Фізичне виховання. Ідея фізичного виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки

Фізичне виховання — це широка галузь педагогічного впливу на учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для поліпшення розумового, морального й естетичного виховання. Тому це багатогранний процес організації пізнавальної фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток фізичних сил і здоров'я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного виховання.

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Фізичне виховання дітей починалося у віці семи років в особливому установі - палестрі. Поряд з палестрами в період розквіту Афін на перший план вийшли гімнасії.
Поряд з рухомими дитячими іграми, відомими з незапам'ятних часів, поступово набувають поширення орхестріка - виконувані під музику вправи в танцях і бігу, обов'язкові вправи у стрибках, присідання і різні види гри в м'яч. У середині V ст. до н.е., тобто одночасно з допуском дітей на загальгрецькі змагання, в навчання включаються в полегшеному вигляді основні компоненти п'ятиборства. Діти більш заможних батьків до 15-18-річного віку продовжували заняття в гімнасіях. Тут програма фізичної підготовки вже збігалася з вимогами п'ятиборства для дорослих, а потім була доповнена прийомами кулачного бою і плаванням. Спартанська система виховання переслідувала, переважно, мета підготувати воїна - члена військової громади. До 7 років дитина виховувалася в сім'ї няньками-годувальницями. На першому етапі (7-15 років) діти набували навичок письма і читання, але головним залишалося фізичне загартування, яке було надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках). З 12 років зростала суворість виховання хлопчиків, яких привчали не тільки до аскетичного способужиття, але і до небагатослівний. У 14 років хлопчика, пропускаючи через жорстокі фізичні випробування, посвячували в ейрени - члена громади з наданням певних цивільних прав. Протягом наступного року ейренов перевіряли на стійкість у військових загонах спартанців.
На другому етапі виховання (15-20 років) до мінімального навчання грамоті додавалося навчання співу і музиці. Однак способи виховання посилювалися. Підлітків тримали в голоді і привчали самим добувати собі їжу, фізично караючи тих з них, які терпіли невдачу. До 20 років ейрени присвячувалися у воїни і отримували повне озброєння.
Протягом третього етапу (20-30 років) вони поступово набували статус повноправного члена військової громади. Фізичний розвиток майбутнього джентльмена стояв у Локка майже на першому місці. Нам стає зрозуміліший цей підхід, якщо ми згадаємо в якому часі жив Локк. Величезний економічний потенціал нових, недавно освоєних, земель, невисокий рівень розвитку транспорту і незвичні, часто екстремальні кліматичні умови жадали від підприємця величезної фізичної витривалості, адже підприємець повинен був багато їздити по світу, випробуючи в дорозі всілякі позбавлення і труднощі. К. Ушинський вказував, що праця дитини у сполученні з заняттями гімнастикою, зміцнює м’язи, виховує спритність, тонкість рухів, які так потрібні в праці. Фізична праця необхідна для розвитку і підтримки в тілі людини фізичних сил, здоров’я та фізичних здібностей.

Проблема фізичного виховання в працях К. Ушинського не виділяються в окрему систему, але те, що створене ним у цій справі, залишається цінним на сучасному етапі.

В ряді праць великого педагога ми знаходимо настанови про мету, зміст та місце фізичного виховання в його цілісній системі. Фізичне виховання К. Ушинський розумів як єдність праці та фізичної культури людини. На його думку, фізична праця та гімнастика є джерелом і фактором існування фізичних, розумових та моральних сил особистості.

В.О.Сухомлинський фізичне виховання та збереження здоров’я підрос­таючого покоління розглядав як невід’ємну складову частину всебічного гар­монійного розвитку особистості. У своїх творах “Павлиська середня школа”, “Сто порад учителеві”, “Розмова з молодим директором школи”, “Серце віддаю дітям” та ін. він розкрив їх виховні мож­ливості.

 

Екологічне виховання

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі.

У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. На другому (5-7 класи) і третьому (8-9 класи) етапах відбувається нагромадження знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, формування навичок аналізу і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у навколишньому середовищі. У цей період поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, причини екологічної кризи, а також про шляхи збереження природних комплексів. Протягом четвертого етапу (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.