Архітектури з використанням пейзажного прийому

планування

План лекції:

1. Характеристика формування ландшафтних об'єктів у Китаї і Японії.

2. Розвиток формування ландшафтних об'єктів у Європі в ХVIII-ХIХ ст.

 

Формування присадибних територій в середньовічному Китаї і Японії

принципово відрізнявся від європейського мистецтва і садів ісламу. В його ос-

нові було особливе відношення до природи, пов'язане з філософією і релігією.

У відзнаку від регулярних прийомів планування, що використовуються в краї-

нах заходу, тут розвивалися ландшафтні і пейзажні прийоми планування. При-

рода розглядалася як обитель богів. Особливо розкішними були імператорські

сади, багато з яких не збереглися. Створенням присадибних комплексів в Китаї

почали займатися ще в XIII - XIV ст.

Навіть люди середньої забезпеченості мали садиби з невеликими садами.

Вони особливо були необхідні китайським жінкам, пересування яких сковували

одяг і взуття. В північній частині Китаю мали розвиток великі сади, що займають поширенні території в сотні гектарів, а в південній (економічний центр країни) малі, що улаштовуються при житлових будинках. Однак для всіх упорядковані територій є характерним ряд загальних рис.

Невід'ємною і майже обов'язковою частиною саду і центром його композиції є водойма. Вона займала значну частину території (30 - 70 %). Біля водойми розміщувалися палацові будівлі, що утворювали архітектурне ядро. Водойми мали різану берегову лінію і багато островів, що забезпечувало чергування

мальовничих композицій при переміщенні. Для їхнього сприймання влаштову-

вались численні паркові споруди - альтанки, веранди, мости, що орієнтують по-

гляд в потрібному напрямку за допомогою фігурних прорізів в стінах - "прони-

каючих вікон", в оточенні опор галерей, шляхом нейтрального рішення або ізо-

ляції однієї з сторін маршруту. Пейзажні композиції будувалися так, щоб під-

креслити красу природи і створити нескінченну різноманітність змінних видів.

Характерні особливості в створенні ландшафтних композицій - активне вико-

ристання каміння, численність водних поверхонь, велика кількість і розрахова-

не розміщення малих архітектурних форм, ретельний підбір декоративної рос-

линності. Асортимент рослин достатньо різноманітний: різні види сосни, ялів-

ців, кленів, дуба китайського, кедру, груші, сливи, вишні, верби, бамбуку; бага-

то красиво квітучих камелій, рододендронів. Водойми прикрашалися лотосами,

а їхні береги ірисами. В ландшафтних композиціях особливо цінувалися піони і

хризантеми. Скульптурне оформлення використовувалося рідко. В основному

це зображення птахів або тварин – лелеки, дракона, черепахи. Застосовувались

природні камені, якими оформлювали береги водойм, влаштовували гірки, то-

що. Китайські майстри максимально використовували навколишню природу та

майстерно копіювали її в своїх ландшафтних композиціях.

Китайське ландшафтне мистецтво сприяло розвитку пейзажного стилевого напрямку в Європі (середина і кінець XVIII ст.) і побудило до створення так

званого англо-китайского стилю. Воно ж мало великий вплив на розвиток

ландшафтного мистецтва Японії.

Незважаючи на те, що багато з прийомів ландшафтного мистецтва були

запозичені в Китаї, по духу японське садово-паркове мистецтво відрізняється

від китайського. Японське ландшафтне мистецтво ґрунтується на відтворенні

живої природи, в заданому заздалегідь обумовленому масштабі. Японці відто-

чили до філігранної майстерності мистецтво створення мініатюрних ландшаф-

тів. Протягом всієї своєї історії, яка нараховує майже півтори тисячі років,

японське ландшафтне мистецтво формувалося у руслі пейзажного стильового

напряму. Цьому сприяла природа Японії з її теплим вологим кліматом, багатою

флорою, та різноманітністю пейзажів (скелясті гори, озера, ріки, струмки, водо-

спади, піщані обмілини, лісові кучугури, тощо). По функціональному призна-

ченню сади Японії можна підрозділити на декілька типів: палацові, храмові са-

ди чайної церемонії, сади у житлового будинку. Як і у інших феодальних краї-

нах, сади в Японії влаштовували, передусім, при палацах знаті і при будинках

забезпечених людей.

Японські майстри створили декілька прийомів формування малого саду:

- за характером рельєфу (плаский сад і пагористий сад);

- за складністю композиційної побудови;

- за основним провідним природним елементом (сад каміння, сад мохів,

сад води, сад пейзажів, тощо).

Головне архітектурне спорудження «японського малого саду» - житловий

будинок, розташований в центрі саду, він розміщується так, щоб з будь-якої то-

чки відкривався вигляд на самі найкращі кутки. Часто використовували ефект

бриньливої води. При цьому найкращим варіантом був швидкий струмок, який

впадає в озеро, що нагадує в плані спину черепахи. В центрі картини знаходив-

ся водоспад. Переходами через маленькі струмки служили доріжки з плоских

каменів. Якщо води не було, створювався сухий струмок, дно якого посипали

піском і оформлювали так, начебто він наповнений водою. Невід'ємною части-

ною саду є малі архітектурні форми - мости, лави, кам'яні світильники, огорожі,

брами. Вони виконувалися з природного матеріалу - дерева, бамбука, каменя,

інколи металу (чавунні або бронзові лави) без лака і фарби з тим, щоб передати

текстуру матеріалу, його природний колір. Особливо цінувався наліт часу - ли-

шайники на камені, бляклість тонів дерева і бамбуку.

Характерною рисою «Японського малого саду» є символіка. Художня за-

дача саду - показати природу, незайману людиною. Особливої уваги заслуговує

неповторний у своєму роді сад чайної церемонії. Він мав невеликі розміри, йо-

го невід'ємна частина - доріжка, що веде до чайного будиночка, судина для об-

мивання рук, кам'яний ліхтар. Доріжка мала різноманітне покриття. Нерівне

каміння змушувало відвідувачів дивитися собі під ноги, а спеціально вирівняні

її дільниці дозволяли любуватися садом. Основне призначення саду - сприяти

зосередженості і самопоглибленню. Прихований зміст церемонії - розвиток

тонкої емоційної реакції на природну красу і вироби мистецтва. Прикладом та-

кого саду може служити чайний сад в палаці Хіджі (1536 - 1598 рр.).

Наряду з типовими для феодального середньовіччя імператорськими садами в Японії виключно широко було розвинуте мистецтво мініатюрних садків

при житлових будинках. В XIX ст. остаточно сформувався ансамбль традицій-

ного житлового будинку та саду як його невід'ємної частини. Інколи такі садки

зроблені були на площі у декілька квадратних метрів. При цьому вони володі-

ють необхідними елементами саду - мініатюрним басейном, «диким» камінням,

деревами, доріжками, квітами.

Розрізняють три типа таких садків:

'Ке' - призначений для внутрішніх домашніх потреб;

'Харе' - служить для різноманітних церемоній;

'Суки' - призначений для емоційного сприймання і виконує тільки естетич-

ну функцію.

Часто в одному приватному саду створюються спеціальні зони з перечис-

леним вище функціональним призначенням.

Влаштування садів на невеликій території відточило майстерність вирощування карликових дерев - бонсай. За допомогою спеціального режиму поливу, того або іншого складу ґрунту, японці вирощували дерева та кущі потрібного розміру й форми, з певним характером листя. Вони органічно включаються в

невеликий мікропростір з моделями японських хатин, палаців, храмів, камін-

ням, символізуючим скелі. Такими мініатюрами і сьогодні можна прикрасити

будь-який інтер'єр.

В формуванні «Японського саду» перевага віддається красиво квітучим

деревам та кущам: вишня (сакура), персикове дерево за їх красу під час весня-

ного квітіння, клен за барвисту пишність пурпурного осіннього листя. Нерідко

поблизу від будинку висаджували бананові дерева спеціально для того, щоб під

час дощу слухати музику капель і доповнювати зорові враження слуховими.

Хризантема, слива, орхідея та бамбук по японським поняттям утворюють «чет-

вірку благородних» рослинного миру. Наряду з рослинами вода є основою жит-

тя будь-якого саду. Вона присутня в формі водойма із затокою, островами, пі-

щаними та кам'яними берегами і зображує спокійну й широку ріку або бурхли-

вий потік з порогами. Улюбленим елементом саду є водоспад. Майже в усіх

композиціях з водоймою та островами головне місце відводиться «острову че-

репахи» і «острову журавля», як символу раю. В «сухих садах» вода символіч-

но зображується галькою.

Належить відзначити, що в стародавніх японських садах ніколи не вико-

ристовувався газон, замість нього застосовувався утрамбований грунт, який ча-

сто покривався сріблясто-білим або золотистим піском й прикрашався борозен-

ками, іноді у вигляді складних візерунків. Для ходіння використовували пласкі

камені, що складали доріжку.

В ландшафтному проектуванні часто використовувався мох, покриваю-

чий камені і кущі. У Японії поклоніння каменям перетворилося в любов до

природи, що було причиною виникнення своєрідного напряму в проектуванні

ландшафтних об'єктів. Зразком цього направлення є храмовий сад Ріоані - пря-

мокутна дільниця, покрита крупнозернистим білим піском з лежачими на ньому

в особливому порядку п’ятнадцятьма каменями, що символізують острови в

океані. В інших ландшафтних композиціях камені-валуни сполучаються з віч-

нозеленими деревами та водоймами.

Вигляд сучасних «Японських садів» зазнав значних змін, зазнав вплив єв-

ропейської технізації. І все ж, незважаючи на вплив часу, в ньому збереглися

первісні риси багатовікової культури, що визначаються наступними принципа-

ми формування «Японського малого саду»:

- типологічність елементів;

- традиційність;

- символізм;

- образне тлумачення природи;

- зв'язок із живописом;

- канонізація композиційних прийомів у використанні основних засобів:

каменів, води, рослинності, споруджень.

Слід також відзначити, що основою формування багатьох ландшафтних

композицій була будистська філософія, яка проповідує рівновагу між активни-

ми та пасивними силами природи. Вплив Японії на сучасний ландшафтний ди-

зайн великий і безспірний.

Одним з самих відомих прикладів використання японських традицій в єв-

ропейському ландшафтному дизайні служить «Сад Миру» біля будинку

ЮНЕСКО в Парижі. Його автор - скульптор І. Ногукі. Прийоми формування

національного «Японського саду» широко використовуються сучасними япон-

ськими спеціалістами як у великих архітектурних комплексах, так і в окремих

будинках.

Деякі з цих прийомів одержали розповсюдження і в Європі ще на рубежі

XVIII - XIX сторіч.

Вагомий внесок у формування ландшафтних об'єктів в пейзажному стилі

здійснили, безумовно, китайські та японські сади. Об'єкти ландшафтного дизайну пейзажного стилевого напряму протягом свого більш ніж двохсотрічного розвитку зазнавали змін у відповідності з естетичними установками та ідеалами свого часу. Первісно в них зберігалися регулярні риси та водночас формувалися нові прийоми обробки природних компонентів: з'являються кучугури, замість фонтанів і водних партерів - струмки та пруди з вільними обрисами берегів, боскети замінюються гаями та деревними групами, партери - галявинами. Розроблялися спеціальні сценарні маршрути, які забезпечували зміну картин та вражень.

Новаторські пошуки формування ландшафтних об'єктів в XVIII ст. тісно

зв'язані з романтизмом - художнім напрямком того часу. Вони знайшли втілен-

ня у романтичних парках, що були насичені руїнами, надгробками, мавзолеями.

В пам'ять про героїчні подвиги встановлювалися колони, обеліски, створюва-

лися і павільйони в античному, китайському, японському та ін. стилях. На пер-

ших етапах розвитку ландшафтних об'єктів основним компонентом простору

стає істотна природа, яка сильно ідеалізується. Природний ландшафт у садах

відображається крізь призму видатних творів кращих майстрів живопису епохи

романтизму. Ландшафтний об'єкт епохи романтизму стає своєрідним театраль-

ним видовищем і перетворюється в ряд картин, що послідовно змінюються, ес-

тетична цінність яких ґрунтується головним чином на ефектах сонячного або

штучного освітлення, не очікувано відкриваючихся видів і на інсценуванні

ущелин, руїн, водоспадів, тощо. Але поступово вплив романтизму і сентимен-

талізму в формуванні ландшафтних об'єктів слабне. Головним елементом стає

сама рослинність. Завдяки акліматизації рослин ландшафтні об'єкти поступово

збагачувалися в дендрологічному відношенні, а багато з них перетворилися в

дендропарки та дендрарії. Тому пейзажний парк - це не просто дільниця істот-

ної природи, а своєрідний архітектурно-планувальний комплекс. Але все ж го-

ловним елементом у формуванні рекреаційних просторів стає рослинність та

природні елементи середовища. Планувальні прийоми формування ландшафт-

них об'єктів в пейзажному стилі продовжували вдосконалюватися. З'явилася

велика різноманітність цих об'єктів, як в Європі, так і в Америці.

В XIX сторіччі на території України були створені унікальні парки пей-

зажного стилю - Олександрія (Біла Церква), Софіївка (Умань), Алупкінський

парк (Алупка), Тростянецький парк (Тростянець). Видатним пам'ятником садо-

во-паркового мистецтва на Україні середини XIX ст. є Тростянецький парк, по-

чаток будівництва якого відноситься до 1834 р. Цей парк створений на плоскій

степовій місцевості і являє собою видатний взірець творчого перетворення

ландшафту, коли в умовах степу формується живописний парк з великою кіль-

кістю штучно створених кучугурів, глибоких ущелин, долин, озер та прудів.

Серед рослинності парку окрім дубу звичайного та верб всі інші види - інтро-

дуценти. Асортимент деревних порід - сосна, береза, захисні посадки, різнома-

нітні види дубу, липи, горіха, туї, ялівця, каштан конячий, тощо.

Наряду з Тростянецьким парком унікальним є і дендропарк «Софіївка»,

розташований на площі 127 га. Парк був розбитий на місці існуючої дикої бал-

ки з рікою Каменкою, що характеризується яскраво вираженим рельєфом та

живописними пейзажами, які були покладені в основу композиції. В парку не-

має і не було палацу. Композиційна вісь визначалася руслом ріки Каменки. За

допомогою штучних дамб було створено 4 водойми, які забезпечують водою

фонтани та водоспади. Береги ріки, водні пристрої та архітектурні споруди де-

коровані брилами граніту, які добуті тут же під час будівництва водної системи.

Саме цей прийом визначив неповторний художній образ парку, виражений в рі-

зноманітних композиціях, побудованих на поєднанні води та каменів.

Проведений ретроспективний аналіз формування об'єктів ландшафтного

дизайну в пейзажному стилі дозволяє виділити такі закономірності їхнього фо-

рмування:

- побудова просторів з урахуванням умов місцевості, включення її при-

родного достоїнства у проектуюче ландшафтне середовище, наслідування при-

роди для виявлення художнього образу ландшафтного об'єкту;

- додержання масштабу планувальних частин та розмірності їхніх внут-

рішніх просторових елементів;

- заперечення симетрії та прямих алей, наявність вільно звивистих дорі-

жок, живописної форми водойм і різноманітних кучугурів плавних окреслень;

- широке використання асортименту рослин, з інтродуцированими екзо-

тами, застосування різноманітного квіткового оформлення, що включає ґрунто-

покривні рослини,

- наявність пейзажних картин, формування прогулянкових маршрутів з

пейзажною різноманітністю видів, тощо.