Розв’язання завдань морального виховання відбувається двома основними шляхами:

- моральна освіта, яка спрямована на формування індивідуальної свідомості вихованця (знань, почуттів, ставлень, поглядів, переконань);

- організація різносторонньої діяльності вихованців відповідно до норм моралі, що спрямована на формування досвіду моральної поведінки (навички та звички правильної поведінки).

1.Моральна освіта для формування у школярів моральних понять, почуттів і переконань, що дає можливість ознайомити дитину з основними вимогами моралі, її принципами і категоріями, піднімає емпіричні знання до рівня наукових, які дозволяють зрозуміти сутність, зміст моральних дій, формувати переконання, пов’язані з почуттями людини, тобто з емоційним відношенням її до своєї поведінки і поведінки інших (любов, гуманність, співчуття та ін.), емоційним станом, який знаходить вияв у інтересах, радощах, здивуванні, стражданні, гніві, презирстві, страхові, соромі, пристрасті тощо.

Моральна освіта учнів розпочинається в сім’ї з раннього дитинства, із: засвоєння як правильно себе поводити; усвідомлення добрих, гуманних емоцій, здатності до співчуття під впливом спілкування з батьками, традицій та обрядів народу, ЗМІ.

У навчально-виховних закладах для формування системи етичних знань і почуттів через вплив на підсвідомість (навіювання) і свідомість (розповіді, етичні бесіди, дискусії з опорою на народну мораль, традиції, звичаї, які відбивають загальнолюдські, національні цінності); особистий приклад вихователя; спілкування з природою, мистецтвом, що і дозволяє зрозуміти сутність, зміст моральних дій і вчинків й сформувати стійкі емоційні переживання подій через призму моральних норм.

Формуванню моральних почуттів сприяє:

- розумна любов до дитини батьків, учителів, близьких (доброта, лагідне слово, допомога, підтримка, вимогливість);

- доброзичливе середовище, дружні стосунки у сім’ї, школі;

- звернення до різних видів мистецтва: музики, живопису, театру, літератури, кіно, - які впливають художніми образами, викликають співпереживання чи осуд;

- залучення дітей до природи… «Людина, - писав В.О.Сухомлинський, - стала Людиною тому, що побачила глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі.».

Отже, основні моральні поняття усвідомлюються учнями як у раціональній, так і в емоційній формі (захоплення, розчарування, людинолюбство та ін.). Обов’язок, відповідальність, гідність, совість особистості проявляються в її емоційних переживаннях – почутті обов’язку, відповідальності, муках совісті, ущемлені гідності. Нерозвиненість, черствість, грубість моральних почуттів нерідко бувають причиною моральних конфліктів між людьми. Справжня культура моральних почуттів багато в чому залежить від розуміння людьми один одного, від уміння співпереживати, співчувати, радіти за успіхи інших людей.

Знання не керують поведінкою, на неї впливають переконання особистості. Тільки в єдності з емоціями і практикою, в ході якої дитина впевниться в істиності своїх знань, вони стають переконаннями. У процесі взаємодії, спілкування, знайомства з фолклором, літературою, історією та мистецтвом формуються погляди та переконання. Ефективними методами формування поглядів й переконань є дискусійні методи виховання.

2. У процесі просвіти виховуються благородні прагнення, але для вироблення навичок і звичок поведінки, коли любов до Батьківщини, повага до старших і т.п виявляється у справах, а не тільки на словах – потрібні вправи, привчання. Сухомлинський писав «Школяр робить погане не завжди тому, що його вчать робити погане, а частіше тому, що його не вчать робити добро»

У Павлиській школі була розроблена програма моральних звичок: доводити почату справу до кінця, виконувати роботу тільки добре, ніколи не перекладати свою роботу на інших; допомагати старим, немічним, поодиноким, погоджувати свої радощі, задоволення, розваги з потребами інших людей, не приховувати своїх небажаних вчинків, мати мужність відверто сказати про них.

Привчанню до звичок сприяє режим. Тренуванню учнів в морально-етичних, гуманних вчинках сприяють такі форми: коли дитина за допомогою уяви інсценує свою можливу поведінку в передбачуваній ситуації; за допомогою рольової гри, коли дитина чи група дітей моделюють можливу дійсність, розігруючи її, виконуючи різні ролі; за допомогою дійсності, коли діти чинять так чи інакше в реальних умовах: в сім’ї, школі, на вулиці.

3. Тому наступний напрям морального виховання – формування морального досвіду. Цілісність морального виховання досягається, коли основою, джерелом і матеріалом педагогічного процесу є саме складне і протирічиве життя. Моральність формується не на словесних або діяльнісних заходах, а в буденних стосунках і складностях життя, в яких дитині приходиться розбиратися, робити вибір, приймати рішення і здійснювати вчинки. В результаті зріє моральна свідомість дітей, закріплюються принципи поведінки і уміння володіти собою. Добрим і чесним можна стати, тільки роблячи добрі і чесні вчинки. Завдання педагога у різноманітних ситуаціях стимулювати, загострювати моральні почуття (співпереживання, радості, сорому, відповідальності), спонукати учнів до аналізу і висновків, щодо їх відповідності моральним нормам.

Ефективним є використання методу виховуючих ситуацій, методу громадської думки. Формування досвіду моральної поведінки здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого тощо.

4. Моральне виховання ніколи не завершується тому важливо сформувати у школярів прагнення до морального самовиховання і самовдосконалення, вимагає виховання культури почуттів, яка виявляється в здатності людини до співпереживання, співчуття, розуміння інших і себе, культури поведінки, спілкування людини. Для цього необхідно забезпечити можливість школяреві переживати цінні з точки зору завдань виховання почуття: радості за успіх товариша, задоволення від виконаної праці, почуття обов’язку та ін. Але одночас необхідно вчити аналізувати свої почуття, щоб не бути їх рабом. Ефективність цього процесу сприяє прийом, коли неприємні почуття пов’язують з приємними. Так Макаренко доручав найбільш неприємну роботу кращим – як особливу довіру в тому, що робота буде виконана добре.

Засоби морального виховання: ЗМІ; книги; сімейне середовище; природне середовище; народні звичаї, традиції обряди, усна народна творчість; різні види мистецтва; зміст навчальних дисциплін; різностороння діяльність.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки типу «Культура спілкування», «Єдність прав і обов’язків», етичні бесіди, «круглі столи», відверті розмови, прес-конференції, усні журнали, вечори запитань і відповідей, літературно-музичні композиції, театральні вистави, диспути, дискусії, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, акції милосердя, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

Успішність процесу морального виховання вимагає:

- підбору змісту, джерел, методів, прийомів виховання в залежності від вікових особливостей учнів;

- урахування індивідуального досвіду школярів, їх позицій, виявлення суб’єктивної готовності до самовдосконалення;

- узгодженої виховної діяльності школи, сім’ї, інших виховних факторів;

- такту вчителя, його поваги до особистості дитини;

- вивчення результатів виховного впливу та за необхідності корегування виховної діяльності.

Як самостійні складові морального виховання виділяють: національно-патріотичне ( громадянське) виховання, правове виховання, екологічне виховання, статеве виховання.