Кодекс законів про народну освіту УСРР

Освіту більшовицька партія вважала "знаряддям комуністичної перебудови суспільства". Мабуть тому така увага приділялася вихованню і освіті підростаючого покоління і всіх трудящих.

22 листопада 1922 року приймається Кодекс законів про народну освіту УСРР. Цікаво, що подібного кодексу в РСФРР на той час не існувало. Хоча, знову ж таки, в основу цього Кодексу були покладені законодавчі акти РСФРР 1918 року про єдину трудову школу, ряд інших постанов уряду РСФРР з питань народної освіти. В даному випадку можемо говорити про часткову рецепцію.

Кодекс закріпив систему освіти і виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи і перспективи діяльності в цьому напрямку.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг:

1) організація управління і постачання в народній освіті;

2) соціальне виховання дітей;

3) професійна і спеціально-наукова освіта;

4) політична освіта і виховання дорослих. Всього в Кодексі було 767 статей (параграфів).

Основою побудови виховних і культурно-освітніх закладів Кодекс вважав: 1) трудовий процес як підвалини виховання і пізнання; 2) різноманіття життєвих потреб як мета виховного процесу; 3) практика, яка спрямована не тільки на пояснення світу, а й на його зміну (пар. 5). Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави (пар. 7). Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей (пар. 17). Проте до повного проведення загального, обов'язкового виховання і навчання встановлювалось, що в культурно-освітні закладин першу чергу приймаються пролетарі й незаможники (пар. 18). Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею (пар. 33).

Кодекс законів про працю УСРР 1922 року відіграв значну роль в формуванні культурно-освітніх закладів, у підготовці необхідних умов для проведення так званої культурної ре полюції. У середині 30-х років застосування Кодексу припинилося, хоча формально він і не був скасований.

Адміністративне право

Величезна кількість не систематизованих нормативних актів у галузі адміністративного права значно ускладнювала роботу витих і місцевих органів влади і управління. В серпні 1924 року було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР. Проте процедура узгодження і редагування кодексу затягнулася і його було прийнято тільки 12 жовтня 1927 року. Адміністративний кодекс складався з 15 розділів, до яких входило 528 статей. Коло питань, які регулювались Кодексом, можна розділити на такі основні групи:

а) взаємовідносини органів державного управління (розділ 2);

б) відносини органів державного управління з громадянами (розділи З, 4,13,14);

в) відносини громадян з органами державного управління (розділи 5— 11,16).

Кодекс регламентував наступні основні сфери адміністративного регулювання: адміністративні акти (розділ 2); заходи адміністративного впливу (розділи 3, 4); трудова повинність, попередження стихійних лих і боротьба з ними (розділ 5); охорона громадського порядку (розділ 6); порядок отримання і втрати громадянства (розділ 7); реєстрація і облік руху населення (розділ 8); організація і діяльність товариств, союзів, клубів, з'їздів, зібрань (розділ 9); правила про культи (розділ 10); правила про публічні видовища і розваги (розділ 11); нагляд адміністративних органів у промисловості (розділ 13); нагляд адміністративних органів за торгівлею (розділ 14); порядок оскарження дій адміністративних органів (розділ 15).

Підкреслимо, що Адміністративний кодекс УСРР був першою спробою кодифікації адміністративного права не тільки в УСРР, а й у СРСР. Про те, що кодифікація була вдалою, говорить факт перевидання Кодексу у 1956 році. У цьому виданні вилучені скасовані норми, застарілі терміни замінені новими.

Загальні висновки

Наполегливі спроби більшовиків у 1918—1920 роках побудувати безтоварну централізовану економіку закінчилися провалом. Нова економічна політика врятувала радянську владу не тільки від економічного, а й від політичного банкрутства. Але ця політика не була послідовною. Комплекс заходів, який охоплювався поняттям "нова економічна політика не містив механізмів, здатних поєднати економічні інтереси міста і села. Неп міг позитивно вплинути на розвиток сільського господарства, але був нездатний забезпечити матеріальну базу для технічної реконструкції промисловості. Будучи відірваною від ринку, націоналізована промисловість не могла працювати ефективно. Господарський розрахунок не зміг конкурувати з вільним розвитком в умовах ринку. З приходом до керівництва партією і державою Сталіна остаточно сформувалася командно-адміністративна система управління, що призвело до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті. Курс на індустріалізацію поставив сталінський режим перед вибором: або приватизувати промисловість, відмовляючись від втручання держави в економіку, або одержавити сільське господарство шляхом колективізації. Керівники більшовицької партії стояли за збереження її диктатури в економічному і політичному житті. Поступово партійна влада повністю зрошується з державною, що завжди було головним елементом тоталітарного режиму.

Надії України на певну державну самостійність були повністю поховані утворенням Союзу PCP, який з "добровільного союзу республік " незабаром перетворився на жорстко централізовану державу. Через обмеження до повної ліквідації державного суверенітету — такий політичний шлях України в 20-ті роки.

Не менш суперечливим був і розвиток права в Україні. Більш-менш демократичні принципи кодифікації права початку 20-х років не задовольниш центристські запити командно-адміністративної системи. Законодавство України дуже швидко інтегрувалось у загальносоюзне.

Необмежена диктатура більшовицької партії стала нормою державно-правового розвитку України.

Рекомендована література

1. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.). — К., 1961.

2. Голод 1921—1923 років в Україні: 36. документів і матеріалів. — К., 1996.

3. История государства и права УкраинскойССР/Отв. ред. Б.М. Бабий.-К.,1976.

4. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. — К., 1996. -4.2.

5. Історія України. Нове бачення: У 2 т. — К., 1996. — Т. 2.

6. Образован ие Союза Советских Социалистических Республик. — M., 1972.

7. Рибалка І.К., Довгопол В.М. Історія Української PCP. Епоха соціалізму. -К., 1982.

8. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. — К., 1993. 9. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. -К., 1989.