Змісовий компонент виховного процесу

ЛЕКЦІЯ 4

ЗМІСОВИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

План лекції.

1. Поняття про зміст виховання.

1.1. Моральне виховання учнів;

1.2. Національно-патріотичне (громадянське) виховання учнів;

1.3. Правове виховання учнів;

1.4. Екологічне виховання учнів;

1.5. Статеве виховання учнів;

1.6. Розумове виховання. Формування наукового світогляду учнів;

1.7. Трудове виховання і профорієнтація учнів;

1.8. Економічне виховання учнів;

1.9. Естетичне виховання учнів;

1.10. Фізичне виховання учнів.

Моральне виховання учнів.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Мораль, як форма суспільної свідомості зароджується в системі конкретно-історичних суспільних відношень, є її духовним продуктом.

Мораль – це система цінностей, принципів, норм і правил поведінки та діяльності, регулюючих відношення між людьми, їх ставлення до речей, явищ реального світу і до себе.

Моральні норми – це система вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до оточуючого світу, конкретні зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.

Моральні норми закріпленні в таких поняттях як: добро, обов’язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини.

Моральне виховання – це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, ставлень навичок і звичок поведінки на основі засвоєння.ідеалів, цінностей, норм і принципів моралі, участі і практичній діяльності.

Процес морального виховання, як і виховання взагалі характеризується багатофакторністю впливів, отже, його ефективність залежить від єдності педагогічних впливів сім’ї, школи та громадськості. Тому в моральному вихованні виховну діяльність здійснюють як педагоги так і батьки учнів, представники громадсько-освітніх організацій, які здійснюють цілеспрямовані впливи на свідомість, волю, почуття, діяльність вихованця для досягнення загальної мети морального виховання учнів.

Загальна мета морального виховання – формування моральної культури особистості.

Моральна культура особистості – це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, цінностей, ідеалів суспільства на рівні власних ціннісних ставлень, переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.

Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, погляди, переконання, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителів, батьків, громадськості по становленню моральної культури особистості учнів є формування у них моральних знань, почуттів, переконань, відношень, поведінки й спілкування.

Отже, можна визначити, що моральне виховання – це виховна діяльність школи, сім’ї і громадськості спрямована на формування моральної культури вихованців.

З моральним вихованням тісно пов’язане формування волі й характеру особистості учня. Найважливіша риса вольової людини є принциповість і здібність чітко ставити перед собою певну мету, стриманість, уміння володіти собою, не піддаватися емоціям і афектам. Любов до праці і працездатність. Свідома дисципліна. Бадьорість і життєрадісність, тобто людина мусить вірити в перемогу добра над злом, правди над неправдою.

Суспільство віками виробляє, вдосконалює та стверджує зразок моральної поведінки, що втілює в собі найвищі моральні якості – моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним. Досконале, активне, творче виконання моральних вимог і норм суспільства і є моральний ідеал.

В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ставлення людини до себе – порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, працелюбність, гідність, честь, дотримання слова, вірність (громадянська, товариська і подружня); до інших людей – повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердження гуманних стосунків, гостинність; до праці – повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному формуванню моральної культури учнів.

Суспільство пропонує, однак особистість вільна у виборі норм поведінки і повинна відповідати за свій вибір. Моральний вибір учнів і є показником ефективності морального виховання.

В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні морально-духовні цінності, які визначають основу поведінки і життєдіяльності особистості, як людини, громадянина, сім’янина.

Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — до цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, повага державної символіки, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Показником ефективності морального виховання є формування морально цілісної особистості, в єдності її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок, звичок суспільно цінної поведінки.

Моральна вихованість матеріалізується в суспільно цінних властивостях і якостях особистості, проявляється у відношеннях, діяльності, спілкуванні. Моральна вихованість характерезується зрілістю моральної свідомості: моральною освідченістю, здатністю анвлізувати, судити про явища життя з позиції морального ідеала, давати їм самостійну оцінку.

Результати морального виховання характерезуються такими поняттями: моральність, індивідуальна моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість. Моральність людини залежить від усвідомленості кожною особистістю сутності її дій відповідно до вимог моральних норм у суспільстві. Індивідуальна моральна свідомість – знання моральних принципів, норм правил і одночасне постійне осмислення свого морального положення в суспільстві, моральних почуттів, переконань, ставлень. Почуття, відношення, ідеали можуть бути не усвідомленими тому необхідно виховні впливи спрямовувати на усвідомлення їх сутності. Моральні почуття – стійкі емоційні переживання реальних моральних відношень і взаємодій у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб’єктивне ставлення до себе, інших людей, оточуючої дійсності взагалі. Моральні переконання – стійкі, свідомі, моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Основні напрями морального виховання учнів визначаються його завданнями:

1. Формування в учнів моральних понять (ознайомити із сутністю етичних понять: добро, обов’язок, совість, честь, гідність, сенс життя; вимогами норм моралі до поведінки й спілкування; сутністю моральних ідеалів суспільства) ;

2. Виховання і розвиток у школярів моральних почуттів (гідності, гуманності, добра, щастя тощо), формування системи ставлень (ціннісного ставлення до Батьківщини, людей, майна, праці, природи, пізнання, себе), що є основою мотивів, інтересів, прагнень особистості;

3. Формування моральних поглядів і переконань, моральних мотивів, які керують поведінкою людини, коли людина діє морально не тому, що її контролюють, а тому що вона не може інакше, тому що моральна поведінка відповідає її переконанням. Тобто формування і закріплення у школярів позитивних рис характеру які і є змістом морального виховання (патріотизм, гуманізм, доброта, чуйність, щедрість, совісність, чесність, терпимість та ін.);

4. Формування морального досвіду – навичок, звичок моральних дій і поведінки.(навички ввічливості, турботи про оточуючих, навички витриманості, навички точності);

5. Формування потреб у самовдосконаленні і самовихованні.

Розв’язання цих завдань повинно забезпечувати єдність моральної свідомості та поведінки учнів, які відповідають етичним нормам, принципам даного суспільства. Моральна поведінка особистості має таку послідовність: життєва ситуація – утворене нею морально-чуттєве хвилювання – моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень – вольовий стимул – вчинок.

Правове виховання учнів.

Кожна людина повинна знати особливості норм і правил поведінки у своїй державі, свої права і обов’язки як громадянина, основні положення про працю, одруження і сім’ю, громадянського і карного кодексів, законодавство про освіту, охорону здоров’я.

Правове виховання - це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Мета правового виховання - формування у вихованців високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов’язків громадянина України, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.

Зміст правового виховання визначається особливостями права як регулятивного явища, що охоплює господарські, адміністративні, сімейно-шлюбні, природоохоронні та інші суспільні відносини. Провідне місце у змісті правового виховання займає Конституція України, декларація про права людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини ООН.

Критеріями ефективності правового виховання є

- глибина та міцність знань прав і обов’язків громадян України;

- прагнення до засвоєння правових знань;

- знання головних положень загальної дикларації про права людини, дикларації про права дитини;

- усвідомлення громадянської відповідальності за здійснені вчинки і правопорушення;

- повага до національної та державної символіки;

- знання та дотримання конституції та законодавства України;

- негативне ставлення до проявів беззаконня і правопорушень.

Правове виховання має свої завдання:

1. Формування в учнів знань законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права та подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя.

2. Формування почуття поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), що передбачає виховання почуттів обов’язку, відповідальності, дисциплінованості.

3. Формування переконаності у необхідності виконання законів.

4. Формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у бородьбі з цими негативними явищами.

5. Формувати навички і звички правової поведінки, відповідно до правових норм та потреби захищати інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні.

Екологічне виховання учнів.

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини ціннісного ставлення до природи і формування на його основі екологічної культури особистості.

Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування екологічної культури особистості.

На основі екологічного мислення і свідомості, що проявляються в ціннісному ставленні до природи формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Завдання екологічного виховання:

1. оволодіння знаннями про природу свого краю. Формування розуміння необхідної гармонії людини з природою;

2. виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;

3. формування ціннісного ставлення до природи;

4. формування досвіду активної природоохоронної (екологічної)діяльності;

5.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

- національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

- гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

- збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

- об’єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

- зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Особлива роль щодо цього відводиться предметам природничого і географічного циклів, які відкривають перед дітьми світ рослин, тварин, усього довкілля. Фізика і хімія уводять учнів у світ політехнічних знань, наукових основ і принципів сучасного виробництва. Історія, правознавство переконують у недопустимості варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває гармонію, неповторну красу природи, вплив її на виховання людини.

 

Статеве виховання учнів.

Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Мета і завдання статевого виховання – формування культури сімейних та між статевих відносин, як основи готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.

Статеве виховання слід гармонійно пов’язувати із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми.

Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психо-соціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв’язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це, призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров’ю, а іноді життю людини.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особливостями їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продовження роду; формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних «гальм», які сприяли б попередженню статевої розпусти; виховання відповідальності за створення сім’ї, продовження роду.

У процесі статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштовхують зі шляху нормального розвитку.

Маючи за мету підготовку учнівської молоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, використання різноманітних форм і методів позакласної роботи. Його слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності). Важливо налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.

Економічне виховання учнів.

З трудовим вихованням тісно пов’язане економічне виховання.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення — здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань.

Економічному життю людини властиві також соціальні почуття: колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у школярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіху й добробуту.

Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя, використання вільного часу та ін. Окрім того, кожен громадянин як морально вихована людина повинен: бережливо і по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо ставитися до народного надбання; активно вивчати і осмислювати економічну політику нашої держави.

Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи визначений навчальним предметом «Основи економічних знань», що вивчається в 11-му класі. Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б нелогічно. Тому «Державним стандартом загальної середньої освіти. Економіка» запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:

нульовий рівень — 1—4 (1—3) класи;

перший рівень — 4—7 класи;

другий рівень — 8—9 класи;

третій рівень — 10—11 класи.

Нульовий рівень вивчення економіки розрахований на початкову школу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище. Формуються первинна економічна культура та грамотність. У цьому віці передбачено: вивчення основних економічних понять, з якими діти стикаються у повсякденному житті; навчання дітей умінню робити вибір та оцінювати його наслідки для себе і для своєї родини, друзів; формування почуття відповідальності за прийняті рішення.

На цьому етапі вивчення економіки може здійснюватися на окремих уроках та інтегровано.

Перший рівень передбачає послідовне розширення кругозору учнів, подальше вивчення економічних понять; нагромадження нового досвіду у прийнятті зважених економічних рішень у процесі вибору; висвітлення зв'язків, що існують у ринковій економіці між людиною (дитиною), сім'єю, державою.

У 5 класі доцільно почати формування первинних уявлень про родинну економіку: доходи і витрати сім'ї, джерела доходів (заробітна плата, стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини з іншими суб'єктами ринкової економіки тощо.

У 6 класі — вивчати економічні умови міста (села), регіону, в якому живе дитина. З цією метою учнів слід ознайомити з економічними потребами міста (школи, лікарні тощо), з'діяльністю таких ланок виробництва, як завод, фабрика, ферма, та з професіями, потрібними регіону.

У 7 класі діти засвоюють елементи національної економіки, знайомляться з функціями держави, деяких ринкових інститутів (банків, страхових компаній тощо).

Другий рівень спрямований на вивчення економіки на рівні систематизованого підходу до набуття знань про економічні поняття, категорії. Цей вік найсприятлівіший до засвоєння основ підприємницької діяльності, малого бізнесу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири.

Економічні основи у 8—9 класах охоплюють вивчення ключових економічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічного середовища на діяльність підприємця, набуття вмінь та навичок застосування здобутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуття досвіду роботи з економічною періодикою.

Третій рівень є завершальним у формуванні економічної освіти на загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал, розглядають категорії та закони, які через їхню складність не аналізувалися на попередніх етапах.

Маючи уявлення про універсальні економічні поняття та концепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивчати основи менеджменту, елементи маркетингу тощо. Економічна освіта та виховання в 10—11 класах повинні забезпечити поглиблене засвоєння комплексу універсальних економічних категорій і законів, набуття досвіду роботи зі спеціальною економічною літературою, навичок робити економічно обґрунтовані висновки замість емоційних, досвіду планування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової діяльності тощо.

У процесі економічного виховання важливо формувати в учнів здорові матеріальні потреби.

Потреба - необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності у процесі якої створюються необхідні людині предмети.

Матеріальні потреби, як і духовні, мають тенденцію зростати. Задоволення потреб потребує від особистості високої активності. У вихованні учнівської молоді важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними.

Духовніст ь — специфічно людська риса, що виявляється в багатстві духовного світу індивіда, його ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах, моральності й передбачає оволодіння духовними цінностями — витворами людського духу.

Історичний досвід передових націй переконує, — зазначає В.Москалець, — що духовний розвиток — необхідна умова всілякого прогресу — культурного, соціального, економічного. Все це особливо актуальне сьогодні для України. Без духовного злету ми не станемо цивілізованою нацією.

Втрата духовності рівнозначна втраті моральності.

Розрізняють потреби реальні та ілюзорні. Перші - можуть бути задоволені, другі — наслідок неадекватного відображення в думках людей їх прагнень. Великої соціальної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані) потреби окремої особи чи соціальної групи (наркотики, алкоголь та ін.).

Економічне виховання здійснюється передусім у процесі вивчення основ наук, зокрема основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання. На уроках математики учні розв'язують задачі економічного змісту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють використання у виробництві досягнень науки і техніки. Класний керівник здійснює економічне виховання у такий спосіб: залучення дітей до праці із самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкільного бюджету; обговорення газетних та журнальних статей на економічні теми; виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств; залучення учнів до економічних відносин у школі та вдома.

 

Естетичне виховання учнів.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика. Естетика – це філософська наука про прекрасне в житті і мистецтві, про особливості пізнання і перетворення світу «за законами краси», про загальні закономірності мистецтва, художньої творчості й естетичного виховання.

Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних з мистецтвом. Особистість, якій властиве це ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

Естетичне виховання — це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її творчих здібностей і непримиренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.

Естетичне виховання спрямоване на розвиток у зростаючої особистості широкого спектра почуттів — здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання об'єктів довкілля як естетичної цінності, ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність в мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти за інших як ознака духовної зрілості.

Влучно говорять: естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Загальна мета естетичного виховання – формування естетичної культури особистості.

Естетична культура передбачає сформованість у вихованців естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, зберігати прекрасне.

Естетичне виховання – це цілеспрямована взаємодія вихователя і вихованця спрямована на формування естетичної культури особистості.

Завдання естетичного виховання:

1. формування системи знань про світову культуру і мистецтво; оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;

2. розвиток естетичних потреб і почуттів;

3. Формування естетичних смаків й ідеалів учнів;

4. Розвиток творчих здібностей та формування досвіду естетичної діяльності за «законами краси» й протидії всьому потворному;

5. Формування прагнення до постійного естетичного саморозвитку особистості.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу.

Щоб дитина не стала естетично глухою, сліпою, потрібно тренувати її зір, слух. З цією метою можна попередньо інформувати дитину про ті або інші явища, предмети (перед переглядом вистави повідомляти про різні трактування образу різними авторами тощо).

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного, вони виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерт, любуватися природою. Де немає естетичної насолоди, там немає і художнього сприйняття, а є лише ознайомлення, спостереження.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та інше, тобто необхідно формувати естетичні судження. Починаючи з несміливих і часто безпідставних добре, погано, подобається, не подобається, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне. Важливо не нав’язувати свої міркування.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв в естетичному ідеалі. Естетичний ідеал - це основний зразок, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей їх вчинки.

На базі конкретних естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. Естетичний смак називають органом духовної культури людини, тому що він дозволяє людині відрізняти справжню красу від фальшивої красивості, бачити несмак у мистецтві, житті.

Виховання людей здатних правильно розуміти прекрасне і жити за законами краси – мета естетичного виховання. Тому естетична діяльність – важливий компонент естетичної культури особистості.