Ці висновки в основному зводяться до наступного.

Якості особистості являють собою результат засвоєння дитиною існуючих в даному суспільстві форм поведінки. За своєю психологічною природою вони є ніби синтезом, сплавом специфічного для даної якості мотиву і специфічних для нього форм і способів поведінки.

Формування якостей відбувається в процесі вправи дитини у відповідних формах поведінки, здійснюється за наявності певної мотивації.

Засвоюється форма поведінки стає стійкою в тому випадку, якщо дитина, з одного боку, навчається відповідним способам поведінки, з іншого-якщо у нього виникає внутрішнє спонукання вести себе відповідно до засвоєним зразкам.

Виховання стійкості морально-психологічних якостей дитини вимагає певної організації як його мотиваційної сфери, так і поведенія.Что стосується мотивації, то стійкість якості виникає, по-перше, коли дитина відчуває потребу в тому поведінці, яка складає основу даної якості;-по-друге, коли ця поведінка виступає для нього як зразок, як ідеал, до якого він прагне. Це останнє положення нам хотілося б особливо підкреслити, оскільки до цих пір в педагогіці немає достатнього розуміння необхідності включати в процес виховання власну активність дитини. Тим часом дослідження показують, що найважливішою умовою успішного виховання є наявність пред'явлених дитині

(може бути, навіть в наочному плані) зразків і мобілізація у нього активного прагнення до оволодіння цими зразками. Часто можна і зараз зустріти вчителів і вихователів, глибоко переконаних у тому, що одним з ефективних методів виховання є спонукання дітей підкорятися що пред'являються їм вимогам, і нерозуміння того, що моральне формування особистості неможливо шляхом примусу.

Тема 4. Психологічні особливості підліткового віку

Загальна характеристика ситуації та особливості розвитку підлітків

Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою всього організму ди­тини, зумовленою насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст організму, досягаючи для хлопчиків найви­щих показників у 13 років і продовжуючись до 15—17 років. У дів­чаток цей процес розпочинається і закінчується на два роки рані­ше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної си­стеми, що не дозволяє постачати потрібної кількості крові до різ­них ділянок тіла, зокрема до мозку.

Вага головного мозку наближується до показників дорослої лю­дини. Далі розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі і тім'яні), відбувається внутрішньоклітинне вдос­коналення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв'язки між різними ділянками мозку. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Все це виражається в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.

Водночас підлітки підвищено збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто нестримні, безконтрольні, неадекватні стиму­лам.

Як зазначалося, специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створює ту со­ціальну ситуацію, яка й детермінує психічний розвиток дитини. Якою вона є для підлітків?

Ще Л. С. Виготський наголошував, що основна особливість під­літкового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрі­вання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрі­вання, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці ви­значає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямках від­бувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та

Учбової діяльності.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють

становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та стате­вого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманіт­ної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (зайнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми

Тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на при­йняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характе­рних для світу дорослих та стосунків між ними.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза 13 років").

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вба­чають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями (Т. В. Драгунова, Д. Б. Ельконін). Інші розглядають "кризу 13 років" як пряме відображення процесу статевого дозрі­вання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважа­ють, що така криза взагалі не є обов'язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває (Т. П. Гаврилова).

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскравих зовнішніх вираженнях цієї зміни^,

Відповідно до теоретичних уявлень Л. С. Виготського і Л. І. Бо-жович, одиницею соціальної ситуації розвитку особистості, де не­розривно пов'язані психічні особливості дитини і соціальне середо­вище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини і рівеньЇх задоволення. З огляду на те, що в критичні періоди роз­витку змінюються провідні переживання дитини, перебудову систе­ми переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвит­ку. Саме з такою перебудовою ми зустрічаємось у підлітковому віці.

Цікаво, що батьки і вчителі суб'єктивно пов'язують труднощі ви­ховання не з кризоюяк такою і не з докризовим періодом, коли розпочинався і відбувався процес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим періодом (14—15 років) (С. К. Мас-гутова). Тобто для дорослих суб'єктивно найскладнішим є період творення, формування нових і прогресивних психологічних струк­тур. Пов'язано це передусім з неефективністю в нових умовах ста­рих виховних підходів і невмінням знаходити інші, які б більшою мірою відповідали цьому післякризовому періоду.

Психологічні новоутворення. Найважливішим новоутворен­ням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім почуттям дорослості.

Однак зводити останнє в основному до бажання наслідувати дорослих, хоч це й справді трапляється у поведінці підлітків,— означає обмежуватись лише зовнішньою стороною явища, не роз­криваючи його психологічної сутності. Дорослість суб'єктивно пов'язується підлітком не так з наслідуванням, як з входженням у світ дорослих (Д. І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього мужність, сміливість, одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Підліток вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорос­лими, хоча реальні фізичні, інтелектуальні й соціальні передумови для цього й відсутні. Лише в спеціально організованій діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємостосунки з дорослими (та й однолітками) відповідали б домаганням і потребам підлітків. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спіл­кування.

Структура саморозвитку підлітка (Л. С. Виготський):