Централізація правоохоронної системи і посилення ролі позасудових репресивних органів

Перехід до двоступеневої системи управління потребував змін у судовій системі. В жовтні 1930 року були ліквідовані окружні суди і створенні міжрайонні суди. Знову ж таки, перехід у травні 1932 року до триступеневої системи управління привів до ліквідації міжрайонних судів. Судова система набула вигляду: народний суд, обласний суд, Верховий й Суд УСРР.

Народний суд

Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання — один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди підпорядковувалися обласним судам. Обласні суди були судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ і судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів. Голови, їх заступники І члени обласних судів обиралися обласними виконкомами терміном на один рік.

Верховний Суд УРСР був органом судового нагляду і керівництва судовою практикою на території республіки. Як касаційна інстанція він розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів першої інстанції. Конституція УРСР 1937 року стала юридичною базою для подальшого розвитку судової системи. В ній говорилося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним судом УРСР, Верховним судом МАРСР, обласними судами, судами адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які створювалися за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

За Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами депутатів трудящих також на 5 років, народні суди обиралися населенням відповідних районів терміном на 3 роки.

16 серпня 1938 року Верховна Рада СРСР приймає "Закон про судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік". Закон проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість тільки закону. Але в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацьовували.

Прийняттям Конституції УРСР 1937 року і Закону про судоустрій закінчилася централізація судової системи СРСР. Керівництво судовою практикою було зосереджене у Верховному Суді СРСР, а єдине судове управління здійснювалося Наркоматом юстиції СРСР.

У зв'язку з проголошенням у Конституції СРСР і Законі про судоустрій права на захист РНКСРСР 16 серпня 1938 року затвердила Положення про адвокатуру СРСР, відповідно до якого в УРСР були створені обласні колегії адвокатів. Вони діяли як громадські організації і мали бюджетну самостійність.

Органи прокуратури

Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР привели до змін в органах прокуратури. В 1930 році були утворені міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. У зв'язку з утворенням областей у травні 1932 року були ліквідовані міжрайонні прокуратури.

Були створені дільничні, міські, обласні прокуратури і прокуратура республіки. Міські прокуратури створювалися тільки в містах. Обласні — в кожній області. Всі органи обласної прокуратури підпорядковувалися обласному прокурору. Обласних, міських і дільничних прокурорів призначав і звільняв Генеральний прокурор УСРР.

Прокуратура республіки входила до складу УСРР. її очолював Генеральний прокурор республіки, який одночасно був і народним комісаром юстиції УСРР.

17 грудня 1930 року ЦВК і РНКСРСР приймають Положення про прокуратуру СРСР, згідно з яким прокуратури союзних республік виводилися зі складу наркоматів юстиції і перепорядковувалися безпосередньо Прокурору СРСР.

За Конституцією УРСР 1937 року прокурор республіки і обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на 5 років. Районні та міські прокурори призначалися прокурором УРСР також на 5 років.

НКВС і позасудові органи

Наркомат внутрішніх справ УСРР виконував адміністративно-політичні функції, а саме: здійснював керівництво управлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення волі, кримінальним розшуком тощо. 15 грудня 1930 року наркомат було ліквідовано. Його функції були передані різним відомствам: керівництво комунальним господарством перейшло до Головного управління комунального господарства, керівництво місцями позбавлення волі — до Наркомюсту УСРР, записи актів громадянського стану стали вести президії виконкомів Рад. Для керівництва міліцією і кримінальним розшуком було створене Головне управління міліції і кримінального розшуку при РН К УСРР.

Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ СРСР і ДПУ УСРР. Органи ОДПУ займались охороною державної безпеки, громадського порядку, охороною державної і суспільної власності, відали паспортизацією.

Централізація репресивного апарату привела до створення Юлипня 1934 року загальносоюзного НКВС. ОДПУ ліквідується, а натомість створюється Головне управління державної безпеки, яке входило до складу НКВС. В УСРР, як і в інших союзних республіках, було створено НКВС УСРР як союзно-республіканське відомство. В його структуру входили: головне управління державної безпеки, головне управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень, головне управління пожежної охорони, адміністративно-господарське управління та відділ громадського стану.

НКВС УСРР повністю підпорядковувався союзному НКВС У другій половині 30-х років НКВС фактично став поза конституційним органом, оскільки був остаточно виведений з-під державного контролю. В своїй діяльності він керувався виключно власними нормативними актами — наказали, директивами та розпорядженнями.

Формування тоталітарного режиму призвело до створення над-конституційних, позасудових карально-репресивних органів. Починаючи з лютого 1930 року в усіх обласних центрах України були створені "трійки" - каральні позасудові органи, до складу яких входили начальник управління ДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б)У. Ці органи мали брати до провадження будь-яку кримінальну справу, яка розглядалася без свідків, без участі захисту, без ознайомлення з нею звинуваченого і навіть без нього. Вироки "трійки" не підлягали оскарженню. В 1932 році в складі ОДПУ була утворена судова колегія, яка була над-конституційним органом і могла застосовувати всі види покарання, навіть розстріл. Виконавчі функції управління доповнювалися судовими. Ця колегія була ліквідована у 1934 році, а натомість 10 липня 1934 року приймається рішення про створення при HКВС СРСР Особливої наради, діяльність якої була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій. Особлива нарада в адміністративному (позасудовому) порядку могла застосовувати такі покарання: заслання, виселення, ув'язнення до таборів на термін до 5 років, виселення за межі СРСР. У 30-ті роки репресивна діяльність позасудових органів стала масовим явищем.

ПРАВОВА СИСТЕМА

Розвиток правової системи в 30-ті роки, як і державного апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації.

Характерною рисою правової системи стає пріоритет загальносоюзного законодавства над республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї.

Конституційне право

Лютневий (1935 року) пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про внесення змін у Конституцію СРСР 1924 року. Вказувалося на необхідність демократизації виборчої системи: заміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закритими. Відразу ж після пленуму відбувся VII з'їзд ВКП(б), на якому йшлося вже не про зміни, а про прийняття нової конституції. Була утворена конституційна комісія, до складу якої ввійшли також представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, В. Чубар та ін. У червні 1936 року проект конституції було опубліковано. В Україні в обговоренні взяло участь 13 млн. осіб. VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 року затвердив нову Конституцію СРСР. Прийняття конституцій союзних республік відбувалося по загальносоюзному сценарію. 1 січня 1937 року був опублікований проект Конституції УРСР, а 25 січня 1937 року Його було затверджено XIV з'їздом Рад УРСР. Конституцією УРСР 1937 року було побудовано у повній відповідності до Конституції СРСР 1936 року. І хоча обидві Конституції були демократичними за змістом, більшість їх положень мала демагогічний характер. Зокрема, в них проголошувалося, що в СРСР побудоване соціалістичне суспільство.

Конституція УРСР 1937 року

Конституція УРСР 1937 року складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів.

Розділ перший характеризував суспільний устрій УРСР. Політичною основою визнавалися Ради депутатів трудящих. Але вони не могли бути самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою в парламентській формі. Цілковитий контроль над державою і суспільством, як і раніше, здійснював підвладний генсеку партійний апарат.

До Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло положення про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарювання і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативної власності.

Розділ другий регламентував державний устрій. У ньому було закріплено декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР. Практика свідчила, що це положення було фікцією.

У третьому — сьомому розділах визначалася структура, порядок утворення, компетенція, основні форми і метоли діяльності, а також підзвітність вищих і місцевих органів державної влади і державного управління УРСР і Молдавської АРСР.

Інші розділи Конституції присвячувалися суду і прокуратурі, правам і обов'язкам громадян, виборчій системі тощо. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Категорія "позбавленців", тобто осіб, які вилучалися з політичного життя через їх належність до "експлуататорських верств", ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Система функціонування влади стала іншою: з'їзди рад різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Нові ради набули зовнішніх рис парламентської влади.

У розвиток статей Конституції УРСР про виборчу систему 25 лютого 1938 року ЦВК УРСР приймає "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР".

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 року. Було обрано 304 депутати, серед них — 153 робітники, 76 селян, 75 службовців; за партійним складом—222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних; за національним складом 186 українців, 111 росіян і 7 представників інших національностей. Соціальний, національний, партійний і демографічний склад депутатів ретельно дозувався на етапі висування кандидатур. Звертає на себе увагу винятково висока частка службовців (24,7 відсотка) і росіян (36,5 відсотка) у складі депутатів. Це свідчило про те, що партійно-державна номенклатура займала привілейоване становище під час визначення депутатського корпусу.

Текст виборчого бюлетеня підчас виборів 1937—1938 років лицемірно не відповідав залізній практиці висування тільки одного кандидата — від "блоку комуністів і безпартійних". У примітці на бюлетені містилася така рекомендація; "залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть". Під час вільних виборів голосуючий зобов'язаний був визначити своє ставлення до одного у письмовій формі, тобто викресленням одного слова з альтернативної пари слів ("згоден — не згоден").

Організуючі вибори за сталінською конституцією, цю процедуру "спростили". В разі наявності у бюлетені тільки одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну. Вважалося, що це і є позитивним рішенням виборця. В обстановці репресій майже не виявлялося сміливців, які 6 наважилися зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище офіційно схваленого єдиного кандидата від блоку "комуністів і безпартійних". Люди брали бюлетень і Йшли повз кабіну під поглядами членів комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опустити в урну незайманий папірець.

Вибори до місцевих органів влади і управління були проведені на основі Положення про вибори в обласні, районні, міські, сільські і селищні Ради депутатів трудящих, яке було прийняте 27 липня 1939 року Верховною Радою УРСР.

Конституція УРСР 1937 року мала статті, які гарантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів, недоторканність особи, житла і листування, вводився принцип відкритості судових процесів, підтверджувалися права звинувачених на захист тощо. Як уже зазначалося, в дійсності ці демократичні норми не діяли, це була лише ширма, яка прикривала тоталітарний режим.

Світова спільнота дійсно була введена в оману. Французький письменник Ромен Роллан назвав Конституцію СРСР "мрією людства". Але ніхто в світі не знав, що ця мрія існувала тільки на папері.

Цивільне право

Ліквідація непу призвела до суттєвих змін в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Головними напрямками розвитку цивільного права були охорона соціалістичної власності та удосконалення договірних відносин.

На зміцнення планових засад народного господарства була спрямована постанова ЦВК і РНК СРСР "Про кредитну реформу" від 30 січня 1930 року. Нею скасовувалися вексельний обіг і комерційне кредитування. Відтепер розрахунки між господарськими організаціями проводилися тільки через банк. Фактично, це призвело до ліквідації госпрозрахунку, хоча в офіційних документах він згадувався ще досить довго. Проведенню принципу плановості в роботі транспорту сприяв Статут залізниць СРСР, який було затверджено постановою РНК СРСР від 10 лютого 1935 року. Повітряний кодекс СРСР від 1 серпня 1935 року.

Характерним для даного періоду був посилений розвиток договірних відносин. Постанови РНК СРСР про укладення договорів приймалися щорічно. Ці акти були важливими джерелами договірного права. Вони окреслювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкретний зміст договорів.

Договори, як правило, укладались у рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично були заборонені одностороння відмова від виконання договору й одностороння зміна його умов.

Конкретизуються окремі види договорів. Так, у другій половині 30-х років основною формою договору поставки стають прямі договори, які не встановлювали прав і обов'язків сторін. Цей недолік було ліквідовано в 1937 році, коли обов'язковим стало визначення основних умов поставки.

На посилення відповідальності суб'єктів державної і кооперативної власності була спрямована постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про терміт позовної давності" від 19 листопада 1934 року. Вона встановлювала єдиний півторарічний термін позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами і організаціями. Постанова передбачала також спеціальні позовні терміни. Так, шестимісячний термін позовної давності встановлювався у спорах про стягнення штрафів, пені і неустойки, якщо ці спори піддягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Скорочений річний термін позовної давності застосовувався в спорах, які виникали з договорів перевезень.

Велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 року забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі от. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

Сімейне право

В 30-ті роки в зв'язку з ліквідацією дитячої безпритульності приймається ряд актів про посилення турботи державних органів про дітей і підвищення відповідальності батьків за їх виховання. Кодекс закони про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УСРР 1924 року був доповнений ст. 16—1, яка передбачала відібрання у батьків дітей і передачу їх до дитячих будинків при відсутності належного нагляду за ними. Ст. 16 Кодексу була доповнена частиною другою, де вказувалось, що при відсутності нагляду збоку батьків за їх дітьми органи Наркомату освіти і міліції зобов'язані повідомляти про це громадські організації за місцем роботи батьків.

Важливим законодавчим актом у галузі сімейного права стала постанова ЦВК і РНК СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатодітним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів та про деякі зміни в законодавстві про розлучення" віл 27 червня 1936 р., яким заборонялись аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним, посилювалась кримінальна відповідальність за несплату аліментів.

У виконання даної постанови ЦВК і РНК УСРР 4 серпня 1936 року прийняли постанову, яка вносила зміни і доповнення до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР. Так, у ст. 31 Кодексу були внесені зміни про сплату аліментів. На одну дитину утримувалась четверта частина заробітної плати (заробітку) відповідача, на утримання двох дітей — третина, трьох і більше — 50 відсотків заробітної плати відповідача.

Постановою були внесені зміни в законодавство про розлучення. Запис про розлучення здійснювався тільки після виклику подружжя в ЗАГС і сплати за реєстрацію розлучення грошової суми, розмір якої було значно збільшено. Обов'язковим стало занесення інформації про розлучення до паспортів подружжя.

Трудове право

Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 року внесла ряд змін і доповнень до Кодексу законів про працю УСРР 1922 року. Було завершено процес переведення робітників промисловості і транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ було переведено на безперервний робітничий тиждень, а робітники і службовці одержували день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Заробітна плата виплачувалась залежно від професійної кваліфікації робітника, за твердими фіксованими ставками або за тарифними сітками, розробленими для кожної галузі промисловості. Основними ((юрмами оплати були відрядна, почасова і преміальна. Характерною була суворість заходів, спрямованих на зміцнення трудової дисципліни робітників і службовців. За постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 року неявка на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, тягла за собою звільнення з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного підприємства чи установи. В окремих галузях народного господарства СРСР були прийняті статути про дисципліну: на залізничному транспорті (1933 р.), в органах юстиції (1933 р.), на водному транспорті (1934 p.), в органах зв'язку (1935 p.).

В Україні 11 вересня 1935 року РНК УСРР затвердив Статут про дисципліну робітників та службовців комунальних електростанцій і електромереж УСРР.

У 1938 році постановою РНК СРСР вводяться єдині трудові книжки, у яких фіксувалась уся трудова діяльність працівника. З метою морального стимулювання Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 року встановлюються звання Героя Соціалістичної Праці, а також медалі "3а трудову доблесть" і "За трудову відзнаку".

Колгоспне і земельне право

Проведення колективізації внесло суттєві зміни в колгоспне і земельне право.

1 лютого 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством", яка забороняла оренду землі та використання найманої праці в сільському господарстві, а також вводила конфіскацію у куркулів засобів виробництва. 5 квітня 1930 року ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову "Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації". Оренда землі в цих районах не допускалася. Обласні виконкоми отримали право конфіскувати майно куркулів і висилати їх за межі районів і округів.

Величезна увага приділялася будівництву машинно-тракторних станцій (МТС). Наявність державних МТС була засобом економічного контролю над колгоспами, подібно до того, як партійний апарат, ДПУ і комнезами являли собою засоби політичного тиску. Кількість МТС зростала дуже швидко. Починаючи з жовтня 1930 року і до кінця 1932 року в Україні кожні два дні з'являлася нова МТС. До кінця 1932 року було створено 592 МТС. Вони відігравали провідну роль у колгоспному будівництві, особливо після створення політвідділів МТС.

Проведення суцільної колективізації потребувало забезпечення правового регулювання діяльності колгоспів. 1 березня 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Він визначав перш за все порядок прийняття в члени артілі. Заборонявся вступ до колгоспів куркулів та інших осіб, позбавлених виборчих прав. Знищувалися всі межові знаки і створювався єдиний земельний фонд колгоспу, який ні за яких обставин не міг зменшуватись. Статут встановлював безстрокове користування колгоспів землею. Від селян, які вступали до колгоспу, вимагалося усуспільнення належних їм засобів виробництва. В особистій власності колгоспного двору дозволялося мати одну корову, деяку кількість дрібної худоби і птиці. Присадибні ділянки залишались у користуванні колгоспного двору.

Положення Зразкового статуту розвивали Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах, затверджені спільною постановою РН К УСРР і ЦК КП(б)У 8 квітня 1933 року. Цей акт передбачав дисциплінарну відповідальність колгоспників за невихід на роботу без поважних причин.

Другий Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, який відбувся 11 лютого 1935 року, схвалив новий Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Його було затверджено спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 17 лютого 1935 року. І хоча Статут приймався як зразковий, більшість його норм була обов'язковою для всіх колгоспників.

У Статуті 1935 року були визначені мінімальні і максимальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалося на кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспний двір.

22 травня 1935 року РНК УСРР і ЦК КП(б)У прийняли постанову, яка визначала порядок прийняття колгоспами статуту сільськогосподарської артілі, а також встановлювала розміри присадибних ділянок в кожній з областей України і кількість голів худоби, яку міг мати колгоспний двір.

Але присадибне господарство не вписувалося в теорію соціалістичного колективного сільського виробництва. 28 травня 1939 року була прийнята постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання". В ній присадибне господарство оголошувалося злом, яке відволікало колгоспника від роботи в колгоспі. Постанова вимагала негайно провести обмір присадибних ділянок і відібрати всі лишки землі. Для кожного колгоспника постанова встановлювала обов'язковий мінімум трудоднів (60 —100 трудоднів на рік). Фактично це було запровадженням державної панщини. Той, хто не виконував мінімум, вибував з колгоспу і втрачав право на присадибну ділянку.

Кримінальне право

Для розвитку кримінального права 30-х років характерним було ужорсточення заходів покарання. Саме в ці роки в галузі кримінального і кримінально-процесуального права відбулися серйозні деформації, які повністю зруйнували гарантії прав особистості в кримінальному судочинстві. В цьому ракурсі перш за все назвемо постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", яка ввійшла в історію кримінального законодавства як Закон від 7 серпня 1932 року. Його було прийнято за ініціативою Сталіна. Юридична преса того часу, називаючи цей закон історичним, цитувала слова Л. Кагановича про те, що "такі закони живуть десятки і сотні років". Закон віл 7 серпня 1932 року розглядав будь-якого злочинця, який посягав на громадську власність, ворогом народу, а боротьбу з такими злочинами оголошував головним обов'язком кожного громадянина. Відповідно до цього законодавчого акта розкрадання соціалістичної (державної і колгоспно-кооперативної) власності каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — позбавленням волі на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна. До таких злочинців не могла застосовуватися амністія. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, колгоспник діставав термін у концтаборах. У ряді районів України справа дійшла до того, що Закон від 7 серпня 1932 року застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одноосібниками на власному полі. У народі цей драконівський акт охрестили "законом про п'ять колосків". Широка практика застосування цього закону потягнула за собою різке зростання кількості засуджених. Тільки за неповні п'ять місяців після його прийняття було засуджено 54 645 осіб, з них 2110—до найвищої міри покарання.

Закон від 7 серпня 1932 року встановлював кримінальну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а й за анти-колгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників. Міра покарання — позбавлення волі терміном від 5 до 10 років.

Ряд нормативних актів було спрямовано на боротьбу з господарськими злочинами, приватногосподарською діяльністю та спекуляцію. Так, постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого 1930 року в КК УСРР була внесена ст. 153-3, яка встановлювала кримінальну відповідальність за масовий або систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних виробів. Постановою В У Ц В К і РНК УСРР від 25 грудня 1932 року вносилися зміни в ст. 127 КК УСРР, яка передбачала покарання за спекуляцію. За новою редакцією цієї статті спекуляція каралась позбавленням волі на термін не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна.

25 липня 1934 року ЦВК і РНКСРСР прийняли постанову "Про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею про відповідальність за обкрадання споживача і обдурювання Радянської держави". У відповідній постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 року зазначалося, що обважування і обмірювання покупців карається позбавленням волі терміном до 10 років.

"Полювання на відьом", яке почалося в 30-ті роки, вимагало створення відповідних нормативних актів. 8 червня 1934 року була прийнята постанова ЦВК СРС Р про кримінальне покарання за зраду Батьківщини. Постанова містила досить широкий перелік діянь, які охоплювались цим складом злочину. До них належали: шпигунство, виказування військової чи державної таємниці, перехід на бік ворога, втеча або переліт за кордон. За ці злочини була встановлена вища міра покарання — розстріл з конфіскацією всього майна, а при пом'якшуючих обставинах — позбавлення волі терміном до 10 років з конфіскацією майна.

Кваліфікованим видом зради визнавалася зрада, здійснена військовослужбовцем. Недонесення з боку військовослужбовця про підготовку або здійснення зради каралось позбавленням волі терміном до 10 років. Уразі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі терміном від 5 до 10 років з конфіскацією майна. Інші повнолітні члени сім'ї зрадника позбавлялись виборчих прав і засилались у віддалені райони Сибіру на 5 років, що грубо порушувало один з основних принципів кримінального права про відповідальність і покарання тільки за вчинення злочину.

На підставі союзного Закону від 8 червня 1934 року ВУЦВК і РНК 20 липня 1934 року прийняли постанову про доповнення КК УСРР рядом статей про зраду Батьківщині. Цю постанову було повністю включено до КК УСРР.

Постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 року збільшила термін покарання за особливо небезпечні державні злочини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство встановлює відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробку паспортів, порушення правил паспортної системи.