Цивільно-процесуальне законодавство

За роки незалежності значну кількість змін, якими вирішувалися окремі проблеми цивільного судочинства, було внесено до Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. Такі фрагментарні зміни положень цього Кодексу призвели до неузгодженості, розбалансованості його норм, що ускладнило їх застосування.

18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний процесуальний кодекс України, який мав основним завданням забезпечити повноцінне функціонування судової системи шляхом урегулювання порядку провадження у цивільних справах у судах відповідно до Конституції та законів України. Кодекс надає судам можливість реалізувати покладені на них обов'язки, забезпечити правильний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також охорону державних та громадських інтересів. Цивільний процесуальний кодекс України складається з одинадцяти розділів, кожний з яких містить глави: розділ І "Загальні положення"; розділ 11 "Наказне провадження"; розділ III "Позовне провадження"; розділ IV "Окреме провадження"; розділ V "Перегляд судових рішень"; розділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень"; розділ VIІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень"; розділ VIII "Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні"; розділ IX "Відновлення втраченого судового провадження"; розділ X "Провадження у справах за участю іноземних осіб"; розділ XI "Прикінцеві та перехідні положення". Кодекс містить деякі принципово нові положення, спрямовані на забезпечення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу. Водночас вдалося зберегти наступництво основних інститутів цивільного процесу, що, у свою чергу, сприяє доступності нового Кодексу для учасників цивільного судочинства.

Кодексом запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ — наказне провадження. Такий порядок розгляду цивільних справ судом застосовується в багатьох країнах світу. Як відомо, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Ці справи розглядаються судом у порядку позовного, наказного та окремого провадження. Наказне провадження є спрощеною формою розгляду цивільної справи в суді. Судовий наказ є одночасно виконавчим документом і тому має бути оформлений відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" до виконавчого документа. На відміну від позовного провадження, в якому особами, що беруть участь у справі, є сторони і треті особи та їх представники, за наказного провадження до осіб, що беруть участь у справі, належать із заявник та інші заінтересованих осіб, їхні представники. Кодексом визначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Так, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочинні, вчиненому в письмовій формі; заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, а також в інших випадках, встановлених законом. Заява про видання судового наказу подається у письмовій формі до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, визначеними Кодексом, і має містити найменування суду, в який подається заява; ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника й обставини, на яких вони ґрунтуються; вартість майна у разі його витребування; перелік документів, що додаються до заяви. У разі подання неналежно оформленої заяви суддя не розглядає заяву, про що постановляє ухвалу із зазначенням підстав такого рішення, і надає заявнику строк для усунення недоліків. Якщо заявник у встановлений строк виконає вимоги відповідно до ухвали суду, заява вважається поданою в день першого її подання, Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові. Слід зазначити, що повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видання судового наказу, якщо заявлено вимогу, що не передбачена Кодексом, або якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право, про що постановляє ухвалу. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. За подання заяви про видання судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд із позовом у порядку позовного провадження. Уразі відмови у видання судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі подання стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву. Законодавством встановлено триденний строк для розгляду заяви та видання судового наказу по суті заявлених вимог. При цьому видання судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Судовий наказ видається стягувачу після набрання ним законної сили. Так, після видання судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові разом із копіями заяви стягувача та доданих до неї документів. При цьому суддя роз'яснює боржнику право в разі заперечення проти вимог стягувача подати заяву про його скасування. Ця вимога має бути виконана протягом десяти днів із дня отримання судового наказу. Інакше, у разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку її подання, за умови наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий наказ набирає законної сил и. І лише тоді суд видає Його стягувачеві для пред'явлення до виконання. Отже, Кодексом також передбачена можливість скасування судового наказу, якщо боржник проти нього заперечує. Відповідна заява розглядається судом протягом п'яти днів, про то постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ, у якій суд одночасно роз'яснює про можливість розгляду заявлених стягувачем вимог у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо подання позову. Ухвали суду про відмову у прийнятті заяви про видання судового наказу або про відмову у скасуванні судового наказу можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Також судовий наказ може бути переглянутий у зв'язку з ново виявленими обставинами. Замість втраченого оригіналу судового наказу суд, який його видав, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Також слід зазначити, що заяви, які подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. і містять вимоги, що можуть бути розглянуті за правилами наказного провадження, за клопотанням позивача розглядаються в порядку, встановленому розділом II Цивільного процесуального кодексу України 2004 р., якщо їх судовий розгляд не розпочався за правилами позовного провадження. Також з урахуванням положень Закону України "Про судоустрій України", Цивільного та Сімейного кодексів України, Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" та інших законів у Кодексі регламентуються питання порядку позовного провадження та окремого провадження. Зокрема, відповідно до зазначених законів викладені положення щодо усиновлення, визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, надання неповнолітньому повної дієздатності, примусової госпіталізації фізичної особи до психіатричного закладу, обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу тощо. З моменту проведення "малої судової реформи", якою запроваджено порядок апеляційного та касаційного оскарження рішень судів, виявлено низку недоліків у Його практичному застосуванні. В новому Цивільному процесуальному кодексі України процедури такого оскарження вдосконалено, зокрема передбачено подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а апеляційної скарги — через суд першої інстанції, але для контролю в копії подається стороною до апеляційного суду, при цьому місцевий суд позбавлений права оцінювати скаргу на відповідність закону. Також введено невідомий раніше процесуальному законодавству України інститут оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами.

З метою належного забезпечення прав фізичних та юридичних осіб у Кодексі удосконалено питання відновлення втраченого судового провадження, що викладені в окремому розділі, зокрема, регламентовано порядок відновлення втраченого судового провадження, визначаються особи, які мають право звертатись до суду із заявою про відновлення провадження, зміст і підсудність цієї заяви, розгляд справи, рішення суду у справі про відновлення втраченого провадження. З урахуванням положень міжнародних договорів України у Кодексі викладені питання стосовно провадження у справах за участю іноземних осіб, а також питання подання позову до іноземної держави, виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України до іноземних судів, визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, застосування правил міжнародних договорів.

Прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України дало змогу здійснити реформу цивільного судочинства в Україні, що сприяє підвищенню ефективності цивільного процесу, забезпеченню реалізації та захисту конституційних прав та інтересів сторін у цивільному процесі.

Адміністративний процес

6 липня 2005 р. Верховна Рада України прийняла Кодекс адміністративного судочинства України, вперше з пострадянських країн.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС України) містить 7 розділів і 272 статті. У першому розділі містяться загальні положення адміністративного судочинства в Україні, зокрема, призначення самого Кодексу адміністративного судочинства. Особливу увагу слід приділити ст. З КАС України, в якій визначаються багато раніше не встановлених понять, зокрема: справа адміністративної юрисдикції, адміністративний процес визначається КАС України як правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративного судочинства. В цьому розділі закріплені також принципи адміністративного судочинства.

Другий розділ КАС України складається з 8 глав і має назву "Організація адміністративного судочинства". Перша глава цього розділу встановлює адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних справ. Друга глава розділу регламентує склад суду та відводи як суддів, так і деяких учасників адміністративного процесу. Третя глава детально регламентує здійснення судових викликів та повідомлень, а четверта встановлює правила фіксування адміністративного процесу. П'ята глава визначає правовий статус учасників адміністративного процесу та ділиться на два параграфи, назви яких відповідають назвам двох груп учасників адміністративного процесу. Перший параграф "Особи, які беруть участь у справі". Відповідно до КАС України до першої групи належать: сторони, треті особи, а також представники сторін та третіх осіб. До другої групи — "Інші учасники адміністративного процесу" КАС України відносить секретаря судового засідання, свідка, експерта, перекладача та дві нові фігури: судового розпорядника та спеціаліста. Шоста глава другого розділу присвячена доказам в адміністративному судочинстві, встановлюються обов'язок доведення та підстави для звільнення від нього, регламентується інститут забезпечення доведення та ін. Положення, які детально регламентують судові витрати, утворюють сьому главу цього розділу. Остання, восьма, глава встановлює процесуальні строки в адміністративному судочинстві.

Третій розділ КАС України містить адміністративно-процесуальні норми, які регламентують провадження в адміністративному суді першої інстанції. До прийняття КАС України одним із найбільш суперечливих було питання проформу звернення до адміністративного суду. Пропонувалися різні варіанти — скарга, заява, позов, і в кінцевому підсумку законодавець зупинився на адміністративному позові. Його визначення закріплено в ст. З КАС України, що стосується його форми І змісту, положення про які містяться в першій главі третього розділу. Тут же встановлюються вимоги до позовної заяви. Далі КАС України регламентує процесуальні дії суду, які він здійснює після отримання позовної заяви. Друга глава встановлює правила здійснення підготовчого провадження, обов'язкового для кожної адміністративної справи. У рамках підготовчого провадження проводиться попереднє судове засідання, на я кому вирішуються питання щодо відмови чи визнання адміністративного позову, про примирення сторін, про судові доручення, про об'єднання і розведення справ, про забезпечення адміністративного позову та ін. Третя глава безпосередньо присвячена судовому розгляду справи. Четверта глава детально регламентує підстави залишення позовної заяви (заяви позивача) без розгляду, призупинення і закриття провадження у справі. Види, зміст і порядок прийняття судових рішень регламентується п'ятою главою. КАС України передбачені також особливості розгляду окремих категорій справ. Зокрема, главою шостою третього розділу регулюється здійснення провадження у справах про оскарження нормативно-правових актів, проваджень, пов'язаних із виборчим процесом тощо.

Четвертий розділ має назву "Перегляд судових рішень" і складається з чотирьох глав: "Апеляційне провадження", "Касаційне провадження", "Провадження за винятковими обставинами" та "Провадження за обставинами, які повторно виникли".

П'ятий розділ детально регламентує процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Шостий розділ встановлює види і порядок застосування мір процесуального примусу. Слід зазначити, що закріплення мір процесуального примусу в окремому розділі КАС України має велике значення, оскільки надає суду реальні інструменти впливу на осіб, які порушують встановлені в суді правила.

Останній, сьомий, розділ КАС України встановлює заключні й перехідні положення.

Як і будь-який інший, Кодекс адміністративного судочинства України має недоліки та спірні моменти, проте містить і багато прогресивних нововведень, які ще зовсім недавно були предметом дискусії у вітчизняній юриспруденції.

Як і раніше, нагальним залишається прийняття Кримінально-процесуального кодексу.

Загальні висновки

Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес, Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В державно-правовому будівництві є і здобутки, і прорахунки.

Найбільшим досягненням молодої демократії республіки с прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин, Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані суперечності між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла величезну кількість законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, унесення змін і доповнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостатньому науковому та юридично-технічному рівнях. Нагальним є питання про необ'єктивність чинного законодавства. На порядку денному стоїть проблема загальної кодифікації права, уніфікації правової системи України з європейською правовою системою.

Рекомендована література

1. История государства и права Украинской ССР/Отв. ред. Б.М. Бабий. — К., 1976.

2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. — К., 1996. -4.2.

3. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. — Л., 1996.

4. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За заг. ред. В.А. Смолія. — К., 1996.-Т. 2.

5. Історія України / За заг. ред. В.А. Смолія. — К., 1997.

6. Калмакан І., Бриндак О. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в XX столітті: Дослідження. — О., 1997.

7. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія державні права в Україні. — Л., 2000.

8. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України: У 2 ч. — К., 1995.-4.2.

9. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К., 1999.

10. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Д. Гончаренка.-К., 1997.-Т. 2.

11. Шляхами віків: довідник з історії України. — К., 1993.