные средства музыкальной выразительности (лад, темп). Автор впервые выявил способ отражения эмоций в музыке, то есть принцип перевода житейских эмоций в эстетические отмечая при этом, что целостная музыкальная эмоция синтезируется из отдельных семантических значений и может быть представлена в виде различных формул. В.И. Петрушин определил закономерности кодирования эмоций в музыке, усвоение которых позволяет в наибольшей степени понять и познать сущность музыкального искусства. Исходя из этого, исследователь предложил таблицу обобщенных характеристик музыкальных произведений, выражающих сходное эмоциональное состояние:

- медленный темп + минорный лад моделируют эмоцию печали, грусти, уныния;

- медленный темп + мажорный лад создают состояние покоя, расслабленности;

- быстрый темп + минорный лад моделируют эмоции гнева;

- быстрый темп + мажорный лад моделируют эмоцию радости, оптимизма.

Таким образом, метод моделирования эмоций можно использовать в практической работе с младшими школьниками с целью постепенного перевода их эмоционального состояния в противоположное.

 

Література

1. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. –К.: Музична Україна, 1978. – 254 с.

2. Дуброва В. П., Милашевич Е. П. Организация методической работы в дошкольном учреждении. –М.: Новая школа, 1995. – 124 с.

3. Из истории музыкального воспитания: Хрестоматия / Сост. О. А. Апраксина. –М.: Просвещение, 1990. – 207 с.

 

Лекція 4. Методичні системи організації музичної діяльності молодших школярів

Методика організації розучування та виконання пісень молодшими школярами

План лекції

1. Виховне значення співів.

2. Вікові характеристики голосу і слуху.

3. Види слуху (за класифікацією Б. Теплова) – самостійна робота №3.

4. Співочі уміння.

5. Програма виховання з репертуару “Співи”. (завдання, репертуар).

6. Етапи роботи над піснею.

7. Пісенна творчість. Робота з нечисто співаючими дітьми (самостійна робота №4)

8. Методика навчання співам:

а) молодших дошкільників;

б) старших дошкільників.

Зміст лекції

Спів – це виконання мелодії голосом.

Чернишевський приділяв велику увагу співу. Він казав: “Пение является естественной потребностью человека и необходимо для выражения его чувств”.

А Василь Сухомлинський стверджував, що “… песня открывает человеку глаза на красоту родной земли, и эта красота становится еще роднее, еще дороже”.

Співи виражають людські почуття, хвилювання, в цьому їх головне значення.

В процесі співі розвиваються:

1. музичний слух, пам’ять, почуття ритму, ансамблю;

2. вдосконалюється мова дітей, виправляються дефекти вимовляння;

3. співи сприяють зміцненню і розвитку легенів голосового апарату, поглибленню дихання.

За думкою лікарів співи є кращою формою гімнастики дихання.

4. Співи сприяють зміцненню організації; об’єднанню дитячого колективу.

Дмитро Кабалевський відзначав, що кожний учасник хору, навіть малюк, досвіді хорового співу переконується, що його власна помилка, неуважність ставить під загрозу успіх всього колективу.

Завдання навчання дітей співам.

1. Формувати співочі навички, уміння чисто та виразно виконувати пісні.

2. Вчити співати на заняттях та поза них, з допомогою вихователя та самостійно, під супровід інструмента та без нього.

3. Розвивати музичний слух, привчати розрізняти правильний і неправильний спів.

4. Розвивати дитячий голос, поширюючи діапазон.

5. Сприяти появі творчих здібностей, самостійному використанню знайомих пісень, хороводах.

ІІ. Голос – це коливання голосових зв'язок гортані.

Чим характеризується голос людини?

Голос має:

1. певний діапазон (відстань від самого низького до самого високого звуку.

Вікові характеристики голосу дітей дошкільного віку.

Діапазон у дітей молодшої групи: ре¹ – ля¹

середньої групи: ре¹ – сі¹

старшої групи: ре¹ – до²

підготовчої групи: до¹– до²(ре²)

2. висоту, яка залежить від частоти коливання голосових зв'язок в секунду.(голос буває високий, середній, низький). Чим коротші зв’язки, тим звук вище. З тих причин, що у дітей зв’язки в 4 рази коротші, ніж у дорослих, голос – високий.

3. тембр – окрас, тобто призвуки основного тону (чи обертони, які надають красу голосу. Звук гортані майже не має окрасу, окрас йому надають резонатори:

верхній – головний (рот, глотка, ніс, лоб);

 

ЕТАПИ РОБОТИ НАД ПІСНЕЮ.

 

1. Ознайомлення з піснею

Мета: викликати зацікавленість до пісні.

Методичні прийоми: виразне виконання, бесіда, використання ілюстрації. (1-2 заняття)

 

2. Розучування пісні

Мета: формування вокально – хорових навичок.

Методичні прийоми: повторення “важких” місць, співи на слоги, виконання слів пошепки, показ співочих прийомів, пояснення, вказівки, питання. (з 3-5 заняття)

3. Закріплення та перевірка засвоєння пісні.

Мета: з’ясувати, як діти засвоїли пісню, чи сподобалась вона їм.

Методичні прийоми: впізнавання пісні по мелодії, по вступу, по ритмічному малюнку, по загадці;

спів пісні: груповий, сольний, по рядах, з солістами, а capella.

ПЛАН.

І. Пісенна творчість:

1.визначення поняття “творчість”;

2. послідовність творчих завдань на розвиток пісенної творчості;

3. обсяг вмінь дітей на кінець року.

Для здійснення повноцінного музично - естетичного виховання до­шкільників необхідно розвивати їх творчі здібності, активне ставлення до музики. Творчі здібності - це пери за все прояв ініціативи, винахідливості, вигадки.

Методика педагогічної роботи по розвитку.дитячої музичної твор­чості в процесі навчання співів у дошкільних закладах вперте розробле­на

Н. А. Ветлугіною.

Послідовність творчих завдань:

1. Спочатку вихователь проспівує ім’я дитини в кількох варіантах з різних звуків, на різних інтервалах, у різних напрямках. Дитина від­повідав: “Я тут”. Кожен дошкільник уважно вслухається в звучання імені.

Потім дитина співає своє ім’я, а всі діти хором повторюють його.

Можна запропонувати їй підібрати ім’я на металофоні.

2. Після цього дошкільників учать імпровізувати звуконаслідування (“Ky –Ky”, “няв“, “a-y”). Наприклад, вихователь виконує пісню "Дуда­рик" А.Філіпенка на слова В.Чарної і дає дітям завдання: самостійно придумати мелодію та проспівати на цю мелодію звуконаслідування “Ой, ду – ду”.

3. Наступний етап - складання музичної відповіді. Вихователь співав тільки запитання /наприклад 1 фразу пісні "Весня­ний грім" музика Т.Шутенко, слова В.Болдирєвої /, ”Хто гуркоче угорі?”, і дитина повинна проспівати відповідь /”То гремит весенний гром”/ на власну мелодію.

Дошкільникам пояснюють, що можна запитувати і відповідати сло­вами можна й піснею - от і виходить “музична розмова”. Увагу дітей звертають на те, що мелодія часто змінюється, бо в пісні можна запиту­вати і відповідати

по-різному. /Вихователь проспівує декілька варіан­тів./ Дітям дуже подобається така форма роботи, і вони з радістю ім­провізують.

Текст, на який дошкільники складають свої мелодії, поступово ускладнюється, відповідно змінюється і завдання. Тепер діти повинні не тільки самостійно придумувати відповіді, але й міняти характер інтонації - співати то сумно, то радісно і т.д. Наприклад, відповідь”3айчик ніжку поламав” треба проспівати з сумною інтонацією.

Наприкінці дітям пропонують створити контрастні мелодії на зада­ний текст. Спочатку вихователь співав спокійну мелодію "Колискової" М.Сільванського на слова Л. Реви, а потім веселу – “Танцювальної” /автори музики і слів ті самі/, далі пропонує дітям скласти до цих тек­стів свою мелодію.

Перед тим, як проспівати контрастні мелодії, вихователь пояснює дітям, що музика може бути веселою і сумною. Щоб вони краще це зро­зуміли, грає на фортепіано музичні уривки протилежного характеру.

В кінці року, перевіряючи рівень розвитку голосу та слуху кож­ної дитини, педагог пропонує:

- заспівати декілька знайомих пісень /2-3/ в супроводі інст­румента. При цьому відмічається якість співу, характер звучання, чистота вокальної інтонації;

- заспівати нескладну пісно без супроводу, щоб вияснити, чи вміє дитина правильно співати без підтримки дорослого;

- заспівати поспівку в двох різних тональностях прослідкувати, чи вміє дитина “настроювалися”;

- скласти музичну “відповідь” /педагог співає: “Як тебе звати?”
Дитина відповідає: “Світ-ла-на"/;

- визначити напрямок руху мелодії на прикладі пісні;
- визначити. виконання по черзі високі та низькі звуки / в ме­жах квінти /;

- відповісти, хто співав вірно;

- з’ясувати, які пісні з пройденого репертуару дитина пам’ятає і може

заспівати з супроводом та без супроводу інструмента;

- співати звуконаслідування /співав маленька та велика зозуля, нявкає кошеня та кішка/;

- співати свої імена на 2-3 звуках, передаючи різноманітні інтонації;

- імпровізувати мотив з 2-3 звуків на склади “ля – ля”, кожна
дитина вигадує свій мотив. Діти змагаються, хто більше вигадає пос­півок;

- грати на металофоні вигадані сполучення інтонацій та ритмів та спробують втілити їх в спів;

- складати мелодії, передаючи характер в відповідності до змісту.

2. Робота з нечисто співаючими дітьми:

Частіше дитячому голосу притаманне високе звучання.

Але є діти які співають на 1-2-х низьких звуках в межах першої і малої октави. Їх голос звучить невиразно і нагадує далеке гудіння. Їх спів походить на ритмізовану декламацію майже без музичної інтонації.

Потрібна велика, справжня робота, в результаті чого, можна досягти результатів. Для цього необхідно поширювати діапазон.

 

МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ.

Для поширення діапазону:

а) дітей розміщують в три ряди (в залежності від їх діапазону):

- І ряд – дітей з обмеженим діапазоном (2-3 звуки);

- ІІ ряд – з неповним діапазоном;

- ІІІ ряд – з нормальним діапазоном.

б) підбирають пісні з більш широким діапазоном;

в) поступове підвищення тональності вивченої пісні:

Для звукоутворення.

Наспівні пісні співати на слоги “ля”, “ду”;

Рухливі – на “тьох”, “тук”;

Швидкі пісні вчити у помірному темпі.

 

Для дихання – диригентський жест, пояснення, показ.

 

Для дикції – промовляння тексту пошепки, (в ігровій формі), спів скоромовок.

Для чистоти інтонування:

- настройка на І-й звук;

- спів на певні слоги;

- спів поспівок, змінюючи тональність;

- прийом звуконаслідування (під час роботи над важкими місцями);

- вправа “музичне ехо”;

- спів без супроводу;

- спів гарно співаючих дітей.

Для ансамблю – рухове моделювання, диригентський, тест, слуховий контроль, показ, обличчя педагога.

Дітей підготовчої групи вихователь готує до занять по нотах. З цього приводу, що в школі діти від співу по слуху переходять до співу по нотах. Дітям потрібно дати деякі відомості про музичну грамоту, познайомити з умовними, поки графічними позначками, які показують співвідношення звуків з висотою та тривалістю (звуковисотний нотний). Стан з нотами – “метеликами”, великі і малі фігурки, фланелеграор, музична сходинка, рухове моделювання, спів а капелла).

 

ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Ритміка – взаємозв’язок музики та рухів.

Музично –ритмічне виховання потрібно починати якомога раніше. Воно здійснюється через муз. ігри, музично – ритмічні вправи, хороводи, танці.

Органічна єдність музики і рухів необхідна і природна. Рухи повинні розкривати зміст музики, відповідати характеру, формі, динаміці, темпу і ритму муз. твору.

Яскравим прикладом зв’язку музики рухів є балет, а також такий вид спорту як художня гімнастика, фігурне ковзання, синхронне плавання.

Систему музичних вправ з допомогою ритмічних рухів одним з перших розробив ще на початку ХІХ ст. швейцарський музикант – педагог Жан Далькроз. Його метод полягає в тому, щоб, використовуючи спеціальне підібране тренувальні вправи, розвивати у дошкільників муз. слух, пам’ять, увага ритмічність, пластичну виразність рухів. Ці позиції враховуються та розробляються сучасною педагогікою.

2. Музично – ритмічні рухи мають велике значення у справі всеб. вихов.:

Вони сприяють:

1) розвитку муз. сенсорних здібностей;

2) психічних процесі;

3) пізнавальних процесів;

4) поширенню муз. кругозору;

5) всебічному розвитку дитини:

Інсценівки, національні танці, ігри формують:

а) моральні якості дошкільників, допомагають виховувати у дітей любов до Батьківщини, почуття інтернаціоналізму, привчають до колективних дій.

б) сприяють фізичному вихованню – зміцнюють дитячий організм, поліпшують дихання, посаду, швидкість, кровообіг, сприяють формуванню моторики.

в) розумовому вихованню – веселі ігри, танці викликають активну діяльність вищих відділів головного мозку, пов’язаних з інтелектуальними та вольовими процесами.

г) естетичному вихованню – виховують почуття прекрасного, емоційна чутливість, на прекрасне, рухи становлять виразними, красивими, легкими, граціозними.

3. Завдання педагога, які здійснюються в процесі муз. – ритм., виховання.

1) вчити дітей узгоджувати рухи з характером музики, яскравими засобами музичної виразності, ритмічно, виразно рухатися, грати в ігри, водити хороводи, танцювати як на заняттях, так і поза них;

2) розвивати почуття ритму, яке виражається у тому, що діти почувають у музиці ритмічну виразність, відгукуються на неї і передають її у рухах;

3) розвивати художньо – творчі здібності, які можуть проявитися у дошкільників у тому, що вони самі шукають засоби вивчення ігрового образу, вигадують, комбінують танцювальні рухи, пропонують зміни в танцях за власною ініціативою, водять хороводи поза занять.

4. Різні муз. твори викладають у дітей емоційне хвилювання, народжують повні настрої, під впливом яких і рухи отримують відповідний характер.

Наприклад, урочисте звучання святкового маршу бадьорить, веселить, радує. Це виражається у підтягнутій посаді, точних рухах рук та ніг.

Навпаки, спокійний, плавний характер таночка (вальсу) дає можливість зробити посаду вільною, рухи м’якими, повільними. Особливості ладу, ритму, темпу, також відображаються у рухах. Принцип контрасту і неповторності в музиці викликає контрастність і неповторність рухів.

Нескладний ритм виражається акцентами, хлопками, притопами. Динаміка і темп – зміною швидкості, напруженості, амплітуди, напрямку рухів.

5. В процесі розвитку музично-ритмічних рухів необхідно враховувати вікові особливості дітей. Навчання музично-ритмічним рухам починається з молодшої групи.

1) діти 3-го – 4-го року життя можуть вимовитися про гру, згадуючи її окремі моменти. Здатні самостійно змінювати рухи відповідно 2-х часним музичним творам. Але ці реакції недосконалі. Діти легко засвоюють ритмічний малюнок у хлопках, ніж під час бігу чи ходу. Чіткі темпові та динамічні зміни викликають бажання бігати.

2) 4-го – 5-го року життя діти роблять короткі зауваження з приводу музично-ритмічних ігор, вправ, щодо сюжету, динаміки,...

Можуть достатньо чітко ходити у відповідності з матричною пульсацією.

Але вірної передачі ритмічного малюнку у таночку ще важко досягти. Відчуваючи зміну темпу діти не завжди точно відтворюють це у рухах.

3) в 5-6р. намагаються відзначити зв’язок музики і рухів. Слухаючи твір, можуть відтворити в пам’яті його послідовність у рухах, в танцях, іграх. Відчувають і можуть вірно передати у рухах повторні та контрастні частини в рухах музики. З’являється рухаючи виразність, точність та граціозність. Дітям характерно більш розвинене почуття ритму, вміння виділяти акцент, сильну долю, зміну темпу.

4) в 6-7 років – активно сприймають музику, відзначають її зв’язок з рухами, почувають виразні особливості музики. Самостійно рухаються в хороводі, танку, розрізняючи форму твору: розподіл на фрази, речення. Відтворюють ритмічний малюнок, рівномірно відтворювані акценти, змінюють темп, прискорюючи чи уповільнюючи його, виконують рухи виразно, з зацікавленістю відносяться до творчих завдань, проявляючи ініціативу.

Щоб рухатися у відповідності з характером музики, потрібно мати відповідний запас рухів. Їх беруть з вправ, сюжетної драматизації, танцю, з фізкультурних вправ.

З фізкультури:

1) хода, біг, стрибки, які зустрічаються в хороводах, іграх, танцях;

2) рухи з використанням різних предметів (м’ячі, прапорці, стрічки тощо).

3) перешикування (хода шеренгами, у колі, парами) для хороводів, танців.

В галузі сюжетної драматизації береться такий принцип побудови як інсценування сюжету пісень, програмової музики. Діти передають музично-ігрові образи в рухах. Вони втілюють в рухах враження від спостережень за діями праці дорослих, за рухами фізкультурників, воїнів, транспорту, тварин, птахів. Діти використовують міміку, жести, дії.

В галузі танцю – використовують елементи народного танцю (польки, галопу, плескання, притупування).

 

Види музично-ритмічних рухів.

І. Вправи, ігри, таночки.

Музичні заняття починаються з музично-ритмічних вправ. Вони складаються з трьох груп рухів:

а) основні – хода, біг, стрибки;

б) танцювальні – крок польки, галоп тощо;

в) характерні (імітаційні) – відтворення дій людей, поведінки тварин.

Музично-ритмічні вправи є підготовчим етапом для засвоєння рухів, які потім зустрінуться в іграх, танцях.

Музично-ритмічні вправи можуть бути сюжетними і безсюжетними.

Сюжетні частіше використовуються в молодших та середніх групах.

Безсюжетні – в старших та підготовчих групах. (“Біг парами” Шуберта). Вправи спрямовані на розвиток слідуючи вмінь:

- узгоджувати рухи: а) з характером музичних творів;

б) із зміною регістру (високий, середній, низький);

в) із зміною динамічних відтінків;

г) з темпом.

- починати і закінчувати рух одночасно з музикою;

- самостійно змінювати рухи відповідно формі твору;

- виконувати перешикування (колона, шеренга, по колу один за одним);

- виконувати танцювальні рухи (“пружинка”, “галоп”), та вправи з атрибутами.

Музичні ігри двох типів:

1. ігри під інструментальну музику (сюжетні, безсюжетні)

2. ігри під спів.

В основі сюжетної гри є відповідний образ, в ній є правила, розгорнута дія.

Обов’язкове завдання – на зміну характеру музики реагувати зміною характеру рухів. (“Зайці та ведмідь”)

Безсюжетні ігри мають завдання – навчати дітей рухатися відповідно характеру музики. Правила таких ігор пов’язані з музикою, яка супроводжує біг, стрибки, крокування (“Карусель”), а словесні сигнали замінюються музичними. В цих іграх обов’язково є елемент змагання, що сприяє розвитку спритності, швидкості, виконання рухів.

Ігри під спів (сюжетні) – хороводи, інсценування пісень. Діти вчаться передавати рухами:

- зміст пісні, загальний характер музики (веселий, спокійний);

- форму (заспів, приспів);

- темп;

- динаміку;

- ритм;

- регістр.

Іноді спів може бути тільки зав’язкою до гри (“Мишеловка”: спочатку під спів рухаються по колу, а коли пісня закінчується, піднімають руки і починають ловити мишей).

В молодших групах в основному проводяться ігри під спів вихователя.

В старших групах під спів вихователя і дітей.

Спочатку пісню розучують, а потім грають і співають. Під спів дошкільників можна проводити тільки спокійні ігри, зі спокійними плавними рухами (крокування, піднімання і опускання рук, притупування, виставляння почергово ніг вперед). Бігати і стрибати під час співів не можна, тому що це ускладнює дихання дітей. У швидких іграх, хороводах пісню співає вихователь, а діти тільки виконують рухи відповідно тексту пісні, або вихователь розділяє дітей на підгрупи (одна співає, друга-грає, а потім навпаки).

Танці трьох видів:

а) фіксовані (з зафіксованими рухами) – танці, в яких за певною музикою закріплюється певна послідовність рухів (“Український танок” – спочатку йде слухання музики, визначається форма, засоби музичної виразності, а на наступному занятті вихователь показує рухи і діти починають їх розучувати).

б) характерні (імітаційні) – рельєфно малюють той чи інший персонаж (танок сніжинок, ведмежат).

в) вільний (або творчий) танок може бути: колективний, груповий, індивідуальний.

Прослухавши музику, діти повинні самостійно використати ті знання танцювальних рухів, які відповідають музиці.

Під час занять треба приділяти увагу відпрацюванню точності, красоті рухів, культури взаємин між дітьми, в процесі чого у дітей розвивається естетичний смак.

М.І.Калінін говорив: “Людина, що вміє танцювати і до кімнати ввійде красиво і повернутись, зуміє як слід”.

 

2. Програма з розділу „Музично – ритмічні рухи”

3) Методика роботи по музично – ритмічним рухом у молодшій та середній групах.

План

1. Методи, прийоми (по муз. – ритм. рухам в молодший та середній групах).

2. Вікові можливості.

3. Методика роботи.

 

1. Методи і прийоми, які використовують з муз. – ритмічних рухів такі ж, які в співах:

а) наочно – слуховий (виразне виконання музики педагогом чи грамзапис).

б) наочно – зоровий (показ гри, танців, посібники, атрибути, іграшки).

в) словесний (розповідь про нову гру, танок) з використанням художнього слова.

г) вікові можливості дітей мол. групи.

У дітей молодшої групи координація рухів розвинена слабо, вони тягнуть ноги, опускають голову, важко бігають та стрибають, погана постава.

Характерно швидке збудження нервової системи і недостатнє гальмування, тому у дітей уповільнюється реакція на музичні сигнали.

Не дивлячись на це, у дітей з`являється інтерес до музичних ігор, танців. Малят вчать слухати музику і рухатись згідно з нею. Тому першим завданням є формування елементарної ритмічності, у зв`язаності рухів.

Порівнюючи вікові особливості дітей молодший групи з дітьми середньої, відмічаємо, що на 5 році виробляється краща осана, бігають ритмічно, легко, впевнено, виконувати танцювальні рухи, звертають увагу на те, що за допомогою темпа, динаміки можна передати спів, гру труби, сопілки („Труби, Грицю, в рукавицю”) рухи ведмедя в грі („Зайці і ведмідь”) вчаться в іграх, хороводах швидко змінювати характерні рухи: швидку ходьбу – на легкий біг, енергійний кротна тихий, - тобто вчаться тому, що відповідає програмним завданням дітей середньої групи. Так як в програмі вимоги до молодшої і середньої групи мають багато (однакового, спільним завданням по музично - ритмічним рухає:

1. Розвивати вміння розрізнювати початок і кінець музики, починати і закінчувати рухи під музику (гра з брязкітками).

2. Самостійно змінювати рухи відповідно з контр. 2 ^х частиною в молодшій групі, в 3х ч. – в середні групі. „Гуляти – відпочивати”: під тиху – сплять: під бадьору – крокують по кімнаті.

3. Сприймати контр. за регістром, динамікою музику („Пальчики і ручки”, - під тиху – вдаряють пальцем о палець: під голосну – притупують). Згадайте рухи, якими оволодіють діти в мол. в середній групах.

Методика роботи в обох групах майже однакова, так як програмні завдання, вимоги мають багато спільного. Всі види муз. – ритм. рухів (вправи танці, ігри) в обох групах виконуються після показу дорослого, або показу завчасно підготовленої дитини. На вивчення – 4,5,6 занять, в залежності від складності.

І етапах роботи на д муз. – ритм рухами – ознайомленою – відповідає заняття. Існує декілька засобів ознайомлення з грою цілком:

а) спочатку виконується музика, а потім коротке виконання гри, в кільці ще раз звучить музика.

б) коли розповідь випереджує виконання музики (пояснювання правил гри, яке повинне бути коротким).

в) чергування музики з розповіддю (приклад гри. „Прогулянка і дощик” - завд. визн. спосіб ознайомлення з грою).

 

Послідовність вивчення танцю:

1. слухання музики.

2. пояснення вихователем її характеру, форми.

3. показ не тільки вихователем, але завчасно підготовленню дитиною.

 

Типи уроків

Кожний шкільний предмет має, як уже згадувалося, свою специфіку. Головним завданням одних - озброїти учнів науковими знаннями, інших - допомогти оволодіти певними способами діяльності. Музика - це предмет, основною метою якого є формування досвіду емоційно-ціннісних відносин між людьми. Саме ця особливість предмету зумовлює і особливі типи та форми проведення уроків.

Традиційними є такі типи уроків:

1. Організаційний;

2. Комбінований;

3. Домінантний (переважає один із видів музичної діяльності: спів, слухання, МРР, гра на ДМІ, творчі завдання).

4. Контрольно-перевіряючий;

5. Комплексний;

6. Урок-інтерв'ю;

7. Урок-захист;

8. Телеурок з використанням учбових програм;

9. Тематичний;

10. Підсумковий, заключний.

У 70-х роках ХХ століття Д. Кабалевський створив принципово нову систему музичних занять. В її основі лежить тематична єдність. Відповідно до тематичної побудови в його програмі виділені і певні типи уроків музики:

· урок введення в тему;

· урок поглиблення теми;

· урок узагальнення;

· заключний урок-концерт.

Методистами України, провідними вчителями музики були запропоновані і розроблені нові різноманітні, цікаві, корисні та демократичні типи уроків, до яких належать:

· урок вікторина;

· урок-оркестр;

· урок-конкурс;

· урок-подорож;

· урок-“круглий стіл”;

· урок-самопізнання;

· урок-картинна галерея;

· урок-конференція.

Урок-вікторина, урок-концерт проводяться в кінці півріччя з метою підсумувати знання учнів.

Урок-подорож вибудовується на відображенні в музиці картин природи (“Подорож по морях та океанах”, “Подорож по Україні” і ін.).

Урок-“круглий стіл” - це насамперед слухання музики і бесіда про неї.

Урок-вікторина має на меті перевірку знать учнів і може проводитися після завершення вивчення якогось навчального матеріалу чи теми.

Урок-конкурс - це творче змагання учнів на краще виконання пісні чи музичного твору.

Урок-оркестр розвиває в учнів почуття колективної творчості. Граючи на простеньких дитячих музичих інструментах - таких як сопілочка, тамбурин, дзвіночки, діти вчаться музикувати у колективі. Проявивши трішки фантазії, на музичні інструменти можна перетворити і зовсім „немузичні”, на перший погляд, речі - гребінець, дзвоник, пляшечку з-під Коли, наповнену горохом тощо.

Безперечно, що цей список можна продовжувати, доповнювати, розширювати. Кожен може внести щось своє, оригінальне, нове у проведення уроку музики. Важливо при цьому не ставити собі за мету втілення нової форми лише заради форми. Адже ці оригінальні нетрадиційні форми проведення уроків повинні мати на меті покращення засвоєння учнями навчального матеріалу.

Кожнен урок музики має свою специфіку. При цьому головна мета одних - допомогти оволодіти певними засобами діяльності, інших - розвинути творчу уяву та здібності учнів. Деякі з уроків підводять до глибоких роздумів про музику, а інші просто настроюють на веселий лад. Та вчитель завжди повинен усвідомлювати головне завдання уроку: чи то повторення музичного матеріалу, його закріплення, чи то набуття умінь і навичок, засвоєння нових понять, закономірностей або ж прагнення до реалізації декількох дидактичних завдань, що має місце в комбінованому уроці.

Важливо відмітити, що проведені нетрадиційно уроки стимулюють музики творчість як вчителя, так і його вихованців, створюють сприятливі умови для співробітництва учнів між собою і з учителем.

Структура уроку музики

Перед вчителем музики постає непросте завдання: об'єднати всі елементи, з яких складається урок, підчинити їх основній темі уроку, учбової чверті, року, всього шкільного курсу, не загубивши при цьому специфічної логіки розвитку, що присутня кожному з цих елементів окремо.

Є наступні дидактичні вимоги до проведення уроку:

1. Чіткість навчальної мети;

2. Єдність навчальних та виховних завдань;

3. Правильний добір учбового матеріалу до кожного розділу уроку;

4. Підбір доцільних методів, прийомів і засобів при проведенні уроку;

5. Організаційна чіткість уроку;

6. Поєднання колективної, групової та індивідуальної форм робіт. Організація загальної цілеспрямованості класу, виховання відповідальності кожного учня за виконання поставлених перед ним завдань;

7. Змістовність, емоційність, різноманітність та гнучкість прийомів і методів роботи, вимогливість, продумана структура уроку запорука успішної роботи та дисципліни учнів на уроці.

8. Обладнання уроку музики;

9. Облік успішності, поєднання різних форм обліку;

10. Продумані різноманітні форми домашніх завдань та їх оцінок вчителем;

11. Підготовка вчителя до уроку.

Творча взаємодія у процесі шкільного уроку музики починається в той момент, коли щось єдине стає об'єктом спільних інтересів, бажань та прагнень. Цим єдиним можуть бути нові музичні враження, таємниця композиторського задуму, краса художнього образу; виконавська діяльність, емоційність слухацьких інтерпретацій, обґрунтованість аналітичних висновків.

Кожен урок має свою певну чітку структуру, котрої вчитель повинен суворо дотримуватись при підготовці до уроку. Насамперед слід чітко та ясно сформулювати тему та мету уроку, далі потрібно визначити тип ур