Експериментально-педагогічна робота з формування патріотичних почуттів у дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу

Після проведення діагностування серед дітей старшого дошкільного віку, ми організовуємо експериментально-педагогічну роботу, яка спрямована на підвищення рівня патріотичних почуттів, вихованості і національної свідомості.

Ми розробили систему заходів, які включали в себе наступні види діяльності: заняття з патріотичного виховання; родинне свято; фольклорні розваги; народні ігри.

Метою проведення циклу занять з патріотичного виховання було поглиблення знань дітей про державні і народні символи, знайомство з народною творчістю, традиціями, піснями, різноманіттям природи. Заняття носили узагальнюючий характер і були спрямовані на вирішення ряду проблемних моментів, які ми виявили під час проведення опитування.

Наступною формою роботи було проведення родинного свята, до якого ми залучили батьків вихованців. Свято мало на меті ознайомлення з традиціями життя української родини, формування поваги до батьків, ознайомлення з народними піснями, які виспівують родинні відносини, як найвищу цінність життя, виховання любові до традицій і духовних надбань українського народу.

Важливим елементом у формуванні патріотичних почуттів дошкільників є ознайомлення з українським народним фольклором. Тому ми провели фольклорну розвагу «Різдвяні колядки», яка мала на меті розвиток у дітей дошкільного віку стійкого інтересу до української народної культури, виховання духовності і формування естетичної свідомості дошкільнят в процесі ознайомлення з українським святом – Колядки.

Останніми були народні ігри, з які програвалися з дітьми у вільний від занять час. Ця форма роботи мала на меті не тільки розважальний характер, але і виховання дітей засобами народної педагогіки.

Таким чином, першими ми проводимо цикл занять з заданої проблеми з таких тем: «Я живу в Україні», «Знаю все про рідний край», «Народні майстри», «Матусин рушничок».

Тематика першого заняття була «Я живу в Україні». На початку заняття дітям було задане питання про те, як називається країна в якій вони живуть. Всі вони дали правильну відповідь. Далі слухали вірш М. Сингаївського «Мати-Україно». Прослухавши вірш, діти відповідали на питання: «Чому автор порівнює Україну с матір’ю?». Не всім дітям було легка відповісти на поставлене питання. Краще за всіх відповідали Артем К. та Ніка А. Діти говорили про те, що Україна є матір’ю для всіх громадян, саме в рідній країні ми можемо почувати себе як вдома. Всі діти розуміють значення слова Батьківщина, і асоціюють його зі словом батько. Назву столиці України змогли правильно визначити не всі діти, про те вони сказали, що це головне місце країни де живе президент і всі видатні люди. Після цього дітлахи називали різні міста і села. Як виявилось діти знають мало населених пунктів.

З легкістю вдалася дітям вправа «Закінчи речення», хоча деяких помилок вони припускалися вимовляючи продовження до речень. З бесіди, яка була після виявилось, що всі знають кольори національного прапора, а також пояснили, що саме кожен колір означає. Після вони робили прапори із кольорових серветок. Найохайніші роботи вийшли у Ніки А., Софії П., Данила С.

Проте, на питання про державний символ діти не одразу дали правильні відповіді. Їм потрібно було дати додаткові натяки, але серед інших гербів вони одразу впізнали свій.

Далі діти слухали гімн України, відповідали на різні питання, які ми ставили до них. Найменшу активність протягом заняття проявили Артем М., Єгор Б., Валентина Г. Діти були пасивні, не знали відповідей на запитання, які ставились до них. Ближче до закінчення заняття діти пригадували колискові пісні, прислів’я про Батьківщину, символи України, танцювали український таночок.

Отже, на першому занятті діти вивчили і пригадали багато головних понять відносно нашої держави, закріпили знання з національних символів України.

Мета другого заняття «Знаю все про рідний край» полягала в продовженні ознайомлення дітей з українськими ландшафтами, народними символами, розширенні інтересу до природних особливостей нашої держави, виховуванні бережливого ставлення до неї.

Заняття розпочалось з розгляду географічної карти України. Ми познайомили дітей з умовними позначками, які означають ріки, гори, ліси. Після цього, для них прозвучала загадка. Не всі діти змогли правильно відповісти на неї, а деякі навіть і не здогадувались що це може бути. Далі вони слухали невеличку розповідь про гори, познайомились з луною, яка існує в горах та пограли в гру «Луна».

Наступним завданням були розповіді дітей за картинками, дивлячись на які вони намагались пояснити чим різняться ліси, а чим вони схожі. Не всім вдалося суттєво і обґрунтовано розповісти, кращі оповідання були у Ніки А., Софії П., Данила С. Після діти складали речення про місця які побачили на картинках. Як приклади, то серед речень були такі: «В сосновому борі чисте повітря», «В березовому гаї ми збираємо березовий сік», «Люди, бережіть ліси і діброви», «У сосновому борі живуть ведмеді» та ін..

Граючи в розвивальну гру «Хто де живе», всі діти змогли правильно виконати поставлене завдання, розмістивши тварин за місцем їх мешкання. Далі була фізкультхвилинка, під час якої вони могли активно рухатись і переключити свою увагу. Після цього дітей ознайомили з українським степом, його особливостями і тваринами, які там проживають.

Далі діти продовжували речення, а потім відгадували загадки і знайомились з квітами які ростуть на луках. У відгадуванні активно себе проявила Надія К., до цього часу вона не приймала активної участі під час занять.

Підводячи підсумки заняття, діти говорили про різноманітність, красу, мальовничість природи нашої країни, про те що її треба оберігати, не залишати сміття, про те що про її красу написано багато віршів.

Заняття «Народні майстри» ми провели з метою виховування інтересу та поваги до народного мистецтва, ознайомлення з гончарством, викликати бажання наслідувати майстрів, оволодівати навичками народних промислів.

На початку заняття діти ознайомились з виставкою, на якій були представлені вироби опішнянської кераміки. Після чого слухали розповідь про старовинне козацьке містечко на Полтавщині, яке називається Опішня. Саме це містечко прославилося на всю країну різноманітними виробами з глини, серед яких посуд, предмети декору, іграшки. Далі вони ознайомились з особливістю виготовлення виробів з глини.

Відповіді на питання «Що їм найбільше сподобалось у виставці?» були різними, але здебільшого діти говорили про іграшки і декоративний посуд. Перед тим як перейти до розпису тарілок, які були попередньо виготовлені дітьми, ми провели пальчикову гімнастику і підготували м’язи рук до роботи.

Далі під нашим супроводом діти розписували тарілочки, вони користувались прикладами розпису які були на виставкових роботах. Данило С., Артем К., Софія П., розписуючи тарілки проявили фантазію і намалювали власні малюнки. Найохайніші роботи були у Єгора Є., Надії К.

Наприкінці заняття діти слухали віршик «Котилася тарілочка» та відповідали на питання,які були поставлені до них.

Після того, як діти почекали, поки роботи підсохнуть перейшли до обговорення. Діти визначили, що більше всього схожа на зразок робота Ніки А. та Даніїла І., діти відтворили той самий орнамент який був на оригіналі. Найохайнішими визнали роботи Єгора Є., Надії К., Софії П., Данила С. А правильність малювання різноманітних візерунків діти помітили у роботах кожного. Після чого була зроблена виставка дитячих робіт.

За результатами практичного заняття можна стверджувати, що воно було цікавим для дітей, всі проявили сумлінність.

Четверте заняття було присвячено темі «Матусин рушничок». Основним завданням цього заняття було ознайомлення дітей з народним оберегом – рушничком, його значенням у святах та обрядах.

Попередньо з дітьми вже проводилась робота зі знайомства з українськими рушниками, візерунками, які на них вишиті. Сидячі на килимку півколом діти зустріли ляльку Оксану, яка принесла їм на заняття рушник. Потім вони відповідали навіщо потрібен рушник в українській родині. Діти зазначали, що рушник потрібен для того, щоб прикрашати оселю, він служить як оберіг, ним витирають руки, на нього кладуть хліб і сіль, коли зустрічають гостей та ін..

Послухавши віршик про рушник, діти відповідали на поставлені питання, і говорили про те, що його вишиває матуся для кожного зі своїх дітей, саме рушничок має чарівну силу і може уберегти дітей від горя і біди. Ось саме тому його і вважають оберегом, бо він береже. Після дошкільники слухали розповідь про значення кольорів і візерунків на рушнику, про те, що кожен з них має своє символічне значення. Прослухавши розповідь вихователя вони отримали завдання від ляльки Оксани, яка запропонувала їм прийняти участь в розмальовці паперових рушничків для її подружок ляльок. Діти з задоволенням погодились виконати запропоноване завдання і виконали пальчикову вправу «Буду, буду малювати». Після роз’яснювальної бесіди діти перейшли до розмальовки рушничків, робили вони це під музичний супровід українських народних ліричних мелодій.

Наприкінці заняття діти розгладили рушнички одне одного, характеризували їх орнаменти і кольори. Охайними і красивими вийшли рушнички у Софії П., Надії К, Ангеліни В.

За результатами проведеного заняття діти закріпили знання про такий національний оберіг, як рушник. Дізналися про його призначення, особливості орнаментів і кольорів, а також практикувалися у розмальовуванні паперового рушника.

Далі ми організовали і провели «Родинне свято», яке розпочалось з прослуховування української народної пісні. До цього свята діти підготували виконання ряду народних пісень, які оспівували українські простори, українське село і хату, матір і батька, найвищі людські цінності і любов до рідного дому, краю, Батьківщини в цілому. Дуже вражаючим для дітей було те, що і батьки прийняли участь у проведенні заходу, особливо коли матері заспівали українську народну пісню «Сину, сину». Свято дало можливість зближення батьків і дітей, спілкування і взаємодії в контексті свята з патріотичної тематики.

Особливо цікавими виявились для дітей фольклорні розваги. Заходу подібного формату діти ніколи не бачили, і багато з них навіть не уявляли собі дані традиції і те, як вони відбуваються. У дітей це викликало активність, позитивні емоції, бажання також побути в ролі колядника і вітати зі святом людей. По закінченні ми виявили, що мета заходу була досягнута, вихованці проявили бажання до вивчення колядок, потішок, коломийок. Дошкільники ознайомились с побутом українців, їх звичаями, іграми, піснями. Це дійсно викликало в них гордість за минуле, традиції, надбання і бажання продовжувати це надалі. По завершенні заходу разом з дітьми були розучені колядки, якими вони збираються привітати зі святом своїх рідних.

Ефективним шляхом і засобом патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку ми вважаємо народну гру. Під час проведення експерименту ми застосовували різноманітні види ігор.

Варто зазначити, що народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці. В даному випадку ми проводили у дитячому садочку у групі.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори.

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

В українських народних рухливих іграх часто використовується природний матеріал (шишки, гілочки, жолуді, камінчики тощо). Більшість ігор супроводжується віршованим текстом. Майже всі народні рухливі ігри граються в колі (замкненому чи розірваному).

Щоб народна рухлива гра пройшла успішно, треба підібрати інвентар та знати етапи її проведення: збір дітей на гру; зацікавлення їх грою; пояснення правил гри; розподіл ролей; гра; підбиття підсумків гри. Ці етапи для усіх вікових груп однакові, різні лише прийоми їх організації. Зупинимось на кожному етапі.

Збір дітей у гру

Організувати гру можна в різні способи. Так для дітей треба створити бадьору, емоційну атмосферу, сприяти залученню всіх вихованців до гри, активізувати їх дії, використовувати різноманітні іграшки. Дітям середньої групи вихователь пропонує погратися, проводить бесіду, загадує загадки, показує іграшки,використовує заклички тощо. У старшій групі діти заздалегідь домовляються, де вони зберуться, в яку народну гру гратимуть і за якими сигналами почнуть (ударом у бубон, дзвіночок; вигуком, сплеском.) зібрати дошкільнят на гру можна й закличкою. Але робити це слід швидко, бо будь-яка затримка послаблює інтерес до гри.

Зацікавлення грою

Передусім варто викликати інтерес в дітей до гри. У цьому разі вони краще засвоять її правила й чіткіше виконуватимуть рухи, до того ж, відчують емоційне піднесення. Щоб зацікавити дітей грою, бажано заспівати їм пісню, загадати загадку, прочитати вірш відповідної тематики, показати атрибути, іграшки до гри. Можна також ознайомити малят із дійовими особами, розповісти, як в цю гру грали в давнину. Заохоченням до гри може бути попередня домовленість про певну нагороду чи про спосіб штрафування невдахи. Однією з поширених форм штрафування в іграх є призначення «фантів». Завдання, які відповідають одному фанту, визначаються гравцями заздалегідь або переможцем наприкінці гри.

Пояснення правил гри

Пояснення нової гри може здійснюватися по-різному, залежно від її виду та змісту. Якщо у грі є пісня, вірш, недоцільно розучувати їх з дітьми напередодні – бажано ввести їх у гру несподівано. Такий прийом принесе дітям задоволення.

Ознайомлюючи дошкільнят із новою грою, ми повідомляємо її назву, розкриваємо зміст і пояснюємо правила ще до початку гри. При цьому варто спочатку пояснити головне, а потім, у процесі гри, з’ясувати окремі деталі. Під час повторного проведення гри лише нагадують її основний зміст. Зауважимо, пояснення змісту й правил гри має бути стислим, точним, емоційним.

Розподіл ролей

Успіх гри залежить від розподілу ролей. Якщо народна гра проводиться вперше, то головну роль бере на себе вихователь, а потім доручає її самим дітям. Ролі розподіляються самим жеребкуванням. Наведемо кілька його найпопулярніших способів.

Способи жеребкування.

Відгадування. В якій руці є річ? Якого вона забарвлення? Парна чи не парна кількість затиснутих у кулак речей? Як упаде монета після підкидання її вгору? Хто вгадує, той отримує певну роль. «Викидання на пальцях». За командою гравці водночас «викидають» (показують усім) певну кількість пальців на руці.

Числовий жереб. Діти стають у коло, один гравець називає якесь невелике число. Інший – лічить по колу названого числа. Той, на кого воно випадає починає кружальну кількість пальців. Це число стає числовим жеребом і далі відбувається подібно до попереднього.

Вимірювання палиці. Таке жеребкування проводиться попарно. Один гравець легенько підкидає палицю догори, а другий – ловить її однією рукою й тримає вертикально. Перший береться за палицю вище руки другого, а той знову вхоплює палицю впритул над рукою товариша. Так вони почергово й перебирають руками до кінця. Той, чия рука виявляється на палиці зверху, вважається «на кону». Він мусить повернути кулак з палицею так, щоб вона опинилася в горизонтальному положенні і потримати її протягом лічби до трьох. Якщо йому це вдається, він і отримує певну роль. Коли ж палиця впаде – це право отримує його товариш.

Відгадування символів. У такий спосіб здійснюється поділ гравців на команди. Спочатку обираються двох капітанів – найдосвідченіших гравців. Усі інші діти поділяються на пари. Вони домовляються осторонь про символи (умовні назви), які присвоюють собі. Наприклад, «солома та зерно», або «дерево та залізо». Пари по черзі підходять до ватажків із запитанням: «солома чи зерно?(дерево чи залізо?)». Гравець,назву якого вибрав капітан, стає членом його команди, а напарник іде до другого капітана.

Вибір лічилкою. Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так ї за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів – зайця, вовка, лисиці бажано для такої гри використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розділити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином: гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником «ти».

Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, діти можуть домовитися, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один з них знаходиться в центрі з м’ячем. Він проголошує слова: «раз, два, три! Водити зараз будеш ти!». Коли проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а дитина, що стоїть в його центрі, кидає м’яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м’яч – той і ведучий.

«Загальне голосування». Ним теж обирають ведучого. Діти роблять це колективно.

В окремих випадках вихователь може призначити ведучого сам. Так роль лідера може дістатися як активній дитині, яка краще за інших з нею справиться, так і несміливій, яка в такий спосіб підвищить свій авторитет в однолітків.

Ігровою діяльністю дітей керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри, від кількісного та вікового складу гравців, від їхньої поведінки. Чим менші діти, тим активніше виявляє себе педагог. Участь у грі вихователь бере й тоді, коли не вистачає пари. Під час гри він дає вказівки дітям до гри, оцінює їхні дії й поведінку,підказує доцільність виконання рухів. До того ж, дорослий має тримати в полі зору всіх дітей, стежити за самопочуттям кожного.

Народні ігри великої рухливості повторюють 3-5 разів, спокійніші – 4-5. Паузи між повтореннями тривають – 0,5-1 хв. Під час паузи діти виконують легкі вправи або повторюють віршовані слова тексту.

Підбиття підсумків гри

Уміле підбиття підсумків гри дає змогу реалізувати кілька завдань. По-перше, заспокоїти організм дитини. По-друге, визначити тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, швидкість, кмітливість і тямущість, дотримувався правил, підтримував товаришів. Ми аналізуємо, як вдалося досягти успіху в грі,чому, скажімо, «квач» швидко впіймав одних дітей, а інші жодного разу йому не попалися. Підбивати підсумки слід у цікавій формі, щоб викликати в дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

Народні ігри, як правило, не вимагають складного обладнання. Інвентарем часто служив підручний матеріал: палиці, камінці, горіхи, квасоля тощо. Зі спеціального обладнання можна назвати м’яч, гилку, цурку, скраклі та деякі інші.

На останньому етапі роботи з дітьми дошкільного віку ми провели народні ігри. Серед них були такі «Зайчик», «Гуси», «З горохової скрині», «Редька», «Кіт та миші», «Сірий кіт», «У залізного ключа», «Горщечки», «Птахи».

Як виявилось, то діти з наведених ігор не знали жодної, і були дуже здивовані дізнавшись про те, що це ігри старовинні, що в них грали в дитинстві, ще їхні бабусі і прабабусі. Всім дітям дана форма роботи була цікавою.

Отже, провівши експериментально-педагогічну діяльність, ми побачили що запропоновані форми роботи були цікавими для дітей, за цей час вони розширили коло своїх знань, вивчили багато народних пісень, дізналися про нові традиції, обряди, символи, народну творчість і символи, стали грати в народні ігри у вільний час з власної ініціативи.