Побут та система виховання у Лакедемоні.

Своєрідними були сімейно-шлюбні відносини у Спарті. Укладання чи розірвання шлюбу не викликало ніяких труднощів. Спартанцю можна було мати двох дружин, а брати могли ділити спільну дружину. Спартанець, якому подобалася дружина друга, міг жити разом з ними. Наслідком такої свободи моралі було те, що справжнє порушення подружньої вірності -зрада дружини за спиною чоловіка - було нечуваним явищем.
Пережитки родового ладу збереглися також і в релігії. Спартанці, як греки, вшановували олімпійських богів, але ще й поклонялися ідолу Діоскурів, який складався з двох стовпів, з'єднаних перекладиною. Вважалося, шо він упав з неба. Основним завданням системи спартанського виховання була підготовка співчлена військової кланової обшини.
Контроль держави за вихованням починався з перших днів життя. Хворобливого новонародженого геронт наказував кидати в ущелину гори Таігет, і лише сильним виділяли ділянку землі, а матерям дозволяли годувати немовлят. Матері купали новонароджених не у воді, а у вині, оскільки існувало повір'я, шо хворі діти від вина помирають, а здорові стають ще міцнішими. Ніхто не мав права виховувати дітей на свій розсуд. З семи років хлопчиків забирали у батьків і віддавали в особливого роду державні виховні заклади -агелли (стада), де вони виховувалися і навчалися до 18 років.
Грамоті хлопчиків навчали лише в межах необхідного, щоб вони вміли прочитати наказ чи написати своє ім'я. У міру того, як хлопчики виростали, їх виховували в суворіших умовах: стригли налисо, привчали ходити босоніж і в будь-яку погоду гратися голими. Питання виховання підростаючого покоління розглядалося як
загальнодержавна справа. За дітьми наглядав державний вихователь - педоном. Перший період державного виховання закінчувався агоном - публічним випробуванням. У цей час всі підлітки у віці 14 років піддавалися публічному побиттю біля вівтаря богині Артеміди Ортії. Після цього підлітку дозволялося носити зброю, брати участь у сиситіях і криптіях. Турбота про інтелектуальний розвиток дітей була зведена до мінімуму.
Юнаків 18-20 років записували в особливі загони ефеб/в, і вони зобов'язані були нести військову службу. Спартанських юнаків вчили висловлюватися коротко і точно. їхня мова скоріше нагадувала слова військової команди. Недарма сучасне слово "лаконізм походить від назви області спартанців - Лаконіки.

виховання жінок.: За законами Лікурга, дівчата повинні були бігати, боротися, кидати диск і метати спис.

 

 

Другий та третій періоди греко-перських війн.

Основним джерелом з історії греко-перських війн є "Історія" Геродота, яка висвітлює події військових зіткнень між двома провідними державами світу до 478 р. до н.е. Коротко про військ. події середини V ст. до н.е. повідомляє в своїй "Історії" Фукідід. Другий період греко-перських війн: 492-490 рр. - перші походи персів на Балканську Грецію.Допомога Афін і Еретрії грекам стала приводом для початку військових дій. 492 р. до н.е. перський полководець Мардоній з численним військом вирушив на Балканську Грецію. Завданням походу Мардонія було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг - обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потратив у шторм, у результаті якого він втратив біля 300 кораблів та 20 тисяч чоловік екіпажу. Після цього полководець припинив наступ, обмежившись лише окупацією Фракії.У відповідь на розправу з послами 490 р. до н.е. Дарій організовує новий похід на Грецію. Коли перси підійшли до Марафонської рівнини, яка знаход. за 40 км від Афін, почали висадку своїх військ. Не менше 8 днів армії займали вичікувальну позицію. грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гопліти у рукопашному бою повністю розбили їх. в Марафонській битві разом з вільними брали участь і раби. Афінський воїн Філіппід приніс в Афіни радісну звістку про перемогу. "Радуйтеся афіняни - ми перемогли!" сказав він і впав мертвим.

Третій період греко-перських військ: 480-479 рр. - похід Ксеркса. Через 10 років після Марафонської битви перси розпочали новий похід проти греків. На чолі перського війська стояв Ксеркс, син Дарія. Більшість грецьких міст-держав об'єдналася в єдиний союз, його очолила Спарта. Загалом 31 держава брала участь у спільній боротьбі проти персів. Два дні тривали запеклі бої. Перси не могли нічого вдіяти грекам. Вночі третього дня зрадник провів персів у тил грецького війська. Леонід наказав відступити всім союзникам, крім спартанців. Мужньо билися триста спартанців на чолі з Леонідом. Всі вони загинули, захищаючи рідну землю.Прорвавшись через Фермопільський прохід, перси зайняли Середню Грецію. 28 вересня 480 р. до н.е. сталася важлива морська битва поблизу острова Саламін. Після поразки в цій битві Ксеркс залишив більшу частину армії в Греції, а сам з флотом відправився до Малої Азії. В 479 р. до н.е. об'єднані війська греків зійшлися у двобої із залишками перського війська поблизу міста Платеї. Саме у цій битві греки розгромили противника.

 

Державний лад Афін в добу правління Перікла.

Період правління Перікла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції. Вищим державним органом в Афінах стали народні збори — еклесія, у яких брали участь усі громадяни віком понад 20 років. Будь-хто мав право внести на зборах пропозицію чи законопроект, скаргу щодо порушення законів. Щодесять днів еклесія збиралася неподалік від Акрополя, а згодом — у Діоніса.
На еклесіях:оголошували війни та укладали мир;
заслуховували посланців від інших народів; укладали угоди й союзи; обирали вищих урядовців і вислуховували їхні звіти; дарували й скасовували громадянські права.
Після народних зборів найважливішим органом була Рада П'ятисот — буле. Рада діяла постійно, вирішуючи державні справи, керуючи фінансовими справами й торгівлею, контролювала стан флоту й арсеналу, стежила за добробутом міста й роботою посадових осіб.
Виконавча влада в державі була зосереджена в колегіях. Найвищою була колегія стратегів. Стратеги відали справами війни і командування армії, військового суду, питаннями зовнішньої політики. Судити стратегів мали право народні збори. Перший стратег фактично мав владу глави держави. Від 444 до 429 рр. до н. є. (крім 430) народні збори обирали на цю посаду Перікла. Унаслідок таких перетворень у державі було фактично скасовано майновий ценз між громадянами на політичні права.
Громадянські права, за законом Перікла, надавалися лише тим, чиї батьки були народжені в Афінах. За його правління казну Делоського союзу було переведено до Афін, які стали використовувати її як власні кошти. За гроші союзників місто було прикрашено новими громадськими спорудами надзвичайної краси.

 

Пелопоннеська війна.

Війну почали фіванці, які напали у квітні 431 р. до н.е. на Платеї, що входили до Першого Афінського морського союзу. У червні 431 р. до н.е. спартанці вторглися в Аттику. Але завдяки Довгим стінам афіняни зуміли відстояти місто. Вторгнення спартанців в Аттику завдало відчутного удару по господарству, а епідемія підірвала воєнну міць Афін. Афіняни захопили опорний пункт Пілос. Їх підтримали давні вороги Спарти мессенці. Спарта опинилась на межі поразки. У таких складних умовах спартанський полководець Брасід вдався до нестандартного рішення. Він переніс центр протистояння на північ Греції (півострів Халкідіка), здійснивши туди воєнну експедицію з метою відірвати від Афін її союзників. У битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н.е.) спартанці перемогли афінян. Сили сторін були вичерпані. У 421 р. був укладений мирний договір, який передбачав повернення сторін до передвоєнного стану.
Але мир фактично став перемир`ям.
Уже в 420 р. до н.е. на чолі Афін став племінник Перікла Алківіад, прихильник війни проти Спарти. Він підтримав заколот деяких союзників Спарти і виступав за організацію воєнної експедиції на Сицилію для завоювання Сіракуз.. У 413 р. до н.е, спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею на свій опорний пункт, з якого здійснювали набіги на околиці Афін. За назвою цього міста другий етап Пелопоннеської війни отримав свою назву –Декелейський. Афіни опинились у край складному становищі. Скориставшись цим проспартанськи налаштовані великі землевласники здійснили переворот і встановили владу 400 знатних олігархів. Число афінських громадян було скорочено до 5 титсяч. Проте їх спроби укласти мир зі Спартою закінчилися провалом. У 406 р. до н.е. біля Аргінузських островів неподалік о.Лесбоса відбулася величезна морська битва, в якій афіняни здобули блискучу перемогу. Але ця перемога виявилась останньою. Вже наступного року видатний спартанський полководець Лісандр вщент розгромив афінський флот. Після такою поразки від Афін відкололися всі союзники, крім Самоса. Спарта знову блокувала всі морські торгівельні шляхи Афін. Щоб погіршити становище Афін, Лісандр всіх афінян став направляти до Афін. Це ще більше погіршило продовольче становище у місті. Зрештою у квітні 404 р. до н.е. афіняни були змушені капітулювати. У результаті в Афінах встановилося олігархічне правління (правління Тридцяти тиранів), правда не на довго. Але Афіни вже не мали колишньої могутності.

17. Криза грецького поліса в першій половині IV ст. до н.е.
Основу кризових явищ складало масове розорення вільних землеробів і зосередження в руках відносно нечисленної групи людей, які складали олігархічну верхівку, значних статків та землі. Рабовласництво набувало величезних масштабів. На цьому ґрунті в суспільстві відбувалось різке соціальне розмежування. На одному полюсі концентрувалась нечисленна верхівка, на іншому — численна біднота. Ці обставини призвели до крайнього загострення соціальних протиріч. Серед бідноти поширились вимоги розподілити власність, землю та відмінити боргові зобов'язання. Під натиском збіднілих підвищувались податки, якими обкладались багатії, конфісковувалось майно. Таким чином було порушено внутрішньополісні зв'язки: раніше провідну роль в житті міста відігравали громадяни, тепер — метеки та вільновідпущені. Поліс більше не забезпечував економічної стабільності жодному мешканцю, і це спричиняло послаблення полісного патріотизму. Паралельно в першій половині 4 століття пожвавлювалась торгівля Греції з країнами Близького Сходу, відтак економічні інтереси виходили за межі полісу, і він вже не міг забезпечити ані безпеку на торговельних шляхах, ані можливість спокійно наживати та витрачати гроші. Положення ускладнювалось ще й тим, що еллінський світ близько 100 років поспіль розривали спустошувальні війни. На цій основі в грецьких полісах зріють тенденції до встановлення диктаторських режимів.