Інтерактивні технології навчання музичного мистецтва

«Технологія» в пер. з грецької означає «знання про майстерність». Педагогічна технологія – це наука про майстерність педагога, предметом якої є професійно значущі вміння педагога з організації ефективного впливу на особистість учня як суб’єкта освіти.

В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

Інтерактивний означає «здатний до взаємодії, співробітництва, діалогу». Метою інтерактивних технологій є набуття учнями інтеркультурної компетентності – здатності до комунікативної діяльності, оволодіння комплексом відповідних умінь, які можна класифікувати у такі основні групи:

– уміння слухати партнерів і виявляти до них доброзичливість;

– уміння переконувати, аргументувати власну думку, керувати емоційним станом;

– уміння дискутувати, підтримувати зворотний зв’язок, доходити компромісу;

– уміння взаємодіяти, співпрацювати, встановлювати ділові контакти.

Отже, основою інтерактивних технологій є спілкування. Спілкування – форма діяльності, психічного контакту, що здійснюється між людьми як рівноправними партнерами і виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні.

Комунікативна функція мистецтва виявляється в різних видах спілкування: діалог з митцем, діалог з образом твору, діалог культур, діалог у системі «учень-учень» або «вчитель-учні», внутрішній діалог. Один з ефективних інтерактивних методів – фасилітована дискусія. Вона полягає в колективному обговоренні певної проблеми, що має на меті колегіально наблизитися до результату за допомогою спрямовуючих запитань і прийомів ведучого – фасилітатора.

Метод проектів. Йому притаманні такі ознаки: урахування індивідуальності учнів, стимулювання їхнього розвитку відповідно до здібностей, кооперація діяльності школярів, активізація колегіальної співтворчості (виконання народних обрядів, театралізованих діалогів).

1. Проблемно-евристичні технології навчання музичного мистецтва

«Технологія» в пер. з грецької означає «знання про майстерність».Педагогічна технологія – це наука про майстерність педагога, предметом якої є професійно значущі вміння педагога з організації ефективного впливу на особистість учня як суб’єкта освіти.

Технологія проблемного навчання. Суть її полягає в тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси учнів та організувати їхню самостійну пізнавально-творчу роботу. Для цього вчитель створює проблемну ситуацію: висуває гіпотезу, ставить запитання або завдання й організовує колективне обговорення можливих підходів до вирішення проблеми.

Проблемне завдання відрізняється від евристичного, хоча їх об’єднує спільна мета – творчий розвиток учнів. Методика проблемного навчання побудована таким чином, що вчитель «наводить» учнів на вже відоме рішення; евристичний підхід націлює на досягнення не відомого заздалегідь результату і створення індивідуального досвіду. Евристична діяльність не передбачає наявності попереднього репродуктивного досвіду, вміння діяти за зразком. Проблемне навчання застосовується переважно у викладанні предметів, що вимагають інтелектуальної діяльності. Евристичне є більш універсальним, адже воно сприяє розвитку евристичних здібностей. Евристична освітня діяльність також ширша за творчу діяльність, тому що включає не лише творчі, а й пізнавальні процеси.

Одним з ефективних методів стимулювання креативності учнів є евристична бесіда – словесний діалогічний метод навчання, за якого вчитель організує активну пізнавальну діяльність учнів шляхом конструювання серії взаємопов’язаних запитань.

Приклади використання проблемно-евристичної технології: проблемні (незавершені запитання), проблемний (ігровий, або змагальний) виклад навчального матеріалу, створення проблемних ситуацій на уроці, використання альтернативних завдань, завдань з прихованими помилками тощо.

 

1. Ігрові технології навчання музичного мистецтва

«Технологія» в пер. з грецької означає «знання про майстерність».Педагогічна технологія – це наука про майстерність педагога, предметом якої є професійно значущі вміння педагога з організації ефективного впливу на особистість учня як суб’єкта освіти.

Ігрові технології навчання (Й. Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).

Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Види ігор:

• навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

• пізнавальні, виховні, розвиваючі;

• репродуктивні, продуктивні, творчі.

Структура гри: наявність загальної мети; підготовчий етап; розподіл класу на групи, розподіл ролей; взаємодія між учасниками гри; підбиття підсумку, колективна оцінка діяльності.

Значення: допомагає керувати своїми емоціями. долати сенсорний та емоційний голод, засвоювати різноманітні форми людської взаємодії.

Види: ігри за правилами, що мають фіксований зміст і творчі ігри.

1. Методи музичного виховання учнів на уроках музичного мистецтва

Метод (грець.) шлях до чого-небудь, «спосіб», відповідає на питання - як?, яким чином?

Специфічні методи музичного виховання:

· метод спостереження за музикою, а не навчання нею;

· метод співпереживання;

· метод музичного узагальнення, забігання вперед і повернення до пройденого;

· метод роздумів про музику;

· метод розвитку стилю музики;

· метод інтонаційно-стильового призначення музики та моделювання художньо-творчого процесу.

До основних методів виховання і навчання відносяться: метод порівняння (порівнюючи музичні твори, частини одного твору між собою, учні приходять до висновку, що музика будується на основі контрасту і повтору). В якості порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, різні лади, регістри, жанри, форми, тембри тощо. Порівняння допомагає учням краще почути і зрозуміти музичні особливості твору; Словесні методи (бесіда, пояснення, розповідь, дискусія, лекція); Наочні методи. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що демонструє музичні твори як у живому звучанні, так і з використанням аудіотехніки. Особливу цінність представляє виконання музики дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, пластичне інтонування, диригування музично-сценічної вистави тощо.; Наочно-зоровий метод або метод зорової наочності: наочні дидактичні посібники, схеми, таблиці, репродукції.

Методи, що активізують розвиток сприйняття музики учнями:

Метод роздумів про музику спрямований на особистісне, творчо-індивідуальне засвоєння учнями духовних цінностей. У кожній співбесіді має відчуватися три поєднаних моменти: перший - чітко сформульоване вчителем завдання; другий - послідовне вирішення спільно з учнями цього завдання; третій - висновок, який повинні зробити самі учні;

Метод забігання вперед і повернення до вивченого або метод перспективи і ретроспективи в процесі навчання дозволяє встановити зв'язок між темами програми, формуючи в учнів цілісні уявлення про музику;

Метод створення композицій спрямований на об'єднання різних форм спілкування учнів з музикою під час виконання одного твору;

Метод музичного узагальнення - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння учнями ключових знань про музику, втілених у темах програми, формування художнього мислення, а також на досягнення цілісності уроку на основі теми семестру;

Метод створення художнього контексту спрямований на розвиток музичної культури школярів через інтеграцію з іншими суміжними видами мистецтва, історією, життєвими ситуаціями, створення художньо-педагогічного середовища. Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість та відмінність від інших видів мистецтва, інших сфер суспільної свідомості;

Метод моделювання художньо-творчого процесу спрямований на підвищення активного засвоєння творів мистецтва. Учень виконує роль творця-композитора, творця-поета, творця-художника, який немов би заново створює твір мистецтва для себе та інших людей, забезпечує дитині прожиття знання і розуміння сенсу своєї діяльності. Особливо це важливо під час засвоєння учнями великих класичних творів, що завжди були призначені тільки для “слухання”; це важливо, також, і для засвоєння фольклору, коли школярі заглиблюються в народження музики, самі створюють загадки, приказки і прислів'я; це важливо і під час засвоєння (розучування) будь-якої пісні та для інструментального музикування.

Метод інтонаційно-стильового досягнення музики орієнтований на особистісну інтерпретацію музичної мови і припускає цілеспрямований відбір творів різних індивідуальних, національних або епохальних стилів. Вслуховування в музичну мову будь-якого композитора формує потребу в знаннях. При цьому учні, спираючись виключно на інтонаційно-образне сприйняття музики, здійснюють таку інтерпретацію твору, характеристикою якої є цілісність, емоційна виразність.

 

1. Особливості музичного сприймання та методика його розвитку в учнів-підлітків

Одне з основних завдань загальноосвітньої школи – вчити учнів сприймати музичний твір як невід’ємну частину їхньої духовності, тобто формувати здатність до активного засвоєння і відтворення світу художніх цінностей. Формування музичного сприймання школярів є провідною проблемою сучасної музичної педагогіки. Великого значення у цьому процесі набуває вміла й цілеспрямована музично-виховна робота вчителя.

Розглядаючи музичне виховання як складну художню діяльність, музична наука підкреслює, що воно здійснюється в різних формах музичної діяльності. Одна з таких форм – слухання музики, яку Б.В.Асаф’єв «вважав необхідним використовувати і для гімнастики музичного відчуття і свідомого сприймання музики». Спостереження показують, що навчити дітей активно слухати музику – складна справа. Процес сприймання повинен бути активним, творчим.

Учитель має розвинути чутливість дітей до музики, ввести їх у світ краси і добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань.

Як відомо, сприймання є чуттєвим відображенням предметів і явищ об’єктивної дійсності. Музичне сприймання, у зв’язку зі специфікою об’єкта сприймання – музики, - поняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення. Це складний багаторівневий процес, зумовлений не тільки музичним твором, а й духовним світом людини, яка сприймає цей твір, її досвідом, рівнем розвитку, психологічними особливостями тощо.

Сприймання підлітків схоже до сприймання молодших учнів: реагування на динаміку звучання, темп, регістр, тембр, характер. Підлітка також приваблює ритмізована музика, яка відповідає їх потребі до активного вияву. Сприймання підлітків тісно пов’язане з руховими переживаннями. Емоційність сприймання спонукає до прагнення учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її сенс.

На музичне сприймання учнів-підлітків впливають такі фактори: обсяг їх життєвого і музичного досвіду, специфіка мислення (схильність до аналізу, здатність до абстрагування). У цьому віці дедалі більше зростає роль знань у музичному сприйманні, посилюється прагнення до предметно-образного тлумачення творів, осмислення різноманітних засобів музичної виразності. Великого значення тут набуває зіставлення музичного твору, його характеру й мови з життєвим контекстом.