з музики та музичного мистецтва

Головним девізом Дмитра Борисовича було: “Навчання музики - засіб, виховання музикою - мета”. Д.Б. Кабалевський у своїй концепції інтерпретував вже відомі методи і прийоми навчання, з точки зору їх адекватності природі музичного мистецтва: «подібності та відмінності», «забігання вперед і повернення до пройденого» (ретроспективи і перспективи), проблемності. Ці методи композитор розглядав як шлях пізнання дитиною музики. Важливим аспектом концепції Д.Б. Кабалевського є постановка проблеми спільного творчості вчителя і учнів, успіх вирішення якої залежить від підготовленості до цієї роботи самого вчителя музики. Вперше були сформульовані вимоги до професійної компетентності вчителя музики: крім загально-педагогічної підготовки, кваліфікований учитель повинен бути музично освіченою педагогом - володіти музичним інструментом, вокальною та диригентсько-хорової технікою, знаннями в галузі історії та теорії музики. І головне - вчитель музики повинен любити музику як живе інтонаційно-образне мистецтво, емоційно її сприймати і виконувати.

Кабалевський вважав важливими складовими майстерності педагога-музиканта слово вчителя, здатність викладача об'єднувати в єдине ціле всі елементи уроку, варіативно застосовувати матеріал програми, уникаючи жорсткої схеми, штампа у викладанні мистецтва.

Підкреслював важливість:

- хорового співу для формування музичної культури школярів. «Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення»;

- вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво;

- принципа тематизму, який проростає з музики, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер.

– орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим.

Методична система Д. Кабалевського виступає вінцем музичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрунтується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: муз

В основу діючих в Україні програм з музики для 5 – 8-х класів, підготовленних авторською групою під керівництвом О.Я.Ростовського, покладені концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури та педагогічні ідеї Д.Б.Кабалевського.

В основі підходу до розробки програми мистецької освіти закладено принцип відповідності змісту освіти природі дитини та її схильності до споконвічно творчих видів діяльності (співу, танцю, гри на музичних інструментах, художнього моделювання, образотворчої діяльності та ін.), що стає передумовою розвитку в цьому процесі творчої уяви.

Це ставить перед учителем завдання пошуку нових форм проведення уроку (музичного мистецтва, візуального (образотворчого) мистецтва, інтегрованих курсів «Мистецтво», «Художня культура»), в його співвідношенні з іншими формами навчання, позаурочної мистецької діяльності: музичні гуртки, студії образотворчого мистецтва, дитячі академії (асамблеї) мистецтва, навчально-виховні об'єднання з різних видів та жанрів мистецтва, фестивалі дитячої художньої творчості, конкурси хорових колективів, участь в мистецьких подіях класу, школи (вистави, концерти та ін.). Така побудова навчального процесу забезпечить особистісне освоєння мистецтва, дозволить найбільшою мірою реалізувати творчі здібності, можливості та мистецькі інтереси учнів.

У 1-3 класах – програма «Музичне мистецтво» Л.С. Арістової, В.В. Сергієнко. У 4 класах вивчення музики здійснюється за програмами «Музика» авторів О. Ростовського, Л. Хлєбнікової, Р.Марченко або автора О. Лобової (вид. «Початкова школа», 2006 р.).

Основним завданням музичної освіти у початкової школі є:

– пробудження інтересу і любові до музичного мистецтва, бажання навчатися мистецтву;

– розвиток емоційно-почуттєвої сфери учнів;

– формування початкових знань про музику, які є необхідними для орієнтації у світі музичного мистецтва;

– практично-діяльнісне опанування музичним мистецтвом через оволодіння учнями навичками хорового та інструментального виконання, імпровізації, пластичного інтонування музики, музично-танцювальних рухів

Згідно з програмою «Музика» авторів О. Ростовського та ін., основним видом домашніх завдань з предмета мають бути завдання слухати музику в оточуючому культурному середовищі й розповідати про свої враження на уроках. Зміст навчальних програм реалізовано в підручниках: «Музика» для 2, 3, 4 класів, авт. О. Лобова (до програми «Музика» автора О. Лобової); «Мистецтво» для 2, 3 класів авт. Л. Масол, Е. Бєлкіної.

В основній школі у 5-6 кл. календарне планування уроків музичного мистецтва здійснюється за програмою «Музичне мистецтво» (авт. Л.С. Арістова, В.В. Сергієнко), «Музичне мистецтво. 5-8 кл.» (авт. Б. Фільц та ін.) Мета уроків музичного мистецтва в основній школі – виховання музичної культури як складової духовної культури учнів, що реалізовується під час вивчення творів різних видів мистецтва різних епох.

Поняття «музична культура особистості» включає:

• морально естетичні почуття і переконання, музичні смаки і потреби;
• знання, навички і вміння, без яких неможливе осягнення музичного мистецтва (сприймання, виконання);
• музично-творчі здібності, що зумовлюють успіх музичної діяльності.

Для основної школи чинними є підручники з музичного мистецтва: «Музичне мистецтво» для 5, 6, 7, 8 класів (авт. О. Волошина, О. Мільченко, А. Левченко); «Музичне мистецтво» для 5, 6 класів (авт. О. Лобова); «Музичне мистецтво» для 7, 8 класів (авт. Г. Макаренко, Т. Наземнова та ін.).

Альтернативою вивченню автономних предметів (музика та образотворче мистецтво) в початковій та основній школі є інтегрований курс «Мистецтво», що вивчатиметься за програмами «Мистецтво. 1-4 кл.» (вид. «Початкова школа», 2006 р.) та «Мистецтво. 5-8 кл.» (вид. «Перун», 2005 р.) (авт. Л. Масол та ін.) Програма інтегрованого курсу «Мистецтво» передбачає об’єднання традиційних предметів «Музика» і «Образотворче мистецтво», які виступають домінантними, з елементами синтетичних видів мистецтва – хореографії, театру, кіномистецтва).

 

 

1. Історичний досвід становлення музичного виховання в Україні (М.Дилецький, М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, Ф. Колесса, В. Верховинець, С. Людкевич).

Великого значення у налагодженні навчального процесу мала педагогічна діяльність класика української музики М. Лисенка (1842 – 1912), який особливу увагу приділяв вихованню дітей.

Серед його перших посібників для шкіл – збірник «Молодощі» (1875), до якого увійшли 25 дитячих ігор та 13 веснянок із фортепіанним супроводом композитора. Збірник швидко завоював популярність, здобув високу оцінку сучасників. Слід відзначити, що цей посібник використовували у своїй педагогічній діяльності композитори М.Леонтович, К.Стеценко, Ф.Колесса та ін. Не втратив він свого значення і сьогодні.

Цінним внеском М.Лисенко у розвиток музичного виховання бала також „Збірка пісень у хоровому розкладі", пристосованому для учнів молодшого і підстаршого віку в школах народних (1908). Основу її склали пісні майже всіх жанрів, в тому числі й дитячі. У передмові композитор вмотивовує різноманітність жанрів (пісні календарного циклу, побутові, історичні та ін.) і підкреслює, що народна пісня - невичерпне джерело для вивчення життя народу, його історії, побуту.

Робота М.Лисенко по організації музичної освіти на Україні (зокрема, відкриття „Музично-драматичної школи" в Києві); його творчість для дітей (особливе місце в якій займають опери „Коза-дереза", Пан Коцький", „Зима і Весна") заклали підвалини для педагогічної діяльності таких видатних українських композиторів, як М.Леонтович, К. Стеценко, Я.Степовий.

Українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. В українській культурі, в музичному мистецтві продовжувався розвиток потужного фольклорного струменя, який живила творчість видатних українських композиторів - Якова Степового, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича.

Багатий педагогічний досвід М.Леонтовича (1877-1921) послужив основою для створення „Практичного курсу навчання співу в середніх школах України"(1919), який ставив за мету охопити музичним вихованням як найширші кола учнів. М.Леонтович прагнув викликати в дітей не тільки інтерес до музики, а й залучити їх до самостійної творчості.

Надзвичайно щедра і педагогічна спадщина К.Стеценко (1882-1922). Він вніс багато цінного у методику викладання співу в школі, був організатором різноманітної позакласної роботи з музичного виховання.

Особливою популярністю користувалися його збірки,,Луна"(1907), „Шкільний співаник"(1918, три випуски), які знайомили учнів з кращими зразками народної творчості. Методичні основи навчання музики К.Стеценко виклав у таких посібниках, як «Початковий курс навчання дітей нотному співу"(1918), „Методика шкільного співу", „Програма навчання співу", складена для єдиної школи та пояснювальна записка до неї, „Українська пісня в народній школі"(1917) та ін. Вони з’явилися, за свідченням самого композитора, як «результат дидактичної практики автора, якому протягом більш як десятка літ довелось навчати нотному співу дітей в школах різних типів».

К.Стеценку першому належить ідея використання графічного зображення гами („дробинка", „сходи") і відповідних методів навчання учнів, яка уже пізніше була грунтовно розроблена відомим болгарським педагогом Б.Трічковим в його праці „Столбіца".

Заслуговують на увагу й дитячі опери композитора „Івасик-Телесик"(1911), „Лисичка, Котик і Півник"(1911). Величезний вплив педагогічної діяльності та спадщини К.Стеценко на теорію і практику музично-естетичного виховання школярів розкрито у монографії Є.Федотова - „К.Стеценко - педагог".

Один із основоположників створення дитячого музично-ігрового репертуару В.Верховинець (1880-1938) успішно вирішував проблему всебічного розвитку дітей шляхом залучення їх до активної ігрової діяльності. Композитор - педагог переконливо доводить: ніщо так не розвиває розумові й фізичні здібності дитини, її почуття і творчу фантазію, як ігри з рухами, танцями, співом.

Педагогічне кредо Ф.Колесси (1871-1947) - музично-естетичне виховання школярів засобами народно-пісенної творчості. У „Шкільному співанику"(1925) композитора подано 226 пісень. Головна мета цього посібника, як зазначив автор, - подати пісенний матеріал для науки в народній і середній школі, щоб молодь пізнавала і цінила народну

творчість. „Співаймо" - збірка (1926) та „Збірки народних пісень" (1927) для шкільних хорів.

Цінним посібником з музичного виховання є збірка П. Козицького (1893-1960) „Масовий спів" (1926), написана у співавторстві з композитором К.Богуславським.

П.Козицький автор збірки „10 шкільних хорів". Його праця „Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування" (1971) стала помітним явищем в історії розвитку музичного виховання на Україні.

Корифей української музики С.Людкевич (1879-1980) розпочав свою педагогічну діяльність на початку ХХ ст. і вже тоді чітко визначав головні напрями розвитку музичного виховання школярів: загальнодоступний та виховний характер навчання музики, розробка наукових методів викладання і створення методичних підручників, широке використання народно-пісенної творчості як дидактичного матеріалу. На його думку, в загальноосвітній школі уроки музики повинні «трактуватися не як вміння мистецтва, а як предмет виховуючий, якого повинні вчитися не тільки вибрані або добровольці, а всі…подібно як вчаться всіх інших предметів». У підручнику „Загальні основи музики"(1921) С.Людкевич синтезує основні положення музичної науки з метою пропаганди знань серед шкільної молоді.

Особливо цінний педагогічний посібник композитора «Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу» (1930), присвячений питанням розвитку чуття ритму. Як дидактичний матеріал автор використав не тільки народні пісні, а й кращі зразки зарубіжної та вітчизняної музичної класики. Ядром запропонованої композитором методики виховання чуття ритму є система різноманітних ритмічних вправ, яких більше двохсот.

Зміст, форми і методи роботи, запропоновані ними, не втратили своєї актуальності і в наш час і повинні творчо використовуватися в практиці сучасної школи.

1. Музичне виховання в зарубіжних країнах (Е.Жак-Далькроз, К.Орф, З.Кодай, Роберт Вернер, П’єр ван Хауве, М. Монтессорі).

Музично-освітня система З. Кодая, К.Орфа.

Бела Барток і 3олтан Кодай зробили неоцінимий внесок у збереження угорської народної музики, в розвиток на її основі сучасної угорської музики. Головний шлях і зміст музичного виховання дітей Кодай бачив у навчанні «рідній мові», у введенні їх в «царство угорської народної пісні». Народна музика в тому або іншому вигляді входить у всі ланки музичної освіти: від дитячих садків до консерваторії. На принципах, розроблених 3. Кодаєм, побудована вся система музичного виховання в Угорщині. З раннього дитинства по цій системі учать своїх вихованців виховательки дитячих садків, що навчалися по ній в середніх і вищих учбових закладах, по ній ведеться робота у всіх класах школи, її вивчають в професійних учбових закладах. Така організація навчання виключає які б те ні було розриви і суперечності між окремими ланками учбово-виховного процесу. Звідси високий рівень засвоєння школярами програмного матеріалу, головним чином, в галузі співу і нотної грамоти, на яких, в основному, і будується вся робота. Звідси ж і головний недолік — певна обмеженість музичного виховання, слабка увага до формування спеціальних навичок сприйняття музики, незначне використовування музики інших країн і народів (як класичній, так і сучасній).

Величезна кількість різних невеликих брошур, призначених для учнів, складається із вправ, різного виду завдань (по оволодінню ступенями ладу, метроритмом). Деяка однобічність виражається в недостатній увазі до емоційної зацікавленості дітей. Крім того, такий зміст роботи вимагає великого учбового часу.

Щоденні мелодійні і ритмічні вправи (розроблені З. Кодаєм) впливають на центральну нервову систему і особливо на нервові центри кори головного мозку. Внаслідок цього більш високий рівень розвитку дітей виявляється не тільки в галузі музичних навичок, але взагалі вони володіють кращою здатністю реагувати. Їх повсякденна діяльність більш координована і відрізняється більшою швидкістю.

Унаслідок збудження музикою різних емоцій створюються певні настрої, а під впливом емоцій формується воля, розвивається сприйняття, увага, спостережливість, пам'ять, уява, мислення, тобто найважливіші якості особистості.

Музично-слуховий розвиток дітей в Угорщині проводиться за системою відносної сольмізації, в якій застосовуються умовні складові позначення і ручні знаки.

Популярна діяльність австрійського композитора Карла Орфа і створеного їм інституту в Зальцбурге. Головна мета – розвиток творчого потенціалу особистості. Музичне виховання здійснюється в системі К. Орфа в процесі так званого елементарного музикування. Суть цієї діяльності в синтезі музики з мовою, з її ритмічною і мелодійною стороною. Музика зв'язується також з рухом, пантомімою, театралізованою грою.

Керуючись теорією Е.-Ж. Далькроза, К. Орф розробив синтетичні форми музикування, поєднання співу і рухів, ритмізованного читання віршів і гри на інструментах. Він склав певну класифікацію музичних інструментів, включаючи навіть ксилофони і металофони, що лунають в різних регістрах (сопрано, альт, бас). З ударних рекомендує тамбурини, тарілки, трикутники, кастаньєти. Діти зображають «грім», «дощ», «спів птахів», «дзюрчання струмка», імпровізують, виконують на слух, по партитурі легкі п'єски, супроводжуючі спів або рух. Склав збірку, в якій широко використовуються народні пісні («Шульверк»).

Проте, у системі К. Орфа не одержує належного розвитку активне сприйняття музики, не розкривається зміст виховної роботи, її послідовність при введенні дітей у світ музики. Недостатньо простежується і динаміка формування співацьких навичок відповідно до основ співацької культури.

Творче музикування – основна тенденція музичного виховання ХХ ст. в США. У сутність поняття “музичне виховання” входять: пасивне і активне слухання музики, як за допомогою різних технічних засобів, так і на концертах (живе виконання). Характерною рисою музичного виховання в ХХ ст. – використання технічних і електронних засобів, творче музикування, що забезпечує здатність підвищити пізнавальний інтерес і виховати позитивне ставлення до музичних традицій минулих років і сучасності. Творче музикування допомагає учням пізнати музику різних епох, музику західної культури, народної музики, де діти мають можливість самостійно в імпровізованій формі на тлі почутої музики, зімпровізувати мелодію у правильному стилістичному напрямку.

Проект музичного виховання Роберта Вернера (США) спрямований на всебічний розвиток школярів. Мета проекту передбачає розуміння трьох основних елементів музичної майстерності: композиції, аналізу (читання нот і слухового сприймання) та виконання. Ці загальні елементи можна подати у формі наступної схеми: а) звук, якому притаманні висота (горизонтально – мелодія, вертикально – гармонія), б) ритм, в) характеристика тембру, динаміки, регістру – дані звукові елементи допомагають пізнати музичний твір. Саме музичні твори мають вивчатися із урахуванням стилістичних, історичних, культурологічних аспектів тощо.

Голландія. П’єр ван Хауве (м. Делорт)

Ставши директором школи, П’єр ван Хауве взяв на себе відповідальність за всю музично-виховну роботу в старовинному місті Делорт. У його практичній роботі з дітьми послідовно утворилась музична система: у всіх початкових школах міста сам директор і його колеги грали із усіма без виключення дітьми в ігри, у процесі яких діти співали, плескали в долоні, колінах, тупали, підігравали на дзвіночках, тарілках, бубнах, грали на орловських інструментах, розігрували музичні спектаклі. За допомогою таких методів і форм роботи педагоги розвивали у дітей музичні навички, привчали їх до вільної імпровізації простих мелодій в межах двох, трьох, п’яти і більше звуків із різним ускладненим ритмічним малюнками.П’єр вимагав від кожного педагога тлумачення: з якою метою він використовує ту чи іншу гру у роботі з дітьми. Якщо учень у процесі таких ігор проявив яскраво музичні здібності, про це повідомлялося батькам і пропонувалося перевести дитину в музичну школу, де проводилося навчання грі на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі, кларнеті, трубі та інших інструментах. У залежності від успішності, школяра розподіляли в ансамбль. Здібні учні, яким властивий високий коефіцієнт музикальності, чуття ритму, володіння інструментом – переводили в інший ансамбль, менш здібні – залишалися в початковому ансамблі. інша категорія учнів віддавали перевагу малюванню, футболу.