Поведінка особистості в групі

У всьому ланцюжку взаємопов'язаних дій управління персоналом, починаючи з набору працівників і закінчуючи виходом їх з організації, 50-80% часу менеджери витрачають на групові нили діяльності. Ефективність роботи будь-якого керівника тісно пов'язана з розумінням особливостей групової роботи і його здатністю правильно діяти в групі та вмінням керу­вати її поведінкою. Слід пам'ятати, що крім системи природних, внутрішніх факторів на поведінку людей впливають зовнішні, серед яких можна ви ділити такі:

1. Коло спілкування суб’єкта, яке може бути як приватним, такі службовим. У кожному конкретному колі спілкування складається своя мікро етика, яка визначає взаємодію людей. Отже, люди, які працюють у групі, постійно взаємодіють між собою. Для членів однієї групи прийняті загальні норми та цілі; групи виконують неоднакові функції, всі вони більш-менш спеціалізовані. Група є природною й обов'язковою частиною життя людини. Існують постійні, тимчасові та випадкові групи. Всі групи вплива­ють на своїх членів, примушують їх відповідати встановленим нормам гру­пи (норми поведінки, мова, ставлення до роботи та до керівництва).

Поведінка — це реакція на зміну ситуації з метою задоволення своїх потреб. Ціль поведінки — зміна ситуації. Коли ціль не досягнута і змінити ситуацію не вдалося, то це призводить до нових дій, до об'єднання в групи.

Група —це сукупність людей, що виникає в результаті їх взаємодії. Вони взаємно зменшують напруження кожного та дозволяють кожному досяг­нути його власних цілей.

2. Роль — сукупність дій, яких очікують від людини, відповідно до її
індивідуальних особливостей та місця в управлінській ієрархії. Роль диктує правила поведінки та передбачає дії інших. На рольову поведінку впли­вають: характер особистості, відповідність можливості та бажань.

3. Статус — це оцінка особистості групою, яка визначає її реальне або очікуване місце в системі соціальних зв'язків, її ранг, статус, який може бути формальним та неформальним. Неформальний статус отримав назву авторитет, який формується та підтримується як стихійно, так і цілеспря­мовано за допомогою різних заходів, ритуалів.

Характеристики особистості формують три типи поведінки людей в організації: незалежний, який орієнтується на керівництво, нейтральний та залежний, орієнтований на підпорядкованість. Кожен тип поведінки характеризується об'єктивними та суб'єктивними мотивами, розумінням його потрібності. Різне співвідношення цих моментів визначає, що для одних людей необхідність певного типу поведінки є вимушеною, зовніш­ньо нав'язаною та обумовленою як нерозумінням важливості і потреби, так і відсутністю певних навиків та звичок. У таких умовах виконання функції управління або підпорядкування сприймаються як пригнічення особистості, обмеження свободи, викликає внутрішній протест, а інколи навіть озлобленість.

Для інших людей керівництво або підпорядкованість є бажаними, бо приносять певне задоволення. У керівників з'являється можливість про­явити себе, продемонструвати власну владу. Підлеглі звільняються від по­треби думати, приймати самостійне рішення, що забезпечує їм свободу. Але за таких умов навіть активне керівництво та добросовісність підлеглих не дадуть ефекту, а матимуть небажані наслідки через орієнтацію не на ви­конання поставлених завдань, а на досягнення комфортного стану.

Для третіх є усвідомлення необхідності і почуття обов'язку. У цьому випадку вони мають активний, творчий характер, їх дії є ефективними і результативними.

Суть і різновиди дисципліни

Дисципліна - це певний порядок поведінки людей відповідно до норм права і моралі, що склались у суспільстві чи організації, а поведінка — це сукупність дій та вчинків особистості, спосіб її життя. У поведінці проявля­ються особливості характеру, темперамент, потреби й уподобання.

Проблема дисципліни включає ряд як наукових, так і практичних про­блем. Комплексність проблем дисципліни передбачає необхідність залу­чення до її вивчення різних наук - права, економіки, соціології, менедж­менту, кібернетики, соціальної психології.

Слід зазначити, що на даний час немає загальновизнаного поняття дисципліни. Російські вчені визначають дисципліну як форму зв'язків між людьми, міру забезпечення організованості і порядку; співвідношення поведінки людини з нормою суспільного життя; порядок поведінки лю­дей відповідно до соціальних норм права і моралі.

Дисципліна є важливою загальнолюдською цінністю, що поєднує людей. Тільки на її основі можливо побудувати ефективні соціальні та тру­дові відносини. Поняття «дисципліни» багатозначне. Найбільш точним може бути визначення російського вченого В.І. Шкатули: «Дисципліна - це суспільні відносини, які складаються з приводу дотримання соціаль­них і технічних норм, правил поведінки в сім'ї,організації, суспільстві, державі». В межах різних відносин основними властивостями дисципліни називають різні характеристики.

Дисципліна — це функція, елемент соціальної системи, засіб ефектив­ного досягнення політичних, соціологічних, технологічних цілей, фактор розвитку системи.

Всі визначення дисципліни, як правило, характеризуютьпевну її сто­рону або певний її вид. Коли говорять про дисципліновану людину, то перш за все відзначають рівень виконання нею своїх обов'язків, тобто розгляда­ють виконавчу дисципліну. Всі катастрофи, що відбуваються,крім при­родних, виникли з вини людини, що порушила дисципліну.

Дисципліна — це рівень (високий, середній, недостатній) дотриман­ня норм в організації, суспільстві. Родовою ознакою дисципліни є поря­док—сукупність правил поведінки, дотримання яких вимагаєтьсявід лю­дини.

В дисципліні виділяють дві сторони:

—об'єктивну — порядок, без якого не може існуватиорганізація;

—суб'єктивну — виконання обов'язків, дотримання прав.

За способом підлеглості дисципліна класифікується на примусову і добровільну, за видами —економічну, політичну, фінансову, трудову і тех­нологічну.

Державна дисципліна передбачає порядок відносин, які встановлені державою, згідно з якими всі державні органи, організації, посадові особи і громадяни зобов'язані виконувати покладені на них завдання й обов'яз­ки. Державна дисципліна включає: фінансову, договірну, технологічну, планову, трудову.

Трудова дисципліна — форма суспільних зв'язків людейу процесі ви­конання трудових функцій, з обов'язковим підпорядкуванням учасників певному розпорядку. Дисципліна вводить особистість у певний стереотип поведінки, що прийнятий і підтримується даним колективом.

Трудова дисципліна зв'язана-з виробничою, технічною і виконавчою. Отже, трудова дисципліна - це виконання кожним працівником своїх функцій і обов'язків, дотримання встановлених вимог, правил та відпові­дальність за їх виконання.

Дисципліна на підприємстві є показником рівня організації, управлі­ння й морального клімату. На підприємстві виділяють три види трудової дисципліни:

-виконавчу-чітке виконання кожним працівником своїх обов'язків, без прояву ініціативи та активності;

—активну — дотримання прав при виконанні обов'язків за принци­пом: дозволено все, що не заборонено законом. Тут працівнику надається
можливість активно користуватись своїми правами;

—самодисципліну — це виконання своїх обов'язків, можливість про­являти активність, реалізувати свої права на основі самоуправління.

Основним завданням управління є виховання не виконавчої і навіть не активної дисципліни, а самодисципліни. В кожній організації є мож­ливість без особливих матеріальних затрат підвищити дисципліну на всіх рівнях і демократичним, законним шляхом навести порядок у суспільстві в цілому. Цього можна досягнути за допомогою таких заходів:

—змінити погляд на поняття «дисципліна» і «порядок»;

—ефективно використовувати методи управління дисциплінарними
відносинами;

—зробити законодавство доступним для всіх працівників;

—підвищити дієвість контролю за виконанням завдань, обов'язків
всіма працівниками;

—змістити акцент з примусу на заохочення і переконання, зацікав­леність у результатах та мотивації праці;

—виховувати і розвивати самодисципліну як найвищу форму дисципліни;

—порушенням дисципліни вважати не тільки невиконання обов'язків,
але й перевищення прав, що веде до порушення прав іншої людини.

Антиподом дисципліни є «хаос» як повна відсутність управління, зла­годи і порядку.

Дисциплінарні відносини — це вторинна форма трудових відносин. За змістом вони поділяються на чотири види: охоронні, заохочувальні, ви­ховні та організаційні.

Охоронні відносини виникають при наявності одного з двох юридичних факторів: невиконання обов'язків, перевищення права, що приносить шкоду іншій людині. Сторонами виступають адміністрація, громадські організації, які наділені владою, та працівники. Основою цих відносин виступає право і обов'язок застосовувати до порушників певну міру впливу.

Заохочувальні відносини ґрунтуються на застосуванні засобів мотива­ційного характеру.

Виховні відносини - це права й обов'язки адміністрації виховувати пра­цівників на принципах переконань, підвищення рівня освіти, форму­вання особистості, її світогляду, удосконалення фізичного розвитку пра­цівника.

Організаційні відносини — це відносини з питання зміцнення і підтримки бажаних дисциплінарних відносин за допомогою визначення прав, обо­в'язків і міри відповідальності працівників.

Об'єктом дисциплінарних відносин є поведінка людини, яка може бути:

— активною, коли працівник виконує свої обов'язки, використовує свої
права і проявляє більшу активність, ніж це передбачено нормою, виходячи із принципу: дозволено все, що не заборонено;

— правомірною — виконання обов'язків, використанняправ;

— нестандартною (відхилення або невиконання обов'язків, перевищен­ня прав і т.д.).

На основі вивчення поведінкилюдей можна розробляти заходи впли­ву на них на основі права та мотивації.

Однією із причин економічної кризи в більшості підприємств країни є те, що практично значно погіршилось управління дисципліною. Недисциплінованість стала ніби елементом нашого способу життя, який деякі ідеологи намагаються виправдати, видані як рису національною характеру слов'ян.

В кінці90-х років експерти японської фірми„Ніккен Кейка” проаналізувалироботу одного хіміко-фармацевтичного заводу и Україні і зробили висновок: наведення порядку на підприємстві, навіть при використанні наявного обладнання, дозволило 6 підвищити продуктивність праці на 25-30%. Порівняння показників роботи українського підприємства з аналогічним в Японії показало, що випуск продукції в Японії в 2,5 рази більший, а кількість працюючих у три разименша.

Дисципліна — це виконання колективом, його членами прийнятих норм поведінки. Іноді це неписані моральні норми, притаманні тільки цьому колективу. Дисципліна праці є необхідною умовою смільної роботи будь-який виробничий процес вимагає дисципліни його учасників, підпорядкованості існуючому розпорядку і керівництву.

Дисципліна є об'єктивним, динамічним, історично зумовленим соціальним прогресом. На її зміст, форми та методи визначальним вплив справилиформи власності, тип розвиткуекономіки.

Дисципліна праці як економічна категорій є системою суспільних відносин з приводу найбільш раціонального та якісною виконання трудо­вих функцій, закріплених правом та іншими соціальними нормами, які регламентують субординацію, характер зв'язків і взаємозв'язків людей у процесі кооперації праці з виробництва продукції, послуг і поза сферою її застосування. Оскільки дисципліна праці становить собою сукупність

(систему) суспільних відносин людей у промесі кооперованої праці. її можна характеризувати як дисципліну трудовихвідносин.

Дисципліна праці містить технологічну, внутрішню змінну трудову та виробничу дисципліну, а також дисципліну поведінки поза сферою засто­сування праці (робочого місця), які характеризують різноаспектні сторо­ни стосунків людей у ході виробничого процесу, тобто поєднання матері­альних і особистих факторів виробництва.

В основу технологічної дисципліни покладений технологічний про­цес. Як складова виробничих сил людина в процесі праці взаємодіє із зна­ряддями та предметами праці, вступає у відповідні стосунки з природою. 1 шоб процес виробництва здійснювався в оптимальних умовах, працівник повинен керуватися відповідними соціальними нормами, набутими нау­ковими і технічними знаннями, передовим виробничим досвідом. У про­цесі трудової діяльності виникають певні зобов'язання щодо дотримання технології виробництва продукції певної якості. Зобов'язання містять функції безпосереднього виконання виробничого процесу, управління та регулювання його ходу, обслуговування, контролю за якістю виготовле­ного продукту (послуг). Будь-яке відхилення від прийнятої технології є порушенням технологічної дисципліни, наслідком чого може бути брак продукції (роботи). Об'єктами технологічних відносин виступають безпо­середні виконавці (персонал) на робочих місцях.

Рівень технологічної дисципліни залежить від кваліфікації безпосе­редніх виконавців (працівників), керівників і фахівців, і визначати його доцільно через показник бракованої продукції (послуг) у відсотках до за­гального виробленого обсягу її за відповідний період:

 

К_т=100*(1-А_б/А),

де К_т - рівень технологічної дисципліни (за день, тиждень, місяць та інший період по бригаді, цеху та ін.), %;

А_б — обсяг бракованої продукції (робіт);

А - загальний обсяг виробленої продукції (робіт). Виробнича дисципліна характеризує стосунки виконавців виробниц­тва щодо дотримання правил техніки безпеки й охорони праці та керів­ників. Ця група суспільних відносин характеризується виконанням функцій бережливого ставлення до засобів і предметів праці, створення найсприятливіших умов праці на робочому місці, економією матеріаль­них, трудових та паливно-енергетичних ресурсів, дотриманням техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни й охорони праці.

До порушень такої дисципліни належать: порушення правил обслуго­вування машин і механізмів, що спричиняють аварії; перевитрати сиро­вини, матеріалів, порушення правил техніки безпеки, невиконання роз­поряджень керівників тощо.

Суб'єктами таких стосунків є безпосередні виконавці, керівники і спеціалісти.

Доцільно також використовувати показники, що характеризують рівень виробничої дисципліни: кількість випадків порушень правил тех­ніки безпеки й охорони праці, відмов виконувати розпорядження керів­ників, коефіцієнти частоти і тяжкість виробничого травматизму, втрати робочого часу через вихід з ладу обладнання з вини виконавця тощо.

Внутрішньозмінна трудова дисципліна характеризує ставлення пер­соналу до зобов'язань щодо дотримання встановленого внутрішньозмін-ного режиму праці та відпочинку на робочому місці: своєчасний прихід на роботу та вихід з неї, дотримання часу перерви (обідньої та внутрішньо-змінної).В процесі трудової діяльності у працівника виникають зобов'я­зання щодо дотримання встановленого на виробництві розпорядку трудо­вого дня. Суб'єктами стосунків з внутрішньозмінної дисципліни виступа­ють безпосередні виконавці на робочих місцях. Рівень внутрішньозмінноїтрудової дисципліни доцільно визначати показником використання ро­бочого часу виконавця (колективу), забезпеченого оптимальними умова­ми для виробництва продукту (послуг). Це положення має важливе мето­дологічне й практичне значення: якщо працівники простоюють з вини керівників виробництва, психологічно вони не налаштовані заощаджувати хвилини. Погана організація праці породжує безвідповідальність, що веде до порушення дисципліни.

Дисципліна поведінки поза сферою праці (робочого місця) характе­ризує ставлення до Обов'язків щодо дотримання тижневого режиму прані й відпочинку, тобто дотримання Графіка виходів на роботу. Невиконання цих зобов'язань, тобтопрогули, поява на роботі у нетверезому стані, втра­тиробочого часу протягом дня у зв'язку із затриманням органами міліції за порушення громадського порядку перешкоджаю її нормальному функ­ціонуванню всієї системи взаємозв'язків окремих елементів виробничогопроцесу На підприємстві.

Рівень дисципліни поведінки доцільно визначати показником вико­ристання фонду робочого часу виконання (колективу) за певний період (тиждень, декаду, місяць, квартал, рік).

Слід пам'ятати, що в процесі праці має місце планомірне, цілеспря­моване, Організоване та усвідомлене сприйняття предметів, явищ. Таке

сприйняття називається спостереженням і виступає як самостійна діяльність, яку потрібно враховувати при управлінніповедінкою людей.