Давньогрецький поліс: основні риси та тенденції розвитку.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Давньогрецький поліс: основні риси та тенденції розвитку.



Давньогрецький поліс: основні риси та тенденції розвитку.

Поліс — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями. Від самого початку полісне господарство базувалося на вільній праці власників-громадян і переселенців (метеків, періеків), що не мали громадянських прав. Криза полісу припадає в Греції, яка пережила період найвищого розквіту полісу в 5 столітті до н. е., на початок 4 століття до н. е., в Римі, де полісні відносини досягли найбільшого розвитку в 5-3 століттях до н. е., на 3-1 століття до н. е. Право приватної власності на землю мав лише повноправний громадянин полісу. Поряд з повноправними громадянами територію полісу населяли вільні, але неповноправні жителі — метеки, періеки, вільновідпущені, що займалися зазвичай ремеслом і торгівлею, а також позбавлені всяких прав раби. Поліс забезпечував повноправним громадянам право власності на землю і рабів, обов'язком полісу була турбота про економічну підтримку своїх громадян. У полісі вводилися, т. зв. літургії, роздача «видовищних» грошей (для відвідування театру), плата за несення військової (у флоті) і державної служб. Всі громадяни поліса від 17-18 до 60 років становили народне ополчення. Структура державного управління складалася з народних зборів (апелла, екклесія, коміції) - зборів повноправних громадян-чоловіків, ради (герусія, ареопаг, буле, сенат) і виборних посадових осіб (притани,архонти, магістрати). Народні збори — найбільш демократичний орган управління — був атрибутом всякого полісу. Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму

Поліси: Спарта, Коринф, поліси Північного Причорномор'я ( Тіра, Ольвія і т.д.).

 

 

Особливості формування держави в Аттиці. Закони Солона.

За афінською традицією, поліс виник в результаті, т зв, сінойкізма — об'єднання відособлених родових громад Аттики навколо Афінського акрополя. Проведення сінойкізму давньогрецький переказ приписує напівміфічному царю Тесею, синові Егея (за традицією, бл 13 ст до н. е., в дійсності ж 1 тис до н. е.). Тесеєві приписується введення найдавнішого ладу афінської громади, поділ її населення на евпатридів, геоморів і деміургів. Поступово в руках родової аристократії (тобто евпатридів) зосереджувалися великі земельні наділи, в залежність від неї потрапляла велика частина вільного населення (дрібних земельних власників); росла боргова кабала. Поряд з рабами і вільними існував проміжний шар —метеки — особисто вільні, але позбавлені політ і деяких економ прав. Зберігався й старий поділ демосу на філи, фратрії та роди. Управлялися Афіни 9 архонтами, які щорічно обирались з-поміж аристократів, ареопагом — радою старійшин, яка поповнювалася архонтами, що вже відбули термін повноважень. Солон (VІ ст. до н.е.) розумів необхідність відновлення єдності поліса. У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась; продані в рабство афіняни під-лягали викупу і могли повернутися додому. Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів. Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. До політ реформ Солона належить проголошення політичної рів-ності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні.

11. Тиранія Пісістрата і Пісістратидів. Реформи Клісфена і завершення політ розвитку Афінської демократії.

Уся діяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів дрібного селянства і їхнього захисту. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Він перетворив у держ свято селянське свято Діоніса, він офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку. Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління Пісістрата. У цей час серед аристократів стали форм. групи вороже настроєні до існуючого режиму. Їм було вигідно те, що міський шар населення перестав миритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона знищувала його головного противника - аристократію. Коли ж це було зроблено, диктатура стала відчуватися безпосередньо міським класом. До того ж в епоху правління П. у зв'язку з відкриттям нових ринків значення торгово-ремісничого населення зросло і воно вже починає претендувати на те, щоб керівники держави цілком відбивали його інтереси. А біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у результаті чого афіняни перестали одержувати хліб. Це викликало невдоволення серед селян і городян. Користуючись цим, аристократія організувала ряд замахів на правителів. У 510 році Гіппій залишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії. З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів державні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу.
Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адмі-ністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три терито-ріальні округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10 територіальних філ.
Метою реформи було змішати населення, роз’єднати ро-ди і тим послабити силу євпатридів.
Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи). Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи). Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм ( суд черепків). Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що зак. перемогою останнього.

Пелопоннеська війна.

Війну почали фіванці, які напали у квітні 431 р. до н.е. на Платеї, що входили до Першого Афінського морського союзу. У червні 431 р. до н.е. спартанці вторглися в Аттику. Але завдяки Довгим стінам афіняни зуміли відстояти місто. Вторгнення спартанців в Аттику завдало відчутного удару по господарству, а епідемія підірвала воєнну міць Афін. Афіняни захопили опорний пункт Пілос. Їх підтримали давні вороги Спарти мессенці. Спарта опинилась на межі поразки. У таких складних умовах спартанський полководець Брасід вдався до нестандартного рішення. Він переніс центр протистояння на північ Греції (півострів Халкідіка), здійснивши туди воєнну експедицію з метою відірвати від Афін її союзників. У битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н.е.) спартанці перемогли афінян. Сили сторін були вичерпані. У 421 р. був укладений мирний договір, який передбачав повернення сторін до передвоєнного стану.
Але мир фактично став перемир`ям.
Уже в 420 р. до н.е. на чолі Афін став племінник Перікла Алківіад, прихильник війни проти Спарти. Він підтримав заколот деяких союзників Спарти і виступав за організацію воєнної експедиції на Сицилію для завоювання Сіракуз. . У 413 р. до н.е, спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею на свій опорний пункт, з якого здійснювали набіги на околиці Афін. За назвою цього міста другий етап Пелопоннеської війни отримав свою назву –Декелейський. Афіни опинились у край складному становищі. Скориставшись цим проспартанськи налаштовані великі землевласники здійснили переворот і встановили владу 400 знатних олігархів. Число афінських громадян було скорочено до 5 титсяч. Проте їх спроби укласти мир зі Спартою закінчилися провалом. У 406 р. до н.е. біля Аргінузських островів неподалік о.Лесбоса відбулася величезна морська битва, в якій афіняни здобули блискучу перемогу. Але ця перемога виявилась останньою. Вже наступного року видатний спартанський полководець Лісандр вщент розгромив афінський флот. Після такою поразки від Афін відкололися всі союзники, крім Самоса. Спарта знову блокувала всі морські торгівельні шляхи Афін. Щоб погіршити становище Афін, Лісандр всіх афінян став направляти до Афін. Це ще більше погіршило продовольче становище у місті. Зрештою у квітні 404 р. до н.е. афіняни були змушені капітулювати. У результаті в Афінах встановилося олігархічне правління (правління Тридцяти тиранів), правда не на довго. Але Афіни вже не мали колишньої могутності.

17. Криза грецького поліса в першій половині IV ст. до н.е.
Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. Рабовласництво набувало величезних масштабів. На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. На одному полюсі концентрувалась нечисленна верхівка, на іншому — численна біднота. Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Серед бідноти поширились вимоги розподілити власність, землю та відмінити боргові зобов'язання. Під натиском збіднілих підвищувались податки, якими обкладались багатії, конфісковувалось майно. Таким чином було порушено внутрішньополісні зв'язки: раніше провідну роль в житті міста відігравали громадяни, тепер — метеки та вільновідпущені. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму. Паралельно в першій половині 4 століття пожвавлювалась торгівля Греції з країнами Близького Сходу, відтак економічні інтереси виходили за межі полісу, і він вже не міг забезпечити ані безпеку на торговельних шляхах, ані можливість спокійно наживати та витрачати гроші. Положення ускладнювалось ще й тим, що еллінський світ близько 100 років поспіль розривали спустошувальні війни. На цій основі в грецьких полісах зріють тенденції до встановлення диктаторських режимів.

 

 

Давньогрецький поліс: основні риси та тенденції розвитку.

Поліс — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями. Від самого початку полісне господарство базувалося на вільній праці власників-громадян і переселенців (метеків, періеків), що не мали громадянських прав. Криза полісу припадає в Греції, яка пережила період найвищого розквіту полісу в 5 столітті до н. е., на початок 4 століття до н. е., в Римі, де полісні відносини досягли найбільшого розвитку в 5-3 століттях до н. е., на 3-1 століття до н. е. Право приватної власності на землю мав лише повноправний громадянин полісу. Поряд з повноправними громадянами територію полісу населяли вільні, але неповноправні жителі — метеки, періеки, вільновідпущені, що займалися зазвичай ремеслом і торгівлею, а також позбавлені всяких прав раби. Поліс забезпечував повноправним громадянам право власності на землю і рабів, обов'язком полісу була турбота про економічну підтримку своїх громадян. У полісі вводилися, т. зв. літургії, роздача «видовищних» грошей (для відвідування театру), плата за несення військової (у флоті) і державної служб. Всі громадяни поліса від 17-18 до 60 років становили народне ополчення. Структура державного управління складалася з народних зборів (апелла, екклесія, коміції) - зборів повноправних громадян-чоловіків, ради (герусія, ареопаг, буле, сенат) і виборних посадових осіб (притани,архонти, магістрати). Народні збори — найбільш демократичний орган управління — був атрибутом всякого полісу. Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму

Поліси: Спарта, Коринф, поліси Північного Причорномор'я ( Тіра, Ольвія і т.д.).

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.51.78 (0.006 с.)