Прийоми навчання в молодшій групі

(під час формування співочих вмінь)

1) Співоча постава - положення тулубу (корпусу)- сидіти, спираючись на стілець. Прийоми: показ, слово вихователя (пояснення).

 

2) 3вукоутворення - не чітке, в'яле. Діти не вміють володіти своїм голосом. Артикуляційний апарат розвинутий слабо. Діти часто картавлять, ковтають окремі звуки, тобто співають „говірком” (пе - ту - шок).

Програмові вимоги - вчити співати без напруги і крику, протяжно.

Для протяжного співу використовувати такі методичні прийоми: вчити підспівувати спочатку окремі слова - склади („мяу, тра -та – та”), а потім всю пісню. Для співучості пропонувати співати на склад „ля”, ”ду”, “ко –ко”(наприклад „ Кошка” (мяу) і „Цыплята” (ко - ко - ко).

 

З) Дихання - поверхове, коротке. Вчити не брати дихання посеред слова (на підставі показу).

 

4 ) Дикція - повинна бути чіткою. Діти повинні розуміти зміст слів. Для цього бажано використовувати наступні методичні прийоми: наочність (картки, іграшки, пояснення слів, показ, індивідуальна робота).

Не можна слова пісні вчити як вірш, слова засвоюються разом з мелодією, а окремо повторюються тільки важкі слова.

 

5) Чистота інтонування (стрій). Прийоми: спів з голосу педагога.

Потрібно знати, що з голосу малюки краще сприймають мелодію. Тому спочатку треба вчити співати без супроводу (а капелла). Велике значення має використання вправ, пов’язані з наспівуванням. Діти співають в ігровій формі звуконаслідування: „ку- ку”, “а- у”, “бі- бі –бі”.

а) Поспівки співають без інструменту, з голосу вихователя;

б) Важкий інтервал пісні можна співати на склад „ля” чи інший;

в) Співи гарно співаючих дітей;

г) Індивідуальні заняття з нечисто співаючими.

 

6) Ансамбль. Діти часто відстають або випереджають один одного під час співу.

Прийоми:

а) зібрати увагу дітей: „Посмотрите все на меня. Поем по руке”;

б) виразний початок пісні. в)Індивідуальна робота;

На одному занятті можна виконати 2-3 пісні, а за рік 6 пісень.

 

Середня група.

На п’ятому році життя діти мають певну музичну підготовку.

У них зміцнився голос, поширився діапазон – ре¹ – сі¹, краще стало вимовляння звуків. Це дає можливість поширити обсяг співочих вмінь. До кінця року діти повинні оволодіти такими програмними навичками:

- співати природнім голосом без напруги, протяжно;

- брати дихання між короткими фразами;

- вимовляти слова чітко, правильно;

- разом починати й закінчувати пісню;

- правильно передавати нескладну мелодію;

- співати узгоджено в межах „ре¹ – сі¹”;

- прислухуватися до голосів інших;

- розрізняти звуки за висотою;

- співати ізсупроводом та без нього;

Основний метод - виразний, емоційний показ, як і молодша група, а прийом – ігровий, який поки що залишається основним.

а) Над звукоутворенням - продовжити роботу над протяжністю звучання, тому іноді діти ще співають „говірком”.

б) Над диханням - показ і контроль за зміною дихання.

в) Над дикцією - роз'яснення змісту пісні та слів.

г) Над чистотою інтонування - вправи на розширення діапазону, показ голосом

прийомів, наприклад, як пищить комар (спів тоненьким, високим голосом), а потім питання: „А ведмідь теж пищіть?”.

- “Ні”, а як?

- спів без супроводу (Вправи: „ Двімашини”, „Качелі”, „Птах і пташенята”, гарно вивчена пісня).

д) Над ансамблем - діти самі повинні починати спів з показу вихователя. Потрібно звертати увагу на характер вступу, слухати інструмент, співати не голосно.

Прийоми: чіткий показ вступу, індивідуальна робота, спів по підгрупам.

В середній групі на одному занятті діти можуть виконати 2-3пісні. На закріплення.

Пед. завд. № 11(про машини).

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ СПІВАМ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ.

 

Вікові особливості:

Дитина зміцнюється фізично, вдосконалюється її голосовий апарат. Увага більш стійка, мислення більш активне. Діти мають достатньо розвинену мову, щоб висловити свої думки з приводу змісту пісні. Вони розуміють пояснення вихователя, дітей привчають до усвідомленого виконання. У них краще розвинений слух - звуковисотний, тембровий, ритмічний, динамічний.

 

Програмові завдання:

а) по звукоутворенню – продовжувати вчити співати природнім легким голосом, без напруги, співучим звуком, м’яко співати без ударні кінці фраз;

б) по дикції – вчити вимовляти слова чітко, виразно;

в) по диханню – вчити брати як глибоке дихання, в наспівних піснях, так і коротке в рухливих піснях;

г) по чистоті інтонування – вчити співати пісні з великими інтервалами (стрибками);

д) по ансамблю – не тільки починати і закінчувати разом, але й з відтінками, виразно, самостійно як їз супроводом, так і без нього.

За рік 6-8 нових пісень.

МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ.

Для поширення діапазону:

а) дітей розміщують в три ряди (в залежності від їх діапазону):

- І ряд – дітей з обмеженим діапазоном (2-3 звуки);

- ІІ ряд – з неповним діапазоном;

- ІІІ ряд – з нормальним діапазоном.

б) підбирають пісні з більш широким діапазоном;

в) поступове підвищення тональності вивченої пісні:

Для звукоутворення.

Наспівні пісні співати на слоги “ля”, “ду”;

Рухливі – на “тьох”, “тук”;

Швидкі пісні вчити у помірному темпі.

 

Для дихання – диригентський жест, пояснення, показ.

 

Для дикції – промовляння тексту пошепки, (в ігровій формі), спів скоромовок.

Для чистоти інтонування:

- настройка на І-й звук;

- спів на певні слоги;

- спів поспівок, змінюючи тональність;

- прийом звуконаслідування (під час роботи над важкими місцями);

- вправа “музичне ехо”;

- спів без супроводу;

- спів гарно співаючих дітей.

Для ансамблю – рухове моделювання, диригентський, тест, слуховий контроль, показ, обличчя педагога.

Дітей підготовчої групи вихователь готує до занять по нотах. З цього приводу, що в школі діти від співу по слуху переходять до співу по нотах. Дітям потрібно дати деякі відомості про музичну грамоту, познайомити з умовними, поки графічними позначками, які показують співвідношення звуків з висотою та тривалістю (звуковисотний нотний). Стан з нотами – “метеликами”, великі і малі фігурки, фланелеграор, музична сходинка, рухове моделювання, спів а капелла).

 

Методика організації ритмічної діяльності молодших школярів

1. Значення та завдання. Види рухів.

а) Ритміка – взаємозв’язок музики та рухів.

б) Значення музично – ритмічних рухів.

в) Завдання педагога з музичного – ритмічного виховання дошкільників.

г) Зв’язок музики і рухів.

д) Вікові можливості дошк. у музично – ритмічні діяльності (сам. робота).

є) Види музично – ритмічних рухів.

2. Програма виховання та навчання з р. 1. “Музично – ритмічні рухи”.

3. Методика навчання рухам в різних вікових групах.

 

ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Ритміка – взаємозв’язок музики та рухів.

Музично –ритмічне виховання потрібно починати якомога раніше. Воно здійснюється через муз. ігри, музично – ритмічні вправи, хороводи, танці.

Органічна єдність музики і рухів необхідна і природна. Рухи повинні розкривати зміст музики, відповідати характеру, формі, динаміці, темпу і ритму муз. твору.

Яскравим прикладом зв’язку музики рухів є балет, а також такий вид спорту як художня гімнастика, фігурне ковзання, синхронне плавання.

Систему музичних вправ з допомогою ритмічних рухів одним з перших розробив ще на початку ХІХ ст. швейцарський музикант – педагог Жан Далькроз. Його метод полягає в тому, щоб, використовуючи спеціальне підібране тренувальні вправи, розвивати у дошкільників муз. слух, пам’ять, увага ритмічність, пластичну виразність рухів. Ці позиції враховуються та розробляються сучасною педагогікою.

2. Музично – ритмічні рухи мають велике значення у справі всеб. вихов.:

Вони сприяють:

1) розвитку муз. сенсорних здібностей;

2) психічних процесі;

3) пізнавальних процесів;

4) поширенню муз. кругозору;

5) всебічному розвитку дитини:

Інсценівки, національні танці, ігри формують:

а) моральні якості дошкільників, допомагають виховувати у дітей любов до Батьківщини, почуття інтернаціоналізму, привчають до колективних дій.

б) сприяють фізичному вихованню – зміцнюють дитячий організм, поліпшують дихання, посаду, швидкість, кровообіг, сприяють формуванню моторики.

в) розумовому вихованню – веселі ігри, танці викликають активну діяльність вищих відділів головного мозку, пов’язаних з інтелектуальними та вольовими процесами.

г) естетичному вихованню – виховують почуття прекрасного, емоційна чутливість, на прекрасне, рухи становлять виразними, красивими, легкими, граціозними.

3. Завдання педагога, які здійснюються в процесі муз. – ритм., виховання.

1) вчити дітей узгоджувати рухи з характером музики, яскравими засобами музичної виразності, ритмічно, виразно рухатися, грати в ігри, водити хороводи, танцювати як на заняттях, так і поза них;

2) розвивати почуття ритму, яке виражається у тому, що діти почувають у музиці ритмічну виразність, відгукуються на неї і передають її у рухах;

3) розвивати художньо – творчі здібності, які можуть проявитися у дошкільників у тому, що вони самі шукають засоби вивчення ігрового образу, вигадують, комбінують танцювальні рухи, пропонують зміни в танцях за власною ініціативою, водять хороводи поза занять.

4. Різні муз. твори викладають у дітей емоційне хвилювання, народжують повні настрої, під впливом яких і рухи отримують відповідний характер.

Наприклад, урочисте звучання святкового маршу бадьорить, веселить, радує. Це виражається у підтягнутій посаді, точних рухах рук та ніг.

Навпаки, спокійний, плавний характер таночка (вальсу) дає можливість зробити посаду вільною, рухи м’якими, повільними. Особливості ладу, ритму, темпу, також відображаються у рухах. Принцип контрасту і неповторності в музиці викликає контрастність і неповторність рухів.

Нескладний ритм виражається акцентами, хлопками, притопами. Динаміка і темп – зміною швидкості, напруженості, амплітуди, напрямку рухів.

5. В процесі розвитку музично-ритмічних рухів необхідно враховувати вікові особливості дітей. Навчання музично-ритмічним рухам починається з молодшої групи.

1) діти 3-го – 4-го року життя можуть вимовитися про гру, згадуючи її окремі моменти. Здатні самостійно змінювати рухи відповідно 2-х часним музичним творам. Але ці реакції недосконалі. Діти легко засвоюють ритмічний малюнок у хлопках, ніж під час бігу чи ходу. Чіткі темпові та динамічні зміни викликають бажання бігати.

2) 4-го – 5-го року життя діти роблять короткі зауваження з приводу музично-ритмічних ігор, вправ, щодо сюжету, динаміки,...

Можуть достатньо чітко ходити у відповідності з матричною пульсацією.

Але вірної передачі ритмічного малюнку у таночку ще важко досягти. Відчуваючи зміну темпу діти не завжди точно відтворюють це у рухах.

3) в 5-6р. намагаються відзначити зв’язок музики і рухів. Слухаючи твір, можуть відтворити в пам’яті його послідовність у рухах, в танцях, іграх. Відчувають і можуть вірно передати у рухах повторні та контрастні частини в рухах музики. З’являється рухаючи виразність, точність та граціозність. Дітям характерно більш розвинене почуття ритму, вміння виділяти акцент, сильну долю, зміну темпу.

4) в 6-7 років – активно сприймають музику, відзначають її зв’язок з рухами, почувають виразні особливості музики. Самостійно рухаються в хороводі, танку, розрізняючи форму твору: розподіл на фрази, речення. Відтворюють ритмічний малюнок, рівномірно відтворювані акценти, змінюють темп, прискорюючи чи уповільнюючи його, виконують рухи виразно, з зацікавленістю відносяться до творчих завдань, проявляючи ініціативу.

Щоб рухатися у відповідності з характером музики, потрібно мати відповідний запас рухів. Їх беруть з вправ, сюжетної драматизації, танцю, з фізкультурних вправ.

З фізкультури:

1) хода, біг, стрибки, які зустрічаються в хороводах, іграх, танцях;

2) рухи з використанням різних предметів (м’ячі, прапорці, стрічки тощо).

3) перешикування (хода шеренгами, у колі, парами) для хороводів, танців.

В галузі сюжетної драматизації береться такий принцип побудови як інсценування сюжету пісень, програмової музики. Діти передають музично-ігрові образи в рухах. Вони втілюють в рухах враження від спостережень за діями праці дорослих, за рухами фізкультурників, воїнів, транспорту, тварин, птахів. Діти використовують міміку, жести, дії.

В галузі танцю – використовують елементи народного танцю (польки, галопу, плескання, притупування).

 

Види музично-ритмічних рухів.

І. Вправи, ігри, таночки.

Музичні заняття починаються з музично-ритмічних вправ. Вони складаються з трьох груп рухів:

а) основні – хода, біг, стрибки;

б) танцювальні – крок польки, галоп тощо;

в) характерні (імітаційні) – відтворення дій людей, поведінки тварин.

Музично-ритмічні вправи є підготовчим етапом для засвоєння рухів, які потім зустрінуться в іграх, танцях.

Музично-ритмічні вправи можуть бути сюжетними і безсюжетними.

Сюжетні частіше використовуються в молодших та середніх групах.

Безсюжетні – в старших та підготовчих групах. (“Біг парами” Шуберта). Вправи спрямовані на розвиток слідуючи вмінь:

- узгоджувати рухи: а) з характером музичних творів;

б) із зміною регістру (високий, середній, низький);

в) із зміною динамічних відтінків;

г) з темпом.

- починати і закінчувати рух одночасно з музикою;

- самостійно змінювати рухи відповідно формі твору;

- виконувати перешикування (колона, шеренга, по колу один за одним);

- виконувати танцювальні рухи (“пружинка”, “галоп”), та вправи з атрибутами.

Музичні ігри двох типів:

1. ігри під інструментальну музику (сюжетні, безсюжетні)

2. ігри під спів.

В основі сюжетної гри є відповідний образ, в ній є правила, розгорнута дія.

Обов’язкове завдання – на зміну характеру музики реагувати зміною характеру рухів. (“Зайці та ведмідь”)

Безсюжетні ігри мають завдання – навчати дітей рухатися відповідно характеру музики. Правила таких ігор пов’язані з музикою, яка супроводжує біг, стрибки, крокування (“Карусель”), а словесні сигнали замінюються музичними. В цих іграх обов’язково є елемент змагання, що сприяє розвитку спритності, швидкості, виконання рухів.

Ігри під спів (сюжетні) – хороводи, інсценування пісень. Діти вчаться передавати рухами:

- зміст пісні, загальний характер музики (веселий, спокійний);

- форму (заспів, приспів);

- темп;

- динаміку;

- ритм;

- регістр.

Іноді спів може бути тільки зав’язкою до гри (“Мишеловка”: спочатку під спів рухаються по колу, а коли пісня закінчується, піднімають руки і починають ловити мишей).

В молодших групах в основному проводяться ігри під спів вихователя.

В старших групах під спів вихователя і дітей.

Спочатку пісню розучують, а потім грають і співають. Під спів дошкільників можна проводити тільки спокійні ігри, зі спокійними плавними рухами (крокування, піднімання і опускання рук, притупування, виставляння почергово ніг вперед). Бігати і стрибати під час співів не можна, тому що це ускладнює дихання дітей. У швидких іграх, хороводах пісню співає вихователь, а діти тільки виконують рухи відповідно тексту пісні, або вихователь розділяє дітей на підгрупи (одна співає, друга-грає, а потім навпаки).

Танці трьох видів:

а) фіксовані (з зафіксованими рухами) – танці, в яких за певною музикою закріплюється певна послідовність рухів (“Український танок” – спочатку йде слухання музики, визначається форма, засоби музичної виразності, а на наступному занятті вихователь показує рухи і діти починають їх розучувати).

б) характерні (імітаційні) – рельєфно малюють той чи інший персонаж (танок сніжинок, ведмежат).

в) вільний (або творчий) танок може бути: колективний, груповий, індивідуальний.

Прослухавши музику, діти повинні самостійно використати ті знання танцювальних рухів, які відповідають музиці.

Під час занять треба приділяти увагу відпрацюванню точності, красоті рухів, культури взаємин між дітьми, в процесі чого у дітей розвивається естетичний смак.

М.І.Калінін говорив: “Людина, що вміє танцювати і до кімнати ввійде красиво і повернутись, зуміє як слід”.

 

2. Програма з розділу „Музично – ритмічні рухи”

3) Методика роботи по музично – ритмічним рухом у молодшій та середній групах.

План

1. Методи, прийоми (по муз. – ритм. рухам в молодший та середній групах).

2. Вікові можливості.

3. Методика роботи.

 

1. Методи і прийоми, які використовують з муз. – ритмічних рухів такі ж, які в співах:

а) наочно – слуховий (виразне виконання музики педагогом чи грамзапис).

б) наочно – зоровий (показ гри, танців, посібники, атрибути, іграшки).

в) словесний (розповідь про нову гру, танок) з використанням художнього слова.

г) вікові можливості дітей мол. групи.

У дітей молодшої групи координація рухів розвинена слабо, вони тягнуть ноги, опускають голову, важко бігають та стрибають, погана постава.

Характерно швидке збудження нервової системи і недостатнє гальмування, тому у дітей уповільнюється реакція на музичні сигнали.

Не дивлячись на це, у дітей з`являється інтерес до музичних ігор, танців. Малят вчать слухати музику і рухатись згідно з нею. Тому першим завданням є формування елементарної ритмічності, у зв`язаності рухів.

Порівнюючи вікові особливості дітей молодший групи з дітьми середньої, відмічаємо, що на 5 році виробляється краща осана, бігають ритмічно, легко, впевнено, виконувати танцювальні рухи, звертають увагу на те, що за допомогою темпа, динаміки можна передати спів, гру труби, сопілки („Труби, Грицю, в рукавицю”) рухи ведмедя в грі („Зайці і ведмідь”) вчаться в іграх, хороводах швидко змінювати характерні рухи: швидку ходьбу – на легкий біг, енергійний кротна тихий, - тобто вчаться тому, що відповідає програмним завданням дітей середньої групи. Так як в програмі вимоги до молодшої і середньої групи мають багато (однакового, спільним завданням по музично - ритмічним рухає:

1. Розвивати вміння розрізнювати початок і кінець музики, починати і закінчувати рухи під музику (гра з брязкітками).

2. Самостійно змінювати рухи відповідно з контр. 2 ^х частиною в молодшій групі, в 3х ч. – в середні групі. „Гуляти – відпочивати”: під тиху – сплять: під бадьору – крокують по кімнаті.

3. Сприймати контр. за регістром, динамікою музику („Пальчики і ручки”, - під тиху – вдаряють пальцем о палець: під голосну – притупують). Згадайте рухи, якими оволодіють діти в мол. в середній групах.

Методика роботи в обох групах майже однакова, так як програмні завдання, вимоги мають багато спільного. Всі види муз. – ритм. рухів (вправи танці, ігри) в обох групах виконуються після показу дорослого, або показу завчасно підготовленої дитини. На вивчення – 4,5,6 занять, в залежності від складності.

І етапах роботи на д муз. – ритм рухами – ознайомленою – відповідає заняття. Існує декілька засобів ознайомлення з грою цілком:

а) спочатку виконується музика, а потім коротке виконання гри, в кільці ще раз звучить музика.

б) коли розповідь випереджує виконання музики (пояснювання правил гри, яке повинне бути коротким).

в) чергування музики з розповіддю (приклад гри. „Прогулянка і дощик” - завд. визн. спосіб ознайомлення з грою).

 

Послідовність вивчення танцю:

1. слухання музики.

2. пояснення вихователем її характеру, форми.

3. показ не тільки вихователем, але завчасно підготовленню дитиною.