Особливості когнітивного розвитку у підлітковому віці

У підлітковому віці спостеріга­ється розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги. Також у підлітків від­мічається погіршення результатів навчальної діяльності. Це відбувається тому, що розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається завдяки розвитку понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.

Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості самого вікового періоду: підліток здатен придумати спосіб запам'ятовування нової формули, тобто керувати своєю пам'яттю, може висунути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислення тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим.

В основному це пов'язано з новими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною нестабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.

Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та переживанням.

Усі інтимні переживання підлітка тією чи іншою мірою пов'язані з пошуком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з прагненням дізнатися, як оцінюють його оточуючі, з постійним перебиранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».

Це для підлітка головневі якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'язана з переживаннями, якщо характер і форми спілкування з підлітком допомагають йому здобути до­рослої позиції, то увага стає стійкою та концентрованою.

Навчання молодших підлітків спрямоване на запам'ятовування навчального матеріалу (а не на розуміння) і неодноразове повторення його. Але вже в середині підліткового віку пам'ять починає розвиватися в напрямі інтелектуалі­зації. Зростає кількість учнів, які використовують прийоми опосередкованого запам'ятовування, збільшується обсяг таких прийомів, їх використання стає все більш свідомим, цілеспрямованим.

Учні-підлітки мають індивідуальні різниці і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го класу використовують більше зовнішні прийоми запам'ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше використовують опосередковані прийоми запам'ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посідає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логіки. Деякі підлітки виявляють гнучкість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний матеріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається сти­хійно. Учні, які погано запам'ятовують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність вирізняється стереотипністю, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам'ятовуванні. Розвиток уміння формулювати і виражати думку своїми словами підвищує успішність, надає знанням глибини, спонукає подальший розвиток інтелекту та здібностей підлітка.

Вивчення пізнавальної діяльності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослідницької активності дітей, подальший розвиток їхнього мислення. Уже у 8—9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати пошукові запитання, на які самі намагаються відповісти. У 11 —12 років практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність формулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідоми­ти причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій.

Дослідницька активність дітей на етапі причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяльності мислення і зростанням кри­тичності мислення. Завдяки самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити дослідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здіб­ності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляється у тому, що діти починають оцінювати свою діяльність та діяльність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомленню правил і законів, творчість дітей стає більш зрозумілою, логічною, щирою. З іншого боку, критичність заважає творчості, бо на етапі висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відкинуть. Подібні самообмеження звужують можливості появи нових, оригінальних ідей.

З віком діти стискаються з великою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причину події. Багато соціальних та природних явищ викликаються великою кількістю різних чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер, це свідчить про їх приблизну достовірність.

В усіх цих випадках причинового мислення недостатньо. Виникає необхідність у попередньому оцінюванні ситуації та відборі серед багатьох варіантів таких, які мають суттєвий вплив на розвиток подій. Відбір при цьому здійснюється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошуку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук, дає змогу вирішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.

Евристичне мислення формується у 12—14 років. Вивчення мислення дітей та підлітків показує, що, порівняно з молодшими школярами, підлітки по-іншому досліджують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9—11 роками, завдяки високій дослідницький активності, діти ставлять багато пошукових запитань щодо різних аспектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це економить час, допомагає більш заглиблено опрацювати проблемні аспекти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння побудувати проблемну ситуацію: відокремити проблему, критерії оптимального рішення, відділити головне від другорядного, ранжу-вати предмети і об'єкти за ступенем важливості.

Розвиток соціально-психологічної характеристики особистості, характеру підлітка

Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищується чутливість організму людини до певного роду психогенних впливів.

Акцентуації найчастіше розвиваються в період становлення характеру та згасають із віком. Особливості характеру при акцентуа-ціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не вияв­лятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуаці-ях або зовсім відсутня, або невелика.

Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на явні та приховані.

У підлітковому віці при явних акцентуаціях особливості характеру загострюються, а з впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації, відхилення у по­ведінці. Підліток демонструє свій тип характеру в сім'ї та школі, з однолітками та дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, в умовах звичайних або у складних ситуаціях. Усюди та завжди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний ховається від оточуючих, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. З віком особливості характеру залишаються яскраво вираженими, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації.

Приховані акцентуації більш відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені мало або зовсім ні. Але акцентуйо-вані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситу­аціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів необхідно знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.