Принципи функціонування групи АСПН

Заняття в групі АСПН, зважаючи на їх тривалість, мають проходити в належно обладнаній аудиторії, що сприяє налагодженню зворотного зв'язку між учасниками навчання.

Добираючи членів групи, слід дотримуватися принципів добровільності, наявності бажання самовдосконалити вміння й набути навички спілкування, відсутності занадто стереотипних форм поведінки.

Перед початком занять доречно прочитати лекцію про основні теоретичні засади методу АСПН й особливості функціонування психоко-рекційної групи, а також про результати, яких можна досягти після завершення навчання. Добір має бути двостороннім. Первинним критерієм залучення до групи психокорекції слід вважати готовність до навчання. Якщо бажаючих більше за можливості групи, варто провести другий етап відбору —визначення стійкості мотивації до такого навчання. Наприклад, запропонувати кандидатам у групу відповісти на запитання: «Чого я очікую від навчання в групі АСПН?» або «Які проблеми хочу»розв'язати?», виконати малюнок на тему «Я —реальне», «Я —ідеальне».

Доцільно (хоча й не обов'язково), щоб психокорекційна група була різностатевою й закритою для нових членів. Заняття можна проводити або впродовж навчального року раз на тиждень (по 3,5-4 год),або впродовж 10-12днів, ирацюючи по 8-12 год надобу. Оптимальна кількість учасників — 12 осіб.

Під час вступної бесіди керівник має повідомити учасників навчання про основні принципи роботи і форми поведінки. Прийняття членами групи принципів її роботи — невід'ємна умова створення належного психологічного мікроклімату, важливого для самопізнання й пізнання іншої людини. Засвоєння цих принципів та особливостей навчання здійснюється на перших двох-трьох заняттях, на яких керівник наголошує на необхідності звертання один до одного на «ти» й на ім'я, щоб забезпечити спілкування на рівні «людина —людина», відвертості, дотриманні правила «тут і тепер», добровільності, сприйняття себе й інших такими, якими вони є.

Учасники навчання мають самостійно оцінювати власні якості на основі отриманої в групі інформації. Керівник повинен застерегти від поспішних, необгрунтованих висновків, оцінних суджень з використанням моральних і соціальних критеріїв. Робота в групі АСПН

має бути спрямована лише на дослідження психологічних явищ. Керівник пояснює психологічні терміни, які використовуються в АСПН; пропонує максимально об'єктивувати власні емоційні стани, не критикувати свої почуття, заохочує до їх вияву.

Іще одна вимога —не обговорювати групових подій поза заняттями. В групі АСПН треба домагатися щирості й чуйності у взаєминах, уникати філософських, політичних і суто теоретичних міркувань. Критика неприпустима, хоча можлива конфронтація. Кожен учасник АСПН має право відмовитися від пропозиції до тих чи тих дій. Поведінка в групі має бути невимушеною. Не бажано отриманий у групі матеріал оцінювати за принципом «добре -погано»,а також застосовувати загальноприйняті заохочення й покарання. Ситуації з минулого життя бажано змальовувати не лише усно, а й моделювати за допомогою учасників АСПН, оскільки найціннішим для аналізу матеріалом є дії та вчинки, які відбуваються в ситуації «тут і тепер». Навчання пов'язане з певними емоційними навантаженнями, про що керівник попереджає заздалегідь.

Членів групи АСПН треба поінформувати про особливості групового процесу АСПН як цілісної системи психолого-педагогічного впливу на особистість, а також про нетрадиційний характер керівництва групою, за якого немає жорсткої регламентації поведінки та формального керівництва.

Керівник бере участь у всіх процедурах АСПН.

Незважаючи на вказані принципи функціонування групи АСПН, учасники навчання мають право поводитися вільно, не остерігаючись покарання за їх порушення. Керівник спрямовує членів групи на засвоєння певних форм поведінки.

Наведемо в скороченому вигляді стенограму першого заняття групи.

Керівник проводить інструктаж. Пропонує називати один одного на ім'я й на «ти», звертаючи увагу на небажаність моральних і соціальних оцінок. Далі він говорить: «Ви, мабуть, самі відчуваєте, що деякі труднощі в спілкуванні насамперед позначаються на емоційній сфері. Тому в психокорекційній групі замість того, щоб оцінювати вчинки, бажано все перекладати на мову почуттів. Ствердження, що хтось із присутніх егоїст, не є груповою формою взаємодії. Краще сказати про почуття, які у вас викликає поведінка цієї особи, наприклад: «Мене дратує (або радує), що ти...» (й назвати вчинок).

Критика у процесі групової психокорекції у звичайному розумінні цього слова неприпустима, проте можлива близька до неї зворотна форма зв'язку —конфронтація. Йти на конфронтацію з іншим членом групи означає відверто сказати щось важливе для його особистого самопізнання, хоча, можливо, й не зовсім приємне. Таким чином ми допомагатимемо один одному в пошуках чогось важливого. Щира, безпосередня реакція може не сподобатись іншій людині. Тому, щоб не скривдити один одного, треба знаходити відповідні форми викладу інформації, не знецінюючи її змісту. Така практика є водночас корисним елементом набуття комунікативних навичок. Вміння тактовно висловлювати думки і почуття, навіть неприємні —це також хист спілкування.

Найважливішою запорукою успішного навчання в груповій психокорекції є відвертість. Проте не в звичному її розумінні, коли розкриваються всі таємниці (переважно інтимного характеру), а як відкритий вияв власної реакції на ситуацію «тут і тепер». Якщо хтось відчує потребу розповісти інтимний матеріал, щоб група допомогла розібратися в переживаннях, це припустимо. Однак, згідно з принципами АСПН, вимагати цього не слід. Важливішою є щира реакція на те, що відбувається в групі в ситуації «тут і тепер». Бажано, щоб учасники навчання висловлювали свої почуття, не дбаючи про те, яке вони справлятимуть враження. В реальному житті це виправдано, у психо-корекційній роботі —ні. Поведінка членів групи має бути щирою.

Неприпустима категоризація вражень за полярними ознаками «добре —погано». Не давати оцінок тому, що відбувається, важливо не лише з морально-соціального, а й з дидактичного погляду (до якого ми так звикли в школі).

У процесі занять важливо навчитися дивитись один на одного й на самих себе ніби збоку, набути об'єктивного погляду на ті психологічні якості, які насправді є в нас, а які —в іншого, без поділу їх на «погані» й «хороші». Пізнання глибиннопсихологічної сутності людини — першочергове завдання групи АСПН».

Спочатку слід з'ясувати, яким арсеналом психологічних засобів володіє кожний учасник навчання, а також як його сприймають інші люди. Завдяки зворотному зв'язку (на емоційно-чуттєвому рівні) кожний член групи отримує змогу оцінити свої якості й потенційні можливості в спілкуванні. Щоб зрозуміти, на які якості при цьому можна спиратися як на сильні, а яких слід позбутися, треба осмислити інформацію, отриману в групі. Характеристики, віднесені до небажаних, не варто відчужувати, їх краще опрацювати у процесі самовдосконалення.

Під час групового навчання постійно моделюються різні ситуації й випробовуються нові форми поведінки. В житті вони можуть бути досить ризикованими, проте ризик нівелюється, адже суб'єкт сприймається таким, який він є.

Отже, ще один важливий принцип —сприйняття іншого таким, який він є, відсутність чорно-білих категорій. Спочатку взаємне сприйняття для окремих членів групи може бути нелегким. Проте цього не слід боятися. Про ці труднощі важливо поговорити під час заняття. Причому що активніше висловлюватимуться члени групи, то краще для процесу навчання. В кожній ситуації учасники мають бути емоційно розкутими й відвертими, позбутися напруження, яке може гальмувати їхню активність «тут і тепер». Розмови «про групу після групи» небажані, адже в цьому разі втрачається спонука повернутися до питання, яке непокоїть когось із членів групи на занятті.

За дотримання цих правил група інтегрується, стає цілісною, а кожен учасник вносить у її роботу щось своє, індивідуально неповторне.

Спочатку процес групового навчання може розвиватися не дуже інтенсивно. Однак через це не варто непокоїтися і штучно стимулювати активність. Слід пам'ятати, що груповий процес має власну динаміку.

Керівник як рівноправний член групи разом з усіма бере участь у всіх процедурах. Як і іншим учасникам, йому надається зворотна інформація. У процесі роботи керівництво групою може взяти на себе будь-хто інший. Керівникові має бути приємно співпрацювати з психологічно обдарованими людьми.

Згідно з принципами групової роботи кожний може відмовитися від якоїсь вправи, якщо відчує, що йому важко її виконати. Водночас треба пам'ятати, що бар'єри —це ознака опорів, які слід долати. Тому члени групи мають бути активними.

У групі тренінгу людей часто попереджають, що вони можуть попросити допомоги у товаришів. Проте цього слід уникати. Проголошуючи принцип щирості, потрібно бути ще й чуйними, намагатися не доводити людину до стану, коли вона змушена просити допомоги. Адже, переживаючи тяжкий стан, не кожен наважиться зробити подібну заяву.

Як уже зазначалося, у групі АСПН діє принцип «тут і тепер», тобто найважливіший дослідницький матеріал —той, що наявний у поточний момент. Тому величезне значення має все, що людина може бачити й чути. Дії і вчинки людини говорять набагато більше, ніж слова. Тому основою пізнання є поведінка, а не розповідь про неї. Тут необхідно включатися в ситуацію всім своїм єством, щоб набути не тільки нових знань, а й нового досвіду. Можна уявити різні ситуації з педагогічної, особистої й побутової сфер. Треба довести до відома членів групи, що чим більше буде задіяно різних аспектів життя, тим легше вони виявлятимуть якісь усталені особистісні характеристики, які впливають на стосунки у професійній і побутовій сферах.

Керівникові не слід жорстко регламентувати процес групового навчання. Стандартний стиль керівництва тут неприйнятний, хоча відповідні очікування учасників навчання природні. Найкращим пізнавальним матеріалом є невимушена, спонтанна поведінка. Небажано розповідати про явища, які виходять за межі роботи групи (кіно, побутові історії, сни), бо це може бути своєрідним «виходом» із групи. Треба спільно навчитися довіряти собі, власній спонтанності й набути свободи поведінки.

Психіка і свідомість

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним буттям людей і трудовою діяльністю, що спричинили її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки (спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

1) знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку у людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;

2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта - "Я" та об'єкта - "не Я", протиставлення себе як особистості об'єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

3) цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

4) ставлення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.

Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Виокремлення та протиставлення себе предметам - світові, природі і суспільним явищам, а також переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе - основні функції самовиховання людини.

Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її.

Свідомість людини характеризується активністю. У ході відображення дійсності інформація, яку отримує людина, відображається не механічно, а свідомо перетворюється відповідно до її мети, завдання та досвіду.

Рівень розвитку й вияву свідомості в людини залежить від нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. У Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, думок, переживань і психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявляється у:

1) самоспостереженні;

2) критичному ставленні до самої себе;

3) оцінці своїх позитивних і негативних якостей;

4) самовладанні;

5) відповідальності за свої вчинки.

Людині властиві також і неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматичні дії, потяги тощо). Але несвідоме включається у свідоме і завдяки цьому може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях.

Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи - корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) в собі всю діяльність організму й керує нею.