Константність, конструктивність і вибірковість сприймання. Перцептивна модель.

Якісну структуру можна харак. як взірець для пізнавання об’єктів та віднесення їх до того виду, класу до якого вони належать. Зафіксовані у психіці якісні структури назив. перцептивними моделями. Деякі з них є вродженими. Абсолютна більшість перцептивних м-й формується у процесі відображення дійсності і фіксується у психіці (пам'ять, як перцептивний досвід). Комплекси відчуттів різних модальностей які завжди виник. у суб’єкта в процесі відображення певного об’єкта фіксуються як відрізняльні властивості цього об’єкта і врешті решт інтегруються у його перцептивну модель. Кожна перц. модель функціонує у межах певного інтервалу кількісних варіацій якісно однакових властивостей: розмірів, форми, забарвлення,консистенції, ваги, смаку, запаху, звучання та ін.. Напр. яблука різні за всіма цими властивостями, є великі і малі, але не такі великі як кавун і не такі маленькі, як ягода журавлини. За формою вони також різні – і видовжені, і схожі на грушку, і круглі, але не такі видовжені як банан, і не такі круглі як апельсин.

Здатність перцепції знаходити сталі об’єктивні властивості об’єктів у мінливій сенсорній інф-ції що надходить від них у різних умовах сприймання їх назив. константністю (лат. констанс – різний, постійний, стабільний). Здатність перцепції враховувати наявність тієї сенсорної інф-ї від об’єктів якої не вистачає внаслідок обмеження її доступу до рецептивних поверхонь органів чуття суб’єкта іншими об’єктами називається конструктивністю. Здатність перцепції відділяти суттєві, відрізняльні, сенсорні ознаки у потоці сенсорної інф-ї, що надходить на чутливі поверхні органів чуття суб’єкта водночас із нею назив. вибірковістю, а також осмисленістю – на тій підставі, що на основі виокремлених суттєвих ознак об’єктів суб’єкт визначає і їх знач. – відносить до тих класів та категорій, до яких ці об’єкти належать.

Всі ті впливи, які змінюють сенсорну інф-ю від об’єктів, перешкоджають її надходженню наз-ся сенсорними перешкодами. Сенс. перешкоди включають: сенсорні спотворення – впливи умов сприймання на сенс. інф-ю, що надходить від об’єктів, які змінюють її; сенсорні втрати – відсутність частин сенс. інф-ї від об’єктів внаслідок блокування її іншими об’єктами; сенсорні шуми – сенсорна інф-я, що надходить від інших об’єктів водночас з інф-єю від об’єкта на якій звернена перцепція суб’єкта.

Отже, сприймання має виправити спотворення, цей процес наз-ся перцептивна корекція. Константність компенсує спотворення, конструктивність – втрати, вибірковість очищує від непотрібної інф-ї, фільтрує.

Перший і гол. фактор вибірковості сприймання – спрямованість уваги. Потім – значущість інформації для об’єкта. Тобто сприймання не пасивне відображення дійсності, а процес активного пошуку необхідної, важливої для суб’єкта інф-ї.

Константність. Механізми компенсації розмірів і ракурсів проекції об’єкта на сітківку нам відомі і руху. Забарвлення, якщо все перцептивне поле освітлюється джерелом світла, що має певне забарвлення, то перцепція визначає як білий найбільш світлий колір в цьому полі, а відтак усі інші. Тобто якщо світло, напр.. жовте, то ми не бачимо освітлене ним об’єктивне біле.

Експер-ти Йоганссона: 2 круглі світлі плями рухаються на екрані осцелографа:

1) плями рухаються паралельно з одноковою швидк. – суб’єкт бачить предмет продовгуватий, кінці якого світяться (очі звіра, фари авто);

2) плями рухаються паралельно, але одна з них швидше – сприймаються як цілісний предмет нахилений вперед – та пляма, що рухається швидше сприймається як наближений кінець цього предмета.

3) рухаються одна до одної перпендикулярно – суб’єкт бачить ніби вони рухаються одна одній на зустріч. Вияв. що картина бачення відповідає цілком закону векторного розкладання по осях координат на загальні незмінні і змінні варіюючи складові. Напевно наша психіка запрограмована у відповідності зі складеними законами влаштування оточуючого нас простору (геометрія постійної кривизни);

4) ритмічно змінюється сила освітленості – яскравість(одна яскрава – ін. ледь) – сприймається як маятник, що коливається зі світлою плямою на кінці.

5) змінюються розміри плям також ритмічно. Сприймається як ритмічне наближення – віддалення цих плям.

6) змін. колір плям теж ритмічно. Сприйм. як зміна освітлення.

Також відомі експерименти Еймза з неправильними кімнатами, та Ітельсона.

Уява. Уявлення. Фантазія.

Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Функції уяви: -моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення; -створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена - створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її - створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність. Уява - складник творчості. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Психологи виділяють такі види уяви, як довільна - виявляється, коли в людини образи та ідеї виникають у результаті вольових зусиль або поставленої цілі. В основі цього процесу лежить вміння довільно викликати чи змінювати потрібні образи. мимовільна - творення нових образів нс спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події., репродуктивна - полягає у створенні нових для людини предметів або явищ, що нагадують ті, які людина коли-небудь бачила творча -людина створює образи предметів, яких вона ніколи не бачила, наприклад, образ снігової людини. Особливою формою творчої уяви є мрія. У мріях людина створює образи бажаного майбутнього.

Уявлення - це узагальнений та відвернений відбиток сприйнятого предмета, явища. І. М.Сєченов називав уявлення "середніми результатами почуттєвого знання про предмет". У психології уявлення визначається як образ предмета або явища, відтворення свідомості на основі минулих вражень або завдяки уяві, тобто образу раніше сприйнятого предмета або явища, а також образу, створеного творчою уявою. Уявлення - вища форма відбитка у вигляді наочно-образного знання, воно є перехідним щаблем від сприйняття до абстрактно-логічного мислення. Уявлення поділяються на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові.

Однім із проявів поглиблення або розширення уяви виступає процес фантазії. Фантазія глибше і яскравіше розкриває процес побудови образа об'єкта. Фантазії притаманні всім людям, тільки в різних формах їх прояву, і залежать від віку та ступеня розвитку особистості. Враховуючи це, можна виділити ряд окремих видів фантазій - дитячі, науково-пізнавальні, сексуальні.

 

21. Психологічна сутність інтелекту і мислення. Психологічна сутність інтелекту. Це здатність виявляти ті властивості об’єктів, використання яких може забезпечити ефективне розв’язання задачі, вирішення проблем. Інтелект можна характеризувати як спроможність мислити як психічний двигун мислення. Вперше зустрічається у зоопсихології, порівняльній психології. У тварин немає свідомості, а інтелект є, тобто є й мислення. В. Дружинін запропонував визначення, які висвітлюють різні аспекти і підходи до феноменології інтелекту: загальний - розумова здібність, що впливає на виконання будь-якої діяльності, виявляється в якості, швидкості й точності вирішення розумових задач, темпі й успішності навчання, продуктивності професійної діяльності й рівні соціальної адаптованості; біологічний- генетично детермінований складник загального інтелекту; інтелект поточний, вільний, флюїдний; соціальний інтелект - здатність оцінювати інших кристалізований (зв'язаний)-залежить від досвіду; академічний; вербальний та невербальний; ідеальний; математичний (формальний); поведінковий (смисловий)-виявляється вже у дітей 1-2 років до оволодіння мовою; психометричний інтелект-запропонував Айзенк.

Психологічна сутність мислення. Мислення - це вища форма психічного відображення. Мислення - це процес опосередкованого розв'язання задач, вирішення проблем, що вимагає виявлення тих властивостей умов цих задач, проблем, використання яких може забезпечити успіх. С утність мислення можна визначити так: мислення - це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності. Компонентами мислення є операції: аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Процес мислення характеризується наступними особливостями:. носить опосередкований характер;. завжди протікає з опорою на наявні знання;. виходить з живого споглядання, але не зводиться до нього;. в ньому відбувається відображення зв'язків і відносин у словесній формі;. пов'язане з практичною діяльністю людини.