Тема 16. Зміст музичного твору: сприйняття музики та її аналіз

 

Музичне сприйняття

При аналізі музичного твору першорядну увагу приділяється виразній ролі засобів музики в її впливі на слухача. Розглянемо тепер іншу сторону питання про вплив музики: її сприйняття. Проблематика різних теоретичних, психологічних, фізіологічних і т.д. аспектів музичного сприйняття в даний час становить великий інтерес і є актуальною областю музикознавства. Цій темі присвячено ряд фундаментальних досліджень. Ось, приміром, як характеризує два основних психологічних типи слухачів – «розсіяного» і «уважного» – видатний музикознавець і психолог Д. Кірнарська: «Якщо слухачі, яких можна умовно і без претензій на науковість термінології назвати уважними, скрупульозно стежать за музичним розвитком, відзначаючи всі його інтонаційні та структурні деталі, перебуваючи всередині музики і намагаючись прослухати і усвідомити всю її внутрішню логіку, то слухачі, яких умовно можна назвати розсіяними, до цього зовсім не прагнуть. Музика для них – зовнішній об’єкт, привід для порушення їх власних емоцій і поштовх для роботи уяви». З великою часткою впевненості можна констатувати, що найчастіше наша увага лише поверхово стежить за розвитком музичних подій, періодично відволікаючись, фокусуючись час від часу на найбільш яскравих моментах, що викликають емоційний відгук.

Очевидно, що повноцінне сприйняття музики передбачає не тільки емоційну чуйність слухача, але і його творчу активність. Для адекватного сприйняття музики необхідна наявність слухового досвіду і певного рівня музичної компетентності, що дозволяє розрізняти інтонаційні, тематичні, ритмічні, фактурні і т.д. елементи музичної тканини, сприймати музичний синтаксис і звуковисотні співвідношення, стежити за тематичним розвитком матеріалу, процесом формоутворення і т.д. Повноцінне сприйняття музики має на увазі і володіння розвиненою здатністю до образного мислення, що дозволяє слухачеві поступово, разом з розгортанням музичної тканини, формувати в своїй душі цілісний і живий образ музичного твору, його узагальнену інтонацію.

В залежності від індивідуальних установок сприйняття і від ступеня оволодіння комплексом перерахованих вище здібностей, музичний образ, представлений слухачем, може бути ясним або непевним, розмитим. Але при будь-якому, в тому числі і дуже високому, рівні здібностей до сприйняття він завжди індивідуальний і одночасно поєднаний з типовим.

Здатність порівнювати сприйняту музику з уже відомою, співвідносити приватне з загальним, дізнаватися музичний образ як живий зміст музики, є невід’ємним компонентом повноцінного музичного сприйняття.

Вже неодноразово зазначалося, що сприйняттю змісту музики сприяє її повнокровний зв’язок з емоційним, мовним, тілесно-моторним досвідом людини. Спочатку синкретична єдність музики, поезії та хореографії породило багатозначну, багаторівневу систему взаємодії елементів художнього твору, яка визначається умовами сприйняття, жанром. У певній жанровій ситуації слухач відзначає зв’язок елементів музики: інтонацій (призовних, радісних або таких, що стогнуть), ритмів (спокійних або таких, що скачуть, рівномірних або кутасто-різких), інших компонентів (тембрів, динаміки і т.д.) – зі змістом ритуалу, пляски, обряду, закріплює в пам’яті їх змістовне значення.

Більш глибокому і багатогранному сприйняттю музики, посиленню її емоційного переживання може сприяти і дія позамузичних асоціацій, що викликаються словесними поясненнями – програмою.

Програмна музика – це рід інструментальної музики, що має літературну (нерідко віршовану) програму, за допомогою якої розкривається певна частина змісту музики. Ступінь подробиці словесних уточнень, що направляють увагу слухача, може бути різною: від назви твору, його заголовка, що вказує на якесь явище (дія, персонаж) або авторських ремарок в самому музичному тексті, до розгорнутого лібрето або літературного тексту-програми. Програмою в певному сенсі може вважатися і жанр, оскільки він, відтворюючи і конкретизуючи ситуацію, заздалегідь підготує слухача до сприйняття тієї образної сфери, навколо якої буде концентруватися увага і фантазія.

Програмність, відома музиці з глибокої давнини, значно збагатила музичне мистецтво, ставши стимулом для пошуку нових образотворчих засобів і прийомів розвитку, що дозволяють слухачеві не тільки налаштовуватися на сприйняття її змісту, але навіть і «йти слідом» за розвитком сюжету.

Механізм сприйняття змісту музики, заснований на програмності, у величезній мірі формувався і завдяки розвитку синтетичних і, зокрема, театральних жанрів: опери та балету. Сприйняття музики тут нерідко збагачується всілякими позамузичними асоціаціями, породжуваними і підкріплюваними текстом вокальних партій, візуальними враженнями, розвитком сюжету. Відзначуваний сприйняттям змістовний зв’язок музики і поетичного слова, сценічної дії може виражатися у закріпленні в пам’яті стійких уявлень, міцних асоціацій. Надалі певні компоненти музики здатні навіть набувати функціонально-значимої ролі й поза літературно-театральним оформленням. Досвідчений слухач здатний довідатися і «зрозуміти» значення узагальнених образів-символів, що характеризують любовний дует або похоронну процесія, танець або пісню, пастораль або арію помсти, буфонаду, бурю, полювання і т.д., почувши їх в симфонії або фортепіанній сонаті.

Так музика, її звуковий образ, доповнюючись синтетичними смисловими відтінками, одержує, поряд з суто музичним, багатозначне змістовне значення. Кожне узагальнене музичне значення при цьому пов’язано різноманітними інтонаційно-змістовними нитками з усією системою засобів виразності музики.

На дії такого механізму впізнавання заснований ефект «прихованої програмності», коли присутність комплексних музичних елементів, тісно пов’язаних з певним стилем і жанром, викликає відповідні подання. Так, наприклад, у виконавській практиці широко побутують назви етюдів-картин С.В. Рахманінова, що відсутні в авторському тексті: «Червона Шапочка і Вовк», «Ярмарок». Опорою для такої неявної програмності є не тільки яскрава образотворча образність музики Рахманінова, але і його власні згадки про змістовну сторону цієї музики.

Розмірковуючи про музику, поняття «музична мова» часто використовують у метафоричному сенсі. Подібна аналогія з мовою літературною доречна до певної міри. Звичайно, мова музики не дає нам однозначне розуміння сенсу в поетичному, а тим більше вербальному, значенні. Тим не менш, сприйняття вироблених на протязі розвитку європейського музичного мистецтва комплексних елементів, що створюють «зрозумілий» для підготовленого слухача контекст, настрій, дозволяють часом яскравіше і глибше переживати і осмислювати специфічно музичну художню сторону музики.

Розглянемо як приклад комплекс образотворчих можливостей, оскільки саме ця сторона музики часто виступає в якості однієї з передумов для синтетичного сприйняття. Саме вона забезпечує зв’язок з візуальними мистецтвами, і зокрема з танцем.

 

Зорова образність в музиці

Специфіка музики, як мистецтва звукового і інтонаційного, ні в якій мірі не відміняє здатність слухача, що її сприймає, візуально представляти образи зовнішнього світу. Віднесення до роду тимчасових мистецтв лише вказує на місце і значення музики в системі мистецтв; насправді воно досить умовно. Зорові уявлення, звичайно ж, можуть бути присутніми та брати участь у процесі сприйняття музики.

Музичне мистецтво має величезний потенціал можливостей у сфері образотворчості, здатне відобразити характерні риси явищ зовнішнього світу, предметів, ситуацій, подій, персонажів. Так, теоретик музичного мистецтва В. Холопова в одній зі своїх книг призводить своєрідний «систематичний каталог» явищ зовнішнього світу, що знайшли своє зображення в звуках, у творах програмної музики. Тут представлені типажі людей і фантастичні істоти, явища природи, тварини, птахи, машини і навіть небесні світила.

Музика здатна створювати образотворчі ефекти, перш за все, завдяки звуконаслідуванню. Музичне відображення різних звуків може викликати у слухача і просторово-рухові асоціації. Адже звуки – це не тільки спів птахів, луна, дзюрчання струмка, а й цокіт копит, шум вітру, стукіт серця, удари, звуки кроків і інші шуми, вироблені людиною при русі. Це і особливості ходи (важкої або легкої, такої, що спотикається або елегантної), бігу, стрибків або стрибків. Уже музичний звук сам по собі здатний «гладити» або «ударяти», «дряпати» або «тиснути», а поєднання різних елементів музики може передати відчуття тяжкості і легкості, різкості і плавності, напруження і розслаблення. Образотворчі можливості музики збагачуються й завдяки її здатності передавати симптоми людських емоцій: за допомогою подібності мовних інтонацій (жалібних, звитяжних, гнівних), відображення особливостей дихання (рівного або переривчастого, схвильованого). Музиці доступна і просторова зображальність – в основному як передача акустичних ефектів: гулкість, луна, наближення звуку, його віддалення і т.д.

Особливо відзначимо і перерахуємо музичні способи відображення різноманітних особливостей руху. Так, напрямок руху (вгору – вниз) можливо часом зіставити з висхідним або низхідним рухом мелодії, амплітуду руху – з її діапазоном і динамічними контрастами. Враження про різкі рухи здатні певною мірою передавати уривчасті штрихи, динамічні та темброві контрасти, дисонуючі співзвуччя. Плавність рухів може бути зіставлена, наприклад, з хвилеподібною мелодикою, рівномірним ритмічним малюнком, безконтрастним динамічним розвитком, плавною артикуляцією. Уявлення про інтенсивність рухів ми можемо отримати завдяки гучності (силі) звучання і насиченості фактури; про їх чіткість і рівномірність – завдяки штрихам (нон легато, маркато), метриці, ритмам (можливо, пунктирним або синкопованим). Враження про рухи можуть збагачуватися ефектами, що досягаються за допомогою застосування й інших засобів музики. Підкреслимо ще раз, що образотворчі можливості музики виявляються, як правило, завдяки виразності багатьох її елементів.

 

Незважаючи на колосальний діапазон зорових асоціацій, що викликаються звучанням музики, інтонаційне мистецтво, як і інші види мистецтва, не має на меті копіювання навколишнього світу або візуальних мистецтв. Різноманітні компоненти музики: образотворчі, інтонаційні, смислові – постійно доповнюють один одного, сприяючи більш ємному і глибокому сприйняттю музичного твору, його образного змісту. Образотворчі властивості музики розширюють спектр смислового бачення її змісту, але найважливішим компонентом музики при її сприйнятті є інтонаційно-емоційний вплив. «Музична інтонація ніколи не втрачає зв’язку ні зі словом, ні з танцем, ні з мімікою (пантомімікою) тіла людського, але переосмислює закономірності їх форм і елементів, що складають форму, в свої музичні засоби вираження». Музика як незалежний вид мистецтва створює цілісний художній образ – його неможливо підмінити ні словом, ні танцювальним рухом. Але в певних випадках він може отримати додаткове зорове підкріплення. Очевидно, що в синтетичних жанрах, в балеті музика збагачує зоровий ряд вражень, підсилюючи враження від сприйняття цілого: «Крім здатності служити тим чи іншим цілям, вона являє собою особливий світ, що володіє власним буттям, вона не розповідає про цей світ, не описує його, але сама є цей світ».

 

***

Вивчення матеріалу, представленого в розділі «Взаємозв’язок виразних засобів музики і танцю», створює не тільки необхідно понятійну основу для поглибленого розгляду питань музичного аналізу, але і направляє в роботі з конкретним твором: аналіз твору танцювальної музики, як і аналіз будь-якого музичного твору, – це завжди розгляд окремих компонентів і одночасно узагальнюючий синтез. Очевидно, що вивчення музично-танцювальної єдності теж передбачає як розгляд окремих елементів взаємодії, так і осягнення єдності.

Зазначимо, що аналіз музичного або синтетичного твору неможливий без врахування спільних історично сформованих закономірностей стилю, без виявлення яскравих в стильовому відношенні особливостей і засобів музики і танцю, що є відмінними для даного стилю.

Не менш важливим є і розгляд жанрів і типових засобів, що їх характеризують, при цьому особливу увагу слід приділяти жанровим витокам твору.

Оскільки фокус аналітичної діяльності в даному курсі спрямований на виявлення ролі виражальних засобів музики, акцент ставиться на ті засоби музики, які визначають той чи інший тип музично-пластичних відносин.