ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Причини та шляхи подолання шкільної неуспішності



Неуспішність є наслідком процесу відставання, взаємопов'язана з ним, у ній синтезовано окремі відставання.

Відставання - невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

На думку Ю. Бабанського, причинами неуспішності учнів є слабкий розвиток мислення - 27%; низький рівень навичок навчальної праці - 18; негативне ставлення до навчання - 14; негативний вплив сім'ї, однолітків - 13; прогалини у знаннях -11; слабке здоров'я, втомлюваність - 9; слабка воля, недисциплінованість - 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і 8а тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати. Свідченням неуспішності учня у навчанні є: а) нездатність пояснити, в чому полягає складність, завдання, намітити план самостійного його розв'язання, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання; б) відсутність його запитань щодо суті виучуваного, спроб знайти правильну відповідь, ігнорування додаткової до підручника літератури; в) пасивність і відволікання в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагування емоційно (міміка, жести) на успіхи і невдачі, нездатність оцінити свою роботу, відсутність самоконтролю; ґ) нездатність пояснити мету виконуваної роботи, сказати, на яке правило вона задана, невиконання вказівок правила, пропуск дій, плутання їх порядку, неспроможність перевірити отриманий результат і хід роботи; д) неспроможність відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) нерозуміння тексту, побудованого на вивченій системі понять.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинені пам'ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності); 8) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації щодо раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів, спрямованих на їх - усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання а одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати стійке і широко профільне відставання учнів, слід вживати заходи щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів із предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що спричинюють неуспішність.

Одним із шляхів подолання неуспішності є додаткові заняття з невстигаючими учнями. Переважно вони є індивідуальними, але іноді їх проводять з групою 3-5 учнів, які мають ті самі прогалини в знаннях. Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно з'ясувати причини неуспішності учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, який повинен відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні уроків. Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їхніх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за роботою з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до цієї діяльності. Для цього він зобов'язаний усвідомити значущість проблеми, уміти встановити причини неуспішності в кожному конкретному випадку, володіти методикою навчання невстигаючих учнів, підходити до них з "оптимістичною гіпотезою", виявляти терплячість, доброзичливість

34.Особливості взаємин підлітка з соціальним оточенням. Особистісно-інтимне спілкування

Соціальна ситуація. Особливість періоду – це зміна соціальної ситуації дитини, перехід з однієї епохи онтогенезу в іншу, дитинства у світ дорослості.

Зони розвитку і пов’язані з ним завдання:

1.Пубертатний розвиток або статеве дозрівання 9-12 до18 років.

Завдання:1). Реконструкція тілесного образу Я, формування чоловічої або жіночої статевої та родової ідентичності. Уявлення про себе як про представника певної статі.2). Формування адекватної статевої поведінки з поступовим переходом до дорослої сексуальності.

2. Когнітивний розвиток 11-12 до 16 років. Розвиток інтелекту характеризується якісними і кількісними змінами.

Досягнення:Розвиток теоретичного мислення: здатність аналізувати, створювати гіпотези, узагальнювати, робити висновки. Розширення часової перспективи, усвідомлення реальності часу, правильне розуміння минулого, побудова реальних планів на майбутнє.

3.Соціальний розвиток 12-13 до 18-19 років. Період послаблення впливу сімї, посилення впливу ровесників, засвоєння правил і норм і норм поведінки в референтній групі, досягнення певного соціального серед ровесників

Завдання:1). Звільнитись від батьківської опіки 2) Ввійти в групу ровесників і встановити відносини з однолітками як чоловічої так і жіночої статі, навчитися регулювати відносини на основі співробітництва і розумного змагання.

4.Становлення ідентичності 13-14 до 20-21років. Формування цілком нової суб’єктивної реальності, усвідомлення себе іншим, формування своєї системи виборів, ціннісних орієнтацій, вибір професії.

Особливість соціальної ситуації – це межовість, коли підліток знаходиться між двома періодами, коли не належить до жодного із періодів онтогенезу. І тільки в результаті змін він зможе стати щасливою людиною.

Зміни в спілкуванні призводять до віддалення підлітка від батьків, дорослих і на перше місце висуваються відносини з ровесниками. Сфера спілкування виходить за межі сімї та школи.

Інтимне міжособистісне спілкування – провідний вид діяльності. Спілкування з ровесниками оберігається від втручання дорослих. Підліток понад усе цінить товариські якості. Провідний мотив – прагнення зайняти гідне місце серед однолітків. Виникає потреба в Альтерего ( другому Я).

Підвищується негативізм у відношенні з дорослими. Спілкування з батьками переглядається підлітком, прагне емансипуватися від впливу дорослих. Хоча одночасно потребує спілкування з дорослими, їх підтримки. Складність полягає в тому, що дорослі не здатні прийняти підлітка як рівного собі.

Спілкування як провідний вид діяльності є дуже важливим.

Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосві­домості особистості. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях.

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я — уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона «мужності» або «жіночості». Надмірна увага до образу фізичного Я у самосвідомості підлітка є тимчасовим, однак природним, нормальним, суб'єктивно значущим явищем. Знаючи це, дорослі повинні уникати нетактовних, іронічних оцінок його зовнішності.

Учні се­редніх класів не досить самокритичні, хоч часто вони ви­знають у собі багато негативних якостей, усвідомлюють потребу позбутися їх, прагнуть до самовиховання. їх само­оцінка є нестійкою та не завжди адекватною.

Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підліт­ків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцін­ка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негід­ний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведін­ку. Несамокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення со­бою, нездатність поставити перед собою більш високі ви­моги, оскільки бракує впевненості у своїх можливостях. Це гальмує розвиток відповідальності, бо такі діти не ви­являють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.. Становлення адекватного ставлення до себе від­бувається завдяки оцінним судженням значущих інших,
з якими спілкується підліток. Дуже великий вплив натнього має педагог. Його об'єктивна, справедлива, вимог­лива і разом з тим доброзичлива оцінка сприймається підлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Якщо підліток не приймає оцінку дорослих, джерелом його са­мооцінки стають власні, не завжди адекватні і правильні судження.

Отже, у підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань — часто неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ.

Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток до­рослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості викону­вати суспільно важливі справи у сім'ї і школі, підліток по­чинає усвідомлювати, що він уже не дитина. У нього вини­кає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою на­лежність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямова­ність його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Підліток намагається долучитися до життя і діяльнос­ті дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки. Оскільки прагнення отримати статус дорослого зако­номірне для підліткового віку і життєво необхідне дляповноцінного психічного та особистісного розвитку учня, педагог повинен правильно сприймати пов'язані із цим негативні вчинки, не перешкоджати проявам дорослості, а скеровувати його енергію у позитивному напрямі. З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'я­зана провідна для нього потреба в самостійності і незалеж­ності. Його здатності самостійно регулювати свою поведін­ку сприяє досягнутий рівень психічного та особистісного розвитку. Потреба в самостійності реалі­зується у намаганні діяти без сторонньої допомоги й опіки, в здатності приймати рішення і відстоювати власні погля­ди, в умінні досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань.

Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою неза­лежність.

Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємо­дія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із доміную­чих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в само­ствердженні настільки сильна, що задля визнання ровес­никами підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм мо­ральним настановам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. Тільки тактовне ставлення до підлітка, під­тримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього ви­ховних засобів педагога.

Форми самоствердження підлітка можуть бути різно­манітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особли­востей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркоти­ків, надмірне і без смаку використання косметики, носін­ня своєрідного одягу, послуговування нецензурною лек­сикою).

Позитивними формами самоствердження підлітків є за­няття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, вико­нання суспільно корисних справ.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.133.141 (0.006 с.)