Прийоми спростування і заперечення у спорі

Спостування, як логічний прийом, є доведенням неістинносгі, неправдивості тезису. Іншими словами спростування, заперечення

- це ніби доведення зі зворотньою метою. В структурі спору спростування протистоїть доведенню і пов'язано з ним. Оскільки спростування - це різновид доведення, для нього дійсні всі розглянуті нами логічні правила доведення. Порушення будь якого з них ставить під загрозу успіх спростування.

Логічний прийом доведення включає тезис, аргументи і демонстрацію. В процесі спростування удар може бути спрямований проти кожного з елементів доведення.

Найпростіший і надійний спосіб — спростування тезису фактами.

Другий спосіб - критика аргументів. До цього способу спростування примикає принцип "бити ворога його ж зброєю", тобто використовувати проти опонента його ж слова, вирази, принципи і доводи.

Але спростування аргументації ще не є доказом невірності тезису. Розбивши доводи супротивника, треба йти далі і спростовувати тезис.

Для доведення неправдивості тезису використовують різні прийоми:

- "зведення до абсурду"- звичайно поєднується з іронією і сарказмом;

- "звертання до особистості"- коли замість обговорення по суті починають оцінювати недоліки супротивника (звичайно використовується для його дискредитації в очах публіки);

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

- "зворотний удар"- коли в спорі репліка чи аргумент підхоплюється і обертається проти того, хто його висунув;

- апеляція до публіки - коли оратор апелює безпосередньо до слухачів, до їх думок, почуттів, інтересів, доводить, що все викладене ним має прямий зв'язок з інтересами аудиторії і тому істинне;

— апеляція до почуття гумору аудиторії — влучна насмішка може надати вам більшу перемогу, ніж якби ви намагалися розбивати аргументи супротивника серйозно.

В процесі спору нерідко використовуються і нечесні прийоми. Познайомимось з найбільш розповсюдженими, до яких відносяться:

- прийом "свідомої підміни" - використовується у різних варіантах: наприклад, коли ви критикуєте один бік явища, вас проголошують противником, ворогом усього явища;

- прийом "підтасовки карт"- тобто відверта дезинформація, однобічне висвітлення фактів, жонглювання цифрами;

- прийом "фігура замовчування"- коли супротивник, бажаючи обманути аудиторію, відвести її від головних проблем, просто замовчує ці проблеми, роздуваючи дрібні, незначні питання;

- прийом "надмірне уточнення"- тобто вимога від супротивника надмірних уточнень (по кількісному, часовому, просторовому та іншим показникам), які неможливі;

- прийом "наклеювання ярликів"- використовується з метою дискредитувати ідеї, плани, особистості, викликати в аудиторії почуття упередженості, зневаги, не застосовуючи об'єктивну оцінку

і аналіз;

- прийом "гра в авторитети"- навмисне викривлення слів і думок

відомих особистостей;

- прийом "аксіоматичнісгь доказів"- подання думок і положень у вигляді аксіом, які нібито не потребують доказів.

Наступна група прийомів спрямована проти особи опонента

в спорі.

В прагненні довести свою правоту люди часто впадають в стан афекту, виявляють схильність до перебільшень і легко роблять логічні помилки. Зі схвильованим супротивником сперечатись легше. У настановах з ерістики відверто рекомендується викликати гнів опонента, привести супротивника у стан роздратування, а якщо, почувши якийсь довід, супротивник починає сердитись, цим доводом слід посиленно користуватись не тільки тому, що він роздратовує супротивника, але й тому, що ви напевно торкнулись

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

слабкої сторони в ході його міркувань. Для цього підходить усе: висловлювання, що не стосуються предмету спору, згадування давно минулих подій і тому подібне з метою залякати опонента, вивести його зі стану рівноваги.

Якщо ваш супротивник користується подібним прийомом, слід коротко відповісти на висунуті обвинувачення і перейти до предмету суперечки. Навіть якщо опонент використовує лайливі слова чи образливі вирази, треба до кінця зберігати спокій, ніколи не знижуватись до рівня такого опонента, пам'ятати, що спір проходить на очах аудиторії.

На психічний стан опонента впливає і повна незгода з ним по схемі: якщо супротивник сказав "так", одразу проголошуй "ні". Кожен знає, як важко сперечатись з подібним "принциповим" опонентом.

Зарозуміла відповідь. Наприклад, визнаний спеціаліст говорить своєму менш авторитетному опоненту: "Ну звичайно, ви краще знаєте...", "звичайно, в цьому питанні ви великий спеціаліст...". Найкраща протидія такій спекуляції своїм авторитетом - спокій і ввічливість.

Відволікання опонента від предмету спору - більш "м'який" варіант попереднього ухилення. Людина "досвіду" у суперечці з людиною молодшою здійснює маневр - відволікання: "Поживете, взнаєте життя, молодий чоловіче, тоді погодитесь зі мною". І молодий чоловік попадає на гачок: він починає доводити, що молодість ні до чого, що він "знає життя..." Маневр вдається.

Гра на самолюбстві. Деколи нечесний полеміст робить спробу зіграти на почутті самолюбства свого опонента, наводячи бездоказовий аргумент в наступному супроводженні: "Вам, звичайно, давно відомо...", "Невже ви не знаєте..."і т.п. Якщо опонент не захоче визнати, що йому невідомо, про що йде мова, він потрапляє в пастку.

Різновид цього ухилення - "підлещування доводу" компліментом на адресу супротивника. Вважається, що сумнівний довід може пройти, якщо подати його наступним чином: "Ви зі своїм досвідом не станете заперечувати..." "Вам, як людині розумній, зрозуміло..." і т.п. Не дивлячись на примітивність, такий прийом нерідко "спрацьовує".

Психологічний тиск на супротивника і аудиторію. Не дивлячись на слабкість своєї позиції, опонент говорить голосно, самовпевнено,

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

ЛІТЕРАТУРА

авторитетно, переконливим тоном. "Стверджуючи щось, не хвилюйся, що тебе можуть спростувати. Не вступай у суперечку, а продовжуй стверджувати і не думай про аргументи. Твоя наполегливість переможе",- так можна описати подібний прийом. Сором'язлива, нерішуча людина, що не має досвіду публічного спору, часто програє у зрівнянні з самовпевненим і нахабним опонентом.

Інколи супротивник удає, що довід, аргумент опонента "вразив" його, і коли опонент, передбачаючи остаточну перемогу, втрачає пильність, він наносить удар сильним контраргументом. Такий контраст у поведінці може співчутливо сприйматись аудиторією.

Варіанти ухилення в спорі, звичайно, не обмежуються перерахованими. Невичерпні і методи їх викриття. Однак завжди в будь-якому спорі слід уважно спостерігати за виступом опонента, фіксувати усі його промахи, логічні помилки і обманні прийоми з метою викрити його. І хоча викриття обману супротивника само по собі не замінює спростування і заперечення його тезису, воно, тим не менш, показує фальшиву сутність його тактики і свідчить про непевність його позиції.

Контрольні питання:

1. Які види запитань ви знаєте? Як відповідати на різні види запитань?

2. Як передбачити і попередити можливі запитання аудиторії?

3. Що таке спір і яка його мета?

4. Назвіть основні елементи структури спору.

5. Які основні правила висунення тезису, аргументування і демонстрації?

6. Які основні функції аргументів в процесі доведення?

7. Яких правил слід дотримуватися при використанні фактичного матеріалу?

8. Яка роль аудіо-візуальних засобів у процесі доведення?

9. Яка суть і структура спростування в спорі? Які способи спростування ви знаєте?

10. Наведіть деякі види ухилень в спорі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев В.И. Деловая риторика: Практический курс делового общения й ораторского масгерства. - М.: Народнеє образование 1995 (5-ка ж-ла " Народнеє образование", N5, 1995).

2. Андреєв В.И. Конфликтология, искусство спора, ведення переговоров, разрешения конфликтов. - М.: Народнеє образование, 1995 (Б-ка ж-ла "Народное образование", N3,

1995).

3. Бодалев А.А. Восприятие й понимание человека человеком.-

М., 1982.

4. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности, (Пер. с

англ.) - М.: Прогресе, 1990.

5. Карнеги Д. Как завоевать друзей й оказьівать влияние на людей. Как вьірабатьівать уверенность в себе й влиять на людей, вьіступая публично. Как перестать беспокоиться й начать жить. (Пер с англ.)- М.: Прогресе, 1987.

6. Коваль А.П. Ділове спілкування. Навчальний посібник. - К:

Либідь, 1992.

7. Ножин Е.А. ОсновьІ советского ораторского искусства. - М.,

"Знание", 1973,

8. Обознов Н.Н. Психологическая культура взаимньїх

отношений.- М., 1986.

9. Паламар Л.М., Кацевець Г.М. Мова ділових паперів: Навч.

посібник.- К.: Либідь, 1993.

10. Сопер П. ОсновьІ искусства речи. Персонал.- М.: Изд-во Агенства "Яхтсмен"., 1995.

11. Социальная психология й зтика делового общения (В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, М.А. Нартов й др; Под общ. ред. проф. В.Н. Лавриненко- М.: Культура й спорт. ЮНИТИ, 1995.

12. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол й зтикет для деловьіх людей.- М.: "Анкил", 1995.

13. Щекин Г.В. Психология делового общения: практические рекомендации.- ЧеркассьІ, 1988.

14. Щокін Г.В. Практична психологія менеджменту. Науково-практичний посібник. - К.: Україна, 1994.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА