А Експериментальний 10-Б Контрольний

 

Таким чином, в контрольному класі домінуючими залишилися низький та середній рівні екологічної культури. В експериментальному класі результати покращилися: кількість учнів з високим рівнем збільшилась на 7,6%, з середнім – на 19,2%, а кількість учнів з низьким рівнем екологічної культури зменшилась на 26,9%.

Висновки до розділу ΙΙ

Отже, аналіз результатів даного експерименту дав змогу визначити рівень сформованості в учнів старших класів загальноосвітньої школи ціннісного ставлення до природи. У якому значний відсоток складають знання та потреби старшокласників щодо природи. Виявлено рівні ставлень старшокласників до природи: високий, середній та низький.

Як ми бачимо, при впровадженні проектної технології в учнів експериментального та контрольного класів, домінуючими були низький та середній рівні.

Зіставивши результати констатуючого та контрольного експериментів, ми можемо чітко прослідкувати те, що застосування проектної технології для формування бази подальшої екологічної культури є досить успішним методом.

Висновок

Отже, виховання бережливого ставлення до природи – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в дитини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Системна діяльність в галузі охорони природи роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.

В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції виховання в учнів бережливого ставлення до природи: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури старших школярів виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов’язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.

Таким чином, використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний зв’язок шкільного навчання та виховання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв’язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи та активно формує екологічну культуру старших школярів.

Теоретично та експериментально доведено актуальність виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи, що обумовлено кризовою екологічною ситуацією та низьким рівнем екологічної культури суспільства, наявністю байдужого чи руйнівного ставлення до природи у значної частини старшокласників, недостатньою дослідженістю проблеми у науково-педагогічній літературі.

У відповідності до результатів аналізу психологічних джерел визначено основні структурні компоненти ціннісного ставлення особистості до природи: емоційні переживання, зумовлені світом природи; потреби та інтереси особистості у об’єктах природи; мотиви екологічно доцільної діяльності; система цінностей, спрямована на збереження природи; творча активність екологічного спрямування.

Ціннісне ставлення старшокласників до природи розглядається у дослідженні як внутрішня готовність учнів до екологічно доцільної взаємодії з природою, яка базується на усвідомленні самоцінності об’єктів природи, їх цінності для суспільства і кожної людини зокрема. Ціннісне ставлення до природи впливає на ефективність процесів самовизначення старшокласників, творчої взаємодії з природою, у якій носіями цінностей виступають об’єкти природи.

Теоретично обгрунтовано та експериментально доведено, що для підвищення рівня вихованості ціннісного ставлення старшокласників до природи ефективними є такі педагогічні умови: підпорядкування процесу виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи меті особистісного розвитку; гармонізація виховного впливу природного та соціального середовища тощо.

Визначено рівні ставлення старшокласників до природи: високий, середній, низький. Кожному рівню відповідає певний тип ставлення учнів до природи: високому рівню – турботливий, середньому рівню – раціональний та суперечливий, низькому рівню – байдужий та руйнівний.

Як ми бачимо, при впровадженні проектної технології в учнів експериментального та контрольного класів, домінуючими були низький та середній рівні.

Зіставивши результати констатуючого та контрольного експериментів, ми можемо чітко прослідкувати те, що застосування проектної технології для формування бази подальшої екологічної культури є досить успішним методом. Експериментально доведено, що визначені педагогічні умови сприяють позитивним якісним та кількісним змінам ставлення старшокласників до природи.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи. Перспективи подальшого дослідження можуть пов’язуватись із запровадженням у старших класах ЗОШ окремого узагальнюючого курсу “екологія”, ширшому залученні батьків до екологічного виховання учнів, розробкою технологій екологічного виховання залежно від профілю навчання старшокласників. Потребує детальнішого дослідження проблема виховання ціннісного ставлення школярів до природи в основній та початковій школі.