Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ



ПЕРЕДМОВА

Ораторське мистецтво - одна із стародавніх теоретичних дисциплін. Його історія розпочинається з античної Греції, де ораторське мистецтво було породжене життєвими суспільними потребами, стало дієвою зброєю суспільного прогресу і демократії.

У V ст. до н. е. виникає теорія красномовства - риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а також зібрання правил і методичних прийомів навчання красномовству. Разом з риторикою виникла нова професія ритора - вчителя красномовства.

Видатними ораторами Стародавньої Греції були Демосфен і Арістотель, який вперше дав наукове обгрунтування ораторському мистецтву як особливому виду людської діяльності.

На протязі багатьох століть теоретики ораторського мистецтва дотримувались поглядів і принципів Арістотеля, лише вдосконалюючи і переробляючи їх в тому чи іншому ступені.

Подальший розвиток ораторське мистецтво отримало в республіканському Римі. Серед ораторів Риму найбільш видатними особистостями були Марк Туллій Цицерон і Марк Фабій Квінтіліан, Цицерон вважав, що красномовство володіє надзвичайною силою впливу, що воно необхідне для управління державою і що, відповідно, ним повинен володіти кожен, хто присвятив себе громадській діяльності.

В епоху великої промислової революції (Х\Л-Х\/ІІст.) в країнах Європи і США ораторське мистецтво стає невід'ємним елементом культури нового часу, засобом завоювання мас і вияву демократичної ідеології.

Цілу плеяду великих ораторів XVIII ст. породила французька революція. Філософською основою політичного красномовства цього періоду були соціальні та моральні ідеї французьких революціонерів та просвітителів - Руссо, Вольтера, Робесп'єра, Марата та інш.

У другій половині XIX ст. в Західній Європі і Росії досягла значного вдосконалення як практика, так і теорія ораторського мистецтва, втілюючи в собі досвід кращих парламентських і судових ораторів, а саме: Р. Блюма, Дж. Рассела, А. Коні, Ф. Плєвако та інш.

В теорії ораторського мистецтва кінця XIX- початку XX ст. виразно виявляється прагнення об'єднати теоретичні положення "старої" риторики з новітніми науковими даними. Все більша увага

ПЕРЕДМОВА

приділяється психології мас, психологічному впливу особистості оратора, емоційному впливу слова.

В теперішній час ораторське мистецтво розглядається перш за все як ефективний засіб ідеологічного впливу, який не поступається по своїй силі засобам масової інформації. Дійсно, не дивлячись на значний розвиток преси, радіо, телебачення, середовище використання ораторського мовлення залишається безмежним. Майстерність усного мовлення, вміння переконувати, впливати на почуття і настрій людей - обов'язкова якість людини, професія якої пов'язана з постійними виступами перед аудиторією.

За останні роки помітно зріс інтерес до ораторського мистецтва, як до навчального предмету. Ораторське мисецтво викладається у більшості вищих навчальних закладів США, країн Західної Європи. Риторика вивчається у Кембріджі, Оксфорді, включена в список навчальних дисциплін Гарвардського університету та інших навчальних закладів. Значна увага приділялась вивченню ораторського мистецтва у вищих партійних школах, університетах та факультетах лекторської майстерності колишнього СРСР.

Публічне мовлення і ораторське мистецтво є об'єктом багаточисельних наукових досліджень, до яких залучено багато вчених у різних країнах.

Велике значення, на наш погляд, могло би мати включення ораторського мистецтва як навчальної дисципліни в програми ВУЗІВ, України, що сприяло би скорішому становленню її державності.

Ораторське мистецтво як теоретична дисципліна поєднує вивчення багатовікової історії предмету і узагальнення сучасного досвіду публічних виступів з науковим аналізом ораторської промови як особливого виду комунікації. Ораторське мистецтво -це складний комплекс філософських, психологічних, соціологічних, лінгвістичних та інших проблем, що пов'язані з цим процесом.

Предмет ораторського мистецтва як прикладної дисципліни визначається змістом фактичної діяльності оратора і являє собою комплекс знань, вмінь і навичок оратора по підготовці виступу і проголошенню промови з метою здійснити бажаний вплив на аудиторію (переконати, навчити, спонукати).

Ораторське мистецтво лише умовно називається мистецтвом. В значному ступені - це діяльність, оволодіти якою може кожна людина. При цьому важливу роль відіграють особисті якості людини,!

ПЕРЕДМОВА

її більші чи менші здібності до оволодіння ораторською майстерністю, її сила волі, кропітлива праця. Але навіть грандіозні здібності витратяться надаремне, якщо людина не буде працювати над їх розвитком і вдосконаленням.

Як показує практика, чимало керівників організацій і особливо молодих спеціалістів зіштовхуються з серйозними труднощами, виступаючи публічно перед аудиторією. Звідси і загострена потреба у них в знаннях риторики, за допомогою яких можна розібратись в складному механізмі усного мовлення, людської поведінки, в обставинах, які зумовлюють почуття і думки людей, впливають на їх цінносні орієнтації і мотиви дій.

Актуальність вказаних проблем спонукала авторів створити навчальний посібник з метою дати систематичне уявлення про ораторське мистецтво як теоретичну і прикладну дисципліну, з тим, щоб допомогти оратору-початківцю оволодіти основами ораторської майстерності.

Звичайно, цей посібник не претендує і не може претендувати на повноту розкриття змісту ораторського мистецтва, як в частині охоплення всіх його елементів, так і в частині глибини їх розгляду. Посібник слід сприймати скоріше в якості вступу до розгляду цієї проблеми, що буде спонукати до більш обгрунтованого і поглибленого вивчення теоретичних і прикладних аспектів цього складного виду діяльності. Тому основним своїм завданням автори вважали виявлення названих аспектів, визначення їх системного зв'язку, надання важливої інформації по кожному із них.

Хочемо зауважити, що дана праця не є абсолютно творчою, а підготовлена на основі вивчення літературних джерел з даної тематики, зокрема книг Андрєєва В.І., Коваля А.П., Ножина Е.А., Сопера П. та інших авторів.

Автори виражають надію, що даний посібник буде корисним для тих, хто в процесі своєї професійної чи громадської діяльності користується усним словом і зазначають, що становлення оратора лише починається з праці над книгою, яка подає основні шляхи Для його самостійного розвитку. Систематичне тренування, безперервне вдосконалення ораторських навичок усіма доступними засобами має стати потребою і звичкою кожного, хто поставив перед собою важливу і благородну мету - оволодіти чудовим засобом виховання, переконання, управління, яким є ораторське мистецтво.


Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Ораторське мовлення

Ораторське мистецтво ми звичайно пов'язуємо з поняттям ораторського мовлення.Юраторське (публічне) мовлення — це будь-який виступ, промова, звернена безпосередньо до аудиторії. Виступ] на зборах, доповідь, лекція - все це різновиди ораторського! мовлення.

Ораторське мовлення не тільки не втратило актуальності під тиском сучасних технічних засобів масової інформації, а й збільшило силу свого впливу на людей. В чому ж заключається ця сила?

Насамперед, слід врахувати, що усна форма мовлення має пріоритет у суспільстві і в цьому легко переконатись.

По-перше, усне мовлення передувало писемності, по-друге, переважна більшість людей значно більше слухає і розмовляє, ніж читає і пише. Більшості людей легше говорити і слухати, ніж читати і писати. Розуміння прочитаного залежить від самого читача і є для нього активним процесом, тоді як при сприйманні усного мовлення: розуміння багато в чому залежить від оратора і є для слухача в значній мірі процесом пасивним, більш придатною формою мовлення для людини є звукова. .

Але, звичайно, головна перевага усного мовлення над писемним полягає у тій додатковій виразності, що надається людським голосом, інтонацією. ,

Голос являє собою надзвичайно складне явище. Він характеризується силою, висотою, тембром, мелодичним звучанням та іншими якостями і відтінками, які дають моживість виражати різноманітні почуття, настрій людини і навіть її думки.

З прикладами того, як інтонація розширює зміст висловленого, надаючи інколи словам навіть зворотного значення, м зустрічаємось постійно у спілкуванні з людьми.

Дослідження психологів показують, що інтонація людин відповідає певному емоційному стану (радість, переляк, ніжність; подив, байдужість, гнів, сум, презирство, повага, сором,образа), кожен з яких передається відповідною інтонаційною моделлю.

Інтонація усного мовлення — це додаткова паралінгвістична система спілкування, яку має у своєму] розпорядженні оратор для впливу на аудиторію. Між ораторої його аудиторією немає перепон. Це - вид прямої комунікації

Відношення "оратор - аудиторія" можна зобразити як систему, найголовнішим елементом якої є зворотний зв'язок, завдяки якому оратор, посилаючи мовні сигнали, одночасно і безперервно отримує певну інформацію про вплив промови на слухачів, в результаті чого він має можливість відповідним чином коригувати свій виступ.

Зворотний зв'язокв системі "оратор - аудиторія" може бути класифікований як лінійний та нелінійний, зовнішній та внутрішній.

При лінійному зворотному зв'язку оратор отримує повідомлення про реалізацію мовлення по слуховому каналу у вигляді шуму, реплік слухачів.

При нелінійному зворотному зв'язку джерелом інформації для оратора є спостереження за поведінкою слухачів, їх мімікою, жестами, позою. Нелінійний вид зворотного зв'язку найбільш характерний для ораторського мовлення. Спостерігаючи за мімікою і жестами аудиторії досвідчений оратор безпомилково може визначити характер її реакції на промову.

При внутрішньому зворотному зв'язку оратор аналізує свою власну мову, порівнюючи її з тою, що була запланована (часто під час виступу ми помічаємо, що мова наша звучить не так, як було задумано). Зовнішній зворотний зв'язок заключається у співставленні завдань з поведінкою аудиторії.

Психологічні дослідження показують, що зворотний зв'язок, можливість спостерігати за аудиторією, а також чути звук власного голосу позитивно впливають на весь хід промови. І навпаки, перерви в зворотному зв'язку викликають невпевненість у мовленні і поведінці оратора, втрату правильної інтонації, тремтіння голосу, пришвидшення темпу мовлення.

Таким чином, наявність зворотного зв'язку надає важливу перевагу ораторському мовленню, що дає можливість успішно керувати аудиторією.

Разом з інтонацією міміка, поза, рух, жест - важливі компоненти кінетичної системи спілкування оратора і аудиторії. Жести використовуються при описі, допомагаючи, наприклад, зобразити форму чи розміри предметів. Жести виражають почуття людини - подив, горе, відчай,задоволення і т.п. Є жести привітання, релігійні, символічні.

Деякі жести мають інтернаціональне значення, інші мають різний зміст у різних країнах. Існує велика національна різниця і у частоті та інтенсивності жестів.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

В той же час жест - явище індивідуальне. Він пов'язаний з рухом думок і почуттів оратора: інтенсивність жесту залежить від темпераменту оратора і багато в чому визначає особливості його індивідуального стилю.

Разом з мовленням, жестами, мімікою в поведінку оратора входять і так звані експресивні рухи. Звичайно, оратором вони не усвідомлюються, однак чудово сприймаються аудиторією. Так, надто високий, пронизливий і тремтливий голос часто розцінюється як ознака тривоги. Спазми, зміна швидкості і ритму мовлення, невиправдані паузи, розрив слів, нервовий сміх, переривчасте дихання - також симптоми збудження і напруги. По зовнішньому вигляду оратора, по ледь помітних рухах ми нерідко відчуваємо його стан, почуття.

Міміка, жести, рухи відповідають певним інтонаційним моделям, а також мовним зворотам, які необхідні для передачі різних емоційних станів. Лінгвістичні (мова), паралінгвістичні (інтонація) та кінетичні (міміка, жести) засоби в ораторському мовленні, дублюючи і доповнюючи один одного збагачують його.полегшують його сприймання і посилюють вплив на аудиторію.

Ораторське мовлення можна зобразити як процес, як сукупність і взаємодію ряду елементів, як модель. Автором першої моделі ораторського мовлення був Арістотель. У своїй "Риториці" він писав, що для здійснення будь якого акту людського спілкування необхідна наявність по меншій мірі трьох елементів:

1) особи, що говорить;

2) промови;

3) особи, що слухає.

Таким чином, ораторське мовлення залучає в один процес оратора, його повідомлення і аудиторію. При цьому враховується, що в будь-якому випадку процес ораторського мовлення відбувається в певному соціальному середовищі, а оратор повністю отримує інформацію про стан аудиторії по каналах зворотного зв'язку.

У графічному вигляді модель ораторського мовлення можна зобразити наступним чином (мал.1).

В кожному конкретному випадку успіх або невдача; ораторської промови залежить від якості і стану кожного елементу процесу, а також відносин між ними.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

 

 

 

 

 

ГОР   ПОВІДОМЛЕННЯ   АУДИТОРІЯ  
     
  ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК    

Мал.1. Модель ораторського мовлення.

Оратор

В процесі ораторського мовлення, який можна уявити як своєрідну систему, активним елементом, що у кінцевому рахунку визначає стан усієї системи, є оратор. Оратор - будь-яка людина, що проголошує публічну промову.

Якими ж якостями повинен володіти кожен оратор? Об'єктивна умова успіху оратора - глибоке знання предмету промови. Не можна переконати аудиторію в тому, чого сам не вивчив у повному обсязі, в чому сам не впевнений до кінця. Крім того, інформованість оратора у будь-якому випадку повинна перевищувати інформованість слухачів.

Що таке компетентність оратора? Це досконале знання проблеми, яку він висвітлює. Висока ерудиція оратора здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора завжди повинні поєднуватися зі старанною підготовкою до кожної публічної промови.

Вища форма ораторського мистецтва - імпровізація.Однак авторська імпровізація полягає зовсім не в здатності говорити про що завгодно. Навпаки, імпровізація - це вміння швидко скласти уявний план промови і обрати відповідну форму висловлювання, імпровізована промова, як правило, енергійніша, емоційніша. Вона сильніше впливає на слухачів, а сам факт імпровізації підвищує авторитет оратора. Особливо важлива імпровізація у відповідях на запитання, в полеміці, в короткому виступі по промові. Але завжди, без виключення, основою успішної імпровізації є глибокі знання і Досвід. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки добре підготовленою, щоб вона здалася слухачам невимушеною імпровізацією.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

 

Друга головна якість оратора - володіння навичками мовлення. І Особливість ораторських навичок полягає в тому, що оратор є не І тільки автором промови, але і її виконавцем. Не тільки вміння » підготувати промову, але й вміння вільно поводитися за трибуною, володіти голосом, жестами, мімікою і, на додачу, безпомилково реагувати на поведінку аудиторії, підкоряючи її своїй волі - такі об'єктивні вимоги до оратора, що прагне вплинути на слухачів.

Вже в перший момент появи за трибуною оратор постає перед аудиторією в ролі "лідера", від якого очікують відповідної до цієї ролі поведінки і дій, якого аудиторія готова вислухати.

Ось чому надзвичайно важливо, щоб кожен оратор усвідомив цю роль і виправдав очікування аудиторії. Великою психологічною помилкою є поведінка оратора, який починає промову з вибачення за те, що він не готовий виступати, що він поганий оратор або що у нього мало часу і т.п. Не кажучи про те, що подібний вступ зайва втрата часу, оратор неминуче, ще не почавши промову, різко знижує свій престиж, оскільки, повідомивши про свою непідготовленість ставить під сумнів значимість усієї промови.

Ніяковість, невпевненість, фальш у поведінці - все це одразу помічається аудиторією і неминуче знижує результат навіть

найкращої промови.

Впевненість в собі, однак, не повинна породжувати зарозумілість, пихатість, зневажливе ставлення до аудиторії. Це одразу настроїть слухачів проти оратора.

Ведучи мову про особливість оратора, не можна обійти такі його психічні риси, як сила нервової системи, урівноваження процесів збудження і гальмування і рухливість (або інертність) цих процесів. Оратор із слабкою нервовою системою не здатен довгий час концентрувати свою увагу на змісті промови і реакції аудиторії, він може розгубитися від будь-якого непередбачуваного випадку - падіння стільця, стуку дверей і тп такий оратор не N••10X6 одразу відрезг/езти на зміни е аудиторії чи "г" ;•--у ••;-'• '/'•:•«:.'''" у і'-:;у.ст:л' сг~ -;:„• обст:''^"'-', ,•;;;;-;,:;/•:'"с:^„ КОЛИ рзптом і/ілВ'/ться, Ідо матеріал, який він подає, вже відомий аудиторії.

"Ідеальний оратор" має сильну нервову систему, урівноважений, володіє достатньою рухливістю процесів збудження і гальмування. Легко зосереджуючись на викладенні своєї теми, він разом з тим, вчасно відповідає на реакцію аудиторії, швидко перебудовуючи у потрібних випадках зміст І форму промови.

Оратор повинен також врахувати особливості свого характеру і темпераменту. Людина з м'яким характером повинна уникати різкого тону, а оратору з рішучим характером і за трибуною потрібно бути твердим і рішучим.

Об'єктивними передумовами успіху публічної промови є голосові якості оратора, дикція, висока культура мови, вірне вимовляння і використання слів.

Щоб виконати своє завдання, оратор повинен володіти значним діапазоном різноманітних знань, умінь і навичок, серед яких найважливішими є:

- вміння зібрати потрібний матеріал для промови і оформити його у відповідності до мети виступу, до законів композиції, логіки і психології, до особливостей усного мовлення і з урахуванням специфіки аудиторії;

- вміння проголосити промову, дотримуючись правил поведінки за трибуною і використовуючи "зворотний зв'язок" з аудиторією;

- бездоганне володіння майстерністю усного мовлення: голосом, інтонацією, мімікою, жестом, дотримання усіх вимог культури мовлення;

- вміння відповідати на запитання слухачів і вести спір. Перераховані основні знання і навички оратора складають

зміст ораторського мистецтва як прикладної дисципліни і набуваються в результаті наполегливої праці і постійних тренувань.

На результат виступу оратора завжди впливає оцінка аудиторією його особи. Наприклад, аудиторія завжди схильна більше довіряти академіку чи доктору наук, ніж новачку в науці. Іншими словами, кожен раз існує деякий попередній "настрій" аудиторії до особи оратора, позитивний або негативний, як правило, неусвідомлюваного інтуїтивного характеру. Цей "настрій" в першу чергу визначається авторитетом оратора, його положенням в суспільстві, посадою, знаннями, досвідом. Оратору.який не має авторитету в аудиторії доведеться прикласти додаткових зусиль, Щоб завоювати її довіру. Коли молодий оратор вперше з'являється перед аудиторією, завжди корисно, щоб якась авторитетна особа відрекомендувала його слухачам.

Вищеперерахований набір, звичайно, не охоплює всієї множини ораторських рис, які у сукупності і взаємодії утворюють неповторне явище індивідуального ораторського стилю, який є складним поєднанням як фізичних, так і духовних якостей оратора. Один переконує слухачів силою свого натхнення, другий -

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ І Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

послідовністю і якістю виконання, третій - переважно іронією, дотепністю і т.п. Можна виділити три основних стилі красномовства:

1) жорстко-раціональний, зовнішньо спокійний стиль;

2) емоційно-насичений, темпераментний стиль;

3) середній, або точніше, синтетичний, в якому зливаються риси першого і другого стилів.

В наш час підвищеної інформованості слухачів активність оратора, вміння поєднати логічність з емоційністю у всіх випадках - обов'язкова передумова його успіху, незалежно від виду промови.

Друга ланка процесу ораторського мовлення - повідомлення,; промова, виступ.

В наступних главах докладно будуть розглянуті найбільш важливі проблеми змісту і форми повідомлення, промови.

Аудиторія

Аудиторія - це зібрання деякої кількості людей, які відчувають схожі очікування певних переживань чи зацікавленні одним тим самим предметом.

Кожен оратор повинен знати такі основні особливості структури і поведінки аудиторії:

1. Аудиторія ораторського мовлення - це спільність людей, які мають безпосередній контакт один з одним, на відміну від аудиторії масової інформації, де слухачі розділені у просторі.

2. Поведінка аудиторії багато в чому визначається її розміром. Чим малочисельніша аудиторія, тим буденніший характер її настрою! І навпаки, багаточисельні збори вже самим фактом зібрання в одному місці значної кількості людей утворюють урочистість. Тому реакція більшої аудиторії може бути більш інтенсивною, ніж меншої.

3. Поведінка аудиторії залежить також від ступеня однорідності її складу. Аудиторія може бути різною за професійною належністю, соціальним станом, віком, рівнем освіти, інтересами, настроєм і т.п. Це може бути конференція з порівняно однорідним складом спухачів-однодумців, чи аудиторія мітингу, досить аморфного стану, що нагадує натовп з його специфічними характеристиками.

Зрозуміло, що будь-які групи людей, що складають аудиторію, мають хоча б мінімальну спільність мотивів та установок (інакше вони не зібралися б), однак різниця в ступені цієї спільності багато в чому визначає різницю в поведінці аудиторії.

Одна з головних умов успіху ораторської промови — диференційований підхід до аудиторії в залежності від професії,-освіченості, віку, життєвого досвіду, релігійних переконань, настроїв=*

4. Всім видам аудиторії властиве явище поляризації, тобто концентрації уваги присутніх на одному об'єкті - сцені, ораторі, екрані телевізора і т.п. Максимальний ступінь "поляризації" властивий аудиторії ораторської промови. Цьому сприяє саме середовище публічної промови, коли люди збираються на площі чи у приміщенні, розташовуються в кріслах поруч, обличчям до сцени, трибуни.

5. Одним з факторів, що впливають на поведінку аудиторії є почуття спільності, контакту кожного члена аудиторії з іншими. У відповідності до одного з головних положень соціальної психології, будь- яка група не є простою сумою особистостей і, відповідно, людина, що знаходиться у більшій чи меншій групі, навіть на протязі короткого проміжку часу, почуває і поводить себе інакше, ніж наодинці. Як правило, група активізує процес мислення індивіда, підвищує рівень сприймання промови.

6. Кожний індивід у складі аудиторії підпадає під внутрішній вплив. Його індивідуальне критичне відношення до того, що відбувається, знижується, він підпадає під так звану "реакцію зараження", його думки і почуття ідуть в одному напрямку з думками і почуттями групи (наприклад, "ланцюгова реакція" сміху, вигуків захоплення чи обурення і т.п). Як показують дослідження, явище конформізму в тій чи іншій мірі властиве всім людям, хоча його ступінь у різних людей різний. Він залежить відтемпераменту,статі, віку, роду занять, а також характеру групи. Чим вищий рівень освіченості і самоусвідомлення особи, тим більше вона потребує переконань, а автоматичне зараження діє на неї послаблено або зовсім не діє.

7. Поведінка аудиторії деколи в значній мірі визначається попереднім настроєм (н-д, музичне оформлення початку зборів).

8. Аудиторії ораторського мовлення властивий той чи інший ступінь організованості (тема зборів, регламент, вибори президіуму і т.п.).

Аудиторія володіє певною системою "соціальних санкцій", які вона застосовує до оратора. Якщо оратор задовільняє очікування аудиторії, вона нагороджує його оплесками чи використовує інші знаки схвалення. Свою незгоду з оратором, негативне відношення До нього аудиторія виражає галасом, вигуками і навіть освистуванням.

Розглянуті особливості можуть бути притаманні різним аудиторіям у різній мірі. Однак всі вони разом і кожна окремо впливають на інтенсивність реакції аудиторії.

14 Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ|

ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Нерозривно пов'язані між собою проблеми сприйняття розумінняаудиторією ораторської промови.

Сприйняття - це аналіз і синтез матеріальних засобів мови: складів слів, речень, інтонації. Розуміння - це аналіз і синтез змістовних значень всіх цих засобів. Сприйняття і розуміння залежать як від внутрішніх, так і від зовнішніх по відношенню до людини факторів. Наведемо деякі з них. Ефективність сприйняття, розуміння і переробки інформації аудиторією знаходиться насамперед у складній залежності від мотивів, установок, інтересів, системи знань, переконань, а також настрою слухачів. Мотивиспонукають слухачів до відвідання і сприйняття промови. Вони поділяються на мотиви інтелектуального, морального і естетичного плану. Значно вищий ступінь сприйняття промови у слухачів, які прийшли за власним бажанням і нижчий — у слухачів,! які прийшли примусово. В останньому випадку оратору доведеться докласти додаткових зусиль, щоб залучити аудиторію до активного процесу сприйняття промови.

Установка- готовність суб'єкта до певного виду діяльності. Чим вищий ступінь вщ,повідності промови установкам аудиторії, тим вища ЇЇ дієвість і вплив. При цьому часто аудиторія діє вибірково: сприймає інформацію, що співпадає з її установками і намагається відкинути ті положення промови, які з цими установками не співпадають. Інтереси- емоційні прояви пізнавальних потреб людини. Під впливом інтересів люди прагнуть поповнити свої знання, ознайомитись з фактами , що мають для них значимість. За відсутності інтересу до предмету промови в дію вступають системи] гальмування психіки людини, які часто заважають сприймати навіть! елементарні речі. Тому, щоб промова була сприйнята і зрозуміла; відповідним чином, вона повинна бути цікавою для аудиторії, або] бути достатньо емоційною, щоб сформувати цю зацікавленість. ' Аудиторія може залишатися байдужою до змісту промови чи виступу, якщо вони не зачіпають інтересів слухачів. І навпаки, часто ті чи інші проблеми так захоплюють думки і настрій аудиторії, що л прагнуть отримати відповідь на свої запитання безвідкладно. Досвідчений оратор ніколи не знехтує подібною зацікавленістю, навіть1 якщо запитання не пов'язані безпосередньо з темою виступу.

Система знаньаудиторії, як теоретичних, так і тих, що є результатом власного досвіду, виконує роль посередника при сприйнятті промови. Тому оратор повинен обрати той матеріал і т форму подачі повідомлення, які будуть зрозумілі аудиторії

традиційно звичні для неї, інакше найкраща промова не буде сприйнята слухачами.

Система переконань- ідей, цінностей, ідеалів - важливий фактор, що визначає характер сприйняття і розуміння промови. Чим більше ораторська промова відповідає ціннісним орієнтаціям аудиторії, тим повнішим, адекватним буде її сприйняття і розуміння. Можна достеменно "знати значення", "розуміти поняття", але чим є це значення чи це поняия для кожної конкретної людини -особливе питання.

Одні поняття, ідеї, ідеали можуть бути для неї внутрішньо близькими, а головне дієвими, тобто реально управляти її діяльністю, спонукати до діяльності , скеровувати її, а інші залишуться лише словесним знанням, яке ніяк не визначає поведінку конкретної людини.

Активність і ефективність сприйняття і розуміння багато в чому залежать від настрою слухачів. Настрій- це загальний емоційний стан особистості, який визначає і збагачує всі інші прояви психіки. Груповий настрій, зберігаючи загалом риси настрою особистості, володіє і деякими додатковими характеристиками -заразливістю та більшою імпульсивністю.

Описуючи аудиторію, ми говоримо про неї, як про один організм, що володіє єдиною системою установок і оцінок. Однак в аудиторії, в таких самих обставинах, в середовищі, при наявності деякого загального результату кожен слухач сприймає промову по-своєму. Досвідчений оратор, передбачаючи можливу реакцію аудиторії, бере до уваги як особливості групової поведінки слухачів, так і найбільш закономірні особливості поведінки окремих особистостей.

Отже оратор, намагаючись забезпечити якнайкраще сприйняття і розуміння свого виступу, повинен насамперед оцінити весь комплекс основних соціально-психологічних характеристик аудиторії: її установок, мотивів, інтересів, знань, переконань і настроїв.

Разом з соціальними і соціально-психологічними факторами значну роль у сприйнятті і розумінні грають такі психологічні явища, як увага і пам'ять

Психологи визначають увагу як скерованість і зосередженість психічної діяльності людини на чомусь визначеному, в даному випадку на змісті промови оратора. Скерованість уваги полягає в тому, що присутні слухають саме промову оратора, а не роблять Щось інше. Зосередженість їх психічної діяльності заключається в більшій чи меншій заглибленості в зміст промови та відвертанні Уваги від усього іншого.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Увага під час промови буває вимушеною і невимушеною. Вимушена увага людини залежить від її власної волі і визначається її власними інтересами, власною цільовою установкою. Наприклад, якщо слухачі зібралися на збори з метою отримати конкретні відповіді на питання, що їх хвилюють, треба очікувати підвищеної уваги з їх боку. Чим більше промова оратора відповідає інтересам, установкам та проблемам аудиторії, тим вищий ступінь вимушеної уваги. І, навпаки, чим більше оратор відхиляється від інтересів та установок аудиторії, тим більше він ризикує втратити її увагу.

Невимушена увага не потребує вольових зусиль слухачів, вони не ставлять перед собою мети бути уважними, майстерність оратора може захопити аудиторію сама по собі.

Кожен оратор повинен прагнути поєднати вимушену і невимушену увагу аудиторії, що завжди буде важливою психологічною передумовою його успіху.

Досвідчений оратор завжди враховує час зібрання слухачів: вдень чи ввечері, після роботи чи у вихідний день. Дослідженнями встановлено, що найнижчий рівень розумової діяльності у більшості -випадків спостерігається між полуднем і шостою годиною вечора. При сприйнятті нової інформації увага спадає після ЗО хвилин зосередженої роботи, після чого потрібен відпочинок чи переключення на новий вид діяльності.

Існують і деякі інші особливості розумової активності та уваги аудиторії. Досвідчений оратор ніколи не стане затягуватипромову, добре знаючи, що "вершина" уваги аудиторії знаходиться десь всередині часу, відведеного на виступ.Перевищуючи регламент, оратор ризикує викликати невдоволення аудиторії.

Розуміння тісно пов'язане з таким процесом розумової діяльності, як запам'ятовування. Подібно до уваги запам'ятовування поділяється на невимушене і вимушене. Невимушене запам'ятовування не пов'язане з вольовим зусиллям людини, інформація запам'ятовується сама по собі. Вимушене запам'ятовування потребує вольових зусиль. Чим більше матеріал промови відповідає цілям, мотивам, установкам та інтересам аудиторії, тим вища продуктивність як вимушеного, так і невимушеного запам'ятовування.

Оратор завжди повинен допомогти аудиторії запам'ятати ту чи іншу інформацію. Повідомляючи слухачам дещо нове, він повинен зв'язати це нове зі знаннями слухачів за допомогою асоціацій (по подібності, по контрасту). Як правило, краще запам'ятовується те, що асоціюється з чимось конкретним, образним.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

І навпаки, запам'ятовування усного повідомлення погіршується по мірі зростання його абстрактності.

Запам'ятовуванню і усвідомленню інформації допомагає повторення. При повторенні оратор ніби "вбиває" думки в голови слухачів. Однак при одноманітному і багаторазовому повторенні однієі інформації виникає парадоксальне явище "відторгнення" цієї інформації. Тому не варто в промові повторювати одне і теж саме багато разів. Це лише роздратовує слухачів.

Запам'ятовування покращується, якщо найбільш важлива інформація поділяється на ряд пронумерованих пунктів. Наприклад, "Перед нами стоять наступні завдання: перше, друге і т.д.". В цьому випадку промова запам'ятовується краще, оскільки аудиторія асоціює інформацію з відповідними цифрами.

Розуміння і сприйняття промови погіршуються, коли оратор використовує складні фрази, перенасичує мову термінологією.

Отже, процес сучасного ораторського мовлення — це складне і багатогранне явище, сукупність і взаємодія ряду елементів, кожен Ь яких характеризується цілим комплексом властивостей і якостей.

Розуміння суті процесу ораторського мовлення, постійне ^вдосконалення своїх знань - обов'язкова умова грамотності і оратора.Без цих знань він в значній мірі діє наосліп, тоді як можливість ^•-обзору всієї моделі процесу сприяє вибору чи врахуванню таких оптимальних змінних, тобто умов, якостей, властивостей та дій взаємопов'язаних елементів, які об'єктивно забезпечують успіх ораторської промови в будь-якому конкретному середовищі, за будь-яких обставин, зменшуючи тим самим можливий негативний вплив випадковостей.

Контрольні питання:

1. В чому перевага ораторського мовлення над сучасними засобами масової інформації?

2. Які основні характеристики процесу ораторського мовлення?

3. Яке місце займають інтонація, жести, міміка в процесі спілкування між оратором і слухачами?

4. Наведіть елементи моделі ораторського мовлення.

5. Які якості оратора об'єктивно забезпечують успіх його виступу?

6. Як авторитет оратора впливає на усгіх чи неуспіх ораторської промови?

7. Які особливості структури та поведінки аудиторії?

8. Які особливості сприйняття та розуміння аудиторії слід враховувати у публічній промові?


Тема промови

Процес підготовки до промови завжди починається з вибору теми та виду виступу і визначення цільової установки.

Тема - це те, про що ведеться мова. На практиці нам рідко доводиться обирати тему виступу: як правило, тема не стільки обирається, скільки задається потребами життя. Це може бути виступ на зборах, учбова лекція, рекламна промова. Тема усного виступу не повинна бути широкою за обсягом.

Оратор не досягне успіху в підготовці виступу, якщо обмежиться лише вибором теми і не подумає про призначення промови. Напевно кожному доводилось спостерігати, як промовці деколи встають і починають говорити, не маючи чіткого уявлення про те, заради чого вони говорять і що, власне, хочуть сказати; в результаті збиваються, перевищують регламент і лише викликають невдоволення аудиторії. Чим менше часу відводиться на виступ, тим менше в ньому повинно бути проблем.

Види виступів

Крім формулювання теми важливо визначити вид виступу. Основними видами (жанрами) ораторського виступу вважаються лекція, доповідь, промова.

Лекціїподіляються на одноразові (публічні) і курсові (н-д, учбові лекції). Між ними є суттєва різниця. Учбова лекція, як частина курсу, як правило, є продовженням попередньої або передує наступній. А



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 734; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.018 с.)