Конституційна історія становлення громадівського устрою та місцевого самоврядування ХVIIІ-ХХ ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конституційна історія становлення громадівського устрою та місцевого самоврядування ХVIIІ-ХХ ст.



Грищук М. В.

МУНІЦИПАЛЬНЕ ПРАВО

КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

(Навчально-методичний посібник)

Острог – 2010


УДК 321:352

Рекомендовано Вченою радою Національного університету „Острозька академія ”

 

 

Рецензенти:

Кандидат юридичних наук, доцент В.М. Скрипнюк

Кандидат політичних наук, доцент В.Б. Ковальчук

 

 

Грищук М.В. Муніципаоьне право краї Європейського Союзу, – Острог, 2010. – с.175.

 

У навчально-методичному посібнику розглянуто проблеми інституційного оформлення політико-правової природи місцевого самоврядування та розробці його дієвої моделі з урахуванням політичних, економічних, соціальних та історико-національних традицій у країнах Європейського Союзу

Досліджено основні етапи становлення та розвитку муніципального права і генезу політичної думки про основні інститути місцевого самоврядування, простежено їх взаємозв’язок та взаємовпливи.


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. Історія громадівського устрою і місцевого самоврядування

в зарубіжних країнах ХУІ1-ХХ ст.

1.1 Політична філософія XYII – XYIII ст. про громадівський устрій;

1.11. Реалістичні доктрини громадівського устрою;

1.1ЕРЕДМОВАьного права го Союзу РОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ2. Утопічні доктрини громадівського устрою.

2. Політико-правова думка XIX — поч. XX ст. про місцеве самовря-

дування;

2.1. Громадівські теорії місцевого самоврядування;

2.2. Державницькі теорії місцевого самоврядування;

2.3. Правові теорії місцевого самоврядування;

2.4. Суспільно-політичні концепції місцевого самоврядування.


Розділ 1

ТЕМА 1 Історія громадівського устрою і місцевого самоврядування

в зарубіжних країнах ХУІ1-ХХ ст.

Запропонована тема розкриває такі питання:

1. Політична філософія XYII – XYIII ст. про громадівський устрій;

1.1. Реалістичні доктрини громадівського устрою;

1.2. Утопічні доктрини громадівського устрою.

2. Політико-правова думка XIX — поч. XX ст. про місцеве самовря-

дування;

2.1. Громадівські теорії місцевого самоврядування;

2.2. Державницькі теорії місцевого самоврядування;

2.3. Правові теорії місцевого самоврядування;

2.4. Суспільно-політичні концепції місцевого самоврядування.

3. Конституційна історія становлення громадівського устрою та
місцевого самоврядування ХУІП-ХХ ст.

Історія місцевого самоврядування і муніципального права пов’язана з формуванням конституційних держав у Європі та Америці в ХVIII-ХIХ ст. (1830р. конституція Бельгії).

До цього була

Класична політична філософія, яка розв’язувала питання про громадський устрій як територіальну організацію влади.

Теорія громадівського устрою ХVII-ХVІІІ ст.

була науковим відкриттям суттєво вплинула на розвиток політично-правових моделей взаємовідносин держави і громад, місцевої демократії. У ХVII-ХVІІІ ст. дала життя політичному рухові від феодалізму і колоніалізму. Вплинула на ухвалення революційних конституційних і законодавчих актів.

Сучасна юридична наука активно вивчає теоретичну спадщино, але ще є багато прогалин.
1.1 Політична філософія про ХVII-ХVIIIст. громадівський устрій

Погляди політичних філософів Європи та Америки ХVII-ХVIIIст. про громадівський устрій.

 

Реалістичні доктрини громадівського устрою Ідеал – вільне демократичне суспільство, «народна демократія» та соцієтарне суспільство Утопічні доктрини громадівського устрою утопічні ідеї цього устрою були нічим іншим як ірраціональним запереченням його раціональних доктрин і це такі які не можна реалізувати.

Реалістичні доктрини громадівського устрою

Доктрина вільних громад, помірковано-ліберальна громадівського устрою (праобраз англосаксонської системи МС).Представники Доктрини народоправних громад країн континентальної Європи (громади у яких править народ). Представники:
Англосаксонська політична філософія ХVII-ХVIIIст. Т.Джеферсона (1743-1826) вважав, що маленькі республіки — штати — найкраще пристосовані до самоврядування вільних громад німець Ш.Альтузіус (1557-1638) на початку XVII ст. розробив федеральну теорію народного суверенітету та сформулю­вав нині поширений принцип субсидіарності влади. Союзи інди­відів, які добровільно об'єднувались у сім'ї та корпорації, на його думку, утворювали громади, союзи громад — провінції, союз про­вінцій і міст — державу.Суверенітет, тобто право верховенства влади, при цьому належав народові. Бея ієрархія соціально-політичних структур, починаючи з низового рівня — сільських громад і міських комун, які добились самоврядування, і до союзу, яким є держава, осмислювалася Й. Альтузіусом як система федеративних інститутів, створених на договір­них засадах. Субсидарність у європейській Хартії.
Французький історик, політолог А. де Токвіль (1805-1859) розглядав американські громади як «міні-держави у державі», які самостійно вирішували у межах конституції та законів питання їх місцевого життя. фізіократ Аргенсон (1694-1757) його теза «щоб управляти краще, треба управляти менше»; ліквідація станових привілеїв система М.С. на виборній основі під наглядом інтенданта призначеного королем.
Представник англійського лібералізму Б.Констан (1767-1830)Започаткував радикальну зміну ролі громад.Вважав, що держава потребує децентралізації та виділення місцевої (муніципальної) влади в самостійну гілку влади, щоб сприяти розвиткові нових економічних і соціальних відносин, гарантувати права громадян. По суті він ставив у рівне становище Інтереси громад та інтереси держави, а саме громадівське самоврядування розглядав як конституційну противагу дер­жави. Немур «Проект муніципалітетів» (1775) (комуна-округ-провінція-держава. Це була концепція самоврядних громад, що передбачала їх включення в систему дер­жавної влади. Самоврядування, за Д. де Немуром, через виборні народні магістрати повинно здійснюватись «класом» дрібних власників — представниками «третього стану».
Англійський філософ Дж.С.Міль (1806-1873)Органи місцевої влади повинні, за Дж.С. Мілем, формуватись і функціонувати на основі тих самих принципів, що й органи центральної влади, а також — принципу спільності місцевих інтересів. Даний принцип згідно з автором, означав, що, оскільки кожна місцевість має свої специфічні спільні Інтереси, то в кожному виборчому окрузі й кожному місті має існувати власний парламент, який займався б вирішенням їх локальних справ. Найбільший вклад у доктрину вніс автор революційної теорії народного суверенітету та суспіль­ного договору, французький філософ Ж.-Ж.Руссо (1722-1788) «Проект конституції для Корсики» У праці «Проект конституції для Корсики» Ж.-Ж. Руссо виклав основні думки про організацію місцевої влади. Він писав, що «міста та їх мешканці так само, як феоди та їх власники, не повинні зберігати ніяких особливих привілеїв. Всі на острові повинні мати одинакові права, нести одинакові повинності, а острів повинен перетворитись цілком і повністю у те, що іменують місце­вою назвою: спільна земля. його підхід до громади як елементи нації-держави повинні інтегруватись у систему державної влади;
доктрина вільних громад, як ідеологія відособлення громад від держави, виправдала (у країнах англо-саксонської традиції), не виправдала себе, за окремими винятками, в країнах континентально-європейської традиції. Тому що в останніх вільні громади не мали тих суспільних умов, які були в країнах англо-саксонської традиції: наявність великого прошарку вільних підприємців, порівняно слабка вико­навча влада та система справедливого правосуддя (мирові судді).Німецький вчений Р.Гнейст у ХIХст. сформулював ідею сучасного М.С., що знайшло відображення у Конституції Бельгії 1831р. (про особливу громадівську владу), Конституційній Хартії Пруссії 1850р. (статті про особливі основні права громадян). Фактично відхилив ліберальну доктрину вільних громад Г.Гегель (1770-1831)який не визнавав протистояння громад державі, а розглядав їх як необхідний елемент суспільства. Г. Гегель вважав, що громади через чисельність їх членів, а по суті — відповідно до природи свого призначення і заняття — можуть назовні виступати лише через депутатів, завдяки яким ці громади набувають політичних зв'язків. Член громади, на думку Г. Гегеля, є членом держави й певного соціального стану. І лише завдяки його об'єктивній ідентифікації член громади може бути прийнятий державою до уваги.Отже, громада у Г. Гегеля виступала як опосередковуюча ланка між громадянином і державою, а тому громаду він ставив вище приватних корпорацій21.

Утопічні доктрини громадівського устрою

Були нічим іншим, як ірраціональним запереченням його раціональних доктрин. Проте, з іншого боку, поява утопічних доктрин було свідчен­ням того, що реалістичні доктрини громадівського устрою не задовільняли всі прошарки тогочасного суспільства. Крім цього, перші доктрини з'явились тоді, коли ще не завершився процес форму­вання сталої системи територіального самоврядування, яке почало юридично оформлятись переважно у другій половині XIX ст.


Утопічними доктринами громадівського устрою слід вважати доктрини, які не можливо реалізувати у практичному житті. До них, у першу чергу, належать доктрини соцієтарних й анархіст­ських громад.

Доктрина соцієтарних фаланг. автор представник утопічного соціалізму Ш. Фур'є(1772-1837 рр.), який пов'язував соціальний прогрес із часом, коли основу суспільства складатимуть соцієтарнІ (соціально-справедливі) громади-асоціації — «фаланги». Свої погляди він виклав у роботі «Новий господарський соцієтарний світ» (1829 р.). фаланги — це автономні та незалежні одне від одного соціально-територіальні утворення, які не пов'язані між собою в єдину систему, хоча й мали координувати свою діяльність. Центральна влада та її апарат не мали права втручатися у внутрішнє життя фаланг, опікуватись і керувати ними тощо. Доктрина анархо-синдикалістських громад.На зламі XIX ст. і XX ст. значну активність виявляли анархо-синдикалістські теоре­тики, які вбачали в громадівському устрої можливість заміни держави. Їхня доктрина анархо-синдикалістських громад стала теоретичним обґрунтуванням можливості існування цих громад без держави. Засадничі положення політичної філософії анархізму були сформульовані у 40-х рр. XIX ст. П.-Ж. Прудоном (1809-1865 рр.),а також — російськими анархістами М.О. Бакуніним(1814-1876рр.) і П.О. Кропоткіним(1842-1921 рр.).

 

Близькими до ідей, які висловлювались представниками теорії анархізму, були й погляди Л. Гумпловича (1838-1909 рр.), який писав, що «протилежністю до "державної діяльності" в більш вузькому її сенсі є. поняття "самоврядування"»... На його думку, самоврядування «проводиться відомим самоврядним організмом, під яким слід розуміти існуючі у державі форми спілкування та союзи; наділені правом самоврядування вони відають великою або малою кількістю своїх громадських справ за допомогою ними ж обраних представників та посадових осіб. Найменшими самовряд­ними організмами є громади.»
Очевидно, що ні доктрина соцІєтарних громад, ні доктрина анархо-синдикалістських громад не могли бути втілені в життя, і їх слід віднести до утопічних. Хоча окремі їх ідеї, зрозуміло, можуть мати практичний сенс. Доктринисоцієтарних та анархо-синдикалістських громад XIX ст. фактично відображали певні кризові явища тогочасного суспільства та його організації місцевої влади. Подоланню цих явищ повинні були прислужити нові теорії, якими стали політико-правові теорії місцевого самоврядування другої половини XIX ст. та початку XX ст.

2. Політико-правова думка XIX — поч. XX ст. про місцеве самоврядування Реалістичні та утопічні доктрини громадівського устрою ХУІІ-ХУІП і навіть XIX ст. були переосмислені правовою та іншими гуманітарними науками, завдяки чому було створено нові теоретичні засади для розвитку того типу місцевого самоврядування, яке є сьогодні предметом гордості європейських та інших народів світу.

Однак, якщо для доктрин ХУІІ-ХУШ ст. основним було обґрунтування необхідності та доцільності громадівського устрою, то для теорій місцевого самоврядування XIX — поч. XX ст. голов­ним стало впровадження його певних політичних і правових моделей. Історично склалось так, що дві теорії — громадівська й державницька — виконували роль локомотивів у розробці проб­лем місцевого самоврядування. У свою чергу ці загальні теорії місцевого самоврядування поділяються на певні галузеві теорії, які властиві різним напрямкам правової та інших наук. Практика свідчить, що громадівська і державницька теорії місцевого самоврядування виконали свою історичну роль, виступивши своєрідним перехідником від доктрин громадівського устрою до сучасних теорій місцевого самоврядування. Ці теорії подолали обмежені рамки їх духовного джерела — доктрини вільних громад — та критично переосмислили ірраціональні течії соціального утопізму й анархізму.

Громадівська теорія (вбачала сут­ність самоврядування в наданні місцевій спільноті права самій реалізовувати свої громадські інтереси та зберігати за урядовими органами віданнятільки дер жавними справами.(виходила з проти ставлення терито ріальної громади — державі, громадських інтересів — політичним)та принципом»дозволено все, що не забороненоно законом»   Державницькі теорії (державницька теорія місцевого самоврядування позбавляла самоврядування само­стійності, розглядаючи його як складову виконавчої влади.   Правові теорії (з'явились лише після того, як самоврядування як правовий інститут почало реально функціонувати. Бо якщо філософські та політоло­гічні теорії з даного питання можуть виникати й розвиватись безвід­носно до юридичної практики, то правові теорії — лише за наяв­ності даної практики. Суспільно-політичні теорії (До суспільно-політичних теорій місцевого самовр ядування слід віднести теорії муніципального соціалізму,християнської субсидіарності, муніципальної політики та ін. Це теорії, сформульовані партіями, громадськими та конфесійними організаціями тощо.  

 

Громадівська теорія (вбачала сут­ність самоврядування в наданні місцевій спільноті права самій реалізовувати свої громадські інтереси та зберігати за урядовими органами віданнятільки державними справами.(виходила з протиставлення терито ріальної громади — державі, громадських інтересів — політичним) та принципом»дозволено все, що не забороненоно законом»
Концепція –Теорія федерації громад. визнає державу як необхідний інструмент забезпе­чення місцевого самоврядування. У другій половині XIX ст. німецький правознавець О. фон Гірке(1841-1921 рр.),досліджуючи джерела німецького права, сформулював Ідею суспільства як федерації громад і невели­ких груп. Ствержував, що держава не є пануючим над громадою та суспільством апаратом, а є тільки однією з ланок у механізмі соціальних взаємовідносин. Тільки за до­помогою «конкретних» (сім'я, сільська й міська громада, держава), а не «абстрактних» спільнот можна знайти вирішення конфліктів, що постійно виникають між інтересами більшості та меншості в них. Російська наукова думка кінця XIX — початку XX ст.зазнала її впливу але фактично транс­формувала їїв історичну теорію громад,додавши до неї слов'яно­фільські ідеї про особливий шлях російської держави. На їх думку соціальна основа самоврядування громад — це громада з її звичаєвим правом, яка сформувалась раніше за державу, яка, у свою чергу, є «фе­дерацією» громад і є інституцією, рівною державі.Вона має природне право на існування, включаючи право терито­ріальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, регулювати свої справи без втручання держави. Ці права громади мають невідчужуваний характер — за певною аналогією з природними правами людини. Основними положеннями історичної теорії громад були такі: 1) коло громадських справ є відмінним від справ державних; 2) гро­мада є суб'єктом прав, які спеціально належать їй, а тому державне втручання в її справи неприпустиме; 3) органи місцевого само­врядування обираються лише членами громади; 4) посадові особи самоврядування належать до громадських, а не державних агентів та представляють не державу, а громаду.     Концепція – господарська (громадсько-госпо­дарська) теорія самоврядування. зробила спробу не тільки обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права, а й зробила акцент на змісті її комунальної діяль­ності. Фундаторами громадсько-господарської теорії булинімецький вчений Р. Моль(1799-1875 рр.).В основі громадсько-господарської теорії місцевого самоврядування — позичене з теорії природних прав вільної громади положення про те, що територіальний колектив — це елемент насамперед громадянського суспільства. Муніципальна влада гро­мади — це недержавна за своєю природою влада, яка має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме — у місцевих громадських і господарських справах. У ці місцеві справи держава не втручається й вони вирішуються самими територіальними громадами. Питання ж політичні нале­жать до виключної компетенції державної влади. М.П. Драгоманов (1840-1895 рр.) підтримував теорію федерації громад (так званий «громадівський соціалізм»). У своїй праці «Історична Польща і великоруська демократія» він виводить низку важливих принципів локальної демократії: врахування національних особли­востей кожної країни; самоврядування громад та областей у побудо­ваній «знизу догори» політично вільній державі; свобода всіх «живих складових частин народу», взаємозалежність політичної свободи й місцевого самоврядування.  
Громадівська теорія будучи популярноюу середині XIX ст., на практиці змішувала самоврядні територіальні одиниці з усякого роду приватно-пра­вовими об'єднаннями. Аіснування таких об'єднань завжди має факультативний характер, в той же час існування місцевих спільнот (територіальних громад) має обов'язковий характер, а звідси вбачали в «діяльності самоврядних місцевих громад не доповнення, а саме часткову заміну діяльності державної». Була дуже вразливою науково та практично. Взагалі громадівська теорія місцевого самоврядування XIX — поч. XX ст, обгрунтувала межі, в яких громада й держава можуть бути самостійними та незалежними одна від одної.

 

Державницькі теорії у другій половині XIX ст. (державницька теорія місцевого самоврядування позбавляла самоврядування само­стійності, розглядаючи його як складову виконавчої влади. вбачала у місцевому самоврядуванні частину держави та розглядала його владу як різновид виконавчої влади. Пік популярності припадав на 70-ті рр. XIX ст. Основні поло­ження державної теорії місцевого самоврядування розроблені німецькими вченими Л. Штейном (1815-1890 рр.) і Р. Гнейстом (1816-1895 рр.) та більш детально розвинуті їх послідовниками.За цією теорією, вибір предметів діяльності не залежить від самоврядних органів, а визначається державою. Однак, на відміну від цент­ральної державної влади, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот (територіальних громад), місцевих жителів, які зацікавлені в резуль­татах місцевого управління. Органи місцевого самоврядування при цьому діють за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом»
політичний (Р. Гнейст) підстави самостійності органів самоврядування в особливостях порядку їх формування, заміщення окремих місцевих посад. Мається на увазі, що посадові особи працюють безоплатно, або в тому, що ці особи займають свої посади на підставі виборів, а не за призначенням. Така система, за Р. Гнейстом, мала забезпечувати те, що місцеве самовря­дування буде в руках тих, хто займає керівні посади в суспільстві, й таким чином буде досягнуто гармонії держави і суспільства. Продовженням теорії Р. Гнейста є вчення О. Майєра, за яким сутність самоврядування полягає у виконанні в ньому посадових функцій лише в порядку побічних, а не основних занять. Суттєвим недоліком цієї теорії було те, що іноді важко визначити, що для людини є головною, а що побічною професією.   юри­дичний (Л. Штейн). вважав, що самоврядування є першою формою, в якій реалізується ідея вільного врядування як організованої та повноважної участі громадян у функціях управління. Це врядування виникає не стільки завдяки вільній і самодіяльній волі окремих громадян, скільки завдяки природі відносин врядування, які породжують та роблять необхідною таку участь. Громада, на думку Л. Штейна, — це еволюціонуюча організація місцевого самоврядування. Тому її призначення та здатність незнач­ною мірою (для своєї обмеженої сфери) — утворювати основні форми й органи держави, і, таким чином, застосовувати у себе великі принципи згідно з державним врядуванням. Штейн говорив, що «державний упрій є тільки першим, а вільне вряду­вання в громаді другим кроком до свободи народу» Послідовники Л. Штейна вбачали підстави самостійності органів місцевого самоврядування в тому, що вони є не безпосе­редньо органами держави, а органами місцевої спільноти, на яку держава покладає вирішення певних завдань державної влади.  
Правові теорії місцевого самоврядування з'явились лише після того, як самоврядування як правовий інститут почало реально функціонувати. Бо якщо філософські та політоло­гічні теорії з даного питання можуть виникати й розвиватись безвід­носно до юридичної практики, то правові теорії — лише за наяв­ності даної практики.
Юридична теорія місцевогосамоврядування система Ідей, розроблених у межах юридичної школи конститу­ційного права (О. Градовський, Г. Єллінек, II. Лабанд, X. Прейс). представники якої вбачали в місцевому самоврядуванні не само­стійний різновид діяльності, а лише часткову заміну діяльності держави. З цього погляду органи самоврядування виконують функ­ції державної влади, але є органами не держави як особливої юридичної особи, а міської та не міської громади, провінції, тери­торіальних та інших союзів громад тощо. Г Єллінек(1851-1911 рр.) вважав, що місцеве самовря­дування — це явище політичне та є продуктом самообмеження держави. юридична теорія місцевого самоврядування дала перше юридичне означення самоврядуванню як реальному правовому інституту. Вона розкрила зміст його діяльності, статус осіб, які її здійснюють, а також зробила поділ його повноважень на власні та делеговані тощо. Соціально-правова теорія місцевого самоврядування. відставання науки від практики наприкінці XIX — на початку XX ст. намагалась вирішувати соціально-правова (соціо­логічна) теорія місцевого самоврядування. Важлива роль у розвитку належить Л. Дюгі(1859-1928 рр.), який розглядав самоврядування крізь призму соціальної солідар­ності людей. На його думку, люди солідарні один з одним тому, що в них є: 1) спільні потреби, задовольнити які вони можуть лише спільно; 2) можливість забезпечувати задоволення своїх потреб шляхом обміну взаємними послугами, пов'язаними з розвитком та застосуванням їхніх різних здібностей. Перспективи розвитку суспільства та держави він пов'язував із часом, коли «людська со­лідарність охопить місцеву, обласну та національну солідарність»33. Не давши відповідь на проблеми функціонування МС ця теорія виконала надзвичайно важливу роль: вони започаткували процес правового осмислення й переосмислення проблем місцевого самоврядування.

 

Суспільно-політичні концепції місцевого самоврядування До суспільно-політичних теорій місцевого самоврядування слід віднести теорії муніципального соціалізму, християнської субсидіарності, муніципальної політики та ін. Це теорії, сформульовані партіями, громадськими та конфесійними організаціями тощо.
Теорія муніципального соціалізму. Зрозвитком робітни­чого руху наприкінці XIX — на початку XX ст. набули поширення соціал-реформістські концепції місцевого самоврядування, які отри­мали назву «теорія муніципального (комунального) соціалізму».Який був сукупністю програмних поло­жень та установок, спрямованих на забезпечення якомога повнішої демократизації місцевого життя. Сподівались шляхом послідов­них реформ добитись зміни державного та громадського життя, тобто без різких стрибків і потрясінь перебудувати суспільне життя на нових засадах. Через вирішення питань наділення міських та сільських громад правами на більш широку автономію та збільшенні пред­ставництва населення в органах місцевого самоврядування. Таким чином проведення соціаліс­тичної еволюції самого місцевого самоврядування як засобу безреволюційної трансформації тогочасного суспільства в соціаліс­тичне. В Росії підтримував Плеханов.( самоврядування незрівнянно «краще, ніж бюрократичний режим у новому політичному устрої) Теорії суспільної субсидіарності - обґрунтовує один із найваж­ливішихпринципів сучасного місцевого самоврядування.Належить до кон­фесійних теоріяй, які стали поширюватися в умовах загострення соціальних конфліктів початку — середини XX ст. Принцип субсидіарності розглядався «як таке, що не можна позбавити окрему особу того, що вона може зробити з власної ініціативи і своїми силами, і віднести це до суспільної діяльності, так само несправедливо ширшій і вищій спільноті претендувати на те, що менші і підпорядковані спільноти можуть робити і успішно доводити до кіпця; обоє є вкрай шкідливими і нездоровими для громадського порядку. Будь-яка суспільна діяльність має субсидіарний характер; вона має підтримувати членів соціального організму, але ніколи не повинна їх руйнувати або абсорбувати» Теорія посиленнямісцевого самоврядування. Асоціації органів місцевого самоврядування висунули теорію посилення місцевого самоврядування. Ця теорія була розроблена з метою вдосконалення відносин між державою та громадами, а також — забезпечення місцевого самоврядування необхідними засобами для розвитку.

Зарубіжної країни.

Муніципальних відносини,

У тій частині,

Історичний метод

У методології науки муніципального права важливе місце займає історичний метод дослідження місцевого самоврядування.

Усі муніципально-правові інститути вивчаються в їх Історичному розвитку на загальному фоні розвитку суспільства, притаманних йому деформацій та протиріч.

Цей метод дослідження має суттєвезначення для історичної школи муніципального права.

Принцип історизму передбачає дотримання двох важливих умов: по-перше, розгляд місцевого самоврядування з точки зору його виникнення та розкриття закономірностей і тенденцій розвитку;

друге, вивчення системи самоврядування з позицій сучасності.

 

Історизмшлях зв'язку минулого й сучасного, теорії та практики,
тому що нове в теорії муніципального права в кінцевому результаті
виростає із узагальнення досвіду, із практичних потреб суспільного
розвитку.

Історичний підхід передбачає розвиток теорії на основі
фактів.

Феномен місцевого самоврядування може бути повністю зрозуміти лише у зв'язку з аналізом її еволюції в теоретичній пло­щині та законодавчій практиці.

Історичний аналіз законодавства про місцеве самоврядування, виявляючи основні напрями й тенденції муніципального розвитку, дозволяє сприйняти все найкраще, що виробила практика місцевого будівництва в зарубіжних країнах, дати йому оцінку з позицій сьогодення та утворити більш ефективне законодавство.

Соціологічні методи.

Наука муніципального права зарубіжних країн широко використовує соціологічні методи.

Опитування, інтерв'ювання, анкетування, соціальне експериментування, організаційно та нормативно-правове проектування, імітаційно-ігрове моделювання ситуацій у галузі муніципального права, якими користуються в кожній зарубіж­ній країні, є матеріалами для наукових узагальнень.

Ці методи мають особливе значення для соціологічної школи муніципального права.

Моделювання

Так, моделювання як метод дослідження соціальних процесів має важливе значення для поглиблення наших знань, їх додаткової перевірки, для свідомого управління процесами в системі місцевого самоврядування.

Кожна наукова модель передбачає виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку, головних рис того чи іншого явища та дозволяє апробувати їх практичну доцільність.

Важливою умовою теоретичного моделювання муніципально-правових явищ та процесів є чітке врахування об'єктивних закономірностей розвитку суспільства (зокрема, рівень індивідуальної та масової правової культури, здатність населення до самовідповідальності, наявність міцної фінансово-економічної бази тощо).

Метод статистичного аналізу

Певне значення в науці муніципального права зарубіжних країн має метод статистичного аналізу, який допомагає виявляти ефективність дії муніципально-правових норм, визначати їх вплив на суспільні процеси.

Кількісний факторважливий показник реальності демократичних інститутів, врегульованих муніципально-правовими нормами.

Тому наука муніципального права аналізує статистичні дані, які стосуються усіх сфер місцевого й державного життя, та на основі них робить відповідні висновки.

Так, статистичний метод використовується, зокрема, коли досліджуються структура депутатського корпусу місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, кількісні показники про форми зв'язку депутатів з виборцями, динаміка активності виборців на основі виборчої статистики тощо.

 

10.Метод кібернетики(науки про закони управління складними динамічними системами в природі та суспільстві) розкриває широкі можливості для науки муніципального права.

Особливість кібернетики полягає в тому, що вона досліджує кількісні зв'язки та співвідношення в процесах управління.

Саме через кількісні характеристики можна підійти до аналізу якісних змін у муніципально-правових процесах.

Предметом правової кібернетики можуть бути якісні таструктурні зміни, а також формально логічні зв'язки та відносини, які виникають у процесі становлення та розвитку муніципальної влади, у локальній правотворчості та правозастосувальній практиці.

Кібернетичні моделі можуть бути використаними, зокрема, для розробки оптимальних систем побудови органів місцевого самоврядування.

 

Культурологічні методи

Для досліджень муніципального права зарубіжних країн дедалі актуальнішими стають культурологічні методи, які передбачають вивчення муніципально-правових норм, інститутів, явищ і процесів з урахуванням типів загальної та муніципальних культур, місцевих звичаїв і традицій, які існують у цих країнах тощо.

На базі цих методів формується культурологічна школа муніципального права.

 

Застосовуючи різні методи для пізнання муніципального права зарубіжних країн, необхідно пам'ятати, що кожен метод має той потенціал, який дозволяє нам усвідомлювати ту чи іншу сторонуіснуючої муніципальної дійсності тієї чи іншої держави.

Водночас, він має й певні обмеження, які закладені у самому існуванні кожного методів.

Тому неможливо відкрити єдиний універсальний метод пізнання феномена місцевого самоврядування, як неможливо винайти, наприклад, один універсальний вид транспорту, зручний для всіх випадків життя. Звернення до того чи іншого методу залежить, передусім, від того чи іншого аспекту дослідження даного виду публічної влади, від цілей дослідження тощо.

традиційні та інноваційні.

Вище викладені методи дослідження муніципального права рубіжних країн можна поділити на традиційні та інноваційні.

До традиційних відносяться порівняльно-правовий та інші методи конкретно-правового аналізу, а інноваційними є системний, кібернетичний, синергетичний та інші методи науки муніципального права.

Щодо досліджень муніципального права країн перехідної демократії, то тут доцільно застосовувати, як і в інших суспільних науках, методи, засновані на теоріях складних систем, катастроф, конфліктів, криз і т. д.107

 

Проте треба сказати, що практичний розвиток методології української науки муніципального права зарубіжних країн бажає кращого.

її проблеми, перш за все, пов'язані з довготривалим пануванням у правовій науці старої методології юридичного позитивізму (зразка середини XIX ст.), яка зберігає свій руйнівний вплив і сьогодні.

Очевидно, що потрібен час, а також приплив нових сил у науку, які зможуть подолати методологічну кризу та вивести її на більш сучасний рівень.

Крім цього, треба мати на увазі, що вихід із кризи один: перехід науки муніципального права зарубіжних країн на філософські позиції пост позитивізму.

 


Крім того це може бути визнано у хартіях муніципалітетів (США).

1.3.3. Предметна основа міжнародного співробітництва органів місцевого самоврядування та роль діяльності міжнародних неурядових організацій місцевої влади у її формуванні.

Історичні аспекти становлення такого співробітництва.

Перші міжнародні контакти жителів населених пунктів різних країн виникли в 1940 р. між містами Фінляндії та Швеції.

Центральне місце в них посідали питання надання допомоги фінським комунам з боку шведських сусідів у поліпшенні охорони здоров'я дітей, культурний обмін.

Під час Другої світової війни таке співробітництво набуло характеру поріднення міст.

Радянський Сталінград і англійський Ковентрі, зруйнований варварськими бомбардуваннями фашистської авіації, сформували свою спілку в 1942 р.

У квітні 1944 р. міська рада канадського міста Ванкувера від імені його жителів, скорених мужністю захисників і визволителів Одеси, оголосила її спорідненим містом і побажала її мешканцям якнайшвидшою відновлення рідного міста в ім'я дружби та миру між народами

Система ж міжнародного співробітництва органів місцевого самоврядування розвинулася в рамках міжнародних неурядових організацій профільного характеру.

1. поріднення французького міста Діжона з англійським містом Харрогетом у 1953 р. Ініціатором виступила Світова асоціація двомовності, яка існувала тоді у Франції (утворена в 1951 р. у Парижі групою колишніх учасників французького Опору й організацією «Близнюки»), яка складалася з представників міст із англо-французьким населенням.

Головною метою цієї організації, яка ввійшла в історію під назвою Асоціація «Двомовний світ», було зміцнення та розвиток дружніх зв'язків між містами Франції та Великобританії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.201.220 (0.022 с.)