Розділ 19. Держава і право України періоду перебудови (1985-1991 PP. )

ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Перш за все визначимо, який зміст вкладався в термін "перебудова" в роки її проведення, з якою метою вона запроваджувалася.

У першій половині 80-х років правляча в СРСР партійно-номенклатурна бюрократія опинилася перед вибором: негайно розпочати реформи з метою модернізації системи або ж продовжувати курс на зміцнення неототалітарного режиму. В результаті боротьби цих тенденцій, які уособлювали відповідно генеральні секретарі ЦК КПРС Ю. Андропов і К. Черненко, до влади прийшов представник молодшого покоління партійної еліти — М. Горбачов.

Квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС проголосив курс на перебудову. З позицій партійної верхівки перебудова означала перетворення в економіці, докорінну реорганізацію державного механізму, зміну форм і методів діяльності органів управління. Всі ці заходи повинні були реанімувати комуністичну ідею і врешті-решт були спрямовані на врятування соціалістичної державності. Офіційна концепція перебудови передбачала здійснення двох взаємопов'язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи; 2) демократизації суспільного життя, поширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова гуманного, демократичного соціалізму, який поєднував би політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, ринкові відносини з централізованим плануванням, розширення суверенітету республік і збереження єдиної союзної держави.

Перебудова почала здійснюватися звичними командними методами. Головним напрямком реформування була економіка. Спроба прискорити розвиток економіки за рахунок випереджаючого розвитку машинобудування не дала бажаних результатів. У червні 1987 року пленум ЦК КПРС проголосив програму радикальної реформи управління економікою, яка передбачала розширення прав підприємств, запровадження орендних форм господарювання, широку кооперацію у торгівлі та промисловості, створення спільних підприємств з іноземними фірмами.

Довгий час Україну вважали "заповідником застою", економічні реформи тут проводилися дуже мляво. Справа втому, що економіку України було дуже важко реформувати через те, що більше 60 відсотків її становила важка промисловість, 95 відсотків продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Фактично, перебудова в Україні розпочалася тільки наприкінці 1987 року. У квітні 1988 року Верховна Рада УРСР схвалила основні положення переходу від командно-адміністративної системи до економічних методів управління. Було ліквідовано 103 республіканські органи управління, 14 міністерств і відомств, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо. Але незважаючи на перебудову, очікуваної самостійності підприємства не отримали. Збереглися держзамовлення, контроль міністерств і відомств, різного роду нормативи.

Не кращим було станови ще і у сільському господарстві. Виснажена і забруднена земля, застаріла техніка, низький рівень заробітної плати робили сільськогосподарське виробництво нерентабельним і збитковим. Колгоспно-радгоспна система виявилася повністю безперспективною.

Загострилася екологічна ситуація в Україні. Трагедія Чорнобиля змусила замислитися над наслідками централізованого господарювання в Україні Аварія 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС тяжким додатковим тягарем лягла на економіку України.

В цілому слід визначити, що економічна реформа перших років перебудови провалилася. Припинилося зростання національного доходу, розбалансувалися економічні відносини, безконтрольно зросли ціни, загострилася продовольча проблема. Зростав "чорний ринок", значна частина продукції вивозилася за межі республіки. 3 1 листопада 1990 року було запроваджено карткову систему і купони. У квітні 1991 року вдвічі були підвищені роздрібні ціни, що призвело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Це підвищення цін фактично знецінило всі заощадження населення. Різко посилилася соціальна диференціація, підвищився рівень злочинності.

Перебудова, яка була спрямована на врятування соціалістичної системи, не змінила суті влади, політичної системи. Комуністична партія й надалі залишалася найважливішою державною структурою. 3 метою виходу з кризи Верховна Рада УРСР 3 серпня 1990 року прийняла Закон " Про економічну самостійність Української PCP". Але все більше ставало очевидним, що успіх економічних перетворень неможливий без реформування політичної системи.

Ще в січні 1987 року пленум ЦК КПРС проголосив гласність основою нової політики. Згодом, 1 серпня 1990 року, було прийнято Закон "Про пресу та інші засоби масової інформації", який запровадив свободу друку і скасував цензуру.

Публікації з політичних, історичних, економічних проблем почали заповнювати безліч білих плям української історії. Стала загальнодоступною правда про такі сторінки вітчизняної історії XX ст., як діяльність Центральної ради, голодомор 1933 року, сталінські репресії, боротьба ОУН—УПА тощо.

Релігійні стосунки

Демократизація суспільства позитивно вплинула на стосунки держави і церкви. Поняття свободи совісті поступово набувало повноцінного змісту. 23 квітня 1991 року було прийнято Закон УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації", який гарантував громадянам України право на свободу совісті. Це право включало в себе свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Закон складався з шести розділів: загальні положення; релігійні організації в Україні; майновий стан релігійних організацій; права релігійних організацій та громадян, пов'язані зі свободою віросповідання; трудова діяльність у релігійних організаціях та на їх підприємствах; державні органи та релігійні організації.

Закон вперше за всю історію радянської влади дійсно гарантував свободу совісті.

Ще до прийняття Закону офіційний статус отримали Українська греко-католицька церква (УГКЦ) і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Проте досить міцними були позиції Російської православної церкви (РПЦ) і її відділу в Україні — Української православної церкви (УПЦ). У той час як УАПЦ і УГКЦ стояли на позиціях відродження незалежної Української держави, РПЦ і УПЦ залишалися на позиціях збереження єдиного державного утворення в рамках СРСР.

Отже, релігійна ситуація в Україні на початку 90-х років залишалася досить складною.