Які мають правове закріплення в договорах (угодах) про співробітництво.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Які мають правове закріплення в договорах (угодах) про співробітництво.



Форми співробітництва органів місцевого самоврядування із зарубіжними партнерами виникають під час становлення та розвитку міжнародних контактів

місцевих рад,

їхніх виконавчих органів із органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами зарубіжних країн.

Будучи вже закріпленими

в угодах про встановлення співробітництва

та додаткових протоколах до них,

вони стають організаційно-правовими формами такого співробітництва, утворюючи систему якісно нових відносин

місцевої влади,

громадян, і громадських формувань,

юридичних осіб,

господарських суб'єктів будь-яких форм власності різних країн світу,

які, реалізуючись на локальному та регіональному рівнях

рівнях місцевого самоврядування,

істотно доповнюють двосторонні міждержавні відносини, надають їм прагматичніший і динамічніпіий характер, формують новий тип * людської цивілізації— «світове співтовариство правових держав».

Оргаиізаційно-правові форми міжнародного співробітництва органів місцевого самоврядування зарубіжних країн мають багатоплановий характер і у своїй сукупності утворюють систему міжнародних відносин, яка формується на локальному та регіональному рівнях.

У цій системі на основі ознак, які класифікують, виділяються такі організаційно-правові форми міжнародного співробітництва залежно відкількості організаційно-правових форм, реалізованих у межах одного заходу, останні поділяються на

комплексні(більше двох організаційно-правових форм, — наприклад проведення Днів (Тижнів) споріднених міст (Днів Кіото в Києві, Ліверпуля в Одесі))

та цільові (реалізується конкретна форма (вид) співробітництва, наприклад спортивні змагання між молоддю міст-партнерів Одеса — Йокогама (Японія), Київ — Мюнхен (ФРН) та ін.);

Останнім часом усе частіше партнерами органів місцевого самоврядування виступають урядові організації зарубіжних держав (наприклад, Агентство міжнародного розвитку США), ММУО (економічні, фінансові, гуманітарні тощо), МНУО, транс­національні корпорації («Мак-Дональдс», «Соса-Соїа», «Мегго» тощо),

Таким чином, можна констатувати, що міжнародні зв'язки — органів місцевого самоврядування зарубіжних країн регулюються і внутрішньодержавним (національним) законодавством цих країн, міжнародним публічним правом, а також міжнародним приватним правом (у разі, коли органи місцевого самоврядування вступають у цивільно-правові відносини, «ускладнені» іноземним елементом)

Контрольні запитання

1. Які функції' та повноваження здійснюють органи місцевого самовря­
дування в зарубіжних країнах?

2. Назвати управлінські моделі місцевого самоврядування у США, Вели­
кобританії та ФРН.

З- У чому полягає суть міжнародних зв'язків органів місцевого самовряду­вання зарубіжних країн?

4. Які особливості правового та фактичного статусу органів місцевого
самоврядування у країнах перехідної демократії?

5. Назвати організаційно-правові форми реалізації повноважень органів
місцевого самоврядування.

6. Як організується та здійснюється державна політика у галузі місцевого
самоврядування в зарубіжних країнах?

 

 

ТЕМА6. Захист і відповідальність у муніципальному праві зарубіжних країн.

8.1. Гарантії муніципальних прав і свобод громадян (місцеві омбудсмани);

8.2. Правові гарантії, контроль і юридична відповідальність суб'єктів місцевого самоврядування.

 

8.1. Гарантії муніципальних прав і свобод громадян (місцеві омбудсмани);

Гарантованість прав і свобод людини та громадянина у сфері місцевого самоврядуванняце своєрідний зовнішній механізм обмеження свавілля місцевих чиновників, а також централістських «випадів» державної влади, яка завжди прагне до розширення та посилення своєї присутності у всіх сферах життя.

У зв'язку з цим необхідно постійно створювати нові та вдосконалювати існуючі механізми організаційного та правового характеру проти зловживання владою.Вдосконалення процедур і механізмів захисту прав місцевого само­врядування — важливе завдання демократичної держави.

Захист прав людини та громадянина органічно пов'язаний із усім комплексом їх взаємовідносин із публічно-владними структурами та повністю можливий лише в контексті принципів демократичної, соціальної, правової держави, які розвивають і доповнюють один одного.

 

Ці принципи розповсюджуються на захист усієї системи прав і свобод людини та громадянина: громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних.

 

У зв'язку з цим особливий Інтерес викликає конституційно-правовий інститут народного захисника, або омбудсмана, який успішно функціонує в багатьох країнах світу.

 

Згідно визначеннюміжнародної асоціації юристів народний захисник«омбудсман» — це «служба, передбачена конституцією або актом законодавчої влади, яка очолюється незалежною публічною посадовою особою високого рангу, відповідальна перед законодавчою владою, отримує скарги від потерпілих осіб, службовців, наймачів або діє за власним баченням і вповноважена проводити розслідування, рекомендувати коригуючі дії, представляти доповіді»72.

 

Нині у багатьох державах Інститут омбудсмана став невід'ємною частиною юридичної системи, який виражає точку зору громадянського суспільства та доводить її до відома виконавчих і законодавчих органів.

 

На сучасному етапі у понад 90 країнах існує біля 150 різних органів і структур, які виконують функції омбудсмана.

В одних державах ця посадова особа має назву

омбудсман (скандинавські країни),

в Інших — посередник, або медіатор (Франція),

парламентський уповноважений, або комісар (Великобританія),

речник із прав громадян (Польща),

громадський захисник (Італія),

народний захисник (Іспанія, Панама),

локайюктам (Індія),

проведор юстиції (Португалія),

посередник республіки (Сенегал) тощо73.

 

Правовий статус омбудсмана як персоніфікованого деполітизованого інституту регулюється нормами публічного права.

 

На конституційному рівні його регламентованІсть досить різна:

від цілого розділу в конституції Намібії,

підрозділів, які об'єднують кілька статей у конституції Польщі (ст. 208-212) та конституції Австрійської Республіки (ст. 148а-148))

до доволі лапідарної формули у основному законі74

або звичайного згадування в повноваженнях представницького органу, який його призначає75.

 

По суті інститут омбудсмана не визнається лише в конституціях і законодавстві арабських країн І держав, де Існують комуністичні режими.

Хоча навіть тут виникають спроби створити такі інституції.

Так, у Йорданії, наприклад, було прийнято закон, який передбачав утворення так званого «Центру демократії та прав людини в арабському світі». Можливо Центр за своєю сутністю далекий від класичної моделі омбудсмана як незалежного публічного органу, однак, безумовно, не можна недооцінювати позитивного потенціалу такої інституції70.

Також розглядається можливість утворення інституту омбудсмана в Респу6ліцї Куба77.

 

Особлива популярність та авторитет цього інституту пояснюються багатьма демократичними рисами, які характеризують його статус і забезпечують ефективність його діяльності:

незалежним положенням у системі державних органів;

незмінюваністю протягом усього терміну повноважень парламенту, яким він призначається,

в деяких країнах правом законодавчої ініціативи;

відкритістю та доступністю для всіх громадян, які потребують захисту своїх прав І свобод;

відсутністю формалізованих процедур розгляду скарг і звернень; безоплатністю надання допомоги тощо.

 

Усі ці принципи та процедури сприяють виконанню омбудсманом функцій захисту прав і свобод людини від зловживань і свавілля з боку державного апаратута посадових осіб.

 

Так, професор Оттавського університету Д. Роует писав, що причину широкого інтересу до інституту омбудсмана знайти неважковона криється у необхідності додаткового захисту прав громадян «проти адміністративного свавілля в сучасній демократич­ній державі»78.

 

Також, важко не погодитися з оцінкою, даною інститутові австрійським професором В. Піклем: його утворення та діяльність відкрило новий розділ у відносинах

між державою та громадянином,

між особами, які наділені владою, та тими ким управляють79.

 

Незважаючи на зростаючу в усьому світі критику державної діяльності, аксіоматичним залишається той факт, що інститут омбудсмана сприяє зростанню публічної довіри до адміністрації80.

Тому нині цей інститут справедливо вважається

важливим фактором зміцнення законності

та правової основи в діяльності публічної влади»

формою позасудового контролю.

Його головний принципфункціональне призначення як інструмента захисту прав людини та громадянина,

відмінного

від парламентського,

судового,

прокурорського,

адміністративного

та Інших форм контролю та нагляду.

 

Як показує світовий досвід, загальнодержавний омбудсман як одна особа не завжди здатен охопити всі сфери та рівні державного та місцевого життя, в яких порушуються (можуть порушуватися) права окремої особи.

Тому в деяких країнах передбачені посади представників загальнонаціональних омбудсманів на місцях, у зв'язку з чим особливий інтерес викликає інститут регіонального та місцевого уповноваженого з прав територіальних громад.

 

Прикладами функціонування перших таких інститутів

є Італія, де відповідно до обласних законів №8 і №17 1974 р. запроваджено пост громадського захисника в Тоскані та Лікурії, а відповідно до Закону про устрій місцевої автономії 1990 р. взагалі в кожній політико-територіальній одиниці обов'язково запроваджується інститут омбудсмана — громадського захисника,

а також ФРН, де у землі Рейнланд-ТІфальц із 1974 р. діє Повірений грома­дян, який підпорядковується Зборам цієї землі82.

 

Щодо утворення інституту місцевих омбудсманів, цікавим є досвід Цюриха (Швейцарія), де з 1971 р. діє новий муніципальний закон міста, яким і запроваджено такий інститут.

Тут уповноважений обирається Муніципальною радою (законодавчий орган міста) на чотири роки та може бути переобраним.

Він повністю незалежний від Муніципальної ради та виконавчого органу міської влади.

Обов'язки омбудсмана несумісні з жодною іншою роботою та діяльністю, якщо на це немає спеціального дозволу президії ради.

Доступ до нього безпосередній, без будь-якого посередництва з боку фізичних чи юридичних осіб. Єдина умова — проблеми з будь-яким органом адміністрації міста Цюриха.

Доступ до уповноваженого мають навіть іноземці, які проживають за кордоном, але у них виникли такі проблеми.

До нього можуть звертатися чиновники, у тому числі — з внутрішніх питань державної служби.

Скарга може бути як письмовою, так і усною, яка супроводжується свідченнями омбудсману, що тягне за собою порушення справи та розслідування.

Доведення наявності прямого інтересу щодо справи не є обов'язковим; можна навіть клопотати про втручання омбудсмана «просто на підставі присутності ознак адміністративного порушення»; у такому разі омбудсман залишає за собою право відхилити скаргу, якщо вона недостатньо підкріплена громадським інтересом.

Він «пояснює громадянину його дії у разі ускладнень,

оказує коригуючі впливи

та в зародку запобігає виникненню конфліктів».

По суті, основна місія Цюріхського омбудсманапосередництво між громадянином та адміністрацією».

Він позбавлений будь-яких каральних або звинувачувальних повноважень перед судом, а також правана виправлення адміністративних актів або навіть на дії за власною ініціативою.

Його інструментдоповіді депутатам міської ради, які розглядає контрольна комісія, і вони стають надбанням преси та городян.

Слід відзначити, що омбудсман втручається лише в справи, за якими ще не винесено остаточне адміністративне рішення.

Якщо скарга відповідає цій вимозі та прийнята до розгляду, омбудсман під час перевірки має право вимагати від певного органу адміністрації повного сприяння. Йому ні в якому разі не може бути відмовлено

у свідченях

або у доступі до документів «з міркувань секретності».

Результати перевірки відображаються в доповіді, яка містить рекомендації омбудсмана, та розсилаються заявнику, «винному» чиновнику та його вищому за рангом начальнику.

Також відзначимо, що діяльність уповноваженого обмежена вимогою про те, що скаржником вичерпані судові й адміністративні заходи.

Світова практика йде шляхом локалізації інституту омбудсмана. Це робиться для того, щоб такий інститут мав можливість повністю та миттєво реалізувати свої контрольно-наглядові функції у разі порушення прав і свобод людини.

 

Слід зазначити, що тенденції в становленні муніципальних омбудсмановських служб намітилися й в сучасній Україні.

Так, ст. 26 проекту Статуту територіальної громади міста Києва, підготовленого Центром місцевого самоврядування при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, передбачалося запровадження посади Міського уповноваженого з прав територіальної громади міста Києва, до сфери відання якого пропонувалося віднести контроль за дотриманням прав І свобод мешканців — членів територіальної громади міста Києва та захист прав і свобод кожного на його території та в межах юрисдикції територіальної громади столиці. На жаль ці проектні пропозиції не знайшли відображення у Статуті територіальної громади міста Києва, прийнятому Київською міською радою 28 березня 2002 року.

 

Позитивним дієвим прикладом запровадження інституту місцевого омбудсмана в Україні є й досвід Нової Каховки. У 2004 р. Ново-каховська міська рада прийняла положення про уповноваженого з прав людини.

Омбудсманом є депутат міської ради, який призначасться за рішенням міської ради І є підзвітним виключно їй, а не виконавчому органу міської ради чи міському голові.

Новокаховський досвід указує, що лише за перші п'ять місяців його роботи до уповноваженого звернулося понад 300 громадян із скаргами на поневіряння різними інстанціями.

Є скарги на протиправні дії

працівників міліції,

на бездіяльність міської прокуратури,

санітарно-епідеміологічної станції тощо90.

 

Запровадження інституту місцевого уповноваженого з прав територіальної громади

дозволило б ліквідувати існуючі прогалини у сфері функціонування механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина,

стало б важливим кроком у розвитку демократичних процесів, спрямованих на зміцнення системи місцевого самоврядування, захист особи — члена територіальної громади, посилення гарантій реалізації муніципальних прав І свобод людини,

сприяло б покращенню управління територіями та гуманізації відносин типу «особа — орган місцевого самоврядування — держава», що, з одного боку, безумовно мало б позитивний вплив на ефективне здійснення функцій місцевого самоврядування, а, з другого, не лише доповнило б існуючу систему гарантій прав громадян, але і стало б новим правозахисним органом, який забезпечує громадянам (мешканцям) ще один правозахисний канал у випадках порушення або обмеження прав і свобод особи91.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.012 с.)