Перший тріумвірат.Диктатура Юлія Цезаря.

А) Кожний з трьох політичних діячів, ідучи на цю змову, прагнув досягти певних цілей: Помпей — утвердити свої постанови у Східному Середземномор'ї і наділити землею ветеранів своїх легіонів, Красс — дістати нові можливості для вигідних операцій у провінціях і здобути проконсульство, Юлій Цезар — одержати в управління вигідну провінцію і дістати право набору військ. Завдяки підтримці Красса і Помпея Цезаря було обрано консулом на 59 р. до н. е. У період свого консульства Юлій Цезар провів постанови про призначення себе й своїх політичних союзників — Красса і Помпея проконсулами провінцій. Красс дістав Сірію й сусідні з нею провінції та право набрати одинадцять легіонів, Помпей — обидві провінції Іспанії та право набрати таку саму кількість легіонів, сам Юлій Цезар — Цізальпінську Галлію та Іллірію і право набрати два легіони. Після смерті намісника Нарбонської Галлії Цезар дістав в управління і її, а також право набрати третій легіон. За часом тріумвірат слабшав, йому загрожував розпад. Тому Юлій Цезар запропонував Помпею і Крассу особисту зустріч. Тріумвіри зустрілися в місті Лука (сучасне Лукка) в 56 р. до н. е. На цій зустрічі політичні союзники домовились про подальші заходи. Було вирішено, що на 55 р. до н. е. Помпей і Красс знову будуть консулами, а управління провінціями тріумвіри продовжать ще на п'ять років — до кінця 50 р. до н. е.

Б) Після повернення в Рим Цезаря було проголошено диктатором. За його розпорядженням було остаточно поновлено в громадянських правах усіх, хто зазнавав переслідувань за Сулли. Коли Цезар був проконсулом у Галлії, він щедро роздавав права римського громадянства не тільки представникам муніципальної знаті Цізальпінської Галлії, а й багатьом знатним галлам з Галлії Транзальпінської. Таку ж політику він проводив і в східних провінціях Римської республіки. Багато представників аристократії Греції, Малої Азії, Сірії дістали права римського громадянства. Водночас Цезар надав права муніципій багатьом містам Цізальпінської Галлії, Іспанії, а також ряду виведених ним колоній з римських громадян і італіків у різних областях Середземномор'я Цезар амністував деяких із своїх колишніх противників, дозволив їм повернутися в Рим, висував їх на різні магістратури посади. Однак ці заходи Цезаря не досягли мети.

27. Принципіват Октавіана Августа

У 29 р. до н. е. Октавіан відсвяткував тріумф за перемогу в Єгипті й отримав від сенату та коміцій почесний титул імператора довічно. Усунувши із сенату прибічників Марка Антонія, він роздав легіонерам землі з конфіскованих маєтків політичних ворогів. У 27 р. до н. е. Октавіан удавано забажав відмовитися від влади. Та сенат догідливо наказав йому залишитися володарем і дарував на все життя титул Августа.Так, з 13 січня 27 р. до н. е. до самої смерті в серпні 14 р. н. є. Октавіан Август правив Римською державою згідно з постановою сенату. Офіційна посада Августа — принцепс сенату — надала назву формі його правління — принципат. Насправді, саме Октавіан став першим римським імператором, бо за його правління Римська держава перетворилася на імперію.
Перебуваючи при владі, Октавіан Август прагнув зміцнити рабовласницький лад. Усіх рабів за його наказом було повернено до їхніх господарів. За правом принцепса Август першим висловлював свою думку в сенаті. Призначення на посади залежали від власного розсуду та особистих симпатій принцепса. Головнокомандувач збройних сил Август тримав у руках усю військову й політичну владу в Римі.

розпочав по всій Італії будівництво шляхів, акведуків. Рим прикрасився новими храмами, базиліками, цирками, він перетворився на справжню столицю великої імперії.

Республіканський устрій остаточно зник тепер уся влада була надана верховному правителю, який мав титул імператора. У цілому влада Октавіана спиралася на стан вершників — римських багатіїв, становище яких було найшанованішим у державі. Окрім перемог, римляни зазнали й кількох поразок.

Август прагнув зміцнити консервативні настрої за допомогою відновлення стародавніх релігійних вірувань і повернення до старої моралі.

Останні роки життя Августа були неспокійні. Його переслідували воєнні й політичні невдачі. У власній родині панував цілковитий розлад.

 

28. Правління династії Юліїв-Клавдіїв та Флавіїв.

Октавіан Август започаткував династію Юліїв. Після його смерті імператором став Тиберій (14-37 pp.). Надзвичайно жорстокий і мстивий, він усе життя боявся замаху сенаторів. За найменшою підозрою будь-хто, особливо із сенаторів, підлягав знищенню. За таких умов дуже поширилися доноси. Серед сенаторів дійсно виникла змова, готувався державний заколот, розпочалися бунти легіонів. Тиберій сховався у своєму маєтку, де згодом і помер.

У 37 р. імператором було проголошено Гая Цезаря, йому дали йому прізвисько «калігула» (чобіток). Він влаштовував нескінченні Свята і пригощання для міської бідноти задля її прихильності, іноді перевдягався рабом, тинявся вулицями й пиячив з люмпенами. Він швидко розтринькав гроші. Завдяки вилученню розкішних маєтків римської знаті, Калігула прагнув відновити спустошену державну скарбницю..Його було вбито.

За часи правління Клавдія (41-54 pp.) система влади й управління значно зміцніла. Імператорська влада жорстоко придушувала найменші спроби відновити республіканський лад. Його було отруєно і до влади прийшов 17-річний син Нерон. Він не надто цікавився управлінням державою і в кінці кінців вбив себе. На цьому завершилося правління династії Юліїв-Клавдіїв.

Повсталі проголосили імператором Сервія Сульпіція Гальбу — представника давньої римської знаті. Новий імператор уступив у Рим і відразу ж почав знищувати прибічників Нерона, відбирати дарунки, надані солдатам. Невдовзі він розчарував своїх прихильників, і в 69 р. його було вбито. Отон, який очолював змову, пробув імператором лише кілька місяців. Його легіони були розбиті легатом Германії Авлом Віттелієм. Той, у свою чергу, утримався при владі менше року. Його місце посів Флавій Веспасіан (69-79 pp.). За його тривалого правління в імперії панував відносний спокій. Імператор налагодив відносини і зі своїм сенатом, і з сусідніми народами. Стримані грошові витрати Веспасіана дали змогу поліпшити фінансові справи держави.
Його син — Тит Флавій (79-81 pp.) продовжував політику батька, укріплюючи римську владу в провінціях. Правління Флавія позначилося значним будівництвом у римській столиці.

На імператорському троні Тита змінив його брат — Доміціан. У 96 р. унаслідок сенаторської змови Доміціана вбили. З його смертю припинилася династія Флавіїв.

 

 

29. Виникнення християнства. Перші християнські громади.

Ні культ імператорів, ні поклоніння давнім місцевим божествам вже не задовольняли народні маси, тому створювались сприятливі умови для проповідування нових релігій.

Іудейське населення вірило, що бог Ягве надішле їм «месію» (вождя), який знищить панування «лихих» і встановить «тисячолітнє царство бога». В останній третині І ст. н. е. з'явилися групи людей, які вірили, що обіцяний богом Ягве месія (божий помазанець, по-грецькому — Христос) вже приходив. Та він з'явився не як переможний войовник, а як скромний проповідник, що приніс усім трудівникам і скривдженим духовне визволення і віру в майбутнє воскресіння з мертвих. Цього проповідника було страчено єрусалимськими жерцями. Наприкінці І — на початку II ст. н. е. з'явилися перекази про життя, проповіді, страждання, смерть і воскресіння Христа. Ці оповіді, названі «євангеліями», виникли в різних місцях, їх склали різні автори.

Наприкінці І — на початку II ст. н. е. існували різні громади тих, хто вірував у Христа, але їхні релігійні уявлення значно відрізнялися одне від одного. Ніякого єдиного загальновизнаного вчення про Христа ще не було.Усі групи ранніх християн вели між собою запеклу полемічну боротьбу, в якій лише з часом почали переважати прибічники поглядів «апостола» Павла і євангельських оповідей. Найдавніші громади, де вірили в месію (Христа), спершу складалися з нижчих верств міського населення — рабів, вільновідпущеників, дрібних ремісників і торговців.

У найдавніший період існування члени християнських громад разом збиралися вночі або рано вранці в захованих від сторонніх очей місцях.Вони співали хором гімни на честь Христа, слухали повчання й проповіді будь-кого, хто вважав себе «знаряддям божого духу», читали оповіді про Христа. Закінчувалися збори спільною скромною трапезою, яка складалася з білого хліба і розведеного водою червоного вина. Зборами керував обраний громадою старшина — пресвітер, якому допомагали служителі й служительки — диякони і диякониси.

Через деякий час у великих громадах почали з'являтися особливі господарські керівники — єпископи. Становище різних груп членів християнських громад змінювалося. У давніші часи пресвітери та єпископи нічим не відрізнялися від маси рядових членів. Та в міру того як до громад вступали заможні й знатні люди, старшин і керівників почали обирати з-поміж них.

З'являються святкові богослужіння, які провадяться за спеціальним ритуалом.

На кінець II — початок III ст. н. е. християнські релігійні об'єднання перетворилися з невеликих сектантських груп на могутню суспільну силу, яка привернула до себе якнайсерйознішу увагу правителів Риму. Пізніша християнська церковна традиція веде початок переслідувань християн правителями імперії.

30. Велике переселення народів.Утворення варварських королівств на тер. Європи та Африки.Падіння Зах.Рим. імперії
Починаючи з 40-х років IV ст. імперія знову вступає в смугу тяжкої політичної кризи. Імператорський трон стає об'єктом запеклої боротьби за владу. Про ослаблення імператорської влади свідчило зростання сепаратистських настроїв у провінціях. Процвітали казнокрадство, хабарництво і зловживання владою. У римській армії занепала військова дисципліна.

Зростання внутрішніх суперечностей у пізній Римській імперії послаблювало її здатність до відбиття зовнішньої небезпеки. Загроза варварських вторгнень весь час тримала римських імператорів у страху й напруженні. Найбільш небезпечними ворогами імперії стали готи.

Римська армія наймала на службу за платню воїнів - федератів. Серед командного складу римської армії та вищих чиновників імператорського двору було чимало осіб варварського походження.

На території римських провінцій почали з'являтися численні варварські поселення Проникнення варварів у державну організацію Римської імперії було наслідком її безсилля в боротьбі з внутрішньою і зовнішньою небезпекою.Це посилило сепаратистські рухи в провінціях, поглибило суперечності в середовищі панівних кіл і значною мірою підготувала розпад імперії.

В 409 р. вандали, алани і свеви прийшли в Іспанію, а в 429 р. переправилися в Африку.Фактично після вторгнення вестготів в Італію і розгрому Рима Західна імперія перестала існувати. Римський імператор не мав боєздатної армії, щоб протидіяти розпаду імперії: в Італії хазяйнували начальники варварських загонів федератів.

Із Сходу в цей час насувалася нова загроза: полчища гуннів та інших племен, об'єднаних Аттілою. Італію наповнили варвари і проголосили королем свого ватажка Одоакра, який повалив останнього римського імператора, п'ятнадцятирічного хлопчика Ромула Августула і відправив імператорські клейноди в Константинополь. Цим було покладено край спробам зберегти хоча б тінь Західної Римської імперії.