Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства

Інтенсивне фізичне зростання дитини на етапі раннього дитинства (від одного до трьох років) продовжується, хоч його темп дещо сповільнюються. Наряду зі загальним зростанням має місце анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Вже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо.
Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та контроль з її боку над підкорковими центрами.
Соціальна ситуація розвитку багато в чому аналогічна із ситуацією на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовільняти свої життєві потреби, а, значить, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життя.
Розвиток психіки в цей період залежить від ряду факторів. Суттєву роль відіграє оволодіння дитиною прямоходінням, що робить її спілкування з оточуючим світом більш самостійним, розширює коло речей, що стають об’єктами пізнання, розвиває спроможність орієнтуватись у просторі та маніпулювати з самими різноманітними предметами тощо.
Маніпулятивна діяльність поступово замінюється предметними діями, пов’язаними з оволодінням виробленими людьми способами користування предметами. Функціональні властивості останніх (одні предмети, приміром, пірамідки, коробочки, конструктори тощо, вимагають твердо визначеного способу дій; для інших, - їх можна назвати предметами-знаряддями (молоток, олівець, ложка та ін.), - спосіб використання жорстко фіксується їх соціальним призначенням) відкриваються дитині лише через навчаючий вплив дорослого.
Саме оволодіння предметною діяльністю найбільш суттєво впливає на психічний розвиток дитини в цього віці.
На третьому році життя вже починають формуватись (своїх зрілих форм вони досягають за межами раннього дитинства і вже тоді визначають психічний розвиток) нові види діяльності, такі як гра, малювання, конструювання, ліплення та ін.
Досвід, накопичений в предметній діяльності, слугує основою розвитку мовлення дитини. Саме цей період є сензитивним для розвитку мови, тобто її засвоєння в цей час протікає найбільш ефективно, а втрачені можливості пізніше вкрай важко надолужити.
У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв’язки між словами та реальністю, що стоїть за ними.
Бурхливо формується активна мова дитини. Зростає словниковий запас (на кінець третього року дитина використовує вже до 1500 слів, тоді як роком раніше – до 300). Засвоюється граматична і синтаксична будова та звуковий лад рідної мови. Формування активної мови є джерелом всього психічного розвитку дитини.
На початку періоду раннього дитинства дитина вже починає сприймати властивості оточуючих її предметів, вміє знаходити між предметами найпростіші зв’язки та використовувати їх. Все це створює необхідні передумови для подальшого розумового розвитку, який протікає в тісному взаємозв’язку з оволодінням дитиною предметною діяльністю, мовленням. елементарними формами гри, малювання тощо.
Основу розумового розвитку складає оволодіння дитиною новими видами дій сприймання.
Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що виробляються в предметній діяльності. Підбираючи різноманітні предмети (за формою, кольором чи розмірами), дитина тим самим оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями. Від порівняння властивостей предметів з допомогою таких дій дитина поступово переходить до зорового порівняння, тобто у неї формується новий вид дій сприймання. Наряду з зоровим у ранньому дитинстві формується і слухове сприймання. Сприймання предметів набуває більш цілісного характеру.
Неухильно розширюється коло об’єктів, що привертають увагу малюка. Починаючи з другого року, дитина активно придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Найбільшу увагу привертають не самі об’єкти, а дії з ними.
Увага поступово розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної (долання перепон, дії за вказівками тощо).
Обсяг уваги ще дуже вузький. Увага легко відволікається новими чи більш яскравими об’єктами, однак наприкінці третього року словом вже можна викликати увагу та спрямовувати її, що створює передумови для проведення коротких занять у групах дітей.
Значні зрушення спостерігаються і в пам’яті дитини, яка фіксує набутий сенсорний, моторний і емоційний досвід, забезпечуючи тим самим цілісність психічного розвитку.
Перші якісні зміни відбуваються у всіх основних процесах пам’яті (запам’ятовуванні, зберіганні та відтворенні). Стрімко розширюється коло об’єктів, які впізнає дитина, а саме впізнання стає все більш диференційованим.
Значні зміни в мнемічні процеси вносить мовлення, створюючи можливості групувати елементи досвіду, означати їх словами, міцно закріплювати та оперативно відтворювати.
Збільшується тривалість збереження вражень в пам’яті дитини. Трохи пізніше, порівняно з впізнанням, розвивається у малюків така активна форма відтворення, якою є згадування.
Процеси пам’яті носять загалом ще мимовільний характер, однак розуміння дитиною слів і оволодіння активним мовленням вже робить можливими і перші прояви довільності.
У поведінці дитини, в її діях з іграшками, в перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча їх вкрай важко відокремити від образів пам’яті. На третьому році життя дитини активізується репродуктивна уява, що проявляється, приміром, у перенесенні вже відомих дій у нову ситуацію тощо.
У предметних практичних діях дитини зароджується і її мислення, перші прояви якого відносять на кінець першого року життя. Мислити дитина поки що може лише про ті предмети, які вона бачить, з якими вона щось робить. Її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями (наочно-дійове мислення) і тільки тоді, коли дитина натрапляє на перешкоди в досягненні наочно сприйманої та бажаної мети, спосіб досягнення якої їй невідомий.
Дитина вчиться мислити, вдаючись до практичного аналізу (розламує іграшки, щоб з’ясувати, що в них звучить), практичного синтезу (складає новий об’єкт з деталей конструктора), відкриваючи для себе нові властивості об’єктів в процесі практичного та мовного спілкування з дорослими тощо.
Перші узагальнення в цьому віці робляться на основі окремих, найбільш примітних ознак, дарма що вони часто несуттєві.
Помітні зміни відбуваються на другому - третьому році життя і в емоційно-вольовій сфері дитини. Зумовлені вони передусім розширенням її спілкуванням з людьми, оволодінням мовними засобами та розвитком елементів самостійності.
Поступово в емоціях зменшується елемент мимовільного наслідування (так, захоплена своєю діяльністю, дитина вже не так легко заражається емоційним станом інших) та розширюється сфера стимулів, що їх викликають.
Під впливом стосунків з близькими розвиваються соціальні емоції дитини, джерелом яких стають взаємини між членами родини, атмосфера сімейного життя тощо.
Важливу роль в емоційному розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих.
Помітних успіхів досягають переддошкільнята і в формуванні довільності своїх дій. Важливу роль при цьому відіграє наслідування дій інших, повторення їх за зразком. Використання поряд з дією слова сприяє її узагальненню, оволодіння ж дитиною активним мовленням та самостійне визначення мети своєї дії робить останню усвідомленою.
Найбільшу спонукальну силу для довільних дій у цьому віці має показ-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення (О.Р. Лурія, О.К. Тихомиров, В.К. Котирло та ін.).
Однак не слід і переоцінювати здатність малюків контролювати свою поведінку, яка ще лише формується і залежить від того, наскільки послідовно підкріплюються дорослими потрібні і гальмуються небажані форми їх поведінки.
Криза трирічного віку. Інтенсивний розвиток спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому дитинстві одним із своїх наслідків має формування у дитини системи власного “Я” - центрального утворення, що появляється наприкінці цього етапу (Л.І. Божович). Малюк вчиться відділяти себе від дорослого, починає ставитись до себе як до самостійного “Я”, тобто в нього появляються початкові форми самосвідомості.
Все це призводить до розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих (“Я сам”). Цей період прийнято вважати критичним (“криза трьох років”), оскільки дорослі зіштовхуються з труднощами у взаємостосунках з дитиною, яка може стати вкрай впертою.
В основі цієї кризи – об’єктивне протиріччя між новою тенденцією дитини до самостійного задоволення своїх потреб та прагненням дорослого зберегти старий стиль стосунків і обмежити тим самим активність дитини.
Описана криза є, зрозуміло, тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими тощо) – важливий етап у психічному розвитку дитини.
Прагнення дитини цього віку до самостійності може знайти найбільш продуктивне вирішення в формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.