Поняття статистичної гіпотези

Статистичною гіпотезою називається будь-яке припущення щодо виду або параметрів невідомого закону розподілу. У конкретній ситуації статистичну гіпотезу формулюють як припущення на певному рівні статистичної значущості про властивості генеральної сукупності за оцінками вибірки.

Статистичну гіпотезу прийнято позначати літерою Н: (Hypothesis). Гіпотетичне твердження є або справедливим (істинним), або помилковим (хибним), що потребує його перевірки.

Статистичні гіпотези підрозділяються на нульові й альтернативні.

Нульова гіпотеза позначається як H₀. Це гіпотеза про відсутність відмінностей у значеннях ознак. Як правило, нульова гіпотеза - це те, що ми хочемо спростувати, якщо перед нами стоїть завдання довести значущість відмінностей.

Альтернативна гіпотеза є логічним запереченням нульової гіпотези і позначається як H₁. Природно, що це гіпотеза про існування відмінностей. Найчастіше альтернативна гіпотеза - це те, що ми хочемо довести.

Проте існують завдання, коли бажано підтвердити нульову гіпотезу і переконатися, наприклад, що вибірки не розрізняються між собою за якимись показниками.

Статистичні висновки робляться на підставі прийняття однієї гіпотези і відхилення іншої. Рішення приймається з певною достовірністю.

Статистичні гіпотези можуть бути спрямованими і неспрямованими.

Спрямовані гіпотези висувають, якщо значення показника в одній сукупності вище (нижче), ніж в іншій; якщо під впливом якихось дій в одній сукупності відбуваються більш (менш) виражені зміни, ніж в іншій. Неспрямовані гіпотези формулюють, якщо необхідно довести лише відмінності форми або значень показників розподілу ознак.

Статистичні гіпотези розділяють на параметричні й непараметричні. Параметричними називають гіпотези щодо невідомого значення параметра розподілу, що входить у деяке параметричне сімейство розподілів, наприклад, нормальних. Припущення, при якому вид розподілу невідомий (тобто не передбачається, що воно входить у деяке параметричне сімейство розподілів), називається непараметричною гіпотезою. Якщо і нульова Н₀, і альтернативна Н_і - параметричні гіпотези, то завдання перевірки статистичної гіпотези -параметричне. Якщо хоча б одна з гіпотез Н₀ або Н_і - непараметрична, то перевірки статистичної гіпотези є непараметричним завданням.

Перевірка гіпотез здійснюється на основі статистичних критеріїв.

 

Характеристика вродженого, набутого, соціального.

Не розумію..в чому питання?

Якщо про інтелект, то ми пам’ятаємо,що 70% генетично, 30% середовище.

Якщо про особистість..то Максименко пише..

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, - це біологічний та соціальний напрями.

Біогенетична концепція розвитку. Ця концепція головний чинником людського розвитку вважає спадковість, яка наперед визначає всі особливості розвитку особистості. Американський вчений Е. Торндайк твердить, наприклад, що всі духовні якості особистості, її свідомість — це такий самий природний дар, як і наші очі, вуха, пальці та інші органи нашого тіла. Усе це людина успадковує, і воно механічно втілюється в ній після зачаття та народження. Американський педагог Джон Дьюї вважає, що людина народжується навіть з певними моральними якостями, почуттями, духовними потребами.

Представники теорії, відомої під назвою "біогенетичний закон" (Ст. Холл, Гетчінсон та ін.), вважають, що дитина, яка народилася, у своєму розвитку поступово відтворює всі етапи історичного розвитку людства: період скотарства, землеробський період, торговельно-промислову епоху. Лише після цього вона вступає в сучасне життя.

Соціогенетична концепція розвитку. Згідно з соціогенетичними теоріями, розвиток людини наперед визначають певні соціальні умови: в якому середовищі народилася та виховується дитина, таким є напрям її розвитку. Представники цього напряму, як і генетики, применшували значення внутрішньої активності особистості як свідомого суб'єкта діяльності, її природжені особливості.

На початку XX сторіччя виникла методологічна концепція розвитку особистості. Педологія дотримувалася теорії двох чинників розвитку: біологічного, або спадкового, та соціального, вважаючи, що ці два чинники конвертують, тобто, взаємодіючи, не завжди знаходять в теорії належне обгрунтування, залишаючи невирішеним питання про рушійні сили психічного розвитку

***

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвідношення в людині природного і соціального, вродженого й набутого. Для цілісного процесу психічного розвитку природна основа, обумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, на основі якого, при визначальному впливі соціального середовища, виникають психічні новоутворення. Дитина отримує від народження здатність до елементарних психічних функцій (задатки): різних видів відчуття й сприймання (зорового, слухового, дотикового тощо), найпростішого запам'ятовування. Вищі психічні функції (мовлення, теоеретичне мислення, довільна пам'ять, уява, воля) потребують тривалого періоду навчання й виховання.

Ще кусок з сайту

Вирішення питання про співвідношення вродженого (біологічного) і набутого (соціального) часто невиправдано пов'язується з глобальним питанням «Чого в особистості більше- вродженого або набутого?». Істина ж лежить у відповіді на інше питання: «Про які властивості і якості особистості йдеться?» При відповідь на нього стає зрозуміло, що співвідношення вродженого і набутого не є постійна величина для особистості. У різних властивостях і якостях їх співвідношення по-різному. Чим вищий ієрархічний рівень психологічної сфери особистості, тим більше зміненого, прижиттєво придбаного, опосередкованого соціально. Спрямованість і морально-психологічні особливості головним чином визначають в особистості її соціальне якість, а саме в них частка придбаного в життя безумовно домінує (в переконаннях, поглядах, життєвих цілях взагалі важко знайти будь-які вроджені передумови).
Значить, коли мова йде про особу, а не про людину, як організм, очевидно безумовне переважання в її головних властивостей і якостей придбаного в ході життя, соціального.
Частка вродженого, біологічного значно вище в псіхофізіологічес-кой сфері, темперамент. Але психофізіології не має вирішального значення для характеристики людини як особистості, його соціального якості, поведінки і ролі в суспільстві. Люди різних темпераментів можуть бути видатними особистостями, а одного темпераменту - і видатними, і безликими. Не випадково деякі теоретики ставлять під сумнів правильність включення темпераменту в структуру властивостей особистості.
Отже, є постійне, прижиттєве психологічний розвиток людини на природній основі з її перетворенням в нові, спеціалізовані психологічні структури і властивості людини, що підкоряються не двом видам закономірностей, а одному, в якому вже не можна розділити біологічне і соціальне.

 

Основні вимоги до тестів

Основні вимоги до тестів та інших діагностичних методів обґрунтував сучасний англійський психолог Пол Клайн. До них належать такі обов'язкові умови: застосування шкали відношень або, як мінімум, шкали інтервалів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних, а також такі вимоги, як просте формулювання і однозначність тестових завдань, обмеження часу їх виконання, соціокультурна адаптивність тесту, операціоналізація, верифікація тощо.
Застосування шкали інтервалів.
Шкала інтервалів дозволяє враховувати розходження, величину і встановлювати рівні інтервали між показниками (тобто вона має 3 з 4-х описаних вище характеристик шкал вимірювання). Ця шкала класифікує за принципом: “більше на певне число одиниць – менше на певне число одиниць”
Надійність.
Тест називається надійним, якщо він є внутрішньо погодженим і дає одні й ті самі показники для кожного досліджуваного (за умови, що досліджуваний не змінився) при повторному тестуванні. Надійність при повторному тестуванні з плином часу називається ретестовою надійністю.
Валідність.
Тест називають валідним, якщо він належно вимірює властивості, якості, процеси, які повинен вимірювати.
Дискримінативність.
Нею є диференційна здатність тесту загалом або тестового завдання, що вказує на їх здатність розділяти окремих досліджуваних за рівнем виконання. Якщо всі досліджувані дають на тестове завдання одну і ту саму відповідь, це означає, що завдання не наділене дискримінативністю - здатністю окремих пунктів тесту диференціювати досліджуваних стосовно "максимального" або "мінімального" результату тесту. Певним функціональним синонімом дискримінативності є інформативність.
Наявність нормативних даних.
Такими нормами вважають репрезентативні середні показники за тестом - показники, що репрезентують велику кількість людей, завдяки яким можна порівнювати показники певного індивіда, оцінюючи рівень його психологічного розвитку. Нормою тесту є середній рівень розвитку великої кількості людей, подібних на досліджуваного за певними соціально-демографічними характеристиками. Ця норма визначається у результаті тестування великої вибірки випробовуваних певного віку і статі та усереднення отриманих оцінок з їхньою наступною диференціацією за віком, статтю та іншими релевантними показниками. Нормальним вважається те, що належить до середини розподілу. Його "хвостові" частини вказують на сферу низьких (субнормальних) або високих (супернормальних) значень. Для оцінювання якості співвідносять отриманий показник з іншими й у такий спосіб визначають його місце на кривій нормального розподілу.
Соціокультурна адаптованість тесту.
Вона полягає у відповідності тестових завдань і тестових оцінок, які досліджуваний отримує за цими завданнями, особливостям культури суспільства, де використовується тест, запозичений з іншої країни.
При повторному використанні тесту в умовах, відмінних від умов країни, де він був створений, потрібно співвідносити ці умови і адаптувати тест. Буквальний переклад словесних формулювань тестових завдань не буває точним за змістом, тому від нього слід відмовитися і зробити переклад, близьким не за значеннями слів, а за змістом.
Простота формулювань і однозначність тестових завдань.
Відповідно до цієї вимоги тест не повинен передбачати завдань, які досліджувані можуть по-різному сприймати і розуміти.
Обмеження часу виконання тестових завдань.
Термін виконання завдань психологічного тесту не повинен перевищувати 1,5-2 годин, оскільки триваліший час людині важко зберегти працездатність на високому рівні.
Операціоналізація та верифікація.
Операціоналізація понять - це наукова процедура виділення в аналізованому понятті додаткових понять, які розкривають, деталізують структурні елементи ключового поняття і факторів, що обумовлюють розвиток досліджуваного процесу.
Вимогою верифікації є перевірка на реальне існування будь-якого поняття, що претендує на статус наукового, за допомогою відповідної психодіагностичної процедури. Наприклад, при впровадженні у науковий обіг поняття "мотив" необхідно визначити його через інші відомі поняття, що входять до змісту цього поняття. Якщо пропонують таке визначення: "Мотив - це внутрішнє, психологічне, усвідомлюване чи неусвідомлюване спонукальне джерело дій людини, яке додає їй цілеспрямованості і підтримує її активність", то передбачається, що всі знають зміст цих понять. У протилежному разі необхідно доповнити загальне визначення мотиву роз'ясненнями інших понять. Наступна дія операціоналізації поняття "мотив" повинна репрезентувати психодіагностичну методику, яка підтвердить його існування. На завершальному етапі перевіряють існування явища "мотив" і всіх зазначених у його визначенні властивостей на практиці.
Психодіагностичні методики повинні відповідати і таким додатковим вимогам:
а) простота і низька трудомісткість незалежно від рівня складності тесту. Виконання методики потребує затрачений мінімум фізичних і психологічних зусиль;
б) зрозумілість і доступність для психолога і досліджуваного;
в) лаконічність і точність інструкції.
г) відсутність сторонніх подразників (людей, музики тощо). Вони відволікатимуть увагу досліджуваного.