Правове виховання учнів з розладами мовлення.

Правове виховання, як і весь процес навчання і виховання учнів з ПМР, спрямоване на гармонійний розвиток дитини і є одним з аспектів її всебічного розвитку.

Метою правового виховання є формування в учнів високої правової культури, яка передбачає правові знання, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повага до законів і правил людського співжиття та готовність їх дотримуватися, формування правової культури та свідомості громадянина України.

Завдання правового виховання учнів з ПМР:

- надання учням знань про закони держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права;

- виховання поваги до держави і права;

- вироблення умінь і навичок правової поведінки;

- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

- подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.

Правове виховання в школі для дітей з розладами мовлення здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласні та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, організація правових клубів тощо).

39. Індивідуальна робота з учнями, що мають порушення мовленнєвого розвитку

Індивідуальний підхід до дітей – один з дидактичних принципів(а також принципів виховної роботи), згідно з яким педагогічний вплив на кожну дитину має грунтуватися на глибоких і всебічних знаннях про особливості розвитку особистості, психічного стану здоров’я, працездатності, умов життя.

Індивідуальні заняття корекційного характеру – логопедичні, лікувально-фізкультурні, з розвитку залишкових функцій ушкоджених аналізаторів, практикують індивідуальне навчання дітей,які за станом здоров’я не можуть вчитися за класно-урочною формою організації навчального процесу.

При вивченні особливостей дитини, що має порушення мовленнєвого розвитку, для забезпечення індивідуального підходу увага надається причинам, часу виникнення, глибині та особливостям структури дефекту; історії попереднього виховання та навчання; загальному стану здоров’я та фізичному розвитку; особливостям темпераменту та типовим психічним станам; перебігу пізнавальних та емоційно-вольових психічних процесів, наявним знанням, вмінням, навичкам; переважним потребам та інтересам, ставленню до різних видів діяльності, інших людей, до самого себе(у старших класах – життєвим планам та перспективам); здібностям, позитивним та негативним рисам характеру; стосункам з іншими.

Вивчення дитини має бути цілеспрямованим, об’єктивним, динамічним, з урахуванням актуального рівня та зони найближчого розвитку, комплексним. Індивідуальна робота в навчанні цих дітей поєднується з диференційованим підходом до певних категорій учнів, які відрізняються одна від одної спеціальними типологічними особливостями. Диференційований підхід є основою для поглибленої індивідуальної роботи з дітьми, що мають порушення мовленнєвого розвитку.

 

41. Форми роботи з батьками.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними.

До колектив­них форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяль­ності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з диску­сійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихова­телями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьків­ські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуаль­ні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залу­чення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення ігра­шок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культ­походів тощо).

Найпоширенішими наочноінформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публіка­цій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного ви­ховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєд­нання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про ви­ховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.

43. Проведення самопідготовки у школі для дітей з ТПМ

Проведення самопідготовки особливо важливого значення набуває в школі для дітей ТПМ. Це пояснюється тим, що у дітей з мовленнєвим порушенням відмічається недостатня готовність до навчання. В їх начальній діяльності є ряд специфічних особливостей, пов’язаних з мовленнєвим недорозвитком, з вторинним відхиленням в інтелектуальній та емоційно-вольовій сфері.

Загальною вимогою до підготовки домашніх завдань є його обов’язковий зв'язок з уроком. Вчитель готує учнів до виконання домашніх завдань, пояснюючи що задане і як слід виконувати ту або іншу роботу. Педагогічне керівництво підготовкою домашніх завдань в інтернаті або в групі продовженого дня здійснює вихователем. У його функції входить:

- формування навчально-пізнавальної діяльності дітей;

- розвиток мови і корекція психічних процесів у дітей;

- навчання навикам самостійної роботи;

- надання індивідуальної допомоги учням;

- забезпечення правильного виконання домашніх завдань всіма учнями.

Вихователь, складаючи плани проведення самопідготовки, погоджує їх з планами вчителя по предмету і враховує його рекомендації.

Підготовка домашнього завдання може проходити в наступному порядку:

1) надати допомогу учням — уточнити нові поняття, слова, наявні в тексті;

2) учням самостійно вивчити матеріал;

3) провести короткий фронтальний опит з метою з'ясування розуміння вмісту матеріалу;

4)вислухати переказ тексту учнем, який має значні труднощі в монологічному мовленні.

Таким чином, робота яка проводиться вихователем в години самопідготовки, має істотне значення для закріплення знань, отриманих на уроці, роблячи важливий вплив на розвиток особистості дитини та його вмінь самостійно навчатись.

 

1. Засоби навчання та виховання дітей з ПМР

Засоби навчання та виховання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчально-виховного процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання та виховання.

До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.

Засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної мети, змісту, методів і умов навчально-виховного процесу.

Засоби:

- словесні ( книга, підручник, поетична та художня література, словесні дидактичні матеріали) = К.Д.Ушинський, Л.Толстой

- наочні ( картинки, ілюстрації, твори мистецтва; = Я.А.Коменський

наочні дидактичні матеріали: таблиці, схеми, картки;

технічні засоби навчання (ТЗН) (носії і пристрої):

- дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони)

- аудіовізуальні засоби;

- екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспоранти, дидактичні матеріали для епіпроекції);

- окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти);

- фонопосібники (грам- і магнітофонні записи);

- відеозаписи;

- радіо- і телевізійні передачі.

- практичні ( діяльність вчителя, зразок поведінки дітей).

Словесні засоби навчання не рекомендовано використовувати у чистому вигляді, бо дитина сприймає інформацію фрагментарно, неточно.

Слово вчителя – найбільш часто вживаний засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань у дітей, формування в них практичних умінь та навичок.

Класифікація польського дидакта В.Оконя, де засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

Прості засоби:

1) словесні: підручники, навч.посібники

2) прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини

Складні засоби:

1) механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп

2) аудіальні: програвач, магнітофон, радіо

3) аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення

4) засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп’ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

 

Екологічне виховання учнів

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10—12 класи) — завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.