Тема 1: Предмет, завдання і методи вікової та педагогічної психології.

Тема 1: Предмет, завдання і методи вікової та педагогічної психології.

 

 

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.
2. Зв'язок вікової і педагогічної психології з іншими науками.
3. Історичний розвиток вікової та педагогічної психології.
4. Методи вікової та педагогічної психології.

 

 

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя – онтогенезу.

Розділи вікової психології:

– дитяча психологія;

– психологія підлітків;

– психологія ранньої юності або старшокласників;

– психологія пізньої юності;

– психологія дорослої людини;

– психологія людей похилого віку – геронтопсихологія.

Предметом вивчення педагогічної психології є психологічні закономірності навчання, виховання та педагогічної діяльності вчителя.

Розділи педагогічної психології:

– психологія учіння;

– психологія навчання;

– психологія виховання;

– психологія педагогічно діяльності вчителя.

Завдання вікової та педагогічної психології:

1. вивчення психологічних особливостей дітей шестирічного віку;

2. розробка загальної теорії психічного розвитку людини від народження до зрілості;

3. проведення профорієнтаційної роботи лише на основі досліджень рівня розвитку здібностей дитини до певних видів діяльності;

4. розробка критеріїв розумового розвитку дитини на різних вікових етапах її життя;

5. визначення рівня ефективності різних методів, форм і прийомів навчально-виховної роботи;

6. визначення причин шкільної неуспішності та розробка шляхів її попередження і подолання;

7. визначення шляхів інтенсифікації та оптимізації навчально-виховного процесу;

8. розробка умов розвитку педагогічної творчості вчителів.

 

 

1. Зв'язок вікової і педагогічної психології з іншими науками.

Насамперед, вікова і педагогічна психології тісно пов’язані між собою, їх взаємозв’язок обумовлюється такими обставинами:

1. одним і тим же об’єктом дослідження – дитина на різних вікових етапах її життя;

2. зв’язком з одними і тими ж науками;

3. схожими методами дослідження.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з педагогікою, оскільки озброюють вчителів знаннями вікових особливостей дітей на різних вікових етапах та знаннями психологічних закономірностей навчально-виховного процесу. В свою чергу педагогіка пропонує віковій і педагогічній психології конкретну інформацію з педагогічної практики для вивчення певних психологічних закономірностей навчально-виховного процесу.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з анатомією та фізіологією людини, оскільки використовують дані цієї науки про особливості фізичного розвитку дітей для нормального їх навчання і виховання.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані із соціальною психологією, використовуючи її знання для управління навчально-виховними колективами.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з дефектологією та патопсихологією, використовуючи знання цих наук про відхилення психічного та фізичного розвитку для навчання та виховання дітей з вадами розвитку.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з історією психології, психологією особистості, психологією творчості.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з конкретними методиками викладання навчальних предметів.

 

4. Методи вікової та педагогічної психології.

Вітчизняний психолог Ананьєв розробив таку класифікацію методів вікової та педагогічної психології:

І. Організаційні методи:

1. Порівняльний метод має на меті виявлення динаміки певного психічного процесу чи явища шляхом порівняння особливостей його розвитку на різних вікових етапах.
2. Когнітивний метод спрямований на виявлення глибинних закономірностей розвитку психіки шляхом тривалого вивчення одних і тих же досліджуваних.
3. Комплексний метод передбачає розподіл підходів при вивченні одного і того ж об’єкта дослідження для отримання комплексної інформації про нього.

ІІ. Емпіричні методи:

1. Спостереження і самоспостереження.
2. Експериментальні методи.
3. Психодіагностичні методи:

а) бесіда;

б) анкетування;

в) тестування;

г) соціометрія;

д) референтометрія;

е) метод аналізу процесу і продукту діяльності.

1. Біографічні методи.

Спостереження

Вимоги до наукового спостереження:

1. Наявність мети дослідження.

2. Розробка плану спостереження.

3. Його природній характер.

4. Систематичність.

5. Самостійність спостереження. Спостереження повинно бути головною, а не супутною метою дослідника.

6. Об’єктивність: дослідник повинен реально фіксувати те, що спостерігає.

7. Обов’язкова фіксація результатів.

 

Експеримент

І. Природний і лабораторний експеримент.

ІІ. Констатуючий, формуючий і контрольний експеримент.

Констатуючий експеримент спрямований на виявлення наявного рівня розвитку певного психічного явища у досліджуваного на даний період часу.

Формуючий експеримент має на меті створення спеціальних умов для формування певного психічного феномену у досліджуваного. Виділяють 2 підвиди цього експерименту:

а) навчальний формуючий експеримент (коли умови формування створюються в процесі навчання);

б) виховний формуючий експеримент (коли умови формування створюються в процесі виховання.

Контрольний експеримент спрямований на перевірку рівня ефективності формуючого експерименту.

ІІІ. Методи обробки результатів:

1. Методи кількісного аналізу передбачають логічну смислову обробку результатів, опис як типових випадків, так і винятків.

2. Методи кількісного аналізу передбачають використання методів математичної статистики.

ІV. Інтерпретаційні методи:

1. Генетичний метод має на меті виявлення рівнів, ступенів, етапів розвитку досліджуваного феномену, тобто встановлення вертикальних зв’язків між об’єктами.

2. Структурний метод передбачає виявлення зв’язків між окремими компонентами в межах єдиного цілого, тобто встановлення горизонтальних зв’язків.

 

 

Явище акселерації. Інфантилізм.

Акселерація – це прискорення психічного і фізичного розвитку дитини. Виділяють такі причини акселерації:

І. Природні причини:

а) вплив малих доз іонізуючого випромінювання та радіохвиль;

б) застосування в сільському господарстві та медицині спеціальних активних речовин, стимуляторів росту і розвитку.

в) збільшення в раціоні харчування питомої ваги тваринно-білкової їжі.

ІІ. Соціальні причини:

а) прискорення темпів життя, що підвищують життєвий тонус людини;

б) величезний потік інформації, який впливає на дитину.

Інфантилізм – це явище, при якому у психіці дорослої людини спостерігаються риси, притаманні дитячому віку. При інфантилізмі спостерігається, насамперед, незрілість емоційно-вольової сфери особистості при нормальному фізичному та інтелектуальному розвиткові.

 

Тема 3: Психічний розвиток дитини до вступу до школи

 

1. Особливості психічного і фізичного розвитку дитини в період немовляти.
2. Психічний розвиток і формування особистості в ранньому дитинстві.
3. Особливості психічного розвитку дошкільника.
4. Формування особистості у дошкільному віці.
5. Гра як провідна діяльність у дошкільному віці.
6. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання.

 

 

Тема 4: Психічний розвиток та формування особистості в молодшому шкільному віці

1. Фізичний розвиток молодших школярів.
2. Типи труднощів першокласників при входженні в шкільне життя.
3. Учіння як провідна діяльність у початкових класах.
4. Розвиток психічних пізнавальних процесів молодших школярів.
5. Формування особистості в молодшому шкільному віці.
6. Особливості трудової діяльності молодших школярів.

 

Учбова діяльність підлітків

У підлітковому віці школярі починають глибоко вивчати основи наук, що пред’являє більш високі вимоги до учбової діяльності. У цьому віці при здійсненні учбової діяльності підліток вже повинен вже бути здатним демонструвати певні навички із самостійної роботи. У певної групи підлітків такі навички взагалі відсутні, в іншої групи ці навички – домашньої роботи лише у незначній кількості підлітків вже сформовані навички самостійного оволодіння новим матеріалом, навіть новими галузями знань, яких немає в шкільній програмі. В підлітковому віці змінюється ставлення до навчання. Починає формуватися свідоме ставлення до отримання знань, проте в певної частини підлітків прагнення оволодівати певними знаннями поєднується з байдужим чи негативним ставленням до шкільного учіння.

У підлітковому віці навчальна мотивація включає в себе складно організовану ієрархічну систему мотивів, де спостерігається і особистісно-прагматичні, і соціальні, і власне пізнавальні мотиви. Для розвитку пізнавальних і соціальних мотивів учіння вчитель повинен використовувати такі засоби:

1. Наукова змістовність навчального матеріалу.
2. Показ його практичної значущості.
3. Організація пошукової пізнавальної діяльності школярів.
4. Проблемний та емоційний характер викладу матеріалу.
5. Використання елементів діалогового навчання.
6. Використання різних форм позакласної та позашкільної роботи (екскурсій, вікторин, конкурсів, тематичних вечорів).

 

Тема 8: Психологія навчання

 

1. Сутність і психологічні механізми навчання.
2. Діалектичний взаємозв’язок навчання і психічного розвитку.
3. Загальна характеристика видів навчання.
4. Теорія поетапного формування розумових дій Гальперіна.
5. Шляхи оптимізації та інтенсифікації процесу навчання.

 

Програмоване навчання

Виділяють два види програмованого навчання:

1. Безмашинне, тобто з використанням програмованих підручників.

2. Машинне – з використанням комп’ютерної техніки.

При організації програмованого навчання навчальний матеріал поділяється на певні порції, які називаються кроками і учень спочатку засвоює інформаційний кадр,, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр. Якщо учень при виконанні завдань контрольного кадру допускає помилки, він повинен повернутись до інформаційного кадру, щодо якого він допустив помилки, повторно його вивчити, виконати завдання контрольного кадру і лише при їх правильному виконанні він переходить до наступного інформаційного кадру.

Переваги програмованого навчання:

1. При програмованому навчанні повністю усувається можливість неякісного засвоєння матеріалу.

2. Кожний учень працює в індивідуальному, притаманному саме йому темпі.

3. У школярів розвиваються навички самостійної учбової роботи у межах певної програми.

Недоліки програмованого навчання:

1. Технічні труднощі при розробці та тиражуванні програм.

2. Труднощі при забезпеченні кожного учня відповідною комп’ютерною технікою.

3. Учень звикає взаємодіяти або з програмованим підручником або з комп’ютером, але в нього недорозвиваються навички спілкування з вчителем. Учень відвикає давати відповідь в розгорнутій мовній формі, що негативно впливає на мовленнєвий розвиток школяра.

4. Школяр звикає думати без варіантів у межах однієї програми, що негативно впливає на розвиток творчого діалектичного мислення.

Проблемне навчання

Проблемне навчання базується на пізнавальній моделі організації навчального процесу. Це означає, що учень виконує роль дослідника першовідкривача при засвоєнні нових знань. Виділяють такі основні ланки проблемного навчання:

1. усвідомлення загальної проблемної ситуації;

2. її аналіз, формування конкретної проблеми;

3. розвязання проблеми (висунення гіпотез щодо шляхів розв’язання цієї проблеми та перевірка цих гіпотез).

4. аналіз результатів вирішення проблеми.

Рівні проблемного навчання

1. вчитель вказує на проблему, формулює її, вказує на кінцевий результат і учні під керівництвом вчителя шукають шляхи розв’язання цієї проблеми;

2. вчитель вказує на проблему, а учні формулюють її та шукають шляхи її вирішення;

3. педагог навіть не вказує учням на проблему, вони самі виявляють цю проблему, формулюють її та шукають шляхи її вирішення.

Найпоширенішим в шкільній практиці є перший рівень проблемного навчання.

Переваги проблемного навчання:

1. Створює сприятливі умови для розвитку у школярів активного, самостійного, творчого і діалектичного мислення.

2. Відкриті самостійно школярам знання є більш доказовими для нього, що сприяє поступовому перетворенню цих знань у переконання учня.

3. Породжує глибокі інтелектуальні почуття, зокрема радість від спільного відкриття учнями істини, що в свою чергу сприяє формуванню повноцінної пізнавальної мотивації учіння.

4. Самостійно відкриті істини, знання не так швидко забуваються, а при забуванні можуть бути заново самостійно відкриті.

Труднощі проблемного навчання:

1. Вимагає значно більше часу, ніж традиційне навчання.

2. Вимагає досить високого рівня розвитку школярів, самостійності та критичності мислення.

3. Не всякий матеріал може бути вивчений за допомогою проблемного навчання, а лише той, який дозволяє створити проблемну ситуацію.

4. Цей вид навчання вимагає високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя.

5. Цей вид навчання не завжди створює сприятливі умови для реалізації індивідуального підходу до кожного учня.

Діалогове навчання

Діалогове навчання передбачає використання групової форми роботи, коли клас розділяється на певні групи, кожна з яких вирішує запропоноване вчителем завдання. Ці завдання повинні бути творчого характеру, тобто передбачати декілька можливих варіантів розвязку. Завданням учнів, які входять у певну групу є спільне обговорення можливих шляхів розвязку певного завдання і вибір найоптимальнішого з них на думку школярів. Після обговорення учнями в межах груп шляхів розв’язання відповідних завдань кожна з цих груп розповідає вчителеві та класу про результати своєї роботи. При цьому із числа учнів виділяється група експертів, які оцінюють результативність роботи кожної групи.

Переваги діалогового навчання

1. Сприяє розвитку комунікативних здібностей учнів.

2. Підвищує рівень комунікативної компетентності вчителя.

3. Розвиває активне, самостійне, творче, діалектичне мислення школярів.

4. Створює умови для спільного відкриття істини школярами, що сприяє розвитку у них глибоких пізнавальних інтересів і здатності до співробітництва з іншими.

Труднощі діалогового навчання

1. Вимагає багато часу для свого проведення.

2. Не всякий матеріал можна вивчати за допомогою діалогового навчання.

3. Цей вид навчання можливий лише при наявності високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя і при достатній теоретичній підготовці школярів.

За психологічними завданнями

Навчання знанням і поняттям має такі етапи:

1. Демонстрація особливостей об’єктів, які вивчаються.

2. Спостереження школярів за властивостями та характеристиками об’єктів, які вивчаються.

3. Аналіз, порівняння, зіставлення і протиставлення ознак об’єктів, які вивчаються і виділення їх суттєвих та другорядних ознак.

4. Абстрагування засвоєння знань шляхом закріплення в певному терміні.

5. Узагальнення отриманих знань шляхом поширення даного наукового терміну на весь клас об’єктів, який він означає. У школярів формуються предметні поняття та поняття відношень.

Умови формування понять:

1. Відповідна мотивація на засвоєння понять.

2. Цілеспрямоване зусилля, спроби при засвоєнні відповідного матеріалу та при оволодінні певним поняттями.

3. Наявність відповідних знань, умінь та навичок, які дозволяють засвоїти нові поняття.

4. Спрямованість мислення учня на виділення суттєвих ознак об’єктів, які лежать в основі відповідного поняття.

Навчання навичкам

У науці виділяють 2 основні концепції навчання навичкам:

1. Аналітична концепція

2. Синтетична концепція

При аналітичній концепції навчання навичкам здійснюється опора на рухові акти, рухає школяра до засвоєння навички знання кінцевого результату та привабливість нагороди за його досягнення. Для формування навички використовуються стандартні формальні елементарні вправи, які спрямовані на затвердження школярем окремих елементів дії. Лише, коли школяр здатний виконувати без помилок кожний елемент дії (операцію), тоді відбувається обєднання цих елементів цих операцій в цілісну дію.

При синтетичній концепції навчання навичкам відбувається опора на чуттєві орієнтири школяра, спрямовує до засвоєння навички привабливість мети дії. Для формування навички використовуються постійно змінювані, змістовні комплексні вправи, які передбачають виконання цілісної дії методом спроб і помилок.

Вчені намагались виявити, яка з цих концепцій є більш ефективною. Вони встановили, що кожна з цих концепцій має схожий рівень ефективності формування навичок, оскільки і аналітична, і синтетична концепції має свої переваги і недоліки. При аналітичній концепції спочатку формування навички йде більш швидко, без значних труднощів, а труднощі виникають на етапі обєднання окремих елементів в цілісну дію, причому такі навички відрізняються негнучкістю, шаблонністю.

При синтетичній концепції спочатку формування навички йде дуже повільно, школяр допускає багато помилок, відчуває значні труднощі, проте пізніше темпи оволодіння навичкою прискорюються і навички відрізняються гнучкістю.

Навчання умінням

При формуванні вмінь головним є здатність школяра виділяти суттєве відношення між відомим і невідомим, яке дозволяє вирішити певну задачу. Виділяють такі умови, які можуть сприяти чи гальмувати формування умінь.

1. Чітке виділення в умовах задачі суттєвого відношення між відомим і невідомим.

2. Наявність відповідної установки, яка може сприяти або гальмувати формування вмінь.

3. Наявність минулого досвіду, який також може перешкоджати чи сприяти формуванню відповідного вміння.

4. Охоплення ситуації в цілому.

Навчання мисленню

Навчання мисленню залежить від таких факторів:

1. характер навчального матеріалу;

2. характер задачі, яку розв’язує учень;

3. вікові та індивідуальні особливості учня, насамперед рівень його розумового розвитку;

4. спосіб навчання.

Виділяють 3 основні способи навчання мисленню:

1. спосіб навчання загальним принципам;
2. спосіб навчання на прикладах;
3. спосіб навчання структурним орієнтирам мислення.

 

1. Теорія поетапного формування розумових дій Гальперіна.

На основі культурно-історичної теорії Л.С.Вигоцького склалася концепція учіння П.Я.Гальперіна. Вихідними для неї стали положення про стадіальність розвитку вищих психічних функцій та основний механізм їх розвитку – інтеріоризацію, опосередкований «мовою» механізмів пізнавального процесу, поділом засвоєних понять про дійсність на емпіричні та теоретичні.

Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес переходу зовнішнього світу у внутрішній (процес інтеріоризації) забезпечує засвоєння знань та умінь, перетворення їх у елементи внутрішнього психічного досвіду.

Автори концепції поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна), дотримуючись основних поглядів Л.С. Висоцького та О.М. Леонтьєва, засвоєння знань розглядають як процес, що забезпечується засвоєнням дій з використання чи виділення ознак, які характеризують поняття. Одним з головних понять концепції П.Я.Гальперіна є орієнтувальна основа дії як предмету засвоєння.

Орієнтувальна основа дії являє собою психологічний механізм вибору і регуляції виконавчих та контрольних операцій, які поряд з орієнтувальними операціями забезпечують процес формування розумових дій.

Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість етапів:

а) мотивацію;

б) з’ясування структури орієнтувальної основи дій;

в) виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;

г) виконання дій у формі голосного мовлення;

д) виконання дій за допомогою приговорювання про себе;

е) виконання дії у розумовій формі.

Вважається, що всі нові для суб’єкта дії не можуть бути успішно виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в матеріальній (матеріалізованій) формі. Проходження всіх етапів приводить до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової форми перетворення абстрактного змісту.

 

Тема 1: Предмет, завдання і методи вікової та педагогічної психології.

 

 

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.
2. Зв'язок вікової і педагогічної психології з іншими науками.
3. Історичний розвиток вікової та педагогічної психології.
4. Методи вікової та педагогічної психології.

 

 

1. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя – онтогенезу.

Розділи вікової психології:

– дитяча психологія;

– психологія підлітків;

– психологія ранньої юності або старшокласників;

– психологія пізньої юності;

– психологія дорослої людини;

– психологія людей похилого віку – геронтопсихологія.

Предметом вивчення педагогічної психології є психологічні закономірності навчання, виховання та педагогічної діяльності вчителя.

Розділи педагогічної психології:

– психологія учіння;

– психологія навчання;

– психологія виховання;

– психологія педагогічно діяльності вчителя.

Завдання вікової та педагогічної психології:

1. вивчення психологічних особливостей дітей шестирічного віку;

2. розробка загальної теорії психічного розвитку людини від народження до зрілості;

3. проведення профорієнтаційної роботи лише на основі досліджень рівня розвитку здібностей дитини до певних видів діяльності;

4. розробка критеріїв розумового розвитку дитини на різних вікових етапах її життя;

5. визначення рівня ефективності різних методів, форм і прийомів навчально-виховної роботи;

6. визначення причин шкільної неуспішності та розробка шляхів її попередження і подолання;

7. визначення шляхів інтенсифікації та оптимізації навчально-виховного процесу;

8. розробка умов розвитку педагогічної творчості вчителів.

 

 

1. Зв'язок вікової і педагогічної психології з іншими науками.

Насамперед, вікова і педагогічна психології тісно пов’язані між собою, їх взаємозв’язок обумовлюється такими обставинами:

1. одним і тим же об’єктом дослідження – дитина на різних вікових етапах її життя;

2. зв’язком з одними і тими ж науками;

3. схожими методами дослідження.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з педагогікою, оскільки озброюють вчителів знаннями вікових особливостей дітей на різних вікових етапах та знаннями психологічних закономірностей навчально-виховного процесу. В свою чергу педагогіка пропонує віковій і педагогічній психології конкретну інформацію з педагогічної практики для вивчення певних психологічних закономірностей навчально-виховного процесу.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з анатомією та фізіологією людини, оскільки використовують дані цієї науки про особливості фізичного розвитку дітей для нормального їх навчання і виховання.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані із соціальною психологією, використовуючи її знання для управління навчально-виховними колективами.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з дефектологією та патопсихологією, використовуючи знання цих наук про відхилення психічного та фізичного розвитку для навчання та виховання дітей з вадами розвитку.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з історією психології, психологією особистості, психологією творчості.

Вікова і педагогічна психологія пов’язані з конкретними методиками викладання навчальних предметів.

 

4. Методи вікової та педагогічної психології.

Вітчизняний психолог Ананьєв розробив таку класифікацію методів вікової та педагогічної психології:

І. Організаційні методи:

1. Порівняльний метод має на меті виявлення динаміки певного психічного процесу чи явища шляхом порівняння особливостей його розвитку на різних вікових етапах.
2. Когнітивний метод спрямований на виявлення глибинних закономірностей розвитку психіки шляхом тривалого вивчення одних і тих же досліджуваних.
3. Комплексний метод передбачає розподіл підходів при вивченні одного і того ж об’єкта дослідження для отримання комплексної інформації про нього.

ІІ. Емпіричні методи:

1. Спостереження і самоспостереження.
2. Експериментальні методи.
3. Психодіагностичні методи:

а) бесіда;

б) анкетування;

в) тестування;

г) соціометрія;

д) референтометрія;

е) метод аналізу процесу і продукту діяльності.

1. Біографічні методи.

Спостереження

Вимоги до наукового спостереження:

1. Наявність мети дослідження.

2. Розробка плану спостереження.

3. Його природній характер.

4. Систематичність.

5. Самостійність спостереження. Спостереження повинно бути головною, а не супутною метою дослідника.

6. Об’єктивність: дослідник повинен реально фіксувати те, що спостерігає.

7. Обов’язкова фіксація результатів.

 

Експеримент

І. Природний і лабораторний експеримент.

ІІ. Констатуючий, формуючий і контрольний експеримент.

Констатуючий експеримент спрямований на виявлення наявного рівня розвитку певного психічного явища у досліджуваного на даний період часу.

Формуючий експеримент має на меті створення спеціальних умов для формування певного психічного феномену у досліджуваного. Виділяють 2 підвиди цього експерименту:

а) навчальний формуючий експеримент (коли умови формування створюються в процесі навчання);

б) виховний формуючий експеримент (коли умови формування створюються в процесі виховання.

Контрольний експеримент спрямований на перевірку рівня ефективності формуючого експерименту.

ІІІ. Методи обробки результатів:

1. Методи кількісного аналізу передбачають логічну смислову обробку результатів, опис як типових випадків, так і винятків.

2. Методи кількісного аналізу передбачають використання методів математичної статистики.

ІV. Інтерпретаційні методи:

1. Генетичний метод має на меті виявлення рівнів, ступенів, етапів розвитку досліджуваного феномену, тобто встановлення вертикальних зв’язків між об’єктами.

2. Структурний метод передбачає виявлення зв’язків між окремими компонентами в межах єдиного цілого, тобто встановлення горизонтальних зв’язків.