Місцеві вибори та виборчі системи

Місцеві (муніципальні, комунальні, локальні) вибори мають важливе політичне значення у зарубіжних країнах. На них відбувається:

Апробація місцевої політики

кадрового потенціалу партій, їх блоків

визначаються взаємовідносини між владою і громадянами

активі­зують участь громадян в управлінні місцевими справами

сприяють формуванню інтересів територіальних колективів

 

Безперечно, власне місцеве самоврядування як конституцій­ний інститут є до певної міри неполітичним явищем за своєю при­родою. Однак місцеві вибори за участю в них політичних партій надають населенню додаткові можливості для участі в місцевому політичному процесі.

 

Муніципальні вибори в зарубіжних країнах, як правило, прово­дяться незалежно від парламентських, що дає населенню можливість впливати не тільки на місцеву, але й на державну політику. Не пооди­нокі випадки у країнах класичної демократії, коли несприятливі для уряду результати цих виборів слугують підставою для розпуску парла­менту країни та проведення позачергових парламентських виборів. На місцевих виборах фактично формується політична основа міс­цевого самоврядування — муніципальні ради.

 

Підставами для проведення місцевих виборів є

закінчення терміну повноважень

само­розпуск

припинення їх повноважень з різних підстав

 

Так, у березні 2005 р. були скасовані результати чергових місцевих виборів і призначені повторні вибори в окремих містах Латвії. Підстави: звернення кількох політичних партій зі скаргою про підкуп виборців міста Юрмали — за голос виборця там платили 20 латів (200 грн.). У районному центрі Резекне також мали від­бутись повторні вибори, де результати чергових виборів скасовані судом. Підстава: судовий позов за ініціативою 40 кандидатів до муні­ципальної ради від 7 політичних партій¹²⁶.

 

Звичайно, місцеві вибори мають менше політичне значення, ніж президентські чи парламентські вибори, а тому участь у них гро­мадян є значно нижчою. Скажімо, на місцевих виборах у США, Англії, Бельгії бере участь від 25% до 50% виборців, що значно менше, ніж на президентських (у США) чи парламентських виборах (Англія, Бельгія). Водночас у парламентських країнах поразка на місцевих виборах може призвести до відставки уряду правлячої партії чи коаліції партій.

 

Місцеві вибори є, як правило, партійними, але існують виклю­чення. Так, понад 60% міст США муніципальні представницькі органи обирають на безпартійній основі.

 

Вибори муніципальних рад регулюються

спеціальними зако­нами про місцеві вибори

виборчими кодексами,(Албанія)

 

Виборче законодавство про місцеві вибори в зару­біжних країнах регулює питання

правосуб'єктиостісуб'єктів вибор­чого права

виборчого процесу

виборчої системи.

 

Основним суб'єктом на місцевих виборах, звичайно, є громадянин-виборець. Виборча правосуб'єктність у різних зарубіжних країнах досить суттєво відрізняється. Так, в Італії активним вибо­рчим правом користуються італійські громадяни у віці від 18 років, внесені до виборчих списків громад області. У Фінляндії й Данії право обирати та бути обраним належить усім жителям комуни, а також іноземцям, якщо вони постійно проживають на території комуни не менше трьох років.

Пасивним виборчим правом на муніципальних виборах у зару­біжних країнах користуються громадяни у віці від 21 -25 років. Канди­дати в муніципальні радники повинні відповідати вимогам низки цензів: осілості, освіти і т. д. Для них існують також обмеження, пов'язані з невиборністю та несумісністю муніципального мандата із заняттям інших посад.

 

Виборчий процес на місцевих виборах у зарубіжних країнах має багато особливостей, як і виборчі системи на цих виборах, що пов'язано з багатоманітністю традицій та механізмів правового регулювання відповідних виборчих процедур тощо.

Так, для висування кандидатів у муніципальні радники вико­ристовуються різні способи: подання петиції, підписаної певною кіль­кістю виборців; проведення місцевих первинних виборів (США); вне­сення заяви, підписаної кількома виборцями (Велика Британія) і т. д.

Для місцевих виборів у Німеччині характерно те, що частка безпартійних кандидатів, які беруть участь у цих виборах, є вищою, ніж на федеральних виборах. Тому не раз результати місцевих виборів були менш передбачувані, ніж парламентські.

 

У Польщі висувати кандидатів до муніципальних рад можуть політичні партії, громадські організації та виборці. Останні для вису­нення кандидатур мають утворити комітет у складі не менше 5 осіб. Список кандидатів по округу в гміні до 20 тис. мешканців має мати стільки кандидатів, скільки передбачено в ньому мандатів, а в гміні, де більше 20 тис. населення — не менше 5 мандатів. Таким чином стимулюється створення коаліцій, які необхідні для формування депутатської більшості в муніципальних радах. Кандидувати можна лише в одному окрузі й лише по одному партійному списку.

 

Місцеві вибори — залежно від діючої виборчої системи — про­водяться по одно- і багатомандатних виборчих округах, у т. ч. вся територія громади може виступати одним багатомандатним вибор­чим округом. Найбільш поширеною є практика багатомандатних виборчих округів.

 

Одним із найважливіших інститутів муніципального права, який найбільш рельєфно демонструє механізм взаємодії місцевого самоврядування й політичних партій та одночасно суттєво впливає на організацію і проведення муніципальних виборів, є тип місцевої виборчої системи. Під такою системою в науці прийнято розуміти сукупність організаційно-правових заходів та інших елементів вибор­чого процесу (правових та інших регуляторів), які охоплюють способи організації виборчої території, визначення результатів голосування та розподілу мандатів між кандидатами, списками кандидатів.

 

Для підведення підсумків муніципальних виборів у зарубіжних країнах використовуються різні варіанти мажоритарної та пропор­ційної виборчих систем, причому помітною є тенденція до поши­рення мажоритарної системи.

Мажоритарні виборчі системи — абсолютної чи мажоритар­ної більшості — зорієнтовані на відбір популярних особистостей, авторитетів серед громадськості тощо.

Пропорційні виборчі системи мають на меті привести до влади в представницьких органах місцевого самоврядування політичні партії та виборчі блоки, які беруть на себе політичну відповідаль­ність за стан справ у територіальних колективах тощо.

Змішана виборча система — пропорційно-мажоритарна (50% на 50%) — служить для того, щоб поєднувати переваги і пропорційної, і мажоритарної виборчих систем. Вона також спрямо­вана на формування депутатської більшості у місцевих радах та забезпечення відповідальності виконавчих органів місцевого само­врядування перед муніципальними радами.

 

 

Специфіка, наприклад, мажоритарної системи відносної біль­шості полягає в тому, що чим більше кандидатів балотуються на одне місце, тим менше голосів необхідно отримати для обрання. Це призводить до того, що в законодавстві низки країн, де засто­совується дана система, не передбачається ні обов'язковість участі виборців у голосуванні, ні мінімальна частка їх участі, необхідна для визнання виборів недійсними.

 

Пропорційні виборчі системи мають на меті привести до влади в представницьких органах місцевого самоврядування політичні партії та виборчі блоки, які беруть на себе політичну відповідаль­ність за стан справ у територіальних колективах тощо. Ця виборча система створює передумови для формування стабільної депутат­ської більшості в місцевих радах та підзвітних і підконтрольних їй виконавчих органів, а також — реалізації такої моделі місцевого самоврядування, як слаба рада — сильний мер.

Змішана виборча система — пропорційно-мажоритарна (50% на 50%) — служить для того, щоб поєднувати переваги і пропорційної, і мажоритарної виборчих систем. Вона також спрямо­вана на формування депутатської більшості у місцевих радах та забезпечення відповідальності виконавчих органів місцевого само­врядування перед муніципальними радами.

Зокрема, у Великій Британії, якщо у виборчому окрузі висуну­тий один кандидат, він вважається обраним без голосування, врахо­вуючи, що йому достатньо проголосувати самому за себе. Британці називають дану систему «хто першим прийшов, того і обрано» («іЬе ЙГ5І раяі — гЬе розі»). Якщо кандидати отримали однакову кількість голосів, переможець визначається жеребкуванням, яке проводиться чиновником з організації виборів. Стосовно деяких місцевих виборів, мажоритарна система відносної більшості з метою забезпечення легітимності представницьких органів доповнюється вимогою подолання 3% бар'єра¹²*.

Вибори органів місцевого самоврядування у Великій Британії проводяться наступним чином. На всій території Об'єднаного Коро­лівства місцеве населення обирає представницькі органи — ради, які є юридичними особами (корпораціями). Вибори всюди про­водяться на основі однієї виборчої системи з незначними варіа­ціями: мажоритарні вибори в один тур із кумулятивним вотумом. За встановленим законом правилом, кожен виборець має стільки голосів, скільки радників необхідно обрати на території від даного виборчого округу. Таким чином, якщо територія громади поділена на одномандатні округи — явище достатньо рідкісне — вотум вже не є кумулятивним. У Північній Ірландії до цього додається преференцІональне голосування: виборець ранжирує кандидатів, за яких він голосує, за ступенем переваги. Якщо один із кандидатів набирає достатню для обрання кількість голосів, то інші подані за нього голоси переходять до інших кандидатів у порядку черговості, встановленої виборцями при голосуванні.

Ради графств, округів та унітарних утворень обираються на чо­тири роки. Законом про місцеве управління 2000 р. встановлені наступні варіанти виборчої системи:

*> рада може оновлюватись повністю кожні чотири роки;

*> рада може оновлюватись наполовину кожні два роки;

<*> рада може оновлюватись по третині щороку¹²⁹.

Вибір того чи Іншого варіанта конкретною радою має бути затвердженим державним секретарем з питань довколишнього сере­довища. 11о всій країні вибори відбуваються одночасно, як правило — на початку травня. Партійні конфлікти фактично не відображаються на діяльності місцевих органів влади, особливо невеликих міст та малопомітних графств.

Певна специфіка формування муніципального апарату існує в Лондоні. Згідно із законом про органи влади Великого Лондона 1999 р., мер Лондона обирається населенням за мажоритарною систе­мою відносної більшості, якщо висунуто менше трьох кандидатів. Якщо ж на дану посаду претендують три або більше осіб, викорис­товується «система додаткового голосу», тобто застосовується плю­ральний вотум у поєднанні з преференпіальним голосуванням.

У ході виборів депутатів Асамблеї міста Лондона використо­вується плюральний вотум, тобто виборець володіє двома голо­сами: одним — для обрання депутата одномандатника, другий — для голосування по єдиному лондонському багатомандатному округу за список політичної партії або незалежного кандидата. При розподілі міст по єдиному лондонському багатомандатному округу використо­вується формула В. д'Ондта для забезпечення найбільш широкого представництва партій¹³⁰.

До рад графств у Шотландії, окрім представників від сільських виборчих округів, обраних безпосередньо населенням, входять рад­ники, які обираються міськими радами графства з числа їх членів. В окружні ради Шотландії, поряд із виборними радниками, авто­матично потрапляють радники графства, обрані від населення округу¹³¹.

Заслуговує на увагу й досвід Нової Зеландії. У містах та в округах населення обирає на три роки муніципальну раду та мера. Вибори проводяться за мажоритарною системою відносної більшості. Мер одночасно є керівником місцевої адміністрації та головою ради. Регіональна рада обирається так само, як І муніципальна рада — на три роки. Зі свого складу члени регіональної ради обирають голову, який керує роботою ради.

У США визначення результатів виборів зазвичай також здійснюється переважно за мажоритарною системою відносної більшості. Пропорційна система зустрічається дуже рідко.

Конституції багатьох штатів США забороняють політичним партіям та об'єднанням брати участь у місцевих виборах та вису­вати кандидатів: значною мірою це реакція на так звані «виборчі машини», які Існували на початку XX ст., коли результат виборів вирішувався кількістю грошей та силовим тиском з боку полі­тичних партій. Так, ст. 2 §6 Конституції Каліфорнії встановлює, що «(а) усі органи управління правосуддям, школами, графствами та містами є непартійними; (Ь) жодна політична партія або цент­ральний комітет партії не можуть висувати, підтримувати або про­понувати кандидата у партійний орган».

У Японії муніципальні органи влади обираються згідно з Консти­туцією (ст. 93) прямими загальними виборами. У кожному муніци­палітеті існує представницький орган — муніципальні збори — та глава адміністрації, який обирається населенням. Вибори про­ходять за мажоритарною системою відносної більшості¹³².

У Франції регіональні ради та Збори Корсіки обираються по департаментах за пропорційною системою з правилом найбіль­шої середньої. У розподілі місць беруть участь тільки списки, які отримали не менше 5% поданих голосів. У комунах з числом жи­телів менше 3,5 тис. муніципальні ради обираються за мажори­тарною виборчою системою за два тури.

При більшій кількості населення муніципальні радники обираються за партійними списками за два тури. Кожен список містить стільки кандидатів, скільки місць у відповідній муніци­пальній раді. Партійний список, який отримав абсолютну більшість

голосів у першому турі або найбільше число голосів у другому турі, отримує половину місць у раді. Інші місця розподіляються між всіма списками за пропорційною системою із застосуванням пра­вила найбільшої середньої.

Партійні списки, які не отримали 5% голосів, до розподілу депутатських мандатів не допускаються. Якщо у кількох списків одна й та сама середня при розподілі останнього місця, воно відда­ється тому з них, хто зібрав найбільшу кількість голосів, а при рів­ності голосів мандат передається старшому за віком кандидату¹³³.

Зарубіжний досвід вказує на розповсюдження при проведенні місцевих виборів пропорційної виборчої системи. Взагалі цю систему представництва політичних партій і рухів в органах місце­вого самоврядування породила очевидна несправедливість стосовно партій, які у них брали участь. Основна Ідея даної системи полягає в тому, щоб кожна партія отримала у представницькому органі таке число мандатів, яке було 6 пропорційним до числа голосів, поданих за її кандидатів на виборах.

У деяких країнах вимога пропорційного представництва іноді підіймається на конституційний рівень (наприклад, ч. З ст. 68 Конституції Іспанії). Так, в іспанських мунІципіях, які нараховують від 100 до 250 жителів, де має бути обрано п'ять радників, партії, федерації, коаліції або Інші угрупування включають у свої списки не більше п'яти кандидатів. Однак виборець голосує не більше, ніж за чотирьох кандидатів, які балотуються на даній території. Обраними вважаються п'ять кандидатів, які отримали найбільшу кількість голо­сів, а при рівності числа голосів застосовується жеребкування^{1 м}.

В Австрії існує лише один законодавчо визнаний рівень місце­вого самоврядування, який формується громадами (ОгзГ^степеіпсІеп). Керівництво громадами здійснюють виборні ради, які обираються на чотири-шість років {у різних провінціях по-різному) за пропор­ційною системою. Зі свого складу рада обирає бургомістра, який одночасно є главою виконавчої ради громади та головою ради.

У Королівстві Бельгія низовим рівнем територіальної органі­зації, на якому представлений увесь спектр органів місцевого управління, є комуни. Ради комун обираються населенням терміном на шість років за пропорційною виборчою системою. Зі свого складу кожна рада обирає колегію, бургомістра та ешевенів — колегіаль­ний виконавчий орган комуни. Бургомістр призначається Короною за пропозицією ради. Також за пропорційною системою в Бельгії обираються й провінційні ради¹³⁵.

У Швейцарії вибори до кантональних парламентів {великих рад) проводяться здебільшого за пропорційною системою. Лише в обох полукантонах Аппенцелль та в кантонах Урі й Гларус діє мажоритарна система. При обох системах утворюються виборчі округи, які враховують адміністративний поділ їх території. У деяких кантонах при застосуванні пропорційної виборчої системи вста­новлена вимога участі певного мінімуму виборців: у кантонах Базель-міський і Бо — 5%, у Валиссі — 8%, у Женеві — 7%, у Невштале — 10%. Що ж до рад громад (де вони існують), то вони обираються, за загальним правилом, на основі мажоритарної, а в містах — за пропорційною виборчою системою.

В Ізраїлі в ході місцевих виборів депутати муніципальних рад, мери та голови цих рад обираються за непартійними списками (як незалежні кандидати), що ставить їх в незалежне становище від партійних Інтересів, як членів рад. На виборах в орган місцевого самоврядування, як правило, мають місце ті списки, що й на ви­борах до Кнесету¹³⁶.

В Австралії вибори муніципальних рад відбуваються за про­порційною системою. Особливістю цих виборів є обов'язковість участі виборців у виборах: їх неучасть карається штрафом. Спосіб обрання мера визначається на місцевому референдумі: або радою зі свого складу (у цьому випадку термін його повноважень — один рік), або виборцями безпосередньо (у цьому випадку він обирається на чотири роки)¹³⁷

Також за пропорційною системою обираються муніципальні ради в Королівстві Нідерланди, ради комуни та ради амтів (округів) у Королівстві Данія, органи самоврядування Фінляндії. В останній правління комуни обирається радою. Політична партія, яка найбіль­шою мірою представлена у раді, отримує й найбільше число місць у правлінні комуни. На практиці до правління обираються голови, перші секретарі або інші особи з місцевих партійних організацій, які мають високий «політичний рейтинг»¹³⁸.

У Перу муніципальні та регіональні органи обираються за про порційною виборчою системою. Алькальдом (головою) стає особа, яка очолювала список кандидатів у муніципальну раду, який отри­мав найбільшу кількість голосів виборців"⁹.

Досить розповсюдженою в зарубіжних країнах є змішана ви­борча система. Так, в Італії з 1995 р. для виборів обласних радників введено змішану виборчу систему в один тур: 80% мандатів розподіляються за пропорційною виборчою системою в округах, які є провінціями, а 20% місць заміщуються за мажоритарною вибор­чою системою відносної більшості списком. Ці 20% місць є, таким чином, «премією» для найбільш сильної політичної партії в області.

Провінційні ради в Італії також формуються за змішаною виборчою системою; в них застосовується мажоритарна виборча система в одномандатних округах і пропорційна з використанням квоти, отриманої шляхом поділу загального числа поданих голосів на число мандатів плюс два. Комунальні ради формуються різним шляхом, залежно від чисельності населення комуни: у громадах з населенням 15 тис. і менше осіб вибори проводяться за мажо­ритарною системою, а в тих де більше 15 тис. — за пропорційною системою¹⁴⁰.

У Німеччині вибори до місцевих органів влади відбуваються на основі мажоритарної, пропорційної та змішаної систем. Причому в кожній федеральній землі діє своя система виборів. У більшості земель при виборах застосовується пропорційна система представ­ництва, змішана з мажоритарною системою. В усіх землях встанов­лено 5% обмежувальний бар'єр: партії, які набрали менше 5% голосів виборців, усуваються від розподілу мандатів.

У землі Північний Рейн — Вестфалія ФРН діє змішана виборча система: половина депутатів органів самоврядування обирається за мажоритарною системою в одномандатних виборчих округах. Друга половина цих депутатів обирається за допомогою партійних спис­ків, тобто за пропорційним принципом, який у кінцевому рахунку є визначальним. Мажоритарний принцип в окремих виборчих округах дає можливість обиратись відомим особистостям й одночасно зобов'язує більше працювати безпосередньо в округах. Завдяки 137 пропорційному принципу партії можуть забезпечувати перші місця у партійних списках кандидатам, які потрібні для роботи в депутат­ських фракціях. Ті, хто був у списках, але не обрався, складають резерв фракції, з якого заміщають тих, хто пізніше вибуває зі списків.

У новодемократичній Польщі в одномандатному виборчому окрузі обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кіль­кість дійсних голосів (мажоритарна виборча система відносної більшості). Якщо два або більше кандидати отримали рівну кількість голосів, пріоритет визначається жеребкуванням, яке проводиться головою виборчої комісії в присутності членів комісії та довірених осіб кандидатів. У багатомандатних округах голосування проводиться за партійними списками, і мандати розподіляються пропорційно числу голосів, отриманих кожною партією або організацією¹*¹.

Муніципальні ради в зарубіжних країнах обираються на різні терміни. Так, у США період їх повноважень є два, три або чотири роки; у Великій Британії — чотири роки; у Франції — шість років, але при цьому кожні три роки переобирається половина складу генеральних рад департаментів; в Італії — п'ять років; у ФРН — чотири або п'ять років; у Японії — чотири роки.

За своєю чисельністю муніципальні ради — невеликі: у США вони складають 5-22 радники (у більшості міст 5-9 чоловік) І як виклю­чення — до 50 радників; у комунах Франції — від 9 до 69 радників(винятки: Париж — 163 радники, Марсель — 101 радник, Ліон — 73 радники); в Італії — від 15 до 80 радників; у ФРН — від 5 до 80 радників; у Великій Британії— до 70-75 радників; у Японії — від 12 до 100 радників (а муніципальні ради Токіо і префектур — до 120 радників).

Обрані муніципальні радники у країнах класичної демократії переважно діють на громадських засадах, ніякими привілеями та імунітетами практично не користуються, але несуть юридичну від­повідальність за прийняті ними рішення, якщо ті завдають мате­ріальні збитки чи моральну шкоду. За муніципальними радниками не зберігається заробітна плата на час виконання муніципальних обов'язків. Це означає, що дані обов'язки матеріально посильні лише тим, хто має добрий дохід. Люди найманої праці приурочують до сесій муніципальних рад відпустки, знаходять інші способи участі в їх роботі.

Як виняток, оплата роботи муніципальних радників перед­бачена у США, Великій Британії, Японії у вигляді виплат певної суми або платні за відвідування сесійних засідань. У Франції муні­ципальна рада може (але не зобов'язана) встановлювати своїм чле­нам певну платню.

Муніципальні радники не зв'язані наказами виборців, не зві­тують перед ними, проте в судовому порядку можуть бути позбав­лені мандата за порушення етики муніципального радника чи закону. У ФРН у чотирьох землях мандат радника є вільним від юридичних обов'язків перед виборцями. У США в багатьох муніципалітетах інститут відклику радників існує, але він використовується рідко і, як правило, без успіху.

Безумовно, на локальному рівні можливе деяке «переванта­ження» виборця, яке може продукувати певну апатію до частих місцевих виборів. Однак саме місцеве самоврядування, відобра­жаючи політичні, культурні, географічні, соціально-економічні та інші особливості тих чи інших територіальних одиниць, сприяє набуттю ними своєї індивідуальності й тим самим посилює відчуття приналежності людини до певної територіальної громади, сприяючи в кінцевому випадку соціальній інтеграції та політичній мобілізації суспільства.

Дієздатне місцеве самоврядування дає можливість інтегрувати в процес управління місцевими справами локальні еліти, вволить діяльність останніх у конструктивне конституційне русло, залучаючи їх до участі в реалізації загальнонаціонального (недержавного, але конституційного) політичного курсу на місцях. Політичний плю­ралізм, що проявляється насамперед у багатопартійності та свободі політичної діяльності, є необхідним елементом конституційних меха­нізмів організації і діяльності представницьких органів, у т. ч. муні­ципальних.

Партійний склад муніципальних рад може значною мірою від­різнятись від складу парламенту чи уряду, що дає своєрідну компен­сацію тим партіям, соціальним та етнічним групам, які не репре­зентовані на центральному рівні, розширюючи загальний спектр політичних сил у країні¹⁴².

Відомо, що на місцевих виборах домінують місцеві теми, а кількість виборців, які на цих виборах голосують то за одну, то за іншу партію (нетривкий електорат), наприклад, у ФРН більша, ніж на федеральних виборах. По-перше, на місцевому рівні легше підігріти незадоволення громадян соціально-економічними умо­вами їх життя. А по-друге, у виборах беруть участь політичні сили, яких немає на федеральному (наприклад, так звані ратушні партії).

Так, в одному з міст Північного Рейну — Бестфалії у ФРН — Штайнфурті в 1989 р. обрано в міську раду депутатів від Вільного об'єднання виборців, яке отримало 9,9% голосів. Традиційні загаль­нонаціональні партії намагались заборонити діяльність ратушних партій на місцевих виборах, оскільки ті їм заважали. Але Феде­ральний Конституційний Суд відкинув їхні зазіхання на монополію влади і тому в місцевих виборах у ФРН бере участь велика кількість суто місцевих або ратушних партій.

Ще раз про розповсюдженість, демократичність, економіч­ність та ефективність мажоритарної виборчої системи відносної більшості в населених пунктах з населенням більше 50 тис. меш­канців (Велика Британія, США, Канада, Індія, Мексика та Ін.)¹⁴³. Саме ця мажоритарна система значною мірою сприяла форму­ванню та закріпленню в США стабільної двопартійної системи, домінуючу роль у якій вже понад століття відіграють демократи та республіканці. Невеликі та ортодоксально налаштовані партії не спромоглися змінити цієї ситуації, якщо не рахувати певні міс­цеві та регіональні успіхи¹¹¹.

Щодо плюсів і мінусів різних виборчих систем, то тут можна виділити наступні моменти. До переваг мажоритарної виборчої системи слід віднести: 1) послаблення партійних амбіцій та набли­женість обраних муніципальних радників до своїх виборців; 2) рад­никам добре знайомі їхні виборчі округи, інтереси їх мешканців; 3) особа радника, його політичні якості добре знайомі виборцям.

Недоліком цієї виборчої системи є наступне: у сформованого на такій основі представницького органу місцевого самоврядування відсутній єдиний проект розвитку території місцевої громади; кожен депутат прагне вирішити проблеми свого округу.

Пропорційна виборча система має низку протилежних якос­тей: вона послаблює особисті зв'язки й персональну відповідаль­ність депутатів перед виборцями; водночас представницький Орган є виразником спільного інтересу, володіє цілісним проектом розвитку територіального колективу. Проблема застосування пропорційної системи полягає в нерозвиненості політичної структури суспільства, відсутності стійких виборчих об'єднань на комунальному рівні.

Тут слід зазначити, що маються на увазі не стільки суто полі­тичні муніципальні виборчі об'єднання, скільки так звані муніци­пальні (ратушні) партії. Цим терміном прийнято визначати об'єднання виборців у територіальних громадах на основі спільності поглядів щодо найважливіших шляхів розвитку території¹⁴⁵.

Зарубіжний досвід організації та проведення місцевих виборів, зокрема у новодемократичних країнах, суттєво вплинув на форму­вання механізму взаємодії місцевого самоврядування та політичних партій в сучасній Україні.

 

Останнім часом сформувалось кілька концепцій щодо реформування чинного законодавства про місцеві вибори.

консервативно-традиціоналістська позиція, яка полягає в прагненні збереження мажоритарної системи при проведенні місцевих виборів, хіба що з певними організаційно-технічними доповненнями і змінами;

ліберально-демократична пози­ція, прихильники якої наполягають на запровадженні пропорцій­них виборів там, де це найбільш реально (наприклад, вибори в містах обласного значення);

радикально-популістська позиція, яка полягає в кардинальних змінах виборчої системи на місцевих виборах шляхом повного переходу від мажоритарної до пропор­ційної системи

Прихильники того чи іншого напряму висувають на користь своїх концепцій різні, здебільшого полярні, аргументи: від збереження політичної стабільності в суспільстві до прагнення радикальним шляхом позбутись атрибутів старої радянської системи.

 

Чинним законодавством України про місцеві вибори¹⁴⁷, яке базується на принципах так званої «ліберальної», орієнтованої на «прогресивні» західні зразки, місцевої демократії, вперше у віт­чизняній історії запроваджено перехід від виключно мажоритарної системи при проведенні місцевих виборів до пропорційної та мажоритарної виборчої системи при проведенні різних видів місцевих виборів. Так, передбачається, що вибори депутатів сіль­ських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою від­носної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поді­ляється вся територія відповідного села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Водночас, вибори депутатів міських рад, районних у містах рад, районних рад, обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим прово­дяться за пропорційною системою: депутати обираються за ви­борчими списками кандидатів у депутати від організацій політич­них партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами тери­торії відповідної міської громади, відповідного району в місті, відповідного району, відповідної області, міст Києва та Севасто­поля, Автономної Республіки Крим. Щодо виборів сільських, селищних, міських голів, то вони проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандат­ному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної терито­ріальної громади.

 

Слід зазначити, що дана модель місцевих виборів в Україні ще не перевірена муніципальною практикою. Не відомо, які місцеві партійні системи складуться на цих виборах тощо. Існуюча прак­тика місцевого самоврядування свідчить про те, що тут розпочався процес політичної структуризації на рівні міських громад, районів та областей.

Очевидно, що обрана в Україні модель місцевих виборів по­требує подальшого їх осмислення, а з урахуванням наступної прак­тики — пошуку механізмів її вдосконалення.

У країнах перехідної демократії на місцевих виборах засто­совуються мажоритарні виборчі системи, що свідчить про слабкий вплив політичних партій, а також про те, що можливо ці країни з часом підуть шляхом розвитку країн англо-саксонської муніци­пальної традиції.

 

Так, наприклад, суб'єкти Російської Федерації при проведенні місцевих виборів переважно використовують мажоритарну виборчу систему, хоча, наприклад, Виборчий кодекс Свердловської області передбачає право муніципальних утворень закріплювати у власних статутах відповідно до федерального та обласного зако­нодавства як мажоритарну, так і пропорційну системи місцевих вибо­рів. Але оскільки партійні системи в суб'єктах Російської Федерації та їх адміністративно-територіальних одиницях недостатньо розви­нуті, то фактично для застосування пропорційної виборчої системи немає передумов.

Тому, зокрема, виборчі закони Омської та Челябінської облас­тей Російської Федерації передбачають виключно мажоритарну систему з використанням одномандатних і багатомандатних вибор­чих округів при виборах депутатів представницьких органів місце­вого самоврядування

 

Контрольні запитання.

1. Що складає територіальну основу місцевого самоврядування у зару­біжних країнах?

2. Які відмінності існують при порівнянні територіальної основи міс­цевого самоврядування в різних зарубіжних країнах?

3. Які політичні партії" та партійні системи функціонують при форму­
ванні виборних органів місцевого самоврядування у зарубіжних
країнах?

4. Назвіть та охарактеризуйте види місцевих виборів у зарубіжних
країнах.

5. Що складає зміст активного й пасивного права на місцевих виборах
у зарубіжних країнах?

6. Що таке ратушні партії та їх роль в окремих зарубіжних країнах?

ТЕМА 5 Правове регулювання організації та діяльності органів
місцевого самоврядування у зарубіжних країнах.

5.1. Статус, функції та повноваження органів місцевого самоврядування;

5.2. Організаційно-правові форми та системи функціонування
органів місцевого самоврядування;

5.3. Концептуальні засади міжнародних відносин органів
місцевого самоврядування;