Тема 9. Методика вокального-хорового виховання.

Хоровий спів.Виховання вокально-хорових навичок. Методика вивчення пісні. Особливості дитячого голосу, його охорона. Розвиток навичок багатоголосся і співу без супроводу. Організація вокально-хорової роботи в класі, її роль в музичному виховання школярів. Педагогічний пісенний репертуар – важливий чинник музичного виховання. Розвиток вокально-хорових навичок у процесі навчання співу. Неточне інтонування у деяких учнів і причини цього явища. Методи роботи над цим недоліком.

Методика розучування пісні на уроці музики. Гігієна, співацький режим і охорона дитячого голосу.Розучування пісні як процес осягнення її музичного образу, оволодіння вокально-хоровими і виконавськими уміннями, розвитку музичних здібностей і художньо-образного мислення дітей.

Наслідувальний спів як першооснова вокального виховання. Вимоги до виховання пісні вчителем. Особливості методики розучування пісень у молодших класах, пов’язані з нерозвинутістю музичних здібностей і голосового апарату дітей, їхнім невмінням співати.

Шляхи розучування пісні (вчити на слух, з використанням графічного запису, з опорою на нотний запис, сольфеджуючи, за допомогою ручних знаків тощо). Вимога послідовного подолання співацьких труднощів. Спрямованість технічної роботи на кінцевий виконавський результат, урізноманітнення повторень мелодії різними завданнями. Ставлення учнів до співу, послаблення їх уваги й інтересу як критерії правильності постановки навчальних завдань.

Методика виховання співацьких умінь дітей. Спів як природний спосіб вираження естетичних почуттів, дійовий засіб активного залучення школярів до музики, найдоступніший для дітей вид музичної діяльності.

Побудова голосового апарату дітей. Характеристика звучання дитячих голосів. Співацький діапазон молодших школярів. Співацькі уміння, якими мають оволодіти учні: уміння співацького дихання, уміння володіння звуком, уміння володіння словом у співі. Взаємозв’язок і взаємозалежність між цими уміннями. Зв’язок навчання співу з розвитком музичного слуху і музичним розвитком особистості дитини. Формування навичок співу – не самоціль, а засіб співацького виховання. Зацікавлене, емоційне і водночас свідоме ставлення учнів до співу як умова успішного формування вокально-хорових навичок.

Важливість правильної співацької постави. Правила співацької постави під час співу стоячи або сидячи. Методика виховання правильної співацької постави.

Співацьке дихання як основа вокальної техніки. Типи співацького дихання. Особливості дихання дітей. Методика досягнення правильного співацького дихання.

Співацька дикція: ясність, розбірливість, правильність вимови тексту у співі. Особливість вокальної мови. Залежність вокальної дикції від активності артикуляційного апарату, від відчуття музичного образу і бажання виразити його у співі.

Звукоутворення як результат взаємодії дихальних і артикуляційних органів з голосовими складками. Характеристика правильного звучання дитячого голосу. Зона примарних звуків. Тверда і м’яка атака звука. Особливості формування голосних звуків (а, о, у, є, и, і). Сонорні та шумні (дзвінкі, глухі) приголосні.

Причини, що викликають фальшивий спів дітей: недостатньо розвинутий музичний слух, відсутність координації між слухом і голосом, відсутність слухової уваги, низька збудливість слухового аналізатора, шкідливі для співу звички. Пасивність або надмірна активність, невпевненість або сором’язливість дітей, відсутність інтересу до співу, поганий настрій, втома тощо. Типові недоліки співацької дикції дітей: млявість артикуляції або перебільшена дикція; неправильний спів голосних і приголосних звуків, затиснутість нижньої щелепи, виділення безударних закінчень слів, форсований спів тощо.

Суть фонетичного методу співацького навчання: опора на мовний досвід дітей, мовні стереотипи, використання впливу певних звуків на голос, роботу артикуляційних органів, голосовий апарат у цілому.

Репродуктивний метод навчання співу: відтворення учнями співацького звуку і повторення способів роботи голосового апарату відповідно до пояснення і показу вчителя.

Евристичний метод, тобто пошук звучання, яке відповідає емоційно-образному змісту пісні.

Вимоги до вокальних вправ. Методика проведення розспівування на уроці.

Навички хорового строю й ансамблю. Прийоми, які сприяють досягненню хорового строю: попередній інтонаційний аналіз пісні і визначення складних для виконання фраз; ретельна й різноманітна робота над окремими фразами, транспонування складних фраз у зручну тональність, використання нотного запису. Поєднання індивідуального і групового методів роботи.

Види хорового ансамблю. Правила ансамблю: доспівати звук до кінця, протягнути довше ноту з крапкою, одночасно почати і закінчити спів, взяти дихання відчути злитість свого голосу із звучанням класу. Методика досягнення строю, ритмічної точності виконання, культури звука, виразного нюансування тощо.

Особливості використання інструментального супроводу при розучуванні пісні. Диригентський жест учителя.

Художнє виконання пісні як завершальний етап роботи над нею. Залежність формування співацького голосу від правильного користування ним. Причини неправильного функціонування голосових органів (спів у невластивій певному голосу теситурі, зловживання верхніми звуками, форсоване звучання, надмірно тривалий спів, шкідливі звички голосоутворення, спів у хворобливому стані).

Співацький режим на уроках музики. Професійне навчання співу як засіб охорони дитячих голосів.

Охорона дитячого голосу.

Основні етапи організації слухання пісень в класі та роль кожного з них в естетичному осягненні змісту музичного твору школярами. Використання методів наведення (бесіда, розповідь, пояснення, коментування) і спостереження (власне спостереження, художньо-педагогічний аналіз, моделювання, зіставлення за контрастом і аналогією) залежно від стану організації слухання музики. Взаємозв’язок і єдність означених методів у їх спрямованості на формування музичного сприймання школярів. Музична творчість як засіб активізації фантазії учнів, спонуки до самостійної інтерпретації творів, поглиблення сприймання музики.

Методика вивчення нотної грамоти, її умовні етапи.

Рухи під музику, інсценізації пісень, використання дитячих музичних інструментів, гра на сопілці, перегляд ілюстративного матеріалу, музичні ігри, ритмічні диктанти, пластичне інтонування.

Доцільність використання художніх творів різних видів мистецтва на уроках музики. Методика використання на уроках музики літературних творів, проведення аналогій між музичним і літературним творами. Критерії доцільності використання літературних творів на уроках музики.

Методика використання на уроках музики творів образотворчого мистецтва. Позитивна і негативна роль використання творів живопису на уроках музики. Поглиблення вражень дітей як головний критерій доцільності звертання до творів живопису на уроках музики.

Тема 10.Методика використання гри на елементарних музичних інструментах та методика навчання гри на українських народних інструментах.

Використання елементарних музичних інструментів на початковому етапі музичного виховання. Використання українських народних інструментів у навчально-виховній роботі. Аналіз творів програми, які пропонуються для оркестрового виконання.Методика використання гри на елементарних музичних інструментах та методика навчання гри на українських народних інструментах.Використання елементарних музичних інструментів на початковому етапі музичного виховання. Використання українських народних інструментів у навчально-виховній роботі. Аналіз творів програми, які пропонуються для оркестрового виконання.

За програмою з музики у школах різного типу навчання обов’язковим є навчання гри на сопілці. У роботі з учнями використовують хроматичну сопілку, сконструйовану у 1970 році майстром Д.Ф.Деменчуком, її діапазон у дві з половиною октави від до¹ до соль³ (звучить октавою вище, а нотується октавою нижче). Стрій сопілки-прими – до мажор. Аплікатура сопілки вдосконалена, вона має десять отворів та пристрій для настроювання, що дає змогу виконавцю грати твори в бажаній тональності. Це інструмент з досить великими технічними можливостями та чудовим тембровим забарвленням. На ньому можна виконувати сольні п’єси та складні оркестрові епізоди. Сопілка прекрасно звучить в ансамблі з усіма народними інструментами. Найціннішою якістю сопілки є стійкість у видобуванні звуків. Перевага сопілки перед іншими інструментами – можливість колективного навчання гри на уроках музики в школах різного типу навчання.

Простота конструкції, невеличкий об’єм та вага інструмента, мінімальна сила вдування повітря дають можливість набувати навичок техніки гри наймолодшим школярам. Крім цього учні можуть продовжувати музикування у позаурочних формах музично-естетичної роботи школи та самостійно займатися вдома.

Навчання гри на сопілці прискорює процес вивчення нотної грамоти та набуття навичок сольфеджіо, служить містком у переході від відносної системи до абсолютної, завдяки чому учні свідомо засвоюють відчуття висоти звука та звучання голосу. Розпочинати вивчення гри на сопілці бажано після вивчення усіх відносних ступенів (йо, ле, ві, на, зо, ра, ті) паралельно з ознайомленням із абсолютною нотацією, що полегшуватиме і прискорюватиме процес її засвоєння. Вивчення видобування звуків на сопілці пропонується у такій послідовності: ля, соль, фа, мі, ре, до, сі в першій і другій октавах (у порядку зростання затуляння отворів пальцями від першого до десятого), альтерованих звуків – сі-бемоль (ля-дієз), фа-дієз (соль-бемоль), до-дієз (ре-бемоль), мі-бемоль (ре-дієз), соль-дієз (ля-бемоль) першої октави, соль-дієз (ля-бемоль) другої октави. Навчаючись гри на сопілці, учні краще засвоюють музичний матеріал уроку, розвивають звуковисотний слух, ритм, музичну пам’ять, увагу, емоційність, набувають навичок ансамблевої гри, шанобливого ставлення до національного інструмента і музичного мистецтва, вчаться розуміти музику і оцінювати її, що є головним у музичному вихованні учнів.

Музикування як активна форма виконавської творчості дітей. Використання сопілки на уроках музики в усвідомленні нотного запису, у вихованні творчих якостей. Введення ігрового чотирируччя та виконавських ансамблів. Мелодична та ритмічна імпровізація на музичних інструментах (металофон, тріскачки, бубон, барабан, трикутник тощо).