Розумове виховання. Формування наукового світогляду учнів.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Здібність прогнозувати наслідки своєї діяльності і поведінки, самостійно приймати рішення, адекватно оцінювати їх та нести за них відповідальність базується на розумовому розвитку особистості.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність вихователів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Культура розумової праці проявляється в оволодінні загальними та спеціальними вміннями, вмінням раціонально організовувати режим розумової роботи, здатності точно і акуратно використовувати всі розумові операції, вміння підтримувати порядок на робочому місці, вмінні зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе та інше.

Розумовий розвиток особистості – це процес розвитку інтелектуальних сил як сукупності індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Головна мета розумового виховання – створення оптимальних умов для засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду та культури розумової праці вихованців.

Розумове виховання не зводиться до нагромадження певного обсягу знань: термінів, символів, імен, назв, законів, закономірностей, а спрямоване на те, щоб знання стали особистими переконаннями, духовним багатством учня. Саме свідоме засвоєння системи знань сприяє розвитку мислення, пам’яті, уваги, уяви, розумових здібностей.

Завдання розумового виховання:

1. Озброєння учнів знаннями про наукові засади розвитку природи й суспільства.

2. Розвиток інтелектуальних сил особистості (пізнавального інтересу, ціннісного ставлення до пізнання).

3. Формування наукового світогляду учнів.

4. Формування культури розумової праці.

5. Розвиток потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань.

Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Всю інформацію засвоїти не можливо тай не має потреби. Ще Конфуцій писав, що важливо не стільки знати все, скільки знати головне і вміти розмірковувати.

Тому в процесі розумового виховання школа повинна сформувати в учнів систему базових знань про природу, суспільство, людину, техніку що включає по-перше знання понять різного роду, фактів, термінології, символів, назв, дат, зв’язків і залежностей, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. По-друге, засоби використання знань на практиці, алгоритми діяльності, досвід творчої діяльності (перенесення знань та вмінь у нову ситуацію, бачення нових проблем, нових функцій об’єкта, альтернатив, комбінування тощо); По-третє – факти, що ілюструють закони, твори літератури і мистецтва та емоційно-оцінне ставлення до них.

Розвиток потенціальних інтелектуальних сил передбачає – розвиток пізнавальних інтересів; мислення взагалі та різних його видів зокрема; оволодіння основними розумовими операціями; формування інтелектуальних умінь, що характеризують навчальну діяльність.

Пізнавальний інтерес – це спрямованість особистості на сам процес пізнання, від якого вона одержує емоційне задоволення, а не тільки на результат. Дитина, в якої є пізнавальний інтерес виходить за межі заданого у школі, пізнає більше, стає самостійнішою і здатною до творчості.

Найсуттєвішим в розумовому розвитку учня взагалі і пізнавального інтересу зокрема – є розвиток усіх видів мислення. До них належать: діалектичне, логічне, абстрактне, теоретичне, алгоротмічне, системне, репродуктивне, творче, наочно-образне і т.п.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Головним для розвитку мислення є розвиток в учнів уміння здійснювати мислительні, розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація, виділення суттєвого, узагальнення, моделювання, прийняття рішення або умовивід.

Рівень розвитку інтелектуальних сил особистості характерезується рівнем сформованості інтелектуальних умінь якими необхідно оволодіти, щоб успішно навчатися до яких відносять: загальні уміння, які використовуються під час вивчення будь-якого навчального предмета (вміння читати і писати з достатнью швидкістю, слухати і конспектувати; викладати, аргументувати, захищати свої думки усно та письмово; спостерігати, зосереджуватися, бути уважним; працювати з книгою та іншими джерелами інформації, контролювати себе) та спеціальні уміння – необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, графіки, схеми, слухати музичні твори, записувати нотні знаки, користуватися довідковою літературою).

Всі ці уміння є важливою передумовою формування культури розумової праці. До умінь прояву культури розумової праці відносять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Для того, щоб реалізувати пізнавальний інтерес, освоїти нові знання, оволодіти професією, не відставати від вимог часу у своїй спеціальності, необхідною є самоосвіта, тобто вміння самостійно вчитися, оволодівати пізнавальними та навчальними вміннями.

Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями. У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, інтелектуальні аукціони, захисти фантастичних проектів, пізнавальні конкурси, олімпіади, КВК, брейн-ринги, Що? Де? Коли?