Розвиток державницьких ідей у програмах опозиційних організацій

Головною в українському національно-визвольному русі даного періоду залишалася ідея державної незалежності України.

Традиції інтегрального націоналізму відійшли в минуле і головним засобом боротьби більшості організацій вважалась агітація за вихід України зі складу СРСР. Серед таких організацій були Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) на чолі з Левком Лук'яненком (1959 —1961) та Український національний фронт (УНФ) (1964 —1967).

Деякі з організацій, такі як Об'єднана партія визволення України (1953— 1958) та Український національний комітет (1957—1961), не відкидали можливостей використання зброї. Серед основних течій опозиційного руху в Україні слід виділити: самостійницьку, національно-культурницьку, правозахисну, релігійну.

"Самостійники"

"Самостійники" (УРСС, УНФ) своєю метою ставили відокремлення України від СРСР мирними, конституційними заходами, шляхом проведення народного референдуму.

Представники національно-культурницької течії головною метою вважали духовне і культурне відродження українського народу, традиції, мови. Вони виступали проти насильницької русифікації, догматів соціалістичного реалізму, переслідування за переконання. Правозахисники відстоювали ідеї особистої і національної свободи, прав людини, демократії, вимагали дотримання Конституції.

Релігійна течія своє головне завдання вбачала у боротьбі за легалізацію Української греко-католицької церкви, інших релігійних конфесій, за свободу совісті, за вільне здійснення релігійних обрядів.

Всі без винятку представники національно-визвольного руху виступали за розширення прав профспілок, відродження приватної власності, ринкових відносин, запровадження вільного підприємництва. Пропонувалося ліквідувати панівне становище КПРС, критикувалися бюрократичні методи керівництва економікою тощо.

Гострій критиці була піддана радянська державність. В документах Української гельсінської групи органи влади радянської України названі окупаційною адміністрацією, яка втілює колонізаторську політику Москви. Існуюча система виборів називалась "комедійною виставою". За думкою опозиції, об'єктивний світовий процес деколонізації Допоможе Україні стати незалежною державою.

Проекти майбутнього суспільно-політичного устрою України можна розділити на федералістські (УРСС) і самостійницькі (УНФ). Федералісти виступали за рівноправний статус України у новій, вільній федерації радянських республік (чи не нагадує це перші універсали Центральної ради? —ПМ.). "Самостійники" домагалися повної державної самостійності України. Федералісти відстоювали концепцію демократичного соціалізму, який зміг би обмежити самодержавство КПPC, перетворити Ради в реальні органи народної влади і народного самоврядування, запровадити ринкові відносини. Самостійники за ідеал політичної структури України бачили демократію західного типу.

Таким чином, у 60-х — першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку наступ неототалітарного режиму, його ідеології, з іншого, зростання національної самосвідомості. Все це відбувалося на тлі наростання кризових явищ у народному господарстві, подальшого розшарування суспільства, що не могло не відбитися на розвитку державного ладу і правової системи.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Формування неототалітарного режиму потребувало встановлення більш жорсткого контролю партійних структур над органами влади і управління. Цей процес було завершено прийняттям Конституції СРСР 1977 року і відповідних конституцій союзних республік. Фактично ж, сама структура органів влади і управління залишилася незмінною.