Формування прагнення до самовдосконалення якостей громадянина-патріота України.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системнаробота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

(див. Методичні рекомендації по реалізації Концепції національно-патріотичного виховання)

 

Правове виховання учнів.

Кожна людина повинна знати особливості норм і правил поведінки у своїй державі, свої права і обов’язки як громадянина, основні положення про працю, одруження і сім’ю, громадянського і карного кодексів, законодавство про освіту, охорону здоров’я.

Правове виховання - це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Мета правового виховання - формування у вихованців високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов’язків громадянина України, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.

Зміст правового виховання визначається особливостями права як регулятивного явища, що охоплює господарські, адміністративні, сімейно-шлюбні, природоохоронні та інші суспільні відносини. Провідне місце у змісті правового виховання займає Конституція України, декларація про права людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини ООН.

Критеріями ефективності правового виховання є

- глибина та міцність знань прав і обов’язків громадян України;

- прагнення до засвоєння правових знань;

- знання головних положень загальної дикларації про права людини, дикларації про права дитини;

- усвідомлення громадянської відповідальності за здійснені вчинки і правопорушення;

- повага до національної та державної символіки;

- знання та дотримання конституції та законодавства України;

- негативне ставлення до проявів беззаконня і правопорушень.

Правове виховання має свої завдання:

1. Формування в учнів знань законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права та подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя.

2. Формування почуття поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), що передбачає виховання почуттів обов’язку, відповідальності, дисциплінованості.

3. Формування переконаності у необхідності виконання законів.

4. Формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у бородьбі з цими негативними явищами.

5. Формувати навички і звички правової поведінки, відповідно до правових норм та потреби захищати інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні.

Подолання негативних навичок і звичок.

Формування потреби в правовій самоосвіті.

Правове виховання в школі здійснюється у навчально-виховному процесі під час уроків, в позакласній роботі: бесіди, лекції, диспути, зустрічі з представниками правоохороних органів, створення різноманітних дитячих організацій

Екологічне виховання учнів.

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини ціннісного ставлення до природи і формування на його основі екологічної культури особистості.

Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування екологічної культури особистості.

На основі екологічного мислення і свідомості, що проявляються в ціннісному ставленні до природи формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Завдання екологічного виховання:

1. оволодіння знаннями про природу свого краю. Формування розуміння необхідної гармонії людини з природою;

2. виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;

3. формування ціннісного ставлення до природи;

4. формування досвіду активної природоохоронної (екологічної)діяльності;

5.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

- національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

- гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

- збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

- об’єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

- зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Особлива роль щодо цього відводиться предметам природничого і географічного циклів, які відкривають перед дітьми світ рослин, тварин, усього довкілля. Фізика і хімія уводять учнів у світ політехнічних знань, наукових основ і принципів сучасного виробництва. Історія, правознавство переконують у недопустимості варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває гармонію, неповторну красу природи, вплив її на виховання людини.

 

Статеве виховання учнів.

Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Мета і завдання статевого виховання – формування культури сімейних та між статевих відносин, як основи готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.

Статеве виховання слід гармонійно пов’язувати із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми.

Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психо-соціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв’язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це, призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров’ю, а іноді життю людини.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особливостями їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продовження роду; формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних «гальм», які сприяли б попередженню статевої розпусти; виховання відповідальності за створення сім’ї, продовження роду.

У процесі статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштовхують зі шляху нормального розвитку.

Маючи за мету підготовку учнівської молоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, використання різноманітних форм і методів позакласної роботи. Його слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності). Важливо налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.