Теоретичні основи виховання бережливого ставлення до природи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теоретичні основи виховання бережливого ставлення до природи



Глобальні проблеми сучасності, несуть загрозу життя і людської цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти, покликаної реалізувати ідеї інформаційного суспільства. Пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи приводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, - до формування теорії і практики виховання бережливого ставлення до природи.

Подальше дослідження цієї проблеми, проведене педагогами, дозволило виділити новий аспект виховання – екологічний [22, с.27].

Екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем. А під екологічним вихованням розуміється формування у широких верств населення високої екологічної культури всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета виховання бережливого ставлення до природи: навчити дитину розвивати свої знання законів живої природи, розуміння суті взаємин живих організмів з навколишнім середовищем і формування умінь управляти фізичним і психічним станом. Поступово визначаються освітні і виховні завдання [50, с.68]:

- поглибити і розширити екологічні знання;

- прищепити початкові екологічні навики і уміння – поведінкові, пізнавальні;

- розвинути пізнавальну, творчу, суспільну активність школярів в ході екологічної діяльності;

- сформувати (виховати) відчуття дбайливого відношення до природи.

Зародження сучасних тенденцій виховання бережливого ставлення до природи і виховання в початковій школі можна віднести до початку 70-х років, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема введення в учбовий план нового предмету «природознавство». Чітко виражена екологічна спрямованість нового курсу, яка в наші дні іменується традиційною, створила у вчителів певне місцезнаходження його в екологічній освіті, на досягнення його цілі в однонаочній моделі, що виявилися малоефективними. Основні причини малоефективності криються в тому, що кінцева мета екологічної освіти – відповідальне відношення до навколишнього середовища – складна комплексна освіта, і у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природно-наукові знання по біологічній екології, справиться з формуванням багатогранного відношення молодших школярів до природного і соціального середовища не може [20,с.27-29]. На порядок денний постало питання про залучення інших шкільних предметів в процес екологічної освіти. Виникла ідея багатопредметної моделі, в якій кожен учбовий предмет розкриває свій аспект взаємин людини з навколишнім середовищем. Поки ж використання міжнаочного змісту і форми навчання носить в основному стихійний характер, що багато в чому визначає якість навчання і виховання молодших школярів. Сучасні тенденції розвитку виховання бережливого ставлення до природи в практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів представляє змішана модель, при якій всі учбові предмети зберігають свої специфічні учбово-виховні цілі. Таким чином, типологія моделей в руслі екологізації пройшла певний шлях становлення: від однонаочної – до змішаної. Проте пошук в цьому напрямі продовжується дотепер.

Екологічна освіта з її спрямованістю на виховання відповідального відношення до навколишнього середовища повинно стати стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів [24,с.31-34]. Одним їх найважливіших принципів виховання бережливого ставлення до природи вважається принцип безперервності.

Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними досвіду експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів [16,245]:

- цілеспрямовано координується діяльність шкіл, організацій по охороні, раціональному використанню і вивченню навколишнього середовища;

- класно-урочні заняття поєднуються з позаурочною діяльністю учнів в природному середовищі;

- разом з розвитком традиційних використовуються нові форми екологічної освіти і виховання: кінолекторії по охороні природи, ролеві і ситуаційні ігри, загальношкільні ради з охорони природи, екологічні практикуми;

- у виховання бережливого ставлення до природи і утворенні учнів виникає значність засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення), цей процес стає педагогічно урівноваженим.

Тенденцію розвитку екологічної освіти доповнюють: максимальний облік вікових можливостей учнів, створення обов'язкового мінімального ядра змісту і опори на ідеї комплексної эколого-біологічної, глобальної екології людини.

На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, би) групові, в) індивідуальні. [16,с.28]

До масових форм відноситься робота учнів по впорядкуванню і озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні компанії і свята; конференції; екологічні фестивалі, ролеві ігри, роботи на пришкільній ділянці.

До групових – клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи по охороні природи і основам екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи по вивченню природи; екологічний практикум.

Індивідуальні форма припускають діяльність доповідей учнів по підготовці, бесід, лекцій, спостереження за тваринами і рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.

Основними критеріями ефективності масових форм є широка участь школярів в природоохоронній діяльності, дисципліна і порядок, ступінь активності. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матеріалу.

Критерій ефективності групових форм виховання бережливого ставлення до природи є, перш за все, стабільність складу клубу, гуртка, секції, досягнення колективних успіхів. Свідомість і відчуття причетності до справ такого колективу, навіть якщо особисті результати скромні, примушує всіх членів зберігати вірність йому довгі роки.

Про ефективність індивідуальних форм виховання бережливого ставлення до природи свідчить підвищення інтересу до природознавства учнів, до вивчення і охороні природи, а також цілеспрямоване використання знань і умінь природоохоронної діяльності [19,с.56].

Визначені також умови розвитку взаємозв'язку школи, сім'ї і громадськості, направлені на досягнення мети екологічного виховання.

Для успіху необхідне виконання наступних умов [49,с.245]:

- планування всіх ланок системи на основі планів спільної роботи, яка забезпечує правильну розстановку сил, послідовність, ритмічність і стійкість компонентів всіх ланок з школою і між собою

- організація діяльності всіх ланок загальної системи управління екологічним вихованням, створення передумов для їх правильного функціонування

- регулярна і наперед підготовлена інформація про діяльність кожної ланки і обмін інформацією між ними

- контроль, виявлення недоліків і слабких сторін в роботі, внесення коректив в її програму

- вивчення ефективності роботи кожної ланки, підбиття загальних підсумків, аналіз результатів, їх обговорення із залученням громадськості.

Були визначені основні етапи перетворення і взаємодії з природою у виховному процесі. На підготовчому етапі вчитель вивчає відносини, що склалися в присутньому життєвому досвіді, між школярем і природою (об'єктивні зв'язки з середовищем) і відношення школярів до її явищ (суб'єктивні зв'язки). Розробляються привабливі для учнів способи ознайомлення, що індивідуалізувалися і групові, з природними визначними пам'ятками. Вчитель прагне глибше пов'язати їх із зоною найближчого розвитку індивідуальних схильностей і здібностей [46, с.163].

Початковий етап побудови виховного процесу характеризується перш за все залученням учнів в наочно-перетворюючу діяльність серед природи. Цілі етапу – привчання школярів до розумного природокористування, праці, заощадження природних ресурсів, засвоєння практичного досвіду відносин до природного середовища. Участь в діяльності, особливо коли вона здійснюється в колективних формах, виявляє здатність зважати на товаришів, надавати їм допомогу, поєднувати ділові і особисті інтереси, орієнтуватися на правила поведінки серед природи.

На другому етапі побудови виховного процесу ведучої стала учбова діяльність школярів. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу і особисту діяльність, відкрила можливість з'єднати практику взаємодії з природою і освітою [52,с.13-15].

Особливим етапом в побудові виховного процесу є цілеспрямоване формування особистості школяра.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.25.42.117 (0.009 с.)