Сутність і психологічні механізми навчання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність і психологічні механізми навчання



У психологічній літературі існує декілька визначень поняття «навчання»:

1. навчання як діяльність по засвоєнню суспільно-історичного досвіду людства;

2. як групова діяльність, яка включає в себе викладання та учіння;

3. як діяльність по засвоєнню культури;

4. як діяльність по опановуванню знаннями, вміннями і навичками.

Кожне з цих визначень має право на існування, оскільки розриває якусь із сторін процесу навчання. На сучасному етапі поширюється визначення навчання як особливого виду групової діяльності, яка включає в себе дві системи:

1. навчальна діяльність (діяльність вчителя);

2. учіння, учбова діяльність (діяльність учня).

Ці два види навчання, дві підсистеми, хоча і існують в нерозривній єдності, але мають значні відмінності в цілях, засобах, результатах діяльності, їх характері: навчальна діяльна – це діяльність практична, а учбова діяльність є теоретичною.

Вчені довели, що центральним моментом при розгляді сутності навчання є характер співробітництва між вчителями та учнями на рівні виконуваних ними діяльностей.

Якщо розглядати співробітництво між вчителем та учнями на рівні виконуваних між ними діяльностей, то можна вважати учіння результат атом управління з боку навчальної діяльності. При розгляді навчання з позицій управління вдається виявити психологічні механізми навчання. Психологічні механізми – це конструкти, які описують взаємодію між вчителем та учнями, на рівні виконуваних ними діяльностей, тобто ці механізми описують характер взаємодії між двома підсистеми складної системи навчання.

Виділяють такі психологічні механізми учіння:

1. механізми довизначення задачі;

2. механізми рефлексивних відносин;

3. механізми зворотного зв’язку.

Механізм довизначення задачі означає, що зовнішні педагогічні впливи, які здійснює вчитель на учня перетворився в учбову задачу для даного учня лише тоді, коли він усвідомив особистісні значущість засвоєння цього матеріалу, це означає , що учень зрозуміє, що даний матеріал дозволяє йому досягти важливої для нього мети або наблизитись до неї. Цей механізм свідчить, що учень є не пасивним об’єктом педагогічних впливів вчителя, а активними суб’єктом діяльності.

Механізм рефлексивних відносин означає, що вчитель та учні як учасники процесу навчання повинні відображати та усвідомлювати власні дії та усвідомлювати дії партнера. Вчитель повинен відображати та усвідомлювати свої дії по розв’язанню педагогічних задач, свої дії по контролю за діяльністю учнів при розв’язанні ними учбових задач, свої дії по перебудові моделі учня.

Механізм зворотного зв’язку означає, що вчитель за допомогою засобів контролю отримує інформацію про те, як матеріал, що він викладає був засвоєний учнями.

 

Загальна характеристика видів навчання

Виділяють класифікації видів навчання за такими критеріями:

І.За змістом:

  1. навчання математиці;
  2. навчання історії та іншим навчальним предметам.

ІІ. За зверненістю до учнів:

  1. фронтальне навчання (одночасна робота учителя з усім класом);
  2. групова форма навчання (вчитель працює з окремими групами школярів);
  3. індивідуальна форма навчання (вчитель працює з одним учнем).

ІІІ. За формами передачі знань:

  1. традиційне навчання (пояснювальне);
  2. програмоване навчання;
  3. проблемне навчання;
  4. діалогове (інтерактивне) навчання.

ІV. За психологічними завданнями:

  1. навчання знанням та поняттям;
  2. навчання навичкам;
  3. навчання умінням;
  4. навчання мисленню.

За формами передачі знань

Традиційне навчання базується на комунікативній моделі, коли вчитель повідомляє учням нову інформацію, додаючи тим самим щось нове до їхніх знань, а учні засвоюють даний матеріал і повідомляють вчителю як вони його засвоїли. При організації традиційного навчання вчитель повинен звертати увагу насамперед на такі моменти:

1. на формування повноцінної пізнавальної мотивації в школярів;

2. на застосування технічних засобів навчання;

3. на використання цікавого інформації в межах програми, яка міститься в джерелах недоступних школярам.

Переваги традиційного навчання: учень працює в тісному контакті з вчителем, його відповіді вчителю являють розгорнутий словесний звіт, а це позитивно впливає на розвиток мовлення учнів. Вчитель, використовуючи додаткові джерела, може сформувати в учнів пізнавальну мотивацію, тобто змістовні інтереси. Традиційне навчання сприяє розвитку пізнавальної, емоційно-вольової сфери, сфери самосвідомості.

Недоліки:

1. Вчитель не має змоги отримувати покрокову зворотню інформацію про результати засвоєння кожним учнем класу кожної теми.

2. при традиційному навчанні досить важко повноцінно реалізовувати індивідуальний підхід до кожного учня.

Програмоване навчання

Виділяють два види програмованого навчання:

1. Безмашинне, тобто з використанням програмованих підручників.

2. Машинне – з використанням комп’ютерної техніки.

При організації програмованого навчання навчальний матеріал поділяється на певні порції, які називаються кроками і учень спочатку засвоює інформаційний кадр,, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр. Якщо учень при виконанні завдань контрольного кадру допускає помилки, він повинен повернутись до інформаційного кадру, щодо якого він допустив помилки, повторно його вивчити, виконати завдання контрольного кадру і лише при їх правильному виконанні він переходить до наступного інформаційного кадру.

Переваги програмованого навчання:

1. При програмованому навчанні повністю усувається можливість неякісного засвоєння матеріалу.

2. Кожний учень працює в індивідуальному, притаманному саме йому темпі.

3. У школярів розвиваються навички самостійної учбової роботи у межах певної програми.

Недоліки програмованого навчання:

1. Технічні труднощі при розробці та тиражуванні програм.

2. Труднощі при забезпеченні кожного учня відповідною комп’ютерною технікою.

3. Учень звикає взаємодіяти або з програмованим підручником або з комп’ютером, але в нього недорозвиваються навички спілкування з вчителем. Учень відвикає давати відповідь в розгорнутій мовній формі, що негативно впливає на мовленнєвий розвиток школяра.

4. Школяр звикає думати без варіантів у межах однієї програми, що негативно впливає на розвиток творчого діалектичного мислення.

Проблемне навчання

Проблемне навчання базується на пізнавальній моделі організації навчального процесу. Це означає, що учень виконує роль дослідника першовідкривача при засвоєнні нових знань. Виділяють такі основні ланки проблемного навчання:

1. усвідомлення загальної проблемної ситуації;

2. її аналіз, формування конкретної проблеми;

3. розвязання проблеми (висунення гіпотез щодо шляхів розв’язання цієї проблеми та перевірка цих гіпотез).

4. аналіз результатів вирішення проблеми.

Рівні проблемного навчання

1. вчитель вказує на проблему, формулює її, вказує на кінцевий результат і учні під керівництвом вчителя шукають шляхи розв’язання цієї проблеми;

2. вчитель вказує на проблему, а учні формулюють її та шукають шляхи її вирішення;

3. педагог навіть не вказує учням на проблему, вони самі виявляють цю проблему, формулюють її та шукають шляхи її вирішення.

Найпоширенішим в шкільній практиці є перший рівень проблемного навчання.

Переваги проблемного навчання:

1. Створює сприятливі умови для розвитку у школярів активного, самостійного, творчого і діалектичного мислення.

2. Відкриті самостійно школярам знання є більш доказовими для нього, що сприяє поступовому перетворенню цих знань у переконання учня.

3. Породжує глибокі інтелектуальні почуття, зокрема радість від спільного відкриття учнями істини, що в свою чергу сприяє формуванню повноцінної пізнавальної мотивації учіння.

4. Самостійно відкриті істини, знання не так швидко забуваються, а при забуванні можуть бути заново самостійно відкриті.

Труднощі проблемного навчання:

1. Вимагає значно більше часу, ніж традиційне навчання.

2. Вимагає досить високого рівня розвитку школярів, самостійності та критичності мислення.

3. Не всякий матеріал може бути вивчений за допомогою проблемного навчання, а лише той, який дозволяє створити проблемну ситуацію.

4. Цей вид навчання вимагає високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя.

5. Цей вид навчання не завжди створює сприятливі умови для реалізації індивідуального підходу до кожного учня.

Діалогове навчання

Діалогове навчання передбачає використання групової форми роботи, коли клас розділяється на певні групи, кожна з яких вирішує запропоноване вчителем завдання. Ці завдання повинні бути творчого характеру, тобто передбачати декілька можливих варіантів розвязку. Завданням учнів, які входять у певну групу є спільне обговорення можливих шляхів розвязку певного завдання і вибір найоптимальнішого з них на думку школярів. Після обговорення учнями в межах груп шляхів розв’язання відповідних завдань кожна з цих груп розповідає вчителеві та класу про результати своєї роботи. При цьому із числа учнів виділяється група експертів, які оцінюють результативність роботи кожної групи.

Переваги діалогового навчання

1. Сприяє розвитку комунікативних здібностей учнів.

2. Підвищує рівень комунікативної компетентності вчителя.

3. Розвиває активне, самостійне, творче, діалектичне мислення школярів.

4. Створює умови для спільного відкриття істини школярами, що сприяє розвитку у них глибоких пізнавальних інтересів і здатності до співробітництва з іншими.

Труднощі діалогового навчання

1. Вимагає багато часу для свого проведення.

2. Не всякий матеріал можна вивчати за допомогою діалогового навчання.

3. Цей вид навчання можливий лише при наявності високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя і при достатній теоретичній підготовці школярів.

За психологічними завданнями

Навчання знанням і поняттям має такі етапи:

1. Демонстрація особливостей об’єктів, які вивчаються.

2. Спостереження школярів за властивостями та характеристиками об’єктів, які вивчаються.

3. Аналіз, порівняння, зіставлення і протиставлення ознак об’єктів, які вивчаються і виділення їх суттєвих та другорядних ознак.

4. Абстрагування засвоєння знань шляхом закріплення в певному терміні.

5. Узагальнення отриманих знань шляхом поширення даного наукового терміну на весь клас об’єктів, який він означає. У школярів формуються предметні поняття та поняття відношень.

Умови формування понять:

1. Відповідна мотивація на засвоєння понять.

2. Цілеспрямоване зусилля, спроби при засвоєнні відповідного матеріалу та при оволодінні певним поняттями.

3. Наявність відповідних знань, умінь та навичок, які дозволяють засвоїти нові поняття.

4. Спрямованість мислення учня на виділення суттєвих ознак об’єктів, які лежать в основі відповідного поняття.

Навчання навичкам

У науці виділяють 2 основні концепції навчання навичкам:

1. Аналітична концепція

2. Синтетична концепція

При аналітичній концепції навчання навичкам здійснюється опора на рухові акти, рухає школяра до засвоєння навички знання кінцевого результату та привабливість нагороди за його досягнення. Для формування навички використовуються стандартні формальні елементарні вправи, які спрямовані на затвердження школярем окремих елементів дії. Лише, коли школяр здатний виконувати без помилок кожний елемент дії (операцію), тоді відбувається обєднання цих елементів цих операцій в цілісну дію.

При синтетичній концепції навчання навичкам відбувається опора на чуттєві орієнтири школяра, спрямовує до засвоєння навички привабливість мети дії. Для формування навички використовуються постійно змінювані, змістовні комплексні вправи, які передбачають виконання цілісної дії методом спроб і помилок.

Вчені намагались виявити, яка з цих концепцій є більш ефективною. Вони встановили, що кожна з цих концепцій має схожий рівень ефективності формування навичок, оскільки і аналітична, і синтетична концепції має свої переваги і недоліки. При аналітичній концепції спочатку формування навички йде більш швидко, без значних труднощів, а труднощі виникають на етапі обєднання окремих елементів в цілісну дію, причому такі навички відрізняються негнучкістю, шаблонністю.

При синтетичній концепції спочатку формування навички йде дуже повільно, школяр допускає багато помилок, відчуває значні труднощі, проте пізніше темпи оволодіння навичкою прискорюються і навички відрізняються гнучкістю.

Навчання умінням

При формуванні вмінь головним є здатність школяра виділяти суттєве відношення між відомим і невідомим, яке дозволяє вирішити певну задачу. Виділяють такі умови, які можуть сприяти чи гальмувати формування умінь.

1. Чітке виділення в умовах задачі суттєвого відношення між відомим і невідомим.

2. Наявність відповідної установки, яка може сприяти або гальмувати формування вмінь.

3. Наявність минулого досвіду, який також може перешкоджати чи сприяти формуванню відповідного вміння.

4. Охоплення ситуації в цілому.

Навчання мисленню

Навчання мисленню залежить від таких факторів:

1. характер навчального матеріалу;

2. характер задачі, яку розв’язує учень;

3. вікові та індивідуальні особливості учня, насамперед рівень його розумового розвитку;

4. спосіб навчання.

Виділяють 3 основні способи навчання мисленню:

  1. спосіб навчання загальним принципам;
  2. спосіб навчання на прикладах;
  3. спосіб навчання структурним орієнтирам мислення.

 

  1. Теорія поетапного формування розумових дій Гальперіна.

На основі культурно-історичної теорії Л.С.Вигоцького склалася концепція учіння П.Я.Гальперіна. Вихідними для неї стали положення про стадіальність розвитку вищих психічних функцій та основний механізм їх розвитку – інтеріоризацію, опосередкований «мовою» механізмів пізнавального процесу, поділом засвоєних понять про дійсність на емпіричні та теоретичні.

Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес переходу зовнішнього світу у внутрішній (процес інтеріоризації) забезпечує засвоєння знань та умінь, перетворення їх у елементи внутрішнього психічного досвіду.

Автори концепції поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна), дотримуючись основних поглядів Л.С. Висоцького та О.М. Леонтьєва, засвоєння знань розглядають як процес, що забезпечується засвоєнням дій з використання чи виділення ознак, які характеризують поняття. Одним з головних понять концепції П.Я.Гальперіна є орієнтувальна основа дії як предмету засвоєння.

Орієнтувальна основа дії являє собою психологічний механізм вибору і регуляції виконавчих та контрольних операцій, які поряд з орієнтувальними операціями забезпечують процес формування розумових дій.

Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість етапів:

а) мотивацію;

б) з’ясування структури орієнтувальної основи дій;

в) виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;

г) виконання дій у формі голосного мовлення;

д) виконання дій за допомогою приговорювання про себе;

е) виконання дії у розумовій формі.

Вважається, що всі нові для суб’єкта дії не можуть бути успішно виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в матеріальній (матеріалізованій) формі. Проходження всіх етапів приводить до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової форми перетворення абстрактного змісту.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.197.23 (0.012 с.)