Мета виховання, її об'єкт. характер

Мета виховання, її об'єкт. характер

Мета В — сукупність властивостей особистості, до В яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загал. формі.

Загал. метою В є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал сивіл. суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Р. Декартом до терміну було додано ідею всебіч­ного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини.

Головною метою націонал. В на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціал. досвіду, багатства духовної культури народу, його націонал. ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе націонал. самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал — уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей особистого досвіду людини.

Ідеали школярів різного віку відрізн. як за змістом, так і за будовою і дієвістю.

Під змістом розуміється те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості

 

Основні напрямки всебічного розвитку особистості.

Усебічний розвиток людини, що є головною метою В, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне В в їх нерозривн. зв'язку, взаємоза­лежності та взаємозумовле-ності. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання:

1. Формування світогляду та національної самосвідомості.

2. Розвиток в особистості творчого мислення.

3. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуал. вмінь (загальних та спеціаль­них), вміння раціонально організувати працю.

4. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематиза­ція, класифіка- ція).

5. Розвиток пам’яті, інтуїції, передбачення.

6. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, понят­тя, зв'язки, правила, закони, закономір­ності, формули.

Мораль – одна з форм суспільної свідомості, сукупності принципів, норм і правил, що регулюють поведінку людей.

Завдання морального виховання:

1. Формування моральних понять, поглядів і переконань.

2. Формування національної свідомості.

3. Формування найважливіших якостей особистості: честі, гідності, доброзичливості, дружби, патріотизму, скромності.

Завдання трудового виховання:

1. Психологічна підготовка особистості до праці — форму­вання прагнення сумлінно і відповідально працювати, усві­домлення соціальної значущості праці як необхідного обов'яз­ку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до ре­зультатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про за­гальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ тру­дової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору професії.

Завдання естетичного виховання:

1. Формування естетичних понять, поглядів і переко­нань — виховання в молодого покоління розуміння прекрас­ного, любові до нього, вміння давати правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут­тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві.

Завдання фізичного виховання:

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Сприяння правильному фізичному розвитку і зміцненню здоров’я.

3. Виховання стійкого інтересу і потреби систематичного заняття фізичної культури.

4. Формування правильної постави, підтягнутості, охайності.

 

 

Рушійні сили виховного процесу.

Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні суперечності:

а) суперечність між зростаючими соціальне значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання.

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця.

Зовнішні суперечності:

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу.

в) між усвідомленням учнів своїх прав та обов’язків;

г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Вони потребують спеціальної виховної роботи.

 

 

Результати процесу В, їх виявлення.

Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні.

Для практичної діяльності педагога доцільно всіх учнів класу залежно від рівня їх вихованості поділити на групи:

Дуже низький рівень. Характеризується негативним досвідом поведінки, що важко піддається педагогічному впливу, саморегуляція і самоорганізація не розвинуті.

Низький рівень. Характеризується слабким виявом позитивного, ще не стійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється переважно вимогами старших та іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція та самоорганізація інтуїтивні.

Середній рівень. Йому властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, організації й самоорганізації, хоч активна позиція щодо діяльності та вчинків однокласників ще не виявляється.

Високий рівень. Для нього визначальним є стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації та регуляції діяльності поведінки інших людей, виявом активної позиції.

 

Основні принципи виховання.

Принципи В — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес В ґрунтується на таких принципах:

Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети В — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності.

Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у В. Поведінка людини — це її свідомість у дії. В такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту В; єдність форм, методів і прийомів В; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуал.особливостей учнів; єдність В і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і кориг. виховної роботи.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип В зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства.

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності.

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів.

 

Розумове виховання.

Розумове В – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Мислення є вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість – найвищий рівень псих. відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд - система поглядів на об’єкт. світ і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, прин-ципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається:

· оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій;

· готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання;

· проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

1. теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;

2. систематичне навчання;

3. корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

4. вплив позакласної роботи, навкол. середовища, ЗМІ.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

· аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

· спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

· порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

· проведення спеціал. бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати,

якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обиратиоптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямо-ваність, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

Вміння бачити в явищах протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій характеризують діалектичне мислення людини; оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висунення гіпотез - її логічне мислення; виділяти загальні та суттєві ознаки і на цій основі формувати абстрактні поняття – абстрактне мислення; коли потрібно зважити та оцінити альтернативно вдаються до критичного мислення і т.д. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи.

 

Моральне виховання.

Процес морального виховання здійснюється у взаємозв’язку з інтелектуальним розвитком особистості та формуванням її вольових якостей. У комплексі вони становлять духовну сферу особистості. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то моральних якостей – звернення до серця.

Моральне удосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалими. Будь-яке моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є сукупністю правил, норм, вимог, які регулюють відносини і взаємодію людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров’ї (сумління) і на стані її духовного життя (духовна рівновага).

Моральне виховання, як виховна діяльність сім’ї, школи і церкви, саме і має на меті формування стійких моральних потреб, якостей, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

На моральне виховання в сучасній школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Зміст морального виховання у християнстві складають абсолютні вічні цінності (віра, краса, чесність, любов, нетерпимість до зла, великодушність, милосердя, правда, мудрість, досконалість, доброта, надія, свобода, щирість, гідність, сумління, оберігання життя, прощення, справедливість, благородство.

З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає в тому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі, в навкол. житті.

Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер.

Зміст морального виховання в національній школі України включає:

А) Формування національної самосвідомості, яке вібувається у три етапи:

I етап етнічного самоусвідомлення, що є основою, корінням патріотизму. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

II етап національно-політичного усвідомлення передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї, формування почуття національної гідності.

III етап громадсько-державного самоусвідомлення. На цьому етапі формується правильне розуміння понять патріотизму і націоналізму, прищеплюється

почуття національної, расової, конфесійної приналежності.

Б) Формування екологічної культури

В) Виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків

Г) статеве виховання

Д)виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності передбачає ознайомлення учнів з правилами поведінки в школі, з правами і обов’язками школяра; організацію порядку і дисципліни на уроках; чітку організацію режиму праці і відпочинку в позанавчальний час і т.п.

Е) правове виховання у загальноосвітній школі спрямовується на ознайомлення учнів з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.

 

 

Трудове виховання.

Трудове виховання в сучасній школі – це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів психологічної і практичної готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає:

1. Розвиток в учнів індивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших).

2. Допомогу педагога у визначенні учнями суб’єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльності і особистим можливостям.

3. Формування у школярів уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей; зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей).

4. Педагогічну підтримку у навколишньому прояві власного “Я” (самореалізації).

5. Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудової діяльності.

 

 

Естетичне виховання.

Всі люди від природи мають здатність за допомогою відчуттів сприймати навколишній світ. Але не всі здатні у рівній мірі бачити прекрасне і вміти відрізнити прекрасне від потворного, хоч природні задатки чуттєвого сприймання світу є у всіх людей. Ці факти свідчать про нерозвиненість естетичних почуттів, спотвореність естетичного сприйняття прекрасного у мистецтві і дійсності.

Прилучення учнів до прекрасного – це і є формування здібностей, а отже і можливостей естетично сприймати світ, приводить до формування естетичних смаків і ідеалів, сприяє розвитку їх творчих здібностей. Розвинений естетичний смак має виявлятися у вибірковому ставленні до об’єктів у формі безпосередніх, емоційних реакцій, оцінних суджень.Зміст і рівень розвиненості естетичного смаку залежить від пізнання нею естетичних цінностей, вироблених історичною практикою людства. Процес формування естетичного смаку пов’язаний з формуванням ідеалів і переконань особистості. На його розвиток впливають умови життя, професійна орієнтація, культурний рівень людини.

В процесі художньо-естетичного виховання задовільняються естетичні потреби, формується естетична культура в цілому. Формування естетичної культури повинно відбуватися за таких умов:

1. Створення загальнокультурного фундаменту у школі (діти мають знати історію культури свого народу, знати “Біблію” як джерело естетичної і моральної культури;

2. Повернутися до духовності свого народу: народного календаря, церковного календаря, рідного фольклору, зокрема повернення гуртового співу, звичаїв і традицій нашого народу;

3. Розвиток народних ремесел: ткацтва, килимарства, гончарства, іконопису та ін.;

4. Орієнтувати молодь на високі музичні і художні зразки, зокрема вчити їх розуміти класичну музику, різні види мистецтва;

5. Активне залучення учнів в художньо-естетичну діяльність, зокрема, до масового музичного виховання, як це робиться у вальфдорській школі Німеччини;

6. Стимулювати творчо обдаровану молодь і т.ін.;

7. Сприяти естетиці побуту, де перебуває дитина і т.п.

У сучасній школі учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку. Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів – обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

Етапи профорієнтаційної роботи: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація, професійний аналіз.

 

 

Фізичне виховання.

Фізична культура – це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Зміст роботи по вихованню фізичної культури школярів включає діяльність, що забезпечує:

1. Морфологічне і функціональне удосконалення організму, закріплення його стійкості перед несприятливими умовами зовнішнього середовища, попередженні захворювань і охорону здоров’я.

2. Формування та вдосконалення основних рухових якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості.

3. Формування життєво важливих рухових умінь та навичок: бігу, стрибків, плавання, ходіння на лижах.

4. Виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою.

5. Набуття необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури і спорту. Учні повинні

Народна педагогіка про зміст виховання: “Праця – душа всього життя”, “Розум – найбільше багатство”, “Мораль чиста – краще всякого намиста”, “За рідний край – хоч помирай”, “Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися”, “Нема щастя без здоров’я», «Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та веселенька».

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку людини.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

 

Мета виховання, її об'єкт. характер

Мета В — сукупність властивостей особистості, до В яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загал. формі.

Загал. метою В є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал сивіл. суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Р. Декартом до терміну було додано ідею всебіч­ного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини.

Головною метою націонал. В на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціал. досвіду, багатства духовної культури народу, його націонал. ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе націонал. самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал — уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей особистого досвіду людини.

Ідеали школярів різного віку відрізн. як за змістом, так і за будовою і дієвістю.

Під змістом розуміється те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості